Креативність в онтогенезі та вікові особливості її розвитку

1.2. Креативність в онтогенезі та вікові особливості її розвитку

Розуміння того, як розвивається креативність в онтогенезі та особливостей її розвитку важливе для того, щоб розглядати критерії та методи її оцінки.

Якщо ми визнаємо існування креативність як явище, то необхідно відслідкувати процес її виникнення.

Спроби виявити спадковий фактор розвитку креативності були у роботах науковців, що належали до радянської школи диференційної психології. Вони стверджують, що в основі цього явища лежать задатки. Вони використовували об’єктивні (апаратні) методи (ЕЕГ, ПЕТ, МРТ, апаратно-програмні комплекси та інше).

Л. І. Полтавцева відмічала взаємозв’язок між темпераментом та творчими здібностями.

Акцентуючи увагу на несвідомих процесах у творчості, досліджується функціональна асиметрія мозку (В.С. Ротенберг, С.М. Бондаренко, Р.М. Грановський та інші). Згідно з цим підходом індивід з переважаючою лівопівкульною стратегією мислення повинен бути менш креативним, а з переважаючою правопівкульною стратегією – більш творчо продуктивним.

Пов’язати креативність зі спадковими факторами намагалися не один раз. Але навіть при наявності певних біологічних характеристик і особливостей індивіда спадковість може мати різні сценарії розвитку. І якщо припустити, що в умовах лабораторного експерименту існують данні, що підтверджують наявність у високреативних високого рівня уратів в крові, поганого «відсіювання» ідей, збільшеного розміру задньої частини лівої верхньої скроневої звивини planum tenporale, то їх критично бракує для того, щоб пояснити виявлення креативності, яке ми бачимо у мистецтві [5].

З огляду на це варто розглянути також соціальні фактори розвитку креативності.

В. М. Дружинін вважає, що креативність є властивістю, яка актуалізується лише тоді, коли це дозволяє довкілля. Для формування креативності необхідні наступні умови:

1. Відсутність зразка регламентованої поведінки;

2. Наявність позитивного зразка творчої поведінки;

3. Створення умов для наслідування творчої поведінки;

4. Соціальне підкріплення творчої поведінки [2].

Узагальнюючи, можна сказати, що на формування креативності впливають:

1. Соціально-середовищі фактори;

2. Індивідуально-типологічні особливості;

3. Особистісні особливості.

Соціальні фактори забезпечують формування стильових конструктів взаємодії індивіда з суспільством і довкіллям; індивідуально-типологічні особливості особистості виступають у якості задатків та творчих здібностей індивіда; особистісні (психологічні) особливості детерміновані нейродинамічним і нейрофізіологічним статусом, віддзеркалюють суб’єктивні психічні стани, темпераментальні і характерологічні особливості індивіда [6].

Розглянемо більш детально як саме розвивається креативність в онтогенезі.

Загалом розвиток креативності на кожному етапі є неоднаковим для кожної особистості. На це впливає сприятливість навколишнього соціального середовища.

Сутністю креативності є створення нового, оригінального продукту, незалежно від його оцінки.

Для креативності, як і для багатьох інших психологічних якостей, існує сензитивний період – обмежений період часу у розвитку індивіда, протягом якого ця якість розвивається і проявляється найбільш активно, якщо дозволяє середовище. Для креативності цей період знаходиться у рамка дошкільного віку [8].

Саме у дошкільному віці проявляється найбільш активно, так як дитина знаходиться в умовах обмеженого знання про навколишній світ і не має певних шаблонів поведінки у деяких ситуаціях, тому саме у цих умовах дитина проявляє найвищій рівень креативності, як способу пізнання довколишнього світу. Але це не є проявленням креативності у чистому вигляді, адже вона ще недостатньо сформована.

Далі дитина потрапляє у нову соціальну середу – школу. У цей період необхідність використання креативності знижується, адже у школі з’являється чітко регламентована модель поведінки та жорстка система вимог до дитини. Це зменшує необхідність у дослідницькому пошуку та креативному вирішенні проблем.

Для того, щоб увійти до суспільства, соціалізуватися, дитина вимушена пожертвувати своєю унікальністю. Оригінальність вирішення задач знижується – оригінальність відповідей у чотири роки відмічається у 50% дітей, а потім їх число падає удвічі з початком відвідування школи [8].

Д.Б Богоявленьска на підставі експериментальних відмічає, що далі розвиток та становлення креативності відбувається не лінійно, а має два піка: найбільш яскравий сплеск спостерігається у віці десять років, а другий припадає на підлітковий вік [1].

У подальшому розвиток креативності є індивідуальним і закономірностей її розвитку відстежити важко, адже на це впливають безліч факторів. Наприклад, рівень сформованості креативності у дитинстві, коло професійних інтересів, оточення, рівень освіти та інше.

Варто зауважити, що креативність динамічний процес. Він схильний до розвитку, а також до втрати вже набутих характеристик.

Можна підсумувати, що розвиток креативності у більшій мірі залежить від соціального фактору, аніж від спадкового. На нього впливають соціально-середовищні фактори, індивідуально-типологічні та особистісні особливості. Сензитивним періодом для розвитку креативності є дошкільний вік. В онтогенезі спостерігається два піка розвитку креативності, а саме у десять років та у підлітковому віці. Подальший розвиток креативності не є чітко періодизованим і залежить від сукупності факторів. Сама креативність, як властивість, схильна до прогресивного розвитку та деградації.

Висновки до Розділу 1:

Питання щодо креативності розглядається у рамках психології теорії творчості, творчої особистості, творчого мислення та творчих здібностей

Існують різні теоретичні підходи щодо розуміння поняття «креативності» та її структури: креативність у взаємозв’язку з інтелектом, креативність, що визначається через ряд незалежних факторів (дивергентне мислення, чутливість до побічного продукту діяльності, до проблеми тощо), креативність як особистісна риса та креативність як інтегративна характеристика особистості.

Сучасні дослідження креативності пов’язані саме з розумінням креативності як інтегративної характеристики особистості, що обумовлена взаємодією когнітивно-інтелектуальних і мотиваційно-особистісних факторів.

На розвиток креативності впливає сукупність факторів, а саме соціально-середовищний, індивідуально-типологічні й особистісні особливості. Психологи стверджують, що найбільший вплив здійснює саме соціально-середовищний фактор.

Найбільш активно, на думку Д.Б. Богоявленської, креативність розвивається у дошкільному віці. У подальшому розвитку спостерігається два піки розвитку: у десять років та у підлітковому віці. Розвиток креативності у старшому віці не відрізняється чіткою періодизацією. Креативність є динамічною характеристикою, тому схильна до прогресивного розвитку та деградації.

Розділ 2
Критерії та методи оцінки креативності

2.1 Критерії оцінки креативності у різних психологічних теоріях

Для того, щоб розглянути методи оцінки креативності необхідно розуміти які саме критерії оцінки висувають різні психологічні теорії, що розглядають це питання.

Якщо розглядати виокремлення критеріїв оцінки креативності з витоків цього питання, то важливо згадати роботу Дж. Гілфорда, який поклав початок вивчення цього питання у психологічній площині.

У рамках підходу, що розглядав креативність у зв’язку з певними факторами, зокрема з дивргентністю мислення, Гілфорд виокремив шістнадцять інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них такі як семантична гнучкість, образна адаптивна гнучкість, семантична спонтанна гнучкість, оригінальність, оригінальність, допитливість, здатність до розробки гіпотези, фантастичність та інше.

Пізніше він об’єднав усе це до шість критеріїв креативності, а саме:

1. Здатність до знаходження та постановки проблеми;

2. «Швидкість думки» (кількість ідей, що виникають на одинцю часу);

3. Оригінальність (здатність створювати ідеї, що відрізняються від тих, що традиційні для загалу);

4. Гнучкість (здатність продукувати різноманітні ідеї);

5. Здатність удосконалити об’єкт, додаючи деталі;

6. Здатність до аналізу та синтезу.

Гілфорд розглядав креативність як загальну творчу здібність [4; 157-196].

Айзенк виділяв у якості критерія оцінки креативності рівень психотизму, Шуберг і Сасс виділяли здатність людини використовувати інформацію, що закладена у контексті та об’єднувати її основною ідеєю, Меднік висував ідею легкості асоціювання та здатності зближувати віддалено асоційовані ідеї між собою.

М. О. Холодна виявляє дещо схожий з Гілфордом підхід до виокремлення критеріїв оцінки креативності. Вона ототожнює креативність з дивергентними здібностями і виділяє такі критерії:

1. Швидкість (кількість ідей, що виникають у одиницю часу);

2. Оригінальність (здатність створювати незвичні ідеї);

3. Сприйнятливість (готовність реагувати на незвичні деталі, суперечливі моменти, невизначеність; здатність швидко перемикатись з однієї ідеї на іншу);

4. Метафоричність (здатність працювати у фантастичному «неможливому» контексті) [14; 138-140].

П. Джексон і С. Мессик не виділяли окремих критеріїв до самого феномену креативності, але висували ряд вимог до креативного продукту, шо наголошувало на необхідності комплексного його опису і виносило питання креативності із внутрішньоособистісного на рівень аналізу продукту діяльності.

1. Оригінальність (статистична рідкість);

2. Усвідомленість (виправданість та ефективність використання об’єкта тим чи іншим способом);

3. Трансформація (ступінь перетворення початкового об’єкту на підставі виходу за рамки звичного використання);

4. Об’єднання (утворення цілісного об’єднання елементів досвіду, що дозволяє висловити нову ідею).

О. Є. Тунік розглядала креативність через призму інтегративної характеристики особистості і виокремлює наступні критерії до оцінки креативності, що виокремлюються через призму здібностей, а саме:

1. Сприйнятливість до проблеми;

2. Здатність до синтезу;

3. Здатність до виокремлення спільного та відмінного;

4. Здатність до відтворення невистачаючих деталей;

5. Здатність до прогнозування;

6. Дивергентне мислення [13].

Проте це погляди окремих вчених на дане питання, важливо розглянути також уявлення щодо критеріїв оцінки креативності у рамках різноманітних теорій, що розглядають це питання.

Інтуітивізм, як теорія, що розглядала креативність чи не першою, вважала, що оригінальні та креативні рішення народжуються спонтанно, шляхом інсайту, тому відслідкувати ці процеси неможливо, а тому і виділяти окремі критерії оцінки не має наукового сенсу. Такій підхід був популярний у рамках гештальт-психології

Прихильники теорії несвідомої роботи вважали, що розвиток у сфері свідомості відбувається за рахунок процесів, що відбуваються у несвідомому. Тому вони виділяли критерій як оцінку несвідомого зусилля, що стимулює роботу несвідомого, а також ступінь психічної напруги попередньої роботи. Як менш важливі фактори виокремлювались рівень розвитку уваги, сприйняття та уяви людини. Цей погляд на дане питання відстоювали психоаналітики.

Але ані у гештальт-психології, ані у психоаналізі не виокремлювали креативність як окреме утворення, тому і не висували жорстких вимог до її оцінювання.

Теорія персервації пояснює креативність людини як порушення нормального функціонування головного мозку, а саме застійні вогнища збудження, що визначають спрямованість саме у сторону творчості. На цих підставах патологічний стан центральної нервової системи визначався за критерій оцінки.

Послідовники теорії конструктивного інтелекту, а саме концепції спроб та помилок стверджували що джерелом пізнання є досвід. Саме тому вони виокремлювали у якості критерія оцінку попередньої діяльності, бо саме вона є основним фактором накопичення досвіду, а отже і прийняття подальших рішень.

Представники теорії інтенціональної спрямованості і теорії домінуючих тенденцій схилялися до думки, що креативність не детермінується зовнішніми подразниками, а визначається домінуючою тенденцією, що утворює асоціації. Як критерій оцінки вони визначали стимули, що формують ці спрямовуючі тенденції. Вони, у свою чергу, можуть бути свідомими та несвідомими.

Концепція «розуміння» не висувала ніяких революційно нових гіпотез, але у якості критерія вони розуміли факт несподіваності. Суть цього критерію полягав у тому, що креативне рішення завжди приходить несподівано.

Далі утворилася концепція як синтез концепції «розуміння» і «спроб та помилок». Вони розглядали питання переносу, тобто накладання вже існуючого досвіду на вирішення задачі, що стоїть перед ними. Але однозначного критерію оцінки креативності у рамках цієї концепції креативності виокремлено не було.

Ці підходи до виокремлення критеріїв оцінки дотримувалися погляду, що креативність є інтегративною характеристикою особистості, що об’єднує когнітивно-інтелектуальні і мотиваційно-особистісні фактори.

Загалом можна сказати, що питання виокремлення критеріїв оцінки креативності є не менш суперечливим аніж питання її визначення. Це зумовлено різноманіттям поглядів на цю проблему та великою кількістю концепцій у яких розглядається це питання. Але усі критерії виокремлюються з огляду на обраний теоретичний підхід щодо розуміння поняття «креативності» та її структури.