Микола Іванович Вавілов

3. Микола Іванович Вавілов

Довго перелічувати обов'язки і визнання заслуг М.І. Вавілова. Він складався директором Державного інституту досвідченої агрономії (1923–1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії наук СРСР (1930–1940 р.), першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929–1935 р.), президентом Географічного суспільства СРСР. Він був членом багатьох закордонних академій.

Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського суспільства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословатской академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Садівничого суспільства в Лондоні, членом Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської асоціації біологів, членом багатьох інших наукових суспільств. Йому було привласнене звання професора Університету в Брно і Софійськ університету. Ім'я Вавілова поміщено на першій сторінці найбільшого міжнародного журналу «Heredity» («Спадковість») поряд з іменами Дарвіна, Линнея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошані. М.І. Вавілов обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів. У 1949 році в США вийшла до друку велике зведення робіт М.І. Вавілова. Протягом 10 років (1926–1935 р.) він складався членом ЦИК СРСР, а також членом ВЦИК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградської обласної ради.

Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на новий рівень, одержавши від країни «по заслугах» – вмираючи в ГУЛАЗі від голоду, про все людство. Прагнучи довести необхідність генетики – науки, здатної створити нові сорти рослин, що врятують людство від голоду і задовольнять зростаючі потреби населення в продуктах харчування.

Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на кілька десятків років тому. Псевдовчення Лисенко завдало непоправної шкоди Російському сільському господарству. У сталінських катівнях Гулага гинули в саме потрібне і важке для країни час учені зі світовими іменами – колір нашої нації. Серед них був і М.І. Вавілов.

Праці по географії рослин, за дослідження походження культурних рослин і імунітету рослин, йому в числі перших вчених у 1926 році була присуджена Ленінська премія. За географічний подвиг його експедиції по Афганістану, він був нагороджений Географічним суспільством СРСР золотою медаллю імені М.М. Пржевальська.

Довго перелічувати обов'язки і визнання заслуг М.І. Вавілова. Він складався директором Державного інституту досвідченої агрономії (1923–1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії наук СРСР (1930–1940 р.), першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929–1935 р.), президентом Географічного суспільства СРСР. Він був членом багатьох закордонних академій.

Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського суспільства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословацької академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Садівничого суспільства в Лондоні, членом Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської асоціації біологів, членом багатьох інших наукових суспільств. Йому було привласнене звання професора Університету в Брно і Софійськ університету. Ім'я Вавілова поміщено на першій сторінці найбільшого

міжнародного журналу «Heredity» («Спадковість») поряд з іменами Дарвіна, Линнея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошані. М.І. Вавілов обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів. У 1949 році в США вийшла до друку велике зведення робіт М.І. Вавілова. Протягом 10 років (1926–1935 р.) він складався членом ЦИК СРСР, а також членом ВЦИК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградської обласної ради.

Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на новий рівень, одержавши від країни «по заслугах» – вмираючи в ГУЛАГе від голоду, про все людство. Прагнучи довести необхідність генетики – науки, здатної створити нові сорти рослин, що врятують людство від голоду і задовольнять зростаючі потреби населення в продуктах харчування.

Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на кілька десятків років тому.

4. Микола Федорович Гамалія

Велика заслуга в розвитку імунології, теорії інфекції належить М.Ф. Гамалії, відкрившому також явище бактеріофагії.

Микола Федорович Гамалія – видатний вчений, мікробіолог, епідеміолог, інфекціоніст. Народився 5 лютого 1859 року в Одесі. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1880 рік), а в 1883 році, по закінченню Воєнно-медичної академії в Петербурзі, займався питаннями бактеріології туберкульозу і сибірської язви.

У 1886 році Гамалія працював у Парижі у видатного французького вченого Луї Пастера, вивчаючи щеплення проти сказу. В цьому ж році він разом з І.І.Мєчніковим заснував в Одесі першу в Росії бактеріологічну станцію і вперше в Росії впровадив вакцинацію людей проти сказу.

Велика заслуга М. Гамалії належить не тільки у вивченні сказу, але і багатьох інших захворювань, зокрема – холери і чуми. В 1892 році він захистив докторську дисертацію на тему «Етіологія холери з точки зору експериментальної патології», яка була опублікована в 1893 році.

В 1888 році Микола Федорович відкрив холероподібний пташиний вібріон. Запропонував вакцину проти холери людини; розробив комплекс санітарно-гігієнічних міроприємств по боротьбі з холерою.

В 1899 році в Одесі під керуванням Гамалії був утворений бактеріологічний інститут.

Займаючись розробкою питань епідеміологічної чуми, Гамалія виявив роль корабельних щурів у поширенні даної хвороби, організував дератизацію під час спалаху епідемії в Одесі у 1902 році. Наступні роки він вів боротьбу з холерою на Південній Росії.

В 1892 році вчений відкрив явище спонтанного розчинення мікробів, яке зумовлене дією вірусів бактерій – фагів.

В 1908 році Гамалія перший доказав, що висипний тиф передається вошами. Багато працював по профілактиці висипного та поворотного тифів, холери, віспи та інших інфекційних захворювань.

В 1910 році він перший висловив значення дезінфекції (знищення комах) для ліквідації висипного і поворотного тифів. По ініціативі Гамалії і за допомогою розробленого ним методу приготування вакцини проти віспи в 1918 році в Петрограді було введене загальне віспощеплення, а потім прийняте по всій країні відповідно декрету від 10.04.1919 року.

В 1910–1913 роках Микола Федорович видавав і редагував, заснований ним журнал, «Гігієна і санітарія».

В 1912–28 роках він являється керівником Інституту віспощеплення в Ленінграді, в 1930–38 роках – Центрального інституту епідеміології і бактеріології в Москві.

З 1938 року і до кінця життя Гамалія є професором кафедри мікробіології Другого Московського медичного інституту, а з 1939 року – завідуючий лабораторією Інституту епідеміології і мікробіології СРСР.

З 1939 року представником, потім поважним представником Всесоюзної спілки мікробіологів, епідеміологів і інфекціоністів. В своїх працях він виступав як послідовник матеріаліст, прихильник еволюційної теорії. Він виховав багато численні кадри радянських мікробіологів. За його заслуги йому було присуджено Державну премію СРСР в 1943 році, 2 ордена Леніна та багато інших медалей та грамот.

М. Гамалія – автор більше 300 робіт, значна частина яких присвячена проблемам сказу та холери. Його дослідження присвячені також вивченню інфекції і імунітету, мінливості бактерій, профілактиці висипного тифу, віспи, чуми та інших захворювань.

В останні роки життя вчений розглядав питання загальної імунології, вірусології, вивчав віспу, грип, інтенсивно розглядав проблему специфічного лікування туберкульозу. В 1942 році ним було запропоновано метод профілактики грипу шляхом обробки слизової оболонки носа препаратами олеїнової кислоти.

Помер Микола Федорович Гамалія 29 березня 1949 року в Москві.