1. Відхилити всі пропозиції про видачу насіннєвої позич­ки.

2. Попередити, що в поточному році ні радгоспам, ні колгоспам насінпозичка не буде видаватися ні для озимого, ні для ярового посіву».

Наведену постанову можна вважати унікальною в тому розумінні, що в ній нема жодного позитивного твердження. По суті, форма партійно-урядової постанови була викорис­тана для простого попередження про недоцільність будь-яких прохань видати позичку.

Прагнучи знайти вихід з глухого кута, Постишев 4 лютого у виступі на партійному активі Харківщини заявив, що зби­рати насіння доведеться методами хлібозаготівель. У Запоріжжі М. М. Хатаєвич за­кликав партійний актив переконати селян, які мали деякі запаси зерна, передати їх у позичку своєму колгоспу. Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися до абсолютно немораль­ного заходу - нагороди за донос. Кожний, хто вказував, де сусід ховає зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премію. 17 лютого цей «досвід» поширився на всю рес­публіку у формі спеціальної урядової постанови.

Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як Постишев добився прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про виділення Україні позички в роз­мірі 20 млн. пудів зерна. Фактично, телеграфний дозвіл на використання розміщених у республіці державних запасів хліба для харчування голодуючих у розмірі 3 млн. пудів на­дійшов 19 лютого. Всього до кінця квітня республіка одер­жала 22,9 млн. пудів насіннєвої позички, 6,3 млн. пудів фу­ражної позички, 4,7 млн. пудів продовольчої позички і 400 тисяч пудів продовольчої допомоги.

НАСЛІДКИ ГОЛОДУ

Отже, централізована продовольча допомога Україні становила 5,1 млн. пудів хліба. Ця мізерна кількість практич­но не вплинула на трагічну ситуацію. Треба було бити три­вогу, мобілізувати на допомогу громадськість всередині країни і за кордоном. Досвід по-державному організованої боротьби з голодом існував: Радянський уряд під керівни­цтвом В. І. Леніна у 1921р. зробив усе, щоб врятувати жит­тя багатьом мільйонам селян Поволжя і південних районів країни. Проте гласність у боротьбі з голодом означала ви­знання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент з форсуванням темпів індустріалі­зації.

І Сталін обрав інший шлях - шлях боягузливого і зло­чинного замовчування становища в сільській місцевості. У січні 1933р., коли справжній голод тільки насувався і ще був час для дій, він заявив з трибуни об'єднаного Плену­му ЦК і ЦКК ВКП(б): «Ми безперечно добились того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас рік у рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закля­ті вороги. Радянської влади».

Генсек дав директиву ставитися до голоду як до неісную­чого явища. Наприклад, у документах Наркомзему УРСР с немало фактів про безпритульних дітей, бездоглядні посіви, «доприселенців» (так на канцеляриті звалися новопоселенці у селах, жителі яких вимерли або розсіялися). Термінологічного табу до­держувалися навіть у секретній документації партійних ор­ганів будь-якого рівня. Конкретні заходи, безпосередньо пов'язані з голодом, тут проходили через «закриті течки». Звичайно, ніхто не побоювався просочування відомої всім інформації. У табу був інший смисл: тема не підлягала об­говоренню на партійних зборах чи пленумах партійних ко­мітетів.

Про те, що на селі відбуваться щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон.

Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селя­ни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Десятки тисяч підкидьків створювали серйозну проблему. Висловивши обурення «черговою куркульською провокацією», П. П. Постишев на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У запропонував якнайшвидше розв'язати цю проб­лему.

Нас не повинно дивувати те, що найвпливовіша в рес­публіці особа у черговий раз використала «антикуркульську» фразеологію, яка в даному разі виглядала особливо аморально. Постишев в інтересах справи використовував термінологічні «правила гри», нав'язувані Сталіним партій­ному апарату і всьому суспільству. Якщо оцінювати Павла Петровича Постишева не за його виступами, а за практич­ною діяльністю з лютого 1933р., коли він приїхав на Украї­ну, то можна з певністю сказати: у неймовірно тяжкій си­туації він робив усе, щоб врятувати якомога більше людей.

І особливо - дітей. Ніхто не зробив для дітей 30-х років більше, ніж Постишев. З убогих республіканських резервів і випрошених у Г. Е. Якіра армійських запасів він створив продовольчий фонд дитячої допомоги, до якого увійшло 700 тонн борошна, 170 тонн цукру, 100 тисяч банок консер­вів, 500 пудів олії, деякі інші продукти. За два тижні, до березня 1933 року, було розгорнуто харчувальні пункти на 60 тисяч дітей. Надалі, працюючи до 1937р. на Україні, П. П. Постишев потурбувався про створення мережі установ Наркомосу для дітей, які залишилися сиротами. З його іні­ціативи в країні знову загорілися новорічні ялинки, до ді­тей повернулися безсмертні твори Андерсена, Гауфа, Перро і всі інші казки, раніше оголошені «ідеологічно чужим» жанром, у парках з'явилися ігротеки, в будинках - форпос­ти, в позаміській місцевості - піонерські табори.

19 січня 1933р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли поста­нову «Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами», яка створювала на селі нову ситуацію. Згідно з цим документом запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, зникла невизначеність і зрівняльність попередньої контрактаційної системи. Хлібо­заготівельний план встановлювався не довільно, з наступ­ною його розкладкою по районах, колгоспах і селянських дворах, а в певному проценті до існуючих посівних площ. Отже, колгоспи і колгоспники вже напередодні посівної кампанії могли знати, яка частина врожаю залишиться в них. Утворення наперед визначених податкових відносин між державою і сільським господарством пробуджувало заці­кавленість у розширенні посівних площ, відкривало шлях до подолання безгосподарності.

Ситуація в сільському господарстві потребувала особли­вих методів керівництва. Було створено політичні відділи МТС і радгоспів - надзвичайні партійно-державні органи влади. Щоб подолати кризу в сільському господарствіі, вони провели істотну роботу щодо організаційного зміцнення колгоспів, посилення матеріальної зацікавленості в резуль­татах праці, утворення в колгоспах партійних осередків, кан­дидатських або партійно-комсомольських груп. За порівня­но короткий період їхньої діяльності (в листопаді 1934 р. політвідділи МТС перетворилися на звичайні партійні орга­ни і об'єдналися з районними комітетами партії) у сільському господарстві справді стався позитивний злам.

Історики ще не вивчали в деталях, як відбувалася весня­на посівна кампанія 1933р. Адже треба було мобілізува­ти на роботи в громадському господарстві знесилених від голоду колгоспників, змусити їх повірити, що зловісна трирічна продрозкладка вже відійшла в минуле, налагодити організацію праці, змінити трудову дисципліну, надати мак­симально можливу технічиу допомогу. Одразу після приїз­ду П. П. Постишев висунув гасло: «Місто — на допомогу селу». Було утворено партійно-урядовий комітет по сівбі під головуванням С. В. Косіора, МТС і радгоспи республіки одержали 15 тисяч тракторів, 2400 комбайнів, 3 тисячі авто­машин. Партійні організації мобілізували на посівну і зби­ральну кампанії понад 300 тисяч міських жителів. Усвідом­люючи, що сільське господарство потребує допомоги, ко­муністи відгукнулисяна заклик партії. Зокрема, Чернігів­ська обласна партійна організація, в якій налічувалося 20,7 тисячі чоловік, провела у 1933р. три мобілізації і від­рядила на тимчасову або постійну роботу в село понад дві тисячі комуністів, тобто кожного десятого. В цілому по республіці за півроку, починаючи з травня 1933р., в МТС і колгоспи виїхали більше як 15 тисяч членів партії, з них - 12,5 тисячі на тимчасову роботу.

Непростою в моральному відношенні виявилася пробле­ма охорони від голодуючих достигаючого врожаю. В архі­вах є багато судових справ по звинуваченню тих, хто хотів знайти їстівне на колгоспних полях, а також тих, хто нама­гався захистити голодуючих від сталінського закону про охорону колгоспного майна. В судах і в пресі людей, котрі з голоду споживали колоски у молочно-восковій стадії стиг­лості, називали «куркульськими перукарями».

Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Така інформація ретельно приховува­лася від народу. На XVII з'їзді ВКП(б) у січні 1934р. Сталін, говорячи про успіхи міжз'їздівського періоду з підкресле­ним натиском відзначив, у контексті з цифрами про зрос­тання національного доходу і промислової продукції «зрос­тання населення Радянського Союзу з 160,5 мільйона чоло­вік в кінці 1930 року до 168 мільйонів в кінці 1933 року». Включення до традиційного переліку успіхів нового еле­мента - даних про зростання населення - мало на меті покласти край різного роду чуткам у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду. Наведена Сталіним цифра була сумою двох відомих величин: кількості населення на початок 1933р. і річного природного приросту, який тоді коливався в межах 2,6-2,8 млн чоловік.

Підписавши фальшивий вексель, генсек не чекав нічого втішного від чергового перепису населення. Перепис кіль­ка разів відкладався. Цілком очевидними є причини забо­рони абортів у червні 1936 року (заборона діяла до листо­пада 1955 року). Навіть дивно, що цей захід не спав на дум­ку Сталіну раніше. Заборона абортів у перші роки істотно вплинула на зростання народжуваності, але до останньої призначеної дати перепису залишилося обмаль часу.

Перепис відбувся в січні 1937р. і викликав політичний скандал. Після того, як демографи підрахували попередні підсумки кількості населення, їх звинуватили в недообліку. Демографічна наука перестала існувати. Науково-дослідні установи відповідного профілю були закриті, а демографи, які зберегли своє життя після 1937р., перетворилися на звичайних статистиків. Матеріали перепису знищили, статис­тика народонаселення стала секретною. Підсумкові дані повторного перепису, який провели в січні 1939р., з'явили­ся у формі двох коротких газетних публікацій.

Дані перепису 1937р., які викликали в Сталіна таку ре­акцію, досі залишалися загадкою. У першій радянській пуб­лікації про цю «білу пляму», яка з'явилася наприкінці 1987р. в журналі «Огонек» (№ 51), конкретна цифра кількості населення не названа. Автор цієї публікації М. Тольц стверджує лише, що перепис показав меншу кількість насе­лення, ніж було в країні на початок 1933р. (165,7 млн чо­ловік). У західних джерелах кінця 30-х років повідомляєть­ся, що під час перепису було зареєстровано лише 145 млн. чоловік. В останніх публікаціях наводиться інша цифра - 158 млн.

Як тепер з'ясувалося, коротка довідка з попередніми результатами перепису 1937р. збереглася в архівному фон­ді Верховної Ради СРСР. Перші вибори до Верховної Ради відбулися в грудні 1937 року. Комісія по проведенню вибо­рів звернулася в Центральне управління народногосподар­ського обліку Держплану СРСР з проханням надати свіжу інформацію про кількість населення по республіках, краях і областях. До комісії встигли надійти (незабаром вони були вилучені з обігу) попередні підсумки перепису, які свід­чать: на початок 1937 року в республіці проживало 30157,6 тисячі чоловік - на 1743,8 тисячі менше, ніж у січні 1933р. Загальна кількість населення країни становила 168529,2 тисячі чоловік. Саме цю цифру Сталін називав на XVII з'їзді партії як кількість иаселення на кінець 1933р.

Найбільше від голоду постраждала Україна. Щоб вира­хувати орієнтовну цифру втрат, необхідно мати дані про природний приріст за 1933-1936рр. У нас є звітні дані лише за 1935р. - 420 тисячі, а також наближені до звітних - за 1936р. - 543 тисячі (перші три квартали—звіт, останній квартал - очікуваний результат). Для реконструкції гіпо­тетичного природного приросту за 1933 рік (якого насправ­ді не було) та ймовірного приросту за 1934р., скористає­мося опублікованими у 1927р. прогнозними оцінками ук­раїнського демографа А. П. Хоменка. Скорегувавши їх за рівнем реальних даних 1935р., одержимо природний при­ріст для 1933р. -415 тисяч і для 1934р. - 418 тисяч чоло­вік. Додаючи загальну цифру природного приросту за 1933-1936рр. (1787 тисяч) до фактичного дефіциту віднос­но початку 1933р., на який вказує перепис 1937р. (1744 ти­сячі), одержуємо демографічні втрати в розмірі 3531 тися­ча чоловік.

Зрозуміло, вказана цифра не може бути точною кількіс­тю померлих від голоду. Треба взяти до уваги міграційні процеси. Проте вплив міграції на кількість населення в прин­ципі невеликий, оскільки в розрахунок береться не її абсо­лютна величина, яка досягала в окремі роки сотень тисяч чоловік, а лише позитивне чи негативне сальдо міграційного балансу. Між 1933 і 1937 роками починав виявлятися нове джерело дефіциту - репресії. За даними перепису 1937р., кількість осіб у колоніях і таборах НКВС становила по країні в цілому 1956 тисяч. Це означає, що примусово виселені з України ще до масових репресій 1937-1938рр. - сотні ти­сяч чоловік.

Дефіцит населення, розрахований відповідно до наве­деної методики, за даними перепису 1939р. визначається в 4253 тисячі чоловік. Ця цифра включає значно більшу кількість втрат від репресованого виселення. Отже, фактор голоду 1933р. в демографічних втратах, розрахованих за переписом 1939р., виступає менш визначено.

ВИСНОВОК

Голод 1933р. був наслідком спроби здійснювати соціа­лістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Розуміючи, що серед частини партійних працівників зберег­лася ностальгія по системі і методах воєнного комунізму, В. І. Ленін попереджав: «Така політика була б дурістю і са­могубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива; самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху». Здавало­ся, Сталін і ті керівники партії, якії підтримали його, змогли подолати економічну неможливість і політичну небезпеку курсу на суцільну колективізацію шляхом придушення про­тивників воєнно-комуністичних методів у партії і в селян­ських масах, опір щодо використання всіх форм державно­го примусу, протиставлення різних за майновим станом про­шарків селянства під лозунгом загострення класової бо­ротьби в міру просування до соціалізму. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка при­звели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовно обійшлася країні й народові.

ЛІТЕРАТУРА

1.           История социалистической экономики в СССР. - М., 1976.

2.           Ленін В. І. Повне зібрання творів.

3.           Сталін Й. В. Твори.

4.           Рубач М. А. Класове розшарування селянства України напередодні пролетарської соціалістичної революції. «Наукові записки Інституту історії і археології АН УРСР», 1943.

5.           История Украинской ССР. – К., 1984.

6.           Кульчицкий С. В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР. – К., 1979.

7.           КПРС в резолюціях. – К., 1980.

8.           История КПСС.

9.           Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К., 1976.

10.         ЦДАЖР УРСР.

11.         Commission on the Ukraine famine. Executive summary – first draft. – March, 30, 1988.

12.         The Foreign Office and the Famine. New York, 1988.

13.         Souvarine B. Stalin: A Critical Survey of Bolshevism. New York, 1939.


Информация о работе «1933г. Трагедия голода на Украине (1933: Трагедія голоду)»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 69388
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
82900
0
0

... районам Северного Кавказа достигла 81,4%. Это дало основание центральным и местным органам партии, констатировать, что на Северном Кавказе коллективизация почти завершена и все усилия были брошены на укрепление колхозов, продолжая с этой целью раскулачивать тех же середняков и бедняков.[40] В 1932 г. были расширены меры по выселению крестьян в спецпоселки, осужденные по делам контрреволюции и ...

Скачать
77003
2
0

... , Сталин и его окружение смотрели на вещи иначе. В 1933 г. Мендель Хатаевич, еще один из сталинских ставленников в Украине, возглавлявший кампанию хлебозаготовок, гордо заявлял: "Между нашей властью и крестьянством идет беспощадная борьба. Это борьба не на жизнь, а на смерть. Этот год стал испытанием нашей силы и их выдержки. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин. Он обошелся в ...

Скачать
374233
5
3

... было обеспечение нужд оборонной промышленности отечественного производства. На это были напрвлены все усилия рабочих, ученых, инженерно - технических работников. Восстановления народного хозяйства Украины, как и других районов страны, пострадавших от войны проходило на основе тесного сотрудничества и взаимопомощи союзных республик. На Украину со всех концов страны неприрывным потоком шли эшелоны ...

Скачать
63803
3
0

... по 15 марта 1930 года 26.000 человек, из которых 650 были приговорены специальными судами к расстрелу. Согласно данным ГПУ, только политическая полиция приговорила к смерти в 1930 году 20.200 человек. Продолжая репрессии против "контрреволюционных элементов", ОГПУ воплотило в жизнь директиву об аресте шестидесяти тысяч кулаков первой категории. Операция была быстро проведена в период с 6 февраля ...

0 комментариев


Наверх