Однією з проблем, вивчення якої дає змогу порівняти процеси, що відбуваються на планетах, з земними процесами, є проблема вулканізму.
Вулканічні процеси — це один з характерних проявів внутрішнього життя нашої планети. Про масштаби земного вулканізму говорить хоча б той факт, що на Землі налічується близько 540 діючих вулканів, тобто таких вулканів, які хоча б раз вивергалися на пам'яті
людства. З них 360 знаходяться в так званому Вогненному поясі навколо Тихого океану і 68 — на Камчатці та Курильських островах.
Ще більше вулканів, як з'ясувалося останніми роками, на дні океанів. Тільки в центральній частині Тихого океану їх не менше 200 тисяч.
Одне середнє за потужністю вулканічне виверження супроводжується виділенням такої енергії, яка виділяється при згорянні 400 тис. т умовного палива. Якщо ж порівняти вулканічну енергію 8 енергією, що міститься в кам'яному вугіллі, то при великих виверженнях їхній «вугільний еквівалент» досягає 5 млн. т.
Величезні кількості твердих частинок, які викидаються з надр Землі під час вивержень, надходять в атмосферу і, розсіюючи сонячні промені, справляють помітний вплив на кількість теплоти, що приходить на Землю. Зокрема, є дані, які свідчать про те, що деяким періодам тривалого похолодання в історії нашої планети передувала велика вулканічна активність.
Вивчення вулканізму сприяє пізнанню закономірностей внутрішньої будови Землі. Образно можна сказати, що діючі вулкани — це канали, якими надходить інформація про процеси, що відбуваються в надрах нашої планети.
Останніми роками при вивченні земного вулканізму дедалі більшого значення набуває зіставлення пов'язаних з ним явищ із явищами, що відбуваються на інших тілах Сонячної системи. Так, наприклад, явні сліди вулканічної діяльності виявлено на Місяці. На поверхні нашого природного супутника вельми поширені базаль-ти вулканічного походження, зустрічаються й виходи лави. Вивчення знімків місячної поверхні, зроблених а борту штучних супутників Місяця, показало, що в цілому ряді місць місячної поверхні є застиглі лавові потоки і озера. Але, як вважають спеціалісти, активні вулканічні процеси відбувалися на Місяці на відміну од
Землі в основному в перші півтора мільярда років після його утворення.
Що ж до Венери, то є дані, які свідчать про те, що на цій планеті вулканічна активність триває й тепер. Як відомо, температура поверхні Венери наближається до 500 °С. Не виключено, що на температуру впливають і вулканічні процеси, зокрема виливання на поверхню планети гарячої лави.
У результаті радіолокаційних спостережень на Вене-рі виявлено гірські масиви, дуже схожі на земні вулкани. Таким, наприклад, є масив Бета, що має близько 1000 км у поперечнику. Над цією зоною зареєстровано значне збурення гравітаційного поля — явище, яке в земних умовах має місце над районами розташування молодих, хоч і не обов'язково діючих вулканів. Припускається також, що численні промені, які розходяться в різні боки від Бети,— це застиглі потоки лави.
На панорамах, переданих радянськими станціями «Венера-9» і «Венера-10», що здійснили посадку біля східного схилу Бети, добре видно нагромадження каменів, очевидно, викинутих під час виверження. При цьому звертають на себе увагу гострі краї багатьох з них. Якби ці камені було викинуто дуже давно, то суворі умови Венери мали б привести до згладжування їхніх обрисів.
На користь припущення про сучасний вулканізм на Венері свідчать і електричні розряди в атмосфері планети (типу земних блискавок), зареєстровані радянськими станціями «Венера-11», «Венера-12» і «Венера-13». Виходячи з наявних даних, ці розряди пов'язані з вулканічними масивами. Відомо, також, що виверження вулканів на Землі досить часто супроводжуються потужними електричними розрядами.
6 вулкани, щоправда згаслі, і на Марсі. Найбільший з них — гора Олімп заввишки близько 27 км. У тому ж районі розташовано ще два гігантських згаслих вулка-
ни, висота яких дещо менша. Згідно з оцінками спеціалістів, виверження цієї групи вулканів відбувалися десятки чи сотні мільйонів років тому. Утворення на Марсі таких високих гір вулканічного походження, можливо, пов'язане з набагато меншою, ніж на Землі, силою тяжіння.
Великий інтерес становить виявлення американською космічною станцією «Вояджер-1» на супутнику Юпітера Іо десяти діючих вулканів, які викидають пил і розжарені гази на висоту до 200 км. Особливо цікаво, що коли через кілька місяців поблизу Юпітера пролетіла станція «Вояджер-2», то 6 з цих 9 вулканів усе ще продовжували вивергатися.
Земні надра розігріваються завдяки енергії, що виділяється при розпаді радіоактивних елементів. У Іо основним джерелом розігріву, мабуть, є припливні збурення з боку гіганта Юпітера. І не виключено, що тому надра Іо постійно перебувають у розплавленому стані. Звідси й велика тривалість вивержень.
Вивчення космічного вулканізму — важливий крок у пізнанні закономірностей вулканічних процесів.
Методичні міркування. У зв'язку з явищами вулканізму в Сонячній системі не зайве нагадати, що марновірні люди сприймали виверження земних вулканів як кару божу. А в старовину вулканічні кратери здавались їм входом до пекла, у страшне царство бога вогню Вулкана.
Похожие работы
... важливих факторів процеси вулканізму занесені до різних класифікацій, які дають змогу більш чітко розуміти природу цього явища. РОЗДІЛ 3. Вулканізм як фактор рельєфоутворення 3.1 Мікро- та мезорельєф. Особливості денудації вулканічних споруд На фонi великих за розмiрами нерiвностей земної поверхнi, якими є вулкакiчнi споруди, своєрiдно виглядають деякi форми рельефу, утворенi завдяки ...
... вивчення вулканічних процесів стали використовувати нові методи геофізики: реєстрацію землетрусів, нахилу поверхні землі, виміри магнітного поля та ін. Поступово створювалася методика спостережень над проявами вулканізму. І науку, яка застосовувала ці методи стали називати сучасним словом -вулканологією. ВУЛКАН, ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ВУЛКАНІЗМУ. Вулкан - це ім’я бога вогню у древньому Римі ...
... в теократичні і льодовикові періоди тут домінували умови седиментогенеза, подібні з внутрішніми районами Гондвани. Східно-Африкансько-аравійський рифтовий пояс підрозділяється на чотири панрегіональні рифтові системи-гілки [1]: 1) західну, чи Ньяса-Танганьїкську, 2) східну, чи Кенійсько-Ефіопську, 3) північну, чи Червономорсько ‑ Йорданську, 4) Аденської затоки. Кожна з цих систем відрізняє ...
... іньї нараховував до 27 таких катастроф і припускав цілковите знищення всього живого в результаті їх прояву. У другій половині XIX — першій половині XX ст. ідеї К. активно розвивалися в теоріях про перебіг геологічних процесів (Е. де Бо-мон, М. Бертран, Г. Штілле, Д. М. Соболєв), коли детально вивчалися кутові розбіжності й передбачалися інтервали часу порівняно спокійного розвитку, що розділяли ...
0 комментариев