Поняття про банкiвський кредит i принципи кредитування

1.1. Поняття про банкiвський кредит i принципи кредитування.

До цього часу в економiчнiй лiтературi немає єдиної думки щодо визначення сутi кредиту. Це пояснюється складнiстю економiчних вiдносин, що виникають з приводу кредиту.

В свiтовiй економiчнiй науцi теорiя кредиту розвивалася за двома основними напрямками. Натуралiстична концепцiя трактувала кредит як засiб перерозподiлу iснуючих цiнностей. Її представники вважали, що кредит не може створювати капiтал, вiн тiльки переносить його вiд кредитора до позичальника.

Пасивну роль кредиту заперечують представники капiталотворчої теорiї. Вони вважають, що кредит не тiльки переносить, але й утворює капiтал .

Основнi положення даної концепцiї: акумуляцiя вiльних коштiв як кредитних ресурсiв необов'язкова, банки можуть утворювати кредит за допомогою депозитно-чекової емiсiї. Кредит – це економiчнi вiдносини мiж юридичними та фiзичними особами i державами з приводу перерозподiлу вартостi на засадах повернення i, як правило, з виплатою процента” .

За суб’єктами кредитної угоди та їх комбiнацiєю можна видiлити декілька типiв кредитних вiдносин. Це кредитнi вiдносини мiж банками, з одного боку, та пiдприєм­ствами, господарськими органiзацiями i товариствами – з iншого, мiж банками i державою, кредитнi вiдносини мiж пiдприємствами, органiзацiями та товариствами, мiж банками та населенням, кредитнi вiдносини мiж пiдприємствами, органiзацiями, товариствами, з одного боку, та населенням – з iншого та iншi. В ринкових умовах господарювання основною формою кредиту є банкiвський кредит, тобто кредит, що надається комерцiйними банками рiзноманiтних типiв i видiв.

Надання грошових коштiв на строк пiд письмове зобов’язання клiєнта є вузловою сферою дiяльностi комерцiйних банкiв. Кредитування клiєнтiв комерцiйними банками є основним джерелом їх доходiв. За статистикою комерцiйнi банки отримують вiд кредитних операцiй вiд 60% до 90% свого доходу [21, с. 6].

Банкiвськi операцiї повиннi орiєнтуватися на високiй дохiд. За рядом позицiй, в тому числi за прибутковiстю, кредитнi операцiї можуть претендувати на провiдне мiсце серед активних банкiвських операцiй.

Банкiвський кредит – це економiчнi вiдносини, в процесi яких банки надають фiзичним або юридичним особам грошовi кошти з умовою їх повернення. Цi вiдносини характеризуються рухом вартостi (позичкового капiталу) вiд банка (кредитора) до позичальника (дебiтора) i в протилежному напрямку. Економiчнi вiдносини мiж сторонами кредитної угоди виникають пiд час одержання позички, користування нею та її повернення.

Суб’єкт кредитної угоди – це учасник конкретних економiчних вiдносин з приводу надання позики. До них вiдносяться кредитор, позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб’єктом) кредитної угоди можуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи; резиденти та нерезиденти. У кредитних вiдносинах завжди бере участь не менше нiж двi сторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють елементи структури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один одному як учасники кредитної угоди, яка вже вiдбулась.

Кредитором слiд вважати суб’єкт, що добровiльно надав кредит позичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначати умови користування позикою, дуже часто ризикуючи. В свою чергу позичальник є стороною кредитних вiдносин, яка отримала кредит та зобов’язана його повернути, сплативши кредитору вiдповiдну винагороду за його надання. З цього виходить, що позичальник не є власником коштiв, що надаються у позику, а виступає їх тимчасовим користувачем.

Таким чином, економiчнi обов’язки позичальника розширюються: вiн повинен не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але й використати запозиченi ресурси з метою отримання доходу, достатнього для повного розрахунку з кредитором й виплати йому позичкового проценту. З цього виходить, що по вiдношенню до кредитора позичальник знаходиться у залежному положеннi, тому що використовує не свiй капiтал, а капiтал кредитора.

Суб'єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступають господарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можуть надавати кредити усiм су’єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

В умовах ринкової економiки об’єктом кредитних вiдносин переважно є грошi як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всi iншi ресурси – матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнi тощо. Мобiлiзованi банками ресурси спрямовуються на три укрупненi об’єкти кредитування: на формування основних коштiв суб’єктiв господарювання та iншi iнвестицiйнi цiлi, на формування їх оборотних коштiв та на споживчi цiлi. Забороняється надання кредитiв на покриття збиткiв господарської дiяльностi позичальника, на формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних банкiв та iнших господарських товариств, на придбання цiнних паперiв будь-яких пiдприємств.

Банкiвське кредитування фiзичних i юридичних осiб здiйснюється за жорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою основу, головний елемент системи кредитування, оскiльки вiдображають сутнiсть i змiст кредиту, а також вимоги об"єктивних економiчних законiв, в тому числi i в галузi кредитних вiдносин.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє собою кредитну систему, в який зберіглися окремі риси старої схеми і вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування залишився таким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвих змін.

Принципи кредитування можна роздiлити на двi групи :

1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчним категорiям (цiлеспрямованiсть, диференцiйованiсть);

2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть, забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБК “Про кердитування” перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому відмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такої конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться потреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє здійснювати банківськй контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки зміст принципу цілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надаюь кредити на нових умовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої адміністративно-командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта, що в ході банківської реформи привело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитуваня, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на їх думку, є найдоцільнішою.

Принцип диференцiйованостi.

Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання ними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитування здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхом аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власними джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не передбачалося у зв’язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань , що здійснювалися через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків, організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і, відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки цей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністю кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту в зв’язку з тим, що підприємство може мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно. З точки зору світової банківської практики надійнішими є заставне право, порука і гарантії, а також в цілому система страхування.

Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення кредиту передбачає ться сторонами кредитної уоди і обумовлюється в кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуіатися кілька видів забезпечення виконання зобов’язань у кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих випадках, коли джерело погашення позики високонадійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека, закладна (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких можна було б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній день існує проблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що зумовлена недосконалістю правової бази. Це стосується відсутності єдиного реєстру заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісо пов’язан з принципом платності. Цей принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський позичковий процент виконує три основні функції: по-перше, економічна суть плати за кредит відображає фактичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатково отриманого прибутку; по-друге, з його допомогою здійснюється регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях, і, по-третє, в процесі встановлення розміру банківського процента здійснюється певною міроюантиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнта банку в період кризового стану економіки держави.

Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, примушуючи їх збільшувати власні кошти і ефективно використовувати позичені. Саме ця стимулююча функція в умовах планової економіки не використовувалася достатньою мірою, оскільки значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банками за порівняно низьку плату або на безпроцентній основі. У свою чергу принцип платності кредиту забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.

Формування ціни на кредит принципово відрізняється від традеційного механізму ціноутворення, в основі якого - суспільно необхідні затрати праці на виробництво продукту. При встановленні процента за кредит комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна розділити на дві групи - зовнішні, що не залежать від комерційного банку, і фактори, які безпосередньпов’язані з його діяльністю і діяльністю позичальнка(див.таб№1).

Як видно з переліку, на розмір позичкового процента впливає досить багато факторів, перед усім кон’юнктурного характеру, що потребує зваженого підходу до управління кредитними ресурсами.

Необхідно наголосити, що процентна політика банків спрямована на поступове зниження дисконтної ставки, і це забезпечує стабільність національної валюти, сприяє розвитку підприємництва за рахунок банківських кредитів. Однак така ситуація має й іншу сторону - водночас із зниженням рівня середньої процентної ставки за кредитами банків з метою підтримання рентабельності змушені також зиеньшувати рівень сплати по депозитах, що, в свою чергу, негативно впливає на можливість залучення коштів для формування кредитних ресурсів з метою подальших вкладень у народне господарство. Цей приклад свідчить, що реалізація принципу платності являє собою досить складний механізм не тільки кредитної політики окремого комерційного банку, але й загального грошово-кредитного ринку.

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит

комерційного банку.

Зовнішні	Пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника
1. Циклічність розвитку ринкової економіки	1. Середня ставка, що сплачується банком за депозитними рахунками
2. Темпи інфляційного процесу	2. Структура кредитних ресурсів у банку
3. Ефективність державного кредитного регулювання	3. Вид кредиту, що надається банком
4. Середня процентна ставка по міжбанківському кредиту	4. Строковісь кредиту
5. Ситуація на міжнародному кредитному ринку	5. Суть ризику банку в залежності від забезпечення кредиту
6. Динаміка грошових нагромаджень фізичних і юридичних осіб	6. Зміст проекту, що фінансується
7. Динаміка виробництва і обігу	7. Кількість партнерів, які беруть участь у здійсненні проекту, що кредитується
8. Сезонність виробництва	8. Платоспоможність, надійність і високий імідж позичальника
9. Динаміка внутрішнього державного боргу

1.2. Джерела формування кредитних ресурсiв комерцiйних банкiв

Специфiка банкiвського закладу як одного з видiв комерцiйних пiдприємств мiститься в тому, що переважна частина його ресурсiв формується не за рахунок власних, а за рахунок позикових коштiв.

Пасиви комерцiйних банкiв є основою для здiйснення ним активних операцiй і визначають масштаби їх розвитку. Одночасно структура i якiсть активiв обумовлюють структуру пасивiв i рiзноманiтнiсть депозитних iнструментiв.

До останнього часу вiтчизняна банкiвська система мала певну своєрiднiсть, що зв’язана з монополiєю спочатку Держбанка, а потiм спецiалiзованих банкiв на кредитнi ресурси. Ця монополiя виражалася у вольовому розподiленнi клiєнтури мiж банками, а вiдповiдно й закрiплення коштiв за тим чи iншим банком. Банки були не зацiкавленi у залученнi вiльних грошових коштiв на свої рахунки, оскiльки розмiри їх активних операцiй визначалися лiмiтами кредитних вкладень, а не реально залученими на рахунки коштами.

В умовах використання на цiлi технiчного переоснащення, розширення, реконструкцiю виробництва, нового будiвництва переважно бюджетних коштiв, а не довгострокових чи середньострокових кредитiв банкiв була вiдсутня потреба в аккумуляцiї строкових вкладiв як джерела середньострокових i довгострокових кредитних вкладень. Перехiд до дворiвневої банкiвської системи, створення економiчно самостiйних комерцiйних банкiв, переведення господарства на принципи самофiнансування визначили проблему формування пасивiв як одну з найактуальнiших у роботi банкiв.

Банки сприяють перетворенню тимчасово вiльних грошових заощаджень у позиковий капiтал. На основi депозитних операцiй формується бiльша частина кредитних ресурсiв банкiв.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, що були мобілізовані іншими кредитними установами.

Цьому оперативному за способом залучення коштів джерелу притаманний короткостроковий характер. В банківський практиці міжбанківські кредити рідко виступають як джерело кредитних ресурсів, тому що вони дуже дорогі. Міжбанківський кредит доцільно залучати, коли є необхідність прокредитувати дуже вигідну угоду чи важливого крупного клієнта.

Комерційні банки також з метою залучення додаткових кредитних ресурсів можуть випускати різноманітні види цінних паперів: акції, облігації, ощадні сертифікати.

Депозити – основне джерело формування банкiвських кредитних та iнвестицiйних ресурсiв. У сукупному капiталi комерцiйних банкiв деяких розвинутих країн запозиченi кошти в 10-100 разiв перевищують власний капiтал.

Депозит вигiдний не тiльки вкладнику, але й банку. Велика кiлькiсть депозитiв здатна створити банку позиковий капiтал, котрий вiн потiм розмiстить на вигiдних умовах у будь-який галузi господарства. Рiзниця в процентах за депозитами i процентах, що банк отримує вiд позичальникiв капiтала, являється винагородою банку за проведену ним роботу по залученню вiльних грошових коштiв i розмiщенню позикового капiталу. Прагнення банкiв збiльшити обсяги цiєї винагороди обумовлює їх бажання розширити свою ресурсну базу шляхом утворення "уявних вкладень", грунтом для появи яких являються рахунки до запитання.

Пiд депозитом розумiють записи у банкiвських книгах, що свiдчать про наявнiсть певних вимог клiєнтiв до банка, чи кошти клiєнтiв в банках у формi вкладiв за депозитними угодами i договорами.

В теперiшнiй час джерела коштiв, що розмiщуються у вклади, дуже рiзноманiтнi. Це кошти на рахунках пiдприємств, рахунках заробiтної плати робiтникiв i службовцiв, рахунках державних установ i пiдприємств, якi тимчасово не використовуються, але повиннi знаходитися на рахунку. З точки зору банкiвської технiки вклади можна роздiлити на три групи: безстроковi (до запитання), строковi та ощаднi вклади.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та iнших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить низький процент, а нерiдко за ними зовсiм не виплачується винагорода. Депозити до запитання призначенi в першу чергу для здiйснення поточних розрахункiв. Щоденнне ведення платiжних операцiй пiдприємств в банках потребує великих витрат. Щоденне за рахунками пiдприємств робиться безлiч бухгалтерських проводок. Однак цi витрати банкiв в бiльшiй або меншiй мiрi компенсуються тим, що при загальному розглядi клiєнти, що володiють рахунками до запитання, не в повнiй мiрi використовують грошовi кошти, що знаходяться на рахунках. Залишається так званий твердий залишок, який використовується банком для своїх комерцiйних цiлей, тобто вiн може бути наданий у позику з метою отримання прибутку. В середньому цей залишок є визначеною очiкуваною величиною. Вiн утворюється внаслiдок того, що багато клiєнтiв банка регулярно знiмають кошти зi своїх поточних рахункiв i поповнюють їх через кiлька днiв чи тижднiв. Але бiльшiсть клiєнтiв для оплати своїх зобов’язань не знимає всiєї суми вклада. Навiть тодi, коли компанiї щоденно використовують свої кошти, на рахунках залишаються певнi грошовi залишки. Такий залишок коштiв може бути використаний для розширення активних операцiй i, отже, для отримання прибутку. Банк без особливих труднощів може видавати за рахунок цих коштiв у певному обсязi короткостроковi кредити, наприклад позики пiд векселі на 90, 120 днiв, чи контокоррентний кредит.

З точки зору управлiння банкiвською лiквiднiстю бiльш вигiдними для банкiв є поточнi та бюджетнi рахунки, рахунки по фiнансуванню капiтальних вкладень, рахунки спецiального призначення, оскiльки характер руху коштiв за ними (суми, строки, перiодичнiсть здiйснення) може бути наперед вiдомi банку.

Вклади до запитання можуть бути розмiщенi на депозитнi чи контокорентнi рахунки. В разi депозитного рахунуку клiєнт може зняти з рахунку тiльки суму фактичного залишку на ньому. Навпаки, на контокоррентному рахунку можливий як вiд’ємний, так й позитив­ний залишок. Клiєнт в будь-який час може не тiльки отримати свiй вклад, але й отримати на певний строк кредит. За кредитовим сальдо банк нараховує проценти на користь клiєнта, а за дебетовим – стягує процент на свою користь як за наданою позикою. Причому процент на користь банку нараховується за бiльш високою ставкою. Контокорентний рахунок вiдкривається надiйним клiєнтам, першокласним позичальникам.Тобто контокорентні рахунки суб'єктам господарювання не відкриваються.

Певну подiбнiсть з контокорентним рахунком має поточний рахунок з овердрафтом. Це рахунок, за яким на основi угоди мiж клiєнтом i банком припускається в певному розмiрi перевищення суми списання за рахунком над величиною залишкiв коштiв. Але при овердрафтi на вiдмiну вiд контокоренту такi запозичення вiдбуваються нерегулярно. Крiм того, договiр про овердрафт укладається кожний раз окремо, а наявнiсть поточного рахунку з овердрафтом не виключає вiдкриття клiєнту для проведення окремих операцiй додатково депозитних чи позикових рахункiв, в той час як на контокорентному рахунку зосереджуються всi операцiї, що проводяться банком по вiдношенню до клiєнта. Контокорентнi рахунки вiдкриваються юридичним особам, а рахунок з овердрафтом може бути вiдкритий i неюридичнiй особi, а також фiзичнiй для покриття тимчасових розривiв у надходженнi й використання коштiв.

До депозитiв до запитання вiдносяться кореспондентськi рахунки банкiв, що вiдкритi в НБУ чи банках-кореспондентах з метою здiйснення платежiв та розрахункiв в односторонньому порядку чи за дорученням один одного. Кореспондентськi рахунки, вiдкритi в iнших банках-кореспондентах, називаються ностро-рахунками, навпаки, кореспондентськi рахунки, вiдкритi банками-кореспондентами в данному банку, називаються лоро-рахунками. Як правило, при встановленнi кореспондентських вiдносин мiж банками сторони передбачають можливiсть утворення овердрафту за цими рахунками. Утворення на лоро-рахунку пасивного (кредитового) сальда означає наявнiсть в оборотi банка додаткових ресурсiв, залучених iз банку-кореспондента, а активного (дебетового) сальдо – виникнення овердрафту, тобто надання банку-кореспонденту кредиту. Навпаки, за ностро-рахунком кредитовий залишок означає залучення в оборот коштiв iншого банку, а дебетовий – розмiщення частини своїх коштiв в цьому банку-кореспондентi. Таким чином, кредитове сальдо за рахунками ностро та лоро вiдображає в балансi банка ресурси, що надiйшли в його користування вiд банкiв-кореспондентiв.

Основний недолiк депозитiв до запитання для банка – необхiднiсть мати бiльш високий оперативний резерв для пiдтримки лiквiдностi (через потенцiйну можливiсть вилучення грошей з рахункiв до запитання. У бiльшостi комерцiйних банкiв вклади до запитання займають найбiльшу питому вагу в структурi залучених коштiв. Це, як правило, саме дешеве джерело утворення банкiвських ресурсiв. У зв’язку з високою мобiльнiстю коштiв залишок на рахунках до запитання не постiйний. Можливiсть власника рахунку в будь-який момент вилучити кошти потребує наявностi в оборотi банка пiдвищеої долi високолiквiдних активiв (залишку коштiв в касi, на кореспондентському рахунку та iнш.) за рахунок скорочення частки менш лiквiдних активiв, якi приносять значнi доходи. Через цi причини за залишками на рахунках до запитання банки виплачують власникам досить низький процент чи зовсiм не нараховують за ними нiякого доходу.

Відносно строкових вкладiв, то цi депозити, на вiдмiну вiд поточних вкладiв, мають бiльш тривалi строки. Як правило, вони приймаються на строк не менше одного мiсяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладання грошей мiститься в отриманнi бiльш високих процентiв. Банк, зi свого боку, також може розраховувати на цi кошти бiльш тривалий час i вiдповiдно збiльшити доходи вiд процентiв. В основному строковi вклади не використовуються для здiйснення платежiв, як це вiдбувається з коштами на поточних рахунках.

Строковi вклади подiляються на саме строковi вклади й строковi вклади з попереднiм повiдомленням про їх вилучення. Саме строковi вклади повертаються власнику у заздалегiдь визначений термiн, до цього моменту вони "заблокованi", не можуть бути вилученi з банку i банк може повнiстю розпоряджатися ними. Якщо сума, спочатку вкладена як строковий вклад, не вилучається власником у встановленний термiн, то в майбутньому вiн може розпоряджатися нею аналогiчно поточному рахунку. Як правило, по вкладах з бiльшим строком зберiгання виплачують бiльш високий процент.

Якщо у випадку саме строкових вкладiв пiсля закiнчення договiрних строкiв клiєнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який з наступних днiв, то строковi вклади з попереднiм повiдомленням потребують надходження в банк спецiальної заяви вкладника. Строк надання такої заяви зазделегiдь обумовлюється i в залежностi вiд нього встановлюється величина процентiв за вкладом.

Строковi вклади займають промiжне положення мiж вкладами до запитання й ощадними вкладами. Вони вiдрiзняються вiд ощадних депозитiв тим, що мають вiдносно невеликий, чiтко обумовлений строк, хоча вiн і бiльше, нiж за депозитами до запитання. Крiм того, розмiр строкових вкладiв встановлюється круглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися ним тiльки пiсля проходження певного строку, не виключає, що клiєнт в разi необхiдностi може достроково отримати у банка свої кошти. В данiй ситуацiї банк може, наприклад, надати клiєнту кредит, погашення якого вiдбудеться пiсля закiнчення термiну строкового кредиту. Банк може також повернути грошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значно знижуються проценти.

Рiзновидом строкових вкладiв є депозитнi сертифiкати. Сертифiкати – це цiннi папери, якi свiдчать, що їх власник внiс кошти в банк на визначений строк з нарахуванням певного проценту. Вони подiляються на такi, якi можна передавати iншим особам, i без права передавання. Сертифiкати з правом обiгу на вторинному ринку мають суттєвi переваги перед строковими вкладами, що оформленi простими депозитними угодами, так як через велику кiлькiсть можливих фiнансових посередникiв у розповсюдженнi й обiгу сертифiкатiв розширюється коло потенцiйних iнвесторiв; на вторинному ринку сертифiкат може бути достроково проданий iншiй особi з отриманням певного доходу й без змiни при цьому обсягiв ресурсiв банка, в той час як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату дохода, а для банка – частини ресурсiв.

Отже, перевагою строкових депозитних рахункiв для клiєнтiв є отримання високого проценту, а для банку – можливiсть пiдтримки лiквiдностi з меншим оперативним резервом. В той же час для банка недолiк строкових вкладiв полягає в необхiдностi виплати пiдвищених процентiв за вкладами й зниження таким чином маржі, тобто рiзницi мiж процентами за активними i пасивними операцiями.

Ощаднi депозити застосовують для накопичення чи вкладання грошових заощаджень. Для них характерним є повiльне зростання й те, що використання коштiв часто вiдбувається через кiлька рокiв. При цьому слід вiдмiтити, що грошовi суми, помiщенi на рахунки, якi призначенi для здiйснення платежiв чи на заздалегiдь визначений строк, не вiдносяться до ощадних вкладiв. Ощаднi депозити мають стiйкий характер у довгостроковому перiодi, тому вони перетворилися зараз в одну з найважливiших операцiй. Цi кошти безпосередньо використовуються для фiнансування великих промислових та торгiвельних компанiй, для надання довгострокових позик, у тому числi i державi. Ощаднi вклади вигiднi банкам тим, що вони, як правило, носять довгостроковий характер і, отже, можуть використовуватися як джерело довгострокових вкладень. Недолiком їх є пiдвладнiсть цих вкладiв рiзноманiтним факторам (полiтичним, економiчним, психологiчним), що пiдвищує загрозу швидкого вiдтоку коштiв з цих вкладiв.

До останнього часу у вiтчизнянiй банкiвський практицi питанням управлiння депозитами не придiлялася увага. Перед установами банкiв на мiсцях не ставилася задача забезпечення надання коротко- i довгострокових позик в залежностi вiд розмiрiв i специфiки мобiлiзованих ними кредитних ресурсiв. Подiбне положення було викликано надмiрною централiзацiєю управлiння процесами формування i використання позикового фонду страни.

Активи i пасиви банка тiсно пов’язанi мiж собою. Виходячи на ринки кредиту, банки постiйно контролюють стан своїх пасивiв, слiдкують за наявнiстю вiльних ресурсiв, строками запитання депозитiв, вартiстю залучених капiталiв i заощаджень. Якщо приток ресурсiв в банк уповiльнюється й не може бути забезпечений на припустимих умовах, банк буде вимушений переглянути свою полiтику в областi активних операцiй, вiдмовитися вiд вигiдних пропозицiй, погасити частину ранiше наданих кредитiв.

Таким чином, визначення обсягiв, строкiв, цiни мобiлiзованих ресурсiв торкається усього спектру вiдносин в областi управлiння активними операцiями.

Основу ресурсної бази банка складають залученi кошти. За фiксованiстю строкiв залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна управляти, та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi депозити, та мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на розрахункових, поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. "Золоте" банкiвське правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка повиннi вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов’язань. Кожної групi пасивiв повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками розмiщення. Так, пасиви, якими можна управляти, формують базу для цiльового, програмного кредитування, а поточнi пасиви є основою для операцiй на ринку "коротких грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж джерелами ресурсiв i їх розмiщенням є основою фiнансової стiйкостi банка. Таким чином, виходячи з принципу збалансованостi структури джерел фiнансування, необхiдно формувати останнi в залежностi вiд економiчної кон’юнктури ринку, об’єктiв кредитування, прибутковостi й обертання активiв.

Реалiзацiя другого напряму оптимiзацiї структури пасивiв (здешевлення ресурс­ної бази) пов’язана з якiсним удосконаленням вже iснуючих видiв i впровадженням можливих варiантiв модифiкацiй старих послуг не тiльки для задоволення потреб вже iснуючих клiєнтiв, але й для залучення нових, а також з пошуком банком принципово нових операцiй, якi ранiше не проводилися, на користь клiєнтiв. Це буде сприяти залученню дешевих ресурсiв – коштiв на розрахунковi рахунки.

Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне покращення своїх депозитiв.

При цьому банки дотримуються таких основних принципiв органiзацiдепозитних операцiй:

1) депозитнi операцiї повиннi сприяти отриманню прибутку чи створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

2) особливу увагу в процесi органiзацiї депозитних операцiй слiд придiляти строковим вкладам;

3) органiзуючи депозитнi та кредитнi операцiї, банк повинен намагатися мiнiмiзувати свої вiльнi ресурси;

4) банку слiд приймати заходи щодо розвитку банкiвських послуг, що сприяють залученню депозитiв.

Сектор кредитування був першим сектором, який швидко зрiс в Українi за умов iнфляцiї та неконкурентностi. Iнфляцiя в тисячi процентiв викликала попит на кредитнi ресурси цiною в 300 – 400% рiчних.

У 1991-1993 роках комерцiйнi банки активно надавали позики, але, через свою недосвiдченiсть, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих кредитiв. Банк припиняв операцiї лише тодi, коли борги визнавалися безнадiйними. Проблема безнадiйних боргiв загострювалася через недосконале законодавство про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централiзованої системи реєстрацiї фактiв застави майна та арешту майна за борги.

Допускалася практика надання кредитiв i зовсiм без забезпечення, а також кредитiв пiд страхування чи гарантiю без належної перевiрки статутних документiв та фiнансового стану фiрм-гарантiв.

Все це спричинило різке зростання безнадійних кредитів в “кредитних портфелях” комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства. Одним з фiнансових факторiв, який природньо компенсував високий рiвень ризику в кредитнiй дiяльностi комерцiйних банкiв, була надзвичайно висока маржа процентних ставок, що частково допомагало покривати значнi збитки вiд прострочених позик.

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки стала більш зваженою, але ймовірність збитковості кредитних операцій ще досить значна, і тому важливого значення набуває формування банками в необхідних обсягах резервних фондів з метою підтримання ліквідності і платоспроможності банку на необхідному рівні.

II. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими ознаками:

– за строками користування;

– за забезпеченням;

– за ступенем ризику;

– за методами надання;

– за строками погашення.

За строками користування кредити подiляються на:

1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року включно), середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3 роки). Строк кредиту, а також вiдсотки за його користування (якщо iнше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування. Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi тимчасових фiнанасових труднощiв, що виникають у зв’язку iз витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями коштiв у вiдповiдному перiодi. Середньостроковi кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити можуть надаватись для формування основних фондiв. Об’єктами кредитування можуть бути капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю та iнше.

2) кредити до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк i якi на вимогу кредитодавця повиннi бути поверненi у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостiйно.

3) простроченi – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув.

4) вiдстроченi – кредити, стосовно яких на основi клопотання позичальника строки погашення були перенесенi на бiльш пiзний строк.

Конкретнi строки користування позичками визначаються в кредитному договорi, виходячи з строкiв проведення заходу, що кредитується, його окупностi та iнших умов.

У разi неможливостi погашення позичальником заборгованостi по позичцi i процентiв по нiй у строки, встановленi кредитним договором, якщо вжитi заходи по своєчасному погашенню кредиту виявилися безрезультатаними, банк може надати позичальнику в окремих випадках вiдстрочку погашення боргу за письмовим клопотанням позичальника. Одночасно з клопотанням позичальник подає до банку конкретнi заходи щодо погашення кредиту iз зазначенням сум i строкiв здiйснення. Якщо вiдповiдною установою банку прийняте рiшення про вiдстрочку погашення кредиту, то укладається додаткова кредитна угода, переоформлюються строки дiї гарантiї, поручительства, переглядається реальнiсть реалiзацiї застави i т.i. Процентна ставка по вiдстрочених кредитах збiльшується вiдповiдно до кредитного договору. Якщо клiєнт звертається в банк з клопотанням про надання повторної пролонгацiї погашення кредиту, то установi банку слiд здiйснити поглиблений аналiз його господарсько-фiнансової дiяльностi, за результатами якого визначити доцiльнiсть цього заходу (як правило, звертання позичальника за додатковою пролонгацiєю погашення кредиту свiдчить про суттєвi прорахунки у йогог фiнансовiй дiяльностi i може задовольнятися лише у виняткових випадках). При вiдмовi банку в наданнi вiдстрочки погашення кредиту банк реалiзує своє право на стягнення кредиту i процентiв по ньому з спрямуванням стягнення на забезпечення, прийняте при його видачi, в установленому законодавством порядку. При цьому на незабезпечену поверненням позичкову заборгованiсть установлюється пiдвищений процент. У разi вiдмови у сплатi боргiв по позичках банк стягує борги в претензiйно-позивному порядку. Якщо розробленi при наданнi вiдстрочки погашення кредиту заходи не забезпечили погашення боргу, то його вiдносять на рахунок прострочених. У разi виникнення простроченої заборгованостi установа банку в цей же день здiйснює погашення боргу за рахунок коштiв гаранта або поручителя. Якщо кредитною угодою не передбачалось надання гарантiї чи поручительства, банк наступного дня пред’являє позичальнику претензiю про погашення прострочених боргiв i реалiзацiю застави. Одночасно банк повiдомляє клiєнта про щоденне стягнення пенi за несвоєчасне повернення кредиту та вiдсоткiв в розмiрi, передбаченому догоговором i дiючим порядком, пропонує негайно (протягом п’яти днiв) подати заходи щодо погашення прострочених боргiв не пiзнiше нiж через 30 календарних днiв i попереджає, що в разi непогашення боргу в цей строк матерiали буде передано в арбiтражний суд.

Своєрiднiсть сучасної ситуацiї в Українi полягає в тому, що багато якi банки (навiть середнi i великi) взагалi не надавали середньострокових (не кажучи вже про довгостроковi) кредитiв за весь перiод свого iснування. Основнi ресурси i найквалiфiкованiшi кадри були сконцентрованi на розрахунково-касовому обслуговуваннi клiєнтiв, операцiях з купiвлi-продажу валюти, на фондовiй бiржi– з облiгацiями державної внутрiшньої позики i короткостроковому кредитуваннi. Досвiд персоналу та iнфраструктура, пiдпорядкованi цим завданням, не зовсiм вiдповiдають роботi зi строковими депозитами i особливо по середньостроковому i довгостроковому iнвестицiйному кредитуванню.

Для бiльшостi банкiв необхiдним буде час i значнi органiзацiйнi зусилля щодо розвитку iнфраструктури, навчання персоналу, збору та обробки iнформацiї, а також вiдпрацювання процедур пiдготовки, вiдбору iнвестицiйних проектiв та їх контролю. На перших порах через брак необхiдного досвiду й iнфраструктури, а також загальної i структурної невизначеностi в реальному пiдприємницькому секторi якiсть середньострокових кредитних портфелiв у багатьох банках переважно буде досить низькою.

За українським законодавством кредит, наданий на строк бiльше трьох рокiв, вважається довгостроковим i потребує наявностi у банка залучених коштiв в аналогiчних обсягах i на аналогiчний строк. Тенденцiя розвитку пасивiв банку свiдчить про те, що все бiльш менша кiлькiсть юридичних осiб розмiщують в банках депозити навiть й на менш тривалий строк. Щодо власних коштiв, то банки мають можливiсть вкласти їх в бiльш прибутковi й менш ризиковi активи. У зв’язку з цим особливо важко отримати кредит для закупiвлi обладнання зi строком окупностi бiльше дев’яти мicяцiв, пiд фiнансування капiтальних вкладень i формування основних фондiв пiдприємства.

Розглянемо види кредитів, що надають комерційні банки України в залежності від забезпечення.

За забезпеченням розрiзняють такі види кредитiв:

1) забезпеченi заставою (майном, майновими правами, цiнними паперами);

2) гарантованi (банками, фiнансами чи майном третьої особи);

3) з iншим забезпеченням (поручительство, свiдоцтво страхової органiзацiї);

4) незабезпеченi (бланковi). Бланковi кредити надаються тiльки пiд зобов’язання позичальника погасити позику iз застосуванням пiдвищеної вiдсоткової ставки надiйним позичальникам, якi мають стабiльнi джерела погашення кредиту i перевiрений авторiтет у банкiвських колах.

Основними формами застави є застава майна, майнових прав, застава цiнних паперiв. Вся юридична сторона застави регулюється Законом України "Про заставу" .

Банки при роботi iз заставою намагаються перестрахуватися, тому у заставу приймається майно:

– вартiсть якого можна оцiнити;

– яке може довго зберiгатися i його зберiгання вiдносно недороге;

– цiни на яке стабiльнi;

– реалiзувати яке можна у якомога менший строк.

Застава визнається як спосiб забезпечення повернення кредиту, коли банк-кредитор в разi невиконання позичальником зобов’язань по поверненню кредиту i сплатi процентiв по ньому має право задовольнити свої вимоги з вартостi заставного майна переважно перед iншими кредиторами, згiдно з чинним законодавством. Угода про заставу повинна укладатися мiж банком-заставодержателем i заставодавцем у письмовiй формi та передбачати: сутнiсть забезпечення заставою вимоги, її розмiр, строки виконання зобов’язання по поверненню кредиту i процентiв по ньому, склад (опис) та вартiсть заставленого майна, вид застави (повинно бути передбачено, що заставлене майно залишається у заставодавця або передається у володiнння заставодержателя, мiсце знаходження предмета застави, зобов’язання по страхуванню заставленого майна, а також iншi умови).

В якостi забезпечення кредиту банком може бути прийняте наступне:

1) Нерухоме майно, власником якого є заставодавець (не обов’язково позичальник), що вiльне вiд iнших зобов’язань i вiд заборони вiдчудження.

Договiр про iпотеку (заставу пiдприємства, споруди, будiвель, iнших об’єктiв, безпосередньо зв’язаних з землею, разом з вiдповiдною земельною дiлянкою або правом користування нею) повинен бути нотарiально посвiдчений. У договорi необхiдно передбачити, що нотарiальна контора одночасно з посвiдченням договору накладає заборону на вiдчуження предмета iпотеки.

2) Транспортнi засоби, як правило, новi чи майже новi (2-3 роки), при цьому транспортний засiб, а також документи на нього передаються до банку на вiдповiдальне зберiгання на строк дiї договору застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортнi засоби, космiчнi об’єкти, товари в оборотi або переробцi, договiр застави повинен бути нотарiально засвiдчений на пiдставi вiдповiдних правоустановчих документiв.

Заставодавцем може бути не позичальник, а третя особа (майно­вий поручитель), якiй предмет застави належить на правах власностi або повного господарського вiдання.

При визначеннi вартостi майна, що передається у заставу, слiд виходити з його балансової вартостi (з урахуванням дооцiнки й уцiнення) та можливої цiни реалiзацiї.

Вартiсть заставленого майна повинна бути достатньою для погашення позички, процентiв за користування нею, неустойки, передбачених кредитним договором, витрат по зберiганню заставленого майна, а також передбачати податок на добавлену вартiсть, сплата якого проводиться з обороту по реалiзацiї предмета застави, та iншi витрати.

3) Цiннi папери чи корпоративнi права (акцiї, облiгацiї, частки у статутному фондi третiх пiдприємств, сертифiкати).

Найнадiйнiшими цiнними паперами є акцiї самого банка-кредитора чи облiгацiї державної внутрiшньої позики.

Лiквiднiсть iнших цiнних паперiв i корпоративних прав далеко не завжди однозначна i потребує ретельного вивчення у кожному конкретному випадку. Якщо банк i погодиться надати кредит пiд таке забезпечення, то з великими фiнансовими втратами для клiєнта. Бiльш надiйними є акцiї банкiв, що не є потенцiйними банкрутами, при наявностi вiдповiдної довiдки про їх 100%-ву оплату.

Згiдно вищеназваним рекомендацiям цiннi папери можуть бути прийнятi в заставу за умови передачi заставодавцем банку цiнних паперiв на зберiгання, а також обов’язкової реєстрацiї цiєї справи в органiзацiї, що надала цiннi папери.

4) Товарно-матерiальнi цiнностi: високолiквiднi товари на складi, бажано на складi банка, встановлене обладнання, що залишається у користуваннi заставодавця.

При заставi товарiв в оборотi й переробцi допускається змiна складу i натуральної форми предмета застави (товарних залишкiв, сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, готової продукцiї i т.п.) за умови, що їх загальна вартiсть не стане меншою вiд зазаначеної в договорi застави. З 1996 року заставою може виступати державна власнiсть. Дозвiл на її заставу надають регiональнi управлiння Фонду державного майна.

Таким чином, об’єктом застави може бути будь-яке майно (основнi засоби, виробничi запаси, готова продукцiя, товари, цiннi папери – акцiї, облiгацiї, сертифiкати, iнше майно), яке належить заставодавцю на правах власностi i може бути вiдчужено ним згiдно з законодавством i на яке може бути звернено стягнення.

При кредитуваннi сiльськогосподарських товаровиробникiв заставою з iншим майном одночасно може бути передбачена застава майбутнього врожаю сiльськогосподарських культур. При прийняттi в заставу майбутнього врожаю слiд мати на увазi, що посiви повиннi бути обов’язково застрахованi на випадок їх загибелi та iнших несприятливих обставин. У договорi про заставу повинно бути передбачено, що в разi загибелi сiльськогосподарської продукцiї (посiвiв) банку-заставодержателю надається в першу чергу право задоволення вимог по погашенню кредиту з страхового вiдшкодування в межах суми застави.

Iнвестицiйнi кредити надаються в основному пiд заставу об’єктiв незавершеного будiвництва, обладнання, якi належать позичальнику на правах власностi. При прийняттi в заставу незавершеного будiвництва позичальником повинна бути проведена його iнвентарiзацiя, а в окремих випадках – за участю банку-кредитора.

Крiм застави в якостi забезпечення кредиту банком може бути прийнята порука чи гарантiя юридичної особи, при цьому ця гарантiя надається чи у виглядi вiдповiдної застави чи поручителем (гарантом) повинна бути особа з вiдомою банку платоспроможнiстю.

Договiр поручительства складається обов’язково в письмовiй формi i включає в себе вiдповiдальнiсть поручителя за виконання в повнiй сумi зобов’язань по поверненню позички, що надається банком-кредитором, та належних процентiв за її використання в разi невиконання позичальником зобов’язань по поверненню боргу банку згiдно з кредитним договором, а також зобов’язання солiдарної вiдповiдальностi з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобов’язань по поверненню позички.

Вiдносини по забезпеченню кредитного договору гарантiєю можуть бути оформленi у виглядi гарантiйного листа, наданого органiзацiєю-гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов’язаний письмово повiдомити гаранта про прийняття гарантiйного листа як забезпечення по кредитному договору.

Якщо по закiнченні мiсячного строку з дня отримання поручителем (гарантом) претензiї банк-кредитор не одержить вiд поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованостi по кредиту i процентах у повнiй сумi, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштiв необхiдно вирiшувати через суд або арбiтражний суд в установленому законом порядку.

Найбiльш припустимим варiантом гарантованого кредиту є гарантiя уряду України чи гарантiя акцiонера банка (в межах вартостi належних йому акцiй). Потiм iде гарантiя банка з числа перших 10-20 за ступенем надiйностi, що працюють на протязi чотирьох-п’яти рокiв без особливих проблем.

Врештi-решт може бути прийнята гарантiя прибутково працюючого на протязi кiлькох рокiв пiдприємства, що має реальнi активи i обороти, арбiтражнi дiї по вiдношенню до якого могли би бути успiшними.

У свiтовiй практицi як забезпечення кредиту застосовується страхування кредитних ризикiв.

Страхування вiдповiдальностi позичальника за непогашення кредиту повинно проводитися у повнiй сумi виданого кредиту i процентiв за користування ним. Одночасно з пiдписанням кредитного договору або в перiод дiї договору страхування страхувальником (позичальником) може бути переуступлено банку право вимоги вiд страховика сплати страхового вiдшкодування шляхом укладення вiдповiдного договору.

В Українi така форма забезпечення використовувалася в 1994–1995 роках, однак в теперiшнiй час вона використовується рiдко, оскiльки бiльшiсть вiтчизняних страхових компанiй не є достатньо мiцними, щоб компенсувати збитки банка при настаннi страхового випадку, а послуги iноземних страхових компанiй для вiтчизняних позичальникiв доки недоступнi.

Наступна ознака класифiкацiї кредитiв, що надаються комерцiйними банками, – за методами надання.

Вiдповiдно до цiєї ознаки розрiзняють:

1) кредити, наданi у разовому порядку;

2) кредити, наданi вiдповiдно до вiдкритої кредитної лiнiї;

3) гарантiйнi кредити (iз заздалегiдь обумовленою датою надання, за потребою).

Рiзноманiтнiсть iснуючих форм i видiв кредитування – не тiльки результат еволюцiї фiнанасової системи, але й намагання знизити тяжкiсть кредитного пресу i таким чином не створювати клiєнтам додаткових труднощiв, що можуть викликати ускладнення з поверненням кредитних коштiв.

Найпростiшою формою кредитування є єдиноразова проплата контракту позичальника за рахунок кредитних коштiв банком чи перерахування всiєї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника. В цьому випадку позикова заборгованiсть позичальника виникає з моменту перерахування коштiв банком. З цього ж моменту виникає заборгованiсть за процентами. Проценти нараховуються банком з моменту виникнення позикової заборгованостi i до моменту надходження коштiв вiд позичальника у погашення кредиту.

Кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, у якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених сумах протягом певного часу і на умовах передбачених угодою. Поки діє кредитна лінія, клієнт може у будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів із банкрм. Водночас він може і не скористатися своїм правом на отримання кредиту або взяти лише частину суми. У свою чергу, комерційний банк може відмовитися надавати кредит у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Як правило кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше на рік. Більшість з них являють собою тривалі зв’язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну прологнацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних, часто сезонних витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що клієнт має до значних кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на данний момент. Отже, головне призначення кредитної лінії для клієнта - забезпечити власну ліквідність, чи як кажуть, мати “ліквідну подушку”.

Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід враховувати, що вона передбачає низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Ці обмеження можуть бути позитивними (коли, приміром, визначається сума робочого капіталу, яку слід утримувати, або встановлюється величина певних фінансових показників) і, навпаки, негативними (коли, скажімо, кредитор лімітує суму використаннякапіталу, вимагає, щоб позичальник задля підтримки лінії тримав на безстроковому, безпроцентному депозитному рахунку в банку відповідні кошти). Щоб засвідчити, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого “періоду очищення” - 30-60 денного терміну, протягом якого невидається жодного кредиту. У нас нині такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змогу “очистити” лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберігти зв’язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень. Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є зобов’язання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське зобов’язання тримати лінію діючою. Відкриваючи кредитні лінії, у банк необхідно внести комісійні платежі. Розмір їх залежить від вартості всієї лінії або її невикористанної частини, а крім того, від репутації позичальника. Різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що сплачується на позичений капітал. Усі кредитні лінії мають змінні ставки відсотків, які базуються на ставках грошового ринку, плюс премія за ризик.

Розрiзняють поновлювальну i непоновлювальну кредитну лiнiю. У разi поновлювальної кредитної лiнiї кредит надається i погашається у межах втановленого лiмiту заборгованостi автоматично. Вiдкриття непоновлювальної кредитної лiнiї означає, що пiсля надання позики i її погашення вiдносини мiж банком i клiєнтом припиняються. Також можна видiлити цiльову (рамкову) кредитну лiнiю, що вiдкривається банком клiєнту для оплати постачань визначених товарiв в рамках одного контракту, що реалiзується на протязi року чи iншого перiоду.

При здiйсненнi великих проектiв, що включають кiлька учасникiв i достатньо розтягнутi у часi, використовуються гарантiйнi кредити. Сутнiсть даної форми кредитування – клiєнт i банк заздалегiдь обумовлюють дату надання кредиту. Банк гарантує оплату зобов’язань позичальника не пiзнiше обумовленого строку. Крiм того, клiєнт i банк можуть домовитися про надання банком кредиту на першу вимогу позичальника. В такому випадку клiєнт до моменту отримання кредиту сплачує банку комiсiю за зобов’язання, сума якої повинна перекривати можливi втрати банка при необхiдностi термiнового залучення кредитних ресурсiв.

В практицi захiдних банкiв використовується класифiкацiя кредитiв в залежностi вiд їх якiсної характеристики. НБУ за цiєю ознакою подiляє кредити на:

1) стандартнi;

2) нестандартнi;

3) сумнiвнi;

4) небезпечнi;

5) безнадiйнi.

Стандартнi кредити – це кредити незалежно вiд виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно i повному обсязi погашається основний борг, включаючи кредити, пролонгованi у встановленому порядку, але не бiльше двох разiв, iз загальним строком пролонгацiї не бiльше 6 мiсяцiв.

Кредити нестандартнi – кредити, пролонгованi бiльш як два рази або iз загальним строком пролонгацiї понад 6 мiсяцiв; простроченi до 60 днiв забезпеченi кредити, а також простроченi до 30 днiв недостатньо забезпеченi кредити.

Сумнiвнi кредити – це простроченi до 30 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 30 до 60 днiв недостатньо забезпеченi кредити, а також простроченi вiд 60 до 180 днiв забезпеченi кредити.

Кредити небезпечнi – простроченi вiд 30 до 60 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 60 до 180 днiв недостатньо забезпеченi кредити; а також простроченi понад 180 днiв забезпеченi кредити.

Безнадiйнi кредити – простроченi вiд 60 до 180 днiв незабезпеченi кредити i недостатньо забезпеченi кредити, простроченi понад 180 днiв.

Безнадiйна кредитна заборгованiсть списується за рахунок коштiв резерву страхування активних операцiй. У разi недостатностi коштiв резерву страхування активних операцiй безнадiйна кредитна заборгованiсть погашається за рахунок коштiв резервного фонду, фондiв економiчного стимулювання, iнших фондiв банку, нерозподiленого прибутку минулого року.

Хоча в цілому комерційні банки України почали проводити більш зважену і обережну кредитну політику. Вони не нарощували активність шляхом використання будь-якої можливості отримати прибуток від залучених коштів.

Так, якщо станом на 1.01.96 р. по всіх комерційних банках України кредити, безнадійні до повернення, складали 309 млн.грн., то станом на 1 січня 1998 року – 25 млн.грн., тобто відхилення (зменшення безнадійних кредитів) становить – 284 млн.грн.

В залежностi вiд кiлькостi кредиторiв можна видiлити кредити:

1) наданi одним банком;

2) консорцiумнi кредити;

3) паралельнi кредити.

Консорцiумнi кредити – це кредити, що надаються консорцiумом банкiв. Комерцiйнi банки можуть об’єднуватися у консорцiуми з метою акумуляцiї кредитних ресурсiв, як в нацiональнiй так i в iноземнiй валютi, для здiйснення кредитування програм iз значними обсягами, зменшення кредитних ризикiв, дотримання нормативного показника максимальног розмiру ризику на одного позичальника.

Банкiвськi консорцiуми – це тимчасовi об’єднання банкiв, якi створюються для координацiї дiй при кредитуваннi однiєї, але великої угоди. Координує дiї учасникiв консорцiуму головний банк (лiдер), який представляє iнтереси консорцiуму, але дiє в межах повноважень, якi отримує вiд iнших учасникiв консорцiуму. За органiзацiю консорцiуму головний банк отримує спецiальну винагороду, крiм вiдсоткiв та комiсiйних, що покривають його безпосереднi витрати. Члени консорцiуму несуть солiдарну вiдповiдальнiсть позичальниками. Кожен член консорцiуму автономно оцiнює ефективнiсть проекту i визначає умови участi в ньому або може пропонувати свiй варiант проведення тiєї чи iншої операцiї, для якої створюється консорцiум. На пiдставi цих пропозицiй визначаються загальнi скоординованi дiї.

У консорцiумнiй угодi можуть брати участь не тiльки кiлька банкiв, але й кiлька позичальникiв, якi мають причетнiсть до заходу, що кредитується.

Кредит може надаватися банкiвським консорцiумом таким чином:

– за допомогою акумулювання кредитних ресурсiв у визначеному банку;

– шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банкiв, а кредитування здiйснювати у мiру виникнення потреби у кредитi;

– шляхом змiни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсiв за рахунок залучення iнших банкiв для участi у консорцiумнiй угодi.

Рiзновидом консорцiумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуваннi в угодi беруть участь два або бiльше банкiв, якi самостiйно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують мiж собою умови кредитування, щоб у пiдсумку укласти кредитний договiр iз загальними для всiх учасникiв умовами.

При паралельному кредитуваннi кожен банк може самостiйно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з iншими банками-кредиторами, умов кредитування.

За строками погашення можна видiлити кредити, що погашаються:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресiєю платежiв (тобто сплата основного боргу і процентів по кредиту здійснюється щоквартально, щомісячно, але в перші періоди суми внесків будуть вище, а в наступних будуть прогресивно скорочуватися);

5) пiсля закiнчення обумовленого перiоду (мiсяця, кварталу).

Порядок, форма погашення кредиту передбачаються у кредитному договорi. Дiючими правилами банку "Україна" передбачено, що погашення кредиту може здiйснюватися одноразово i в розстрочку (частково). Одноразове погашення позички передбачає її повернення в повнiй сумi у встановлений у кредитному договорi строк.

При погашеннi позички в розстрочку передбачається перiодичне погашення суми боргу, пов’язане з надходженням виручки вiд реалiзацiї продукцiї (проведення робiт, надання послуг) та iнших прибуткiв. У цьому разi в кредитному договорi може бути передбачено умовний строк погашення кредиту, конкретнi строки його погашення встановлюються виходячи з позичкової заборгованостi, що фактично склалася, наприклад, на початок кожного кварталу, року з урахуванням специфiки роботи позичальника та ходу реалiзацiї продукцiї.

За характером i способом сплати процентiв видiляють кредити:

1) з фiксованою процентною ставкою;

2) з плаваючою процентною ставкою;

3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний кредит).

Позики з фiксованою процентною ставкою характернi для стабiльної економiки, однак можуть видаватися на короткий термiн i в умовах iнфляцiї.

Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку.

Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 – 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ.

В залежностi вiд цiльового спрямування кредит може бути виробничим чи споживчим.

Переважна частина кредитiв використовується у сферi виробництва та реалiзацiї сукупного суспiльного продукту i є важливим джерелом формування обiгових коштiв i основних фондiв. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчi цiлi, насамперед це кредити на затрати, пов’язанi з покращенням житлових умов i створенням пiдсобного домашнього господарства, а також на придбання товарiв в кредит i невiдкладнiпотреби.

Споживчий кредит надається тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi фiзичним особам-резидентам України, строк користування споживчим кредитом не повинен перевищувати 10 рокiв.

Нерiвномiрнiсть розвитку кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з приватним сектором свiдчить, з одного боку, про потенцiйну спрямованiсть банкiв на спiвробiтництво з недержавними суб’єктами-пiдприємствами та домашнiми господарствами, а з другого – про значнi труднощi, якi iснують на шляху розвитку цього спiвробiтництва. Глибока платiжна криза, що охопила в 1995 роцi всi сфери економiки, погiршення фiнансового стану та кредитоспроможностi приватних пiдприємств, посилення тиску на банки з боку державних структур внаслiдок того, що держава є акцiонером провiдних комерцiйних банкiв ("Україна", Промiнвестбанк, Укрсоцбанк тощо) iстотно ускладнили розвиток кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з приватним сектором економiки в 1995-1996 роках.

ІІІ. Проблеми та перспективи застосування різноманітних

видів кредиту на Україні.

Однiєю з найважливiших функцiй комерцiйних банкiв є функцiя фiнансового посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження вкладникiв, а з iншого – здiйснюють iнвестицiї (вкладання коштiв). Створення сприятливого середовища для цього i повинно стати серцевиною банкiвських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерціними банками, призначені задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити його виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх галузей народного господарства, зробити процес кредитування простішим і менш ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує обмаль проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів, сприяють зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених, пролонгованих, безнадійних і т.і.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку довгострокового кредитування.

Економiчна полiтика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила умови для фiнансової стабiлiзацiї. Це зумовило нову ситуацiю для дiяльностi банкiвських установ, особливiсть якої в тому, що багато банкiв, включаючи середнi i великi, взагалi не надавали середньострокових i особливо довгострокових кредитiв. Сфера їх дiяльностi обмежувалась переважно короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням клiєнтiв, операцiями з купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цiнними паперами. При цьому слiд визначити iстотне зниження номiнальних процентних ставок по кредитах, а також поступову активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi пiдприємств та пiдвищення їх попиту на середньостроковi та довгостроковi кредити, що вимагає вiдповiдної змiни в депозитнiй i кредитнiй тактицi i стратегiї, спрямованих на забезпечення фiнансової стiйкостi банку в умовах фiнансової стабiлiзацiї.

В 1997 роцi для України були характернi темпи iнфляцiї в 3% [26, с.92], i це викликає певнi проблеми для комерцiйних банкiв щодо забезпечення їх фiнансової стiйкостi, бо структура балансiв українських банкiв добре адаптована до значних рiвнiв iнфляцiї i могла б сприяти високiй дохiдностi їхньої фiнансово-посередницької дiяльностi. Однак така структура погано пристосована до операцiй в умовах невисокої iнфляцiї, i якщо українськi банки не будуть намагатися iстотно змiнити структуру своїх балансiв за низької iнфляцiї, то це неминуче викличе збiльшення їхнiх збиткiв i призведе до неплатоспроможностi.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомiсячних темпiв iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% зумовить рiзкi зрушення в порiвняльнiй дохiдностi рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв. Вiдбудеться iстотне зниження номiнальних процентних ставок по всiх категорiях гривненвих працюючих активiв, включаючи кредити. Це, у свою чергу виклече рiзке скорочення процентної маржi i, як результат, похитне фiнансову стiйкiсть банкiв.

Очевидно, що зниження iнфляцiї до рiвня менше нiж 3% на мiсяць призведе до структурних зрушень у попитi на кредитнi ресурси, збiльшуючи в них частку довгострокових позик.

Зростання строкiв надання кредитiв змушуватиме банки збiльшувати питому вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, що в будь-якому разi зумовить пiдвищення банкiвських витрат.

Коли процентнi ставки мають тенденцiю до зниження, оптимальною фiнансовою стратегiєю для банкiв є орiєнтацiя на залучення переважно короткострокових зобов’язань, в тому числi депозитiв "до запитання". Проте в цьому випадку банк вiдчує труднощi. По сутi, йому доведеться вибирати один iз двох непривабливих для змiцнення їхнього фiнансового стану варiантiв:

1) йому необхiдно приймати додатковi ризики, пов’язанi iз спiввiдношенням зобов’язань "до запитання" i середньострокових працюючих активiв, що збiльшує загрозу втрати лiквiдностi;

2) вести далi переважно короткострокове кредитування i задовольнятися нижчими процентними доходами внаслiдок перевищення пропозицiї над попитом по короткострокових позиках.

Таким чином, успiшна адаптацiя до рiзких змiн у порiвняльнiй дохiдностi рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв у зв’язку iз стiйким зниженням iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% на мiсяць вимагатиме вiд українських банкiв серйозної змiни своїх балансiв. Основнi змiни полягатимуть у зменшеннi питомої ваги зобов’язань "до запитання", в тому числi валютних, при одночасному пiдвищеннi частки строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, у пiдвищеннi питомої ваги працюючих активiв при одночасному скороченнi частки непрацюючих активiв, зокрема, зростаннi питомої ваги кредитiв реально дiючим пiдприємницьким структурам.

Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.

Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв [20, с.50].

З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв, на суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї пiльги була продовжена i в 1996 роцi.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення – головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США - позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення ситуацiї з поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi банкiвською системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу НБУ передбачає надання прямої дiї Закону України "Про заставу майна" i спрощення процедури реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна, створення резервiв покриття кредитних ризикiв i фондiв страхування вкладiв громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником чергових процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре себе зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких клiєнтiв обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв дiяльнiсть банку як кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати можливостi нарощувати обсяг позичкових операцiй i за рахунок тих iз них, для яких властивий пiдвищений ризик. Адже саме для них характерна бiльша дохiднiсть у порiвняннi з слаборизиковими. Беручи до уваги iснування обернено пропорцiональної залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю кредитних операцiй, кожний банк у центр позичкової полiтики повинен ставити забезпечення збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю. Надмiрна (невиправдана) ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi банку внаслiдок неповернення боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як перебiльшена обережнiсть знову ж таки не дає змоги використати багато якi прибутковi можливостi.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У вiтчизнянiй практицi встановлено лише один показник, який стосується оцiнки кредитних ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у законодавчому порядку – максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї Iнструкцiя №1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитнi ризики банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на одного боржника або групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих банком своїм учасникам (акцiонерам); максимальний розмiр великих кредитних ризикiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих кредитною органiзацiєю своїм iнсайдерам.

Багато проблем комерцiйних банкiв у кредитнiй дiяльностi пов’язанi з об’єктивними причинами фiнансових негараздiв у банкiвськiй системi. Вони випливають iз загального стану економiки держави, вiдсутностi належного досвiду i вiдповiдно пiдготовлених кадрiв для функцiонування банкiв в умовах ринкових перетворень. Поряд iз тим фiнансовi проблеми багатьох комерцiйних банкiв значною мiрою також пов’язанi iз суб’єктивними факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна полiтика їхнiх керiвникiв, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Наприклад, пiд час iнспектування комерцiйних банкiв виявлено ряд порушень, якi стосуються кредитування суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi та кредитних вiдносин:

1. Порушення основних принципiв кредитування, викладених у положеннi "Про кредитування". Кредитна полiтика характеризується пiдвищеним ризиком. Значна кiлькiсть банкiв має в кредитному портфелi критичну питому вагу пролонгованих, прострочених та безнадiйних щодо повернення позик.

2. Недостатнiй аналiз фiнансового стану позичальникiв при наданнi кредитiв.

3. Вiдсутнiсть аналiзу кредитного портфелю з боку керiвникiв комерцiйних банкiв, що призводить до концентрацiї кредитних ресурсiв у руках одного позичальника.

4. Надання кредитiв без оформлення належним чином договорiв.

5. Низький рiвень якостi укладених договорiв з юридичної точки зору (вiдсутнiсть пунктiв про коригування процентних ставок, про санкцiї за нецiльове використання позики, неконкретне визначення мети надання кредиту або повна його вiдсутнiсть; надання кредиту без встановлення чiтких строкiв його повернення тощо).

6.Порушення вимог Положення "Про кредитування" в частинi оформлення кредитних справ позичальникiв (такi справи або повнiстю вiдсутнi або пакет документiв укомплектований лише частково, вiдсутнiсть у справi договорiв на пролонгацiю).

7. Недотримання вимог Закону України "Про заставу" (надання позик пiд забезпечення без нотарiального засвiдчення застави, без страхування заставленого майна, прийняття заставленого майна тiльки на суму виданих кредитiв без врахування вiдсоткiв за користування, вiдсутнiсть у кредитнiй справi опису заставленого майна тощо).

8. Несвоєчасне вiднесення простроченої та пролонгованої заборгованостi на вiдповiднi рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської звiтностi тощо.

9. У бiльшостi випадкiв комерцiйнi банки не перевiряють цiльове використання наданих кредитiв.

10. Претензiйно-позовна робота комерцiйних банкiв ведеться на низькому рiвнi.

Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно негативним явищем.

Неможливiсть одержувати зараз прибутки iнфляцiйного характеру i вимагає вiд комерцiйних банкiв бiльш реального пiдходу до якостi кредитного портфеля. Запобiгти негативним тенденцiям, пов’язаним зкредитною дiяльнiстю банкiв, допомагає також дотримання нормативу достатностi власного капiталу.

Щоб уникнути проблемних кредитiв, банку, перш за все необхiдно звернути увагу на досконалiсть вивчення якостi кредитного портфелю i квалiфiкацiю своїх працiвникiв, що проводять цю оцiнку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося i є загроза негативного його впливу на дохiднiсть, банк повинен термiново вжити заходiв щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує практика, добрий ефект дає розроблення спiльно з боржником плану дiй для вiдновлення фiнансової стiйкостi пiдприємства й подолання вад у його дiяльностi.

Якщо застосованi заходи неефективнi, то банк повинен забезпечити задоволення соїх iнтересiв, вимагаючи погашення боргу за рiшенням судових органiв. Може знадобитися й продаж застави, подання претензiй до гаранта тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

Для досягнення цієї мети Найіональний банк України пропонує вжити такі заходи:

1. Для захисту комерцiйних банкiв та недопущення надання позичок недобросовiсним клiєнтам i шахраям створити при АУБ банк даних про позичальникiв комерцiйних банкiв України (в якому накопичувалась би iнформацiя про фiнансовий стан позичальникiв, їхню спроможнiсть погасити борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантiй i застав).