Масове закриття церков і знищення грецьких

3.2 Масове закриття церков і знищення грецьких

громад в ІІ пол. 30-х рр.

Масовий характер закриття церков і передача церковних будівель різним організаціям прийняли в 1936 р. За постановою від 23 травня було передано на гуртожиток будівлю Балаклавської церкви свв. Першоверховних апп. Петра та Павла. Пізніше вона була розібрана. В с. Камарі церкву св. при. Марини 23 травня 1936 р. за тим самим рішенням передано під комору. Церква св. ап. Луки у с. Лакі за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК від 15 серпня 1936 р. передавалася під клуб. Постанова комісії від 26 вересня 1936 р. закріпила передачу церкви Спасу (Преображення) с. Скеля під школу. Там, де існувала досить численна релігійна громада і закрити культову споруду було складно, приймалися постанови про припинення дії договору з віруючими, що було першими кроками на шляху ліквідації церкви. Таким чином, наприклад, було проведено ліквідацію церкви в Карасубазарі. 20 грудня 1936 р. за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК було розірвано угоду з грецькою релігійною громадою церкви свт. Миколая Чудотворця, а, в липні 1938 р. церква була закрита. У протоколі рішення Президії КримЦВК від З липня 1938 р. зазначалося, що церковна будівля передається "під культурний заклад".

Протягом 1937 р. були закриті церква Введення до храму Пресвятої Богородиці у Феодосії, церква свт. Миколам Чудотворця в Балаклаві. Члени релігійного товариства, яке існувало біля грецької церкви в Балаклаві, зверталися з численними скаргами щодо закриття церкви до прокуратури СРСР . В багатьох містах рішення про закриття церков приймали Президії міськрад. Саме так була закрита церква у Феодосії. 25 квітня 1937 р. Президія Феодосійської міської ради постановила припинити подальшу експлуатацію ''двадцяткою" віруючих грецької церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці у зв'язку з "небезпечним технічним станом будівлі церкви до проведення капітального її ремонту". Відтепер церковна споруда використовувалася як гімнастична зала.

У другій половині 30-х рр. XX ст. були зняті бані з церкви вмч. Георгія Побідоносця с. Кісек-Аратук (Кліновка Перовської сільради Сімферопольського р-ну), а церкву було перетворено на клуб. В 50-і рр. XX ст. будівля церкви була зруйнована, біля церкви зберігся лише фонтан, на ньому і зараз можна побачити дату його спорудження.

Остаточне припинення діяльності православних церков, які протягом 150 років були осередками духовно-релігійного життя грецьких громад Криму, відбулося у 1938 р. Так. цього року за постановою Президії Керченської міськради припинила діяльність церков св. Іоанна Предтечі в Керчі (лютий 1938 р.). Закрито культовий заклад, було з приводу "...відсутності "двадцятки"... враховуючи клопотання громадян про закриття церкви... . Будівля була передана Керченському історичному музею.

Тимчасово припинила діяльність церква св. вмч. Федора Тирона с. Верхня Аутка (вперше закрита у березні 1938 р.). Протокол № 11 засідання Президії Ялтинської міськради від 4 березня 1938 р. повідомляв про її закриття й передачу споруди церкви під "культурно-просвітні цілі" . Деякий час вона діяла підчас Великої вітчизняної війни: з 1942 р. по липень 1944 р. Остаточно церква св. вмч. Федора Тирона була закрита в січні 1961 р.

Також, у 1938 р. в Бахчисараї було закрито собор свт. Миколая Чудотворця. Не має свідчень щодо припинення діяльності соборного храму Успіння Пресвятої Богородиці міст. Єнікалє (с. Сіпягіно. м. Керч). Церковна споруда була зруйнована у 40 - 50-і рр. XX ст.

У тому ж 1938 р. закінчився "грецький період" в історії церкви св. Тройці в Сімферополі, на той час кафедрального собору міста і єдиного діючого храму в єпархії. 21 березня 1938 р. останній священик церкви М. Н. Василькіоті подав заяву на ім'я завідуючого столом релігійних культів м. Сімферополя Храмченко, у якій він повідомив, що у зв'язку з хронічними захворюваннями, пов'язаними з його похилим віком (93 роки), він з 15 грудня 1937 р. не проводить службу в храмі. Священик просив зняти його з обліку та видати відповідну довідку.

У 1938 р. став розпадатися і склад засновників громади. До Сімферопольської міськради про вихід із складу '"двадцятки" подали заяви К. Савенкиді, А. Савіниді, І. Котариді, Ф. Попандоиуло, К. Василіаді, Є. Василіаді. Інші 15 засновників релігійної громади, у тому числі Лнастас Ксентопуло, Панайот Василіаді, Лнастас Савенкітиді, Іван Георгіді, Спиридоп Ксентопуло. Олександр Саввіді, Миколай Кипнопуло. Костянтин Василіаді, Георгій Ісхнопуло, Георгій Милахіді, Кузьма Євстафьєв і Лазар Піомиді були заарештовані.

Відбулися арешти й засновників інших церков Криму, які не подали заяви про добровільні виходи зі складу "двадцяток". їхні подальші долі також потребують додаткових досліджень.

Після руйнації собору св. Олександра Невського кафедральним собором міста стала церква св. Тройці, Цей храм, збудований грецькими переселенцями ще у 1796 р.. був єдиною православною культовою спорудою у Криму, яка наприкінці 30-х рр. XX ст. продовжувала функціонувати.

Висновки

1. Таким чином, після революцій 1917 р. в організації економічного. громадського та духовного життя і грецьких спільностей Криму, які продовжували поповнюватися іноземними переселенцями, сталися корінні зміни. Внаслідок зростання національно-революційних настроїв відбулися з'їзди греків на Кавказі, в Росії, в Україні, де були обговорені важливі економічні, культурні і релігійні питання. Делегатами цих форумів були окремі представники грецьких громад Криму. В численних обговореннях революційної доби відродилася ідея "церковної автономії" окремих єпископств греків в інституті Російської Православної церкви.

Після встановлення радянської влади на Півдні України держава сприяла розвиткові лише світських форм культури греків Криму, що визначалося загальними засадами богоборчої політики більшовиків.

2. Наприкінці 20-х рр. XX ст. у Криму за різними даними мешкали від 16 до 23 тис. греків. Більша половина їх була міськими мешканцями. Існували окремі сільські поселення зі значною кількістю грецького населення, у яких після проголошення на XII з'їзду РКП(б) 1923 р. політики "коренізації" організовували грецькі національні сільради й райони. Були створені національні грецькі секції. Націоналізовані парафіяльні школи греків були перетворені на радянські навчальні заклади (наприкінці 20-х рр. XX ст. їх налічували близько 25), які часто функціонували в церковних спорудах і фінансувалися традиційними для греків благодійними об'єднаннями, які тепер отримали назву комітетів сприяння.

Антирелігійний курс радянської держави також позначився у введенні багатьох обмежень, які спрощували форми діяльності етноконфесійних угруповань греків Криму. У роки кризи Російської Православної Церкви була заснована Благочинна Рада грецьких релігійних товариств, до складу якої увійшли 13 грецьких парафій. Основною задачею, яку вирішували грецькі релігійні спільності регіону в умовах економічного та психологічного тиску, бюрократичних перешкод і заборони іноземним підданим приймати участь у їх роботі, стало збереження духовно-релігійної спадщини (головним чином, у формах боротьби за функціонування православних храмів та монастирів Криму). В результаті у другій половині 20-х рр. XX ст. у Криму ще діяли храми, біля яких групувалися грецькі етноконфесійні громади.

Функціонування грецьких парафіяльних громад Криму у 20-і рр. XX ст. визначали правові норми, встановлені для всіх релігійних об'єднань Радянського Союзу. Владні структури та "обновленські" ієрархи вважали духівництво та віруючих парафій греків в Криму прихильниками тих, хто дотримувався "староцерковних" канонів. Представники Константинопольського патріархату, на який спробували опертися лідери Ради у своїй діяльності, не надали їм належної підтримки. Вони 6ули вимушені розглядати будь-які прояви активності з боку грецьких церковних діячів Криму як втручання у політичне життя СРСР, адже саме тоді патріархатові була необхідна допомога "обновленського" духівництва.

3. У 30-і рр. XX ст. карні заходи проти інституту церкви були поглиблені. Вони були закріплені у тезах законодавства 1929 р. про релігійні об'єднання. Активність грецького духівництва в Криму була звужена до церковнопарафіяльною рівня. А згодом при значної активізації діяльності антирелігійних об'єднань (у Криму -антирелігійної комісії при Кримському

Окружному комітеті ВКП(б) розгорнувся процес закриття церков греків у Криму. В церковних будівлях радянські органи розміщували клуби, гуртожитки, санаторії, курси.

У другій половині 30-х рр. XX ст. полі гику коренізації замінили репресії проти представників національних меншин в СРСР. Національні сільради були ліквідовані, а національні школи як осередки антирадянського впливу "ворогів народу" на дітей були закриті.

Тоді ж, як і в інших місцевостях СРСР, під приводами порушень договорів громадами й антирадянської діяльності членів релігійних об'єднань були закриті останні церкви греків Криму.

Винищення осередків духовно-релігійної спадщини грецької людності регіону стало одним із чинників її розчинення серед населення радянського Криму. остаточно сформувало умови для поступової денаціоналізації та асиміляції нащадків грецьких переселенців.

Список використаної літератури

1.  Іщенко Я.О., М.Ф. Дмитриенко. Етнічна історія грецької спільноти в Україні. К. Інститут Історії України НАН України, 2003р. – С. 345.

2.  Космеджи Н.А. Греки Крима. – Сімферополь, Інститут Історії України НАН України 1996. – С. 123

3.  Крылова Н.Л. Русские в Африке. Конфессианальный аспект национальной диаспоры в России и за рубежом в ХІХ – ХХ вв. М.: 2001г. – С. 216

4.  Понамарьова І. Етнічна історія греків приазов`я. Національній Університек ім. Т. Шевченка. К.: Реферарт, 2006р. – С. 36

5.  Пріоро І.С. Кримська Готія. Очерк етнічної історії Криму. К.: Лібіть, 1990р. – С. 237

6.  Тереньтьева Н. Греки в Украине: прошлое и настоящие. К. Інститут Історії України НАН України – 1999, - С. 265

7.  Якубова Л. Маріупольські греки (етична істория):1778р. – початок 30рр. – Київ, Інститут Історії України НАН України, 1999. – С.98

8.  Яли. С. Греки в УСРР. – Київ, Лібіть 1991. – С.115

Довідники:

1.  Історія релігії в Україні. Православ`я в україні. За ред. А. Колодного, В. Климова. – Т. 3. – К. 1999. – С. 372

2.  Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. За ред. В.Ф. Панібудьласка. – Ч.1. Київ «Вища школа», 1997. – С.538

Періодичні видання:

1)Журнал «Культура народов Причерноморья» № 9

М. В. Прохорчик Стан шкільної системи Криму на початку 20-х рр.

2) Журнал «Культура народов Причерноморья» №9

Ю. А. Катунин Причины раскола в православии Крыма

(1920 – 1923гг.).

3) Журнал «Культура народов Причерноморья» №9

Ю. А. Катунин. Греческая православная церковь Крыма

(1922 – 1928гг.).

4) Журнал «Культура народов Причерноморья» № 10

Н. М. Господаренко. Особенности культурно – политической работы среди национальных меншинств Крыма в 1920-е годы.

5) Журнал «Культура народов Причерноморья» №10.

Ю. А. Катуїшн. "Староцерковное" и "обновленческое" течення в Крьіму (1922 -1924 гг.)

Інтернет джерела:

1) http://nslowo.free.ngo.ua

2) http://www.sr.harazd.net

3) http://www.ukraina.com

4) http://www.znimky.net