1.3. Журналістика, як інформаційний простір
(Дивіться Додаток 2)
Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інформаційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у значенні національного інформаційного простору, який потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.
Більш докладно інформаційний простір характеризують:
1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й отримання;
2) соціально-економічні можливості доступу до інформації населення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поширення інформації по вертикалі;
3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкретними компонентами, що визначають територію поширення інформації;
4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпеченні національних і державних інтересів;
5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнародних і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують обмін нею між державами і взаємопроникність національних інформаційних просторів.
Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджувачами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.
Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в зарубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізованому на її постачанні агентстві [12;46].Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне поширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, постачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.
1.4.Інформаційні агенства
Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Франції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.
Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Незалежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресс"[11]. 1944 року в нього влито лондонське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресс стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.
Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і утримувалось з державного бюджету. Згодам було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний статус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресс є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі".
У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газетних видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є приблизно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах країни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); володіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.
Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лондона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котирування акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телеграфа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розширенням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства[11].
У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною власністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції товариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лондонських газет), агентству Пресе Ассошіейшн (власникам провінційних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і новозеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.
Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послуги так званих "стрингерів" — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього перебування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються численним клієнтам в Англії й за кордоном.
У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рейтер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс").
Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох тисяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовно складають 84 млн. ам. доларів.
У 1940-1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові інформаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.
У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інформацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.
1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентство США — Юнайтед Пресс Інтернешнл (ЮПІ), яке також є комерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресс Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Контрольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮПІ перевищує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США[13].
Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ постачає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізноманітнішої тематики, передається також багато біржової та економічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ постачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.
Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходяться за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.
До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агентство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, засноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.
У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке телеграфне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС), що створювалося як центральний інформаційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.
РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган України в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інформаційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було збирання інформації про життя України для органів преси, радіо й телебачення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території України всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС [13]. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.
Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі структур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.
1.5.Український та світовий інформаційний простір
«…Під інформаційним простором ми розуміємо, перш за все, територію розповсюдження інформації за допомогою конкретних компонентів національної системи інформації за допомогою інформації і зв’язку, діяльність якої має гарантоване правове забезпечення. До таких компонентів відносяться:
... ї електронної прірви називаються електронні бібліотеки ,архіви і різного роду інформаційні установи. В статті Петрова В.В.[28] наведено аналіз сучасного стану інформаційних ресурсів в Україні та проблеми їх створення і використання. Запропоновано концептуальні положення формування системи національних інформаційних ресурсів. Розглянуто шляхи розвитку інфраструктури національних інформаційних ...
алізації інформаційного суспільства. Подальший напрямок дослідження полягає у вивченні впливу інших видів засобів масової інформації на суспільство та процеси, що в ньому відбуваються. 1. Засоби масової інформації як чинники суспільної інтеграції та ідентифікації 1.1 Поняття засобів масової інформації, їх система та види Одним із теоретичний фундаментів нашої роботи є визначення ...
... і функцій ЗМІ щодо їх впливу на громадську думку сформувався специфічний вид соціальної практики і один із найважливіших елементів ПР-програми – медіа-рилейшнз [1, c. 131]. Застосування в ПР-програмах різних засобів масової інформації потребує координації зусиль, узгодження змісту друкованих і електронних публікацій, теле-, радіопередач. Обираючи для поширення інформації, тривалого співробі ...
... партнером у підготовці та проведенні актуальних для усієї Європи подій. ВИСНОВКИ В результаті здійсненого теоретичного та практичного дослідження процесів ПР-забезпечення підготовки України та Польщі до проведення чемпіонату Європи з футболу ЄВРО-2012 ми дійшли наступних висновків: 1. Значну роль у ПР-забезпечення різних сфер діяльності держави, в тому числі спортивної, віді ...
0 комментариев