Розробка стратегії управління кредитними ризиками

3.1. Розробка стратегії управління кредитними ризиками

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати -- можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується головно на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першій главі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності.

Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитованих проектів;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутнєсть контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

З огляду на це, система управління кредитними ризиками повинна містити:

а) визначення методу оцінки кредитного ризику;

б) аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

в) використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати:

1) аналіз та групування кредитів за якістю;

2) диверсифікація портфеля кредитів;

3) попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента;

4) створення резервів на покриття кредитного ризику;

5) аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля;

6) вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.

З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву "Посібник з кредитної політики". Цей посібник дозволить об'єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. "Посібник з кредитної політики" може містити три основних документи:

1. "Кредитна політика".

2. "Норми кредитування".

3. "Інструкція з кредитування".

Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

"Кредитна політика" розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються:

а) об'єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.

Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту:

- припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;

- створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;

- надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;

- сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;

- уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.

Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку "Україна" по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); "свого клієнта", виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку (контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик).

"Кредитна політика" повинна бути "живим" документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом (або комісією з кредитної політики) банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон'юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб'єктам. Тут же ж можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.

З точки зору контролю та управління кредитними ризиками "Кредитна політика" зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності:

- організація процесу кредитування;

- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

- управління кредитним портфелем;

- розподіл повноважень;

- критерії класифікації кредитів;

- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

- класифікація резервів.

Розділ "Організація процесів кредитування" визначатиме повноваження кредитних працівників (наприклад, головними обов'язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку. Розділ "Поточна робота з кредитами" повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки. У розділі "Класифікація резервів" визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.

Другий документ "Посібника з кредитної політики" -- "Норми кредитування" -- доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення зв'язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто "Норми кредитування" -- це документ більш детальний, ніж "Кредитна політика", але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лишень загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.

"Норми кредитування" американських банків містять зазвичай п'ять розділів: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.

"Інструкція з кредитування" визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.

Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.

Отже, "Інструкція з кредитування" мала б викладати конкретні заходи контролю за станом кредитів, наданих у відповідності із загальною кредитною політикою.

Загалом у "Посібнику з кредитної політики" знайдуть відображення всі етапи кредитного процесу від збору інформації та аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу та аудиту, включаючи процес відшкодування втрат від кредитів. Він повинен стати ефективним інструментом реалізації політики раціонального управління ризиком кредитування суб'єктів господарської діяльності, що охоплюватиме увесь період кредитних стосунків між банком та позичальником. Заходи, пропоновані "Посібником з кредитування", можна графічно зобразити наступним чином (мал. 6). Використовуються всі можливі методи та засоби захисту від неповернення кредитних засобів як до надання позики, так і під час користування клієнтом позиченими коштами аж до їх повного погашання.

Кредитний ризик-менеджмент банку може передбачати створення групи з управління кредитним ризиком. Ця група відповідає за надання позик та управління кредитним портфелем банку. Зокрема, до функцій працівників групи мало б входити: підготовка і контроль за виконанням і дотриманням кредитної політики; підготовка спеціалістів з кредиту; підтримання зв'язків з позичальниками; контроль за виконанням розпоряджень відповідальних працівників банку; збір та аналіз інформації про ринок; розробка методик кредитного аналізу; аналіз звітів про поточний стан кредиту; контроль за рівнем резервів на покриття кредитних ризиків; переоцінка кредитів ("списання" до розряду втрат), схвалення надання позик тощо.

Заходи: Часовий період:

після

Юридичні заходи неповернення кредиту

Резервування надання кредиту

Грошове покриття заявка на

Страхування кредит

Застава нерухомості

Інші застави

Аналіз ризиків

Фінансовий аналіз позичальника

до

Мал. 6. Способи мінімізації кредитного ризику при виборі стратегії управління кредитним ризиком.

Як ми зазначили у главі 1, у забезпечення наданих кредитних коштів банк у більшості випадків вимагає заставу, котра обов'язковим чином підлягає страхуванню, або може користуватись послугами страхування позик чи відповідальності позичальника за неповернення кредитів. У всіх наведених випадках банк звертається по допомогу до страхової компанії. Тому для успішного й надійного управління ризиками кредитування банку важливо налагодити взаємовигідну партнерську роботу із страховими компаніями, котра наразі залишає бажати кращого. А у цих обох інститутів багато спільного, і вони можуть доповнювати один одного. Наприклад, банк гарантіями страхуватиме майно та борги страхової компанії, а та, у свою чергу, триматиме частку власних резервів у банку. Тоді у випадку, коли банк надає кредит клієнту і страхує його у страховій компанії, котра є клієнтом банку, то останньому не вигідно вести політику розорення страховика. Недоцільними будуть і банківські зусилля щодо розорення позичальника внаслідок некваліфікованих дій того на ринку. Взаємовигідне партнерство банку і страхової компанії якраз у змозі вирішити дані проблеми і знизити ризик втрати позичкових коштів через їх застрахованість. Виходячи з даних суджень, у грудні 1996р. банк "Україна" мав намір спільно з американською страховою компанією AIG створити СП з мінімальним статутним фондом $2 млн., проте цей проект не відбувся, головно з причини несприятливого законодавства України. Проте кон'юнктура ринку все більшою мірою схиляє до думки про доцільність такого конгломерату.

Цікавим з точки зору управління та припустимості ризику при реалізації кредитної політики банку є приклад такої авторитетної організації, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Виходячи з мети банку про сприяння переходу до відкритої економіки, розвитку приватної та підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи шляхом підтримки структурих і галузевих реформ в економіці цих країн, ЄБРР для мінімізації ризику при кредитуванні висуває попередні вимоги до отримання клієнтами позичок:

а) строки отримання кредиту: процедура оформлення позики за лінією ЄБРР для українських позичальників займає від трьох місяців до одного року, враховуючи проходження всіх інстанцій та повномасштабний аналіз проекту (для відома: позику сумою $2.5 млн. західний бізнесмен може отримати в банку, де він обслуговується, протягом 2-3 днів);

б) вимоги до кредитованого проекту: банк надає кредити у відповідності до умов конкретного проекту. У залежності від складності проекту його бізнес-план повинен містити від 20-30 аркушів (оптимальний варіант) до кількох томів. Також необхідна екологічна експертиза великих інвестиційних проектів;

в) вимоги до суми кредиту: від $50 тис. до $2.5 млн. (вітчизняні банки не мають змоги у більшості випадків надати такий кредит саме з огляду концентрації ризиків);

г) вимоги до позичальника: до початку реалізації проекту співвідношення "борг (з врахуванням запитуваного кредиту ЄБРР)/власний капітал" повинно бути не більшим 70:30; під час втілення проекту позичальник повинен бути здатним підтримувати значення коефіцієнта обслуговування боргу не меншим 1.3:1 та співвідношення "борг/власний капітал" не більшим 70:30; власний внесок позичальника у проет повинен бути не меншим 30% від вартості проекту;

д) забезпечення кредиту: припускається застава ліквідного майна або майна третіх осіб на суму, не меншу 130% обсягу кредиту; в якості застави не можуть бути використані обігові кошти; обов'язкове страхування предмета застави. Останнім часом ЄБРР практично відмовився приймати у забезпечення гарантії банків.

Зважаючи на жорсткість ЄБРР щодо управління у процесі кредитування (що зрозуміло, адже свою діяльність ЄБРР провадить у країнах з нестабільною перехідною економікою, не досить пристосованим законодавством тощо), спеціалісти констатують, що зі ста підприємців, котрі звернулись у банк і десять з них підготували необхідні документи -- тільки один отримує запитувану позику. Таким чином ЄБРР захищає свої кошти та інтереси, але разом з тим решта 99 підприємців розглядаються банком як потенційні позичальники у майбутньому.

Отже, на підставі викладеного можна зробити низку практичних вислідів у питанні управління кредитним ризиком:

1. В основі реалізації методів управління кредитним ризиком банку повинна лежати теоретично обгрунтована модель оптимальної кредитної політики.

2. Комерційному банку за основу своєї діяльності слід узяти власну стратегію управління кредитним ризиком та викласти її у "Посібнику з кредитної політики".

3. Особлива увага та контроль у процесі кредитної діяльності комерційного банку повинні бути спрямовані на роботу з проблемними позиками. Працівники банку зобов'язані перш за все оволодіти матеріалами щодо сигналізації раннього виявлення можливих втрат у майбутньому та приймати виважені рішення з обслуговування проблемних позик в межах розробленої кредитної політики. У випадках, коли проблеми стають очевидними та їх вирішення визріло, кредитні працівники повинні намітити шляхи виходу з кризи шляхом реабілітації або ліквідації конкретної позики, використовуючи засоби та заходи, наведені на мал.6.