ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА З ОКРЕМИХ ПИТАНЬ

5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА З ОКРЕМИХ ПИТАНЬ.

Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту проти пред'явленого до нього позову.

Не заперечуючи вже проти виниклого процесу (як це було раніше) відповідач може користуватись окремими процесуальними правами, забезпечувати собі реальну можливість захисту проти позову. Встановлені законом процесуальні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який має вживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принципом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.

Цивільне процесуальне законодавство (ст. 143 ЦПК) покладає на суддю обов'язок викликати відповідача на бесіду лише в необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначити так необхідність, виходячи з актуальності і складності справи.

Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз'яснити його процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення проти пред'явленого позову. Суддя зобов'язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому[55]. У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, що виклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної заяви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову. Виклик відповідача на бесіду може за певних умов привести до ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом укладання мирової угоди. У процесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з приводу викликуа відповідача у найбільш складних цивільних справах. Вказувалося, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесіду є обов'язковим. Оскільки відповідач не подав добровільної заяви у РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечує проти позову, і з'ясування його заперечень дасть можливість суду правильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі[56].

Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту проти пред’явленого позову.

Важливе значення для процесуальних заперечень відповідача проти позову має питання про процесуальну співучасть на відповідній стороні. Іноді для відповідача не байдуже залучення на його бік співвідповідачів, про що він має право заявити клопотання перед судом. У необхідних випадках суд зобов'язаний ці клопотання задовольнити.

Леушкін А. Д. пред'явив позов до свого сина і невістки про стягнення 2760 крб., мотивуючи тим, що він виконував для відповідачів роботу по спорудженню будинку. У судовому засіданні позивач підтримував позовну вимогу лише до сина. Леушкін В. А. (син) позов визнав повністю.

Наглядова інстанція, скасовуючи судову постанову, вказала, що суд зобов'язаний був з'ясувати причину відмови позивача від залучення як відповідачки Леушкіної і перевірити, чи не порушує ця відмова позивача її права і інтересу, який охороняється законом. Як згодом з'ясувалося, згода Леушкіна А. Д. із своїм сином була фіктивною, а позов був пред'явлений з метою зменшення частки відповідачки у спільному майні³.

На цьому прикладі видно, що незалучення до справи особи як співвідповідача, може істотно порушити його інтереси. На захист свого права відповідач і заявляє заперечення. Заперечення відповідача за позовом можуть полягати також у тому, що він наполягає на залученні на його боці співвідповідачів, заінтересованих в результаті справи.

Так, велике значення для відповідача має це правило за позовами про виселення в порядку ст. 62 ЦК України. Якщо відповідач підлягає виселенню з наданням іншого жилого приміщення, право на нову житлову площу мають всі члени його сім'ї. Тому вони повинні бути для захисту своїх справ залучені у справі як співвідповідачі.

Процесуальні заперечення відповідача можуть проявлятися у вимогах про залучення на його стороні третьої особи, що не заявляє самостійної вимоги. Так, згідно з ст. 238 ЦК при пред'явленні до покупця позову про відібрання купленої ним речі, покупець (відповідач у справі) для захисту в майбутньому від позову в порядку зворотньої вимоги може просити суд про залучення на його боці продавця як третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог (ст. 108 ЦПК). Незалучення продавця третьою особою у справі може мати невигідні наслідки для покупця (відповідача). Істотніми слід визнати заперечення відповідача за позовом при судових дорученнях по збиранню доказів (ст. 33 ЦПК). Порушення прав відповідача зводяться тут до того, що при порушенні правил територіальної підсудності позивачем, суди замість виправлення цієї помилки опитують відповідача шляхом судових доручень, істотно зачіпаючи при цьому його права.

На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики. Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість захисту своїх інтересів.

Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача. Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення алимектів на сина. Позов був задоволений.

При розгляді справи вищестоячими судами було встановлено, що справа була розглянута у відсутності відповідача, пояснення у якого були одержані у порядку судового доручення судом за його місцем проживання, причому у справі немає відомостей про те, чи направлена йому судова повістка. Однак одержані в порядку судового доручення пояснення не звільняють суд, який розглядає справу по суті, від обов'язку повідомити відповідача про час і місце судового засідання. Не повідомивши відповідача про розгляд справи, суд істотно порушує його права¹.

Як відомо, закон (ст. 144 ЦПК ) припускає об'єднання в одному судочинстві кількох позовних вимог з метою найшвидшого і найправильнішого їх розгляду та розв'язання. Однак не завжди суд може об'єднати позови. Не припускається об'єднання позовів; якщо це суперечить інтересам відповідача, істотно зачіпає його права.

Типовим прикладом об'єднання позовів є можливість- у справах про розірвання шлюбу розгляду так званих супутніх питань — при кому з батьків залишаються діти, їх матеріальне забезпечення, розділ майна між подружжям, про дошлюбне прізвище одного з подружжя (ст. 137, ЦПК).

Зустрічаються у судовій практиці випадки, коли суди не додержуються умов об'єднання позовів, припускаючи при цьому порушення прав відповідача. Так, наприклад, при розірванні шлюбу не може бути розв'язаним питання про розділ майна (вкладу), якщо на це майно претендують треті особи. Порушенням прав відповідача будуть також випадки, коли суд об'єднує позови, що випливають з різних правовідносин, при цьому спільний їх розгляд не може бути допущений.

Назарова звернулася до суду з позовами до Назарова про розірвання шлюбу і про виселення, обгрунтувавши позовну вимогу тим, що відповідач систематично приходить додому нетверезим, виражається нецензурними словами.

Народний суд, об'єднавши позовні заяви в одне судочинство,
розірвав шлюб між Назаровими і виселив Назарова з будинку, який належав позивачці на праві особистої власності. Вищестояча інстанція, скасовуючи рішення по справі, вказала, що, виносяче рішення про розірвання шлюбу, суд повинен визначити долю дітей, у необхідних випадках розділити майно між подружжям, вирішити питання про дошлюбове прізвище (ст. ст. 34, 36 Кодексу про шлюб і сім'ю ). Оскільки в одне судочинство можуть бути об'єднані лише вказані вимоги, суд не вправі був об'єднати вимогу Назарової про розірвання шлюбу і виселення відповідача.

Відомо, що в певних випадках закон припускає альтернативну підвідомчість, тобто можливість звернення за захистом свого права в один з кількох органів. Для захисту інтересів відповідача йому небайдуже, у який саме орган звернувся з вимогою позивач, і де вона розглядатиметься. У судовій практиці виникли принципово важливі питання захисту інтересів відповідача у зв'язку з правом суду передавати цивільні справи на розгляд, товариських судів. Право народного суду на передачу справи товариському суду сумнівів не викликає. Виникає лише складне питання про згоду сторін на цю передачу.

У процесуальній літературі була висловлена думка, що народний суд може передати справу на розгляд товариського суду лише за взаємною згодою сторін або на прохання про це позивача. Це залежить від категорії справ. Однак Є. Філіпов висловлює тут надто сумнівні рекомендації. Він пише, що позиція відповідача (згода або незгода розглянути спір у товариському суді ) правового значення не має, якщо згоду на передачу справи у товариський суд висловлює лише позивач. З подібною думкою погодитися не можна. Необхідно виходити з того, що відповідач може заперечувати проти передачі справи товариському суду, посилаючись на переконливі підстави (некомпетентність членів товариського суду, їх заінтересованість у результаті справи та ін.)

Тому слід вважати припустимою передачу справи в товариський суд лише за згодою обох сторін. Цим самим будуть гарантовані права та інтереси заінтересованих у результаті справи осіб (сторін). Переконливі аргументи висловлені з цього питання стосовно до передачі товариським судам справ про дрібні правопорушення[57]. Істотним порушенням права на захист відповідача є розгляд і розв'язання цивільної справи у його відсутність без належного повідомлення часу і місця розгляду справи. Токарський звернувся до суду з позовом до Токарської про визнання заповіту і договору дарування недійсними. Народний суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу без відповідачки, позбавивши її тим самим права захищати в суді свої інтереси.

Наглядова інстанція на цих підставах скасувала рішення, вказавши, що рішення належить скасуванню, якщо справа розглянута судом у відсутність когось з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання. Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятися також у заяві клопотання про відводи.

Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об'єктивний розгляд і розв'язання справи шляхом усунення з процесу тих його суб'єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів у осіб, які беруть участь у справі. Захищаючись проти пред'явленого до нього позову, відповідач може заявляти клопотання про відвід складу суду, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачу. Правильне розв'язання цих клопотань судом гарантуватиме захист процесуальних прав відповідача[58].

Своєрідні риси мають процесуальні заперечення за обставин, які ускладнюють нормальний розвиток і рух процесу з конкретної цивільної справи. Звичайний рух цивільної справи передбачає розгляд і розв'язання її в одному судовому- засіданні з винесенням рішення по суті спору. Однак наше процесуальне законодавство з урахуванням потреб судової практики припускає відхилення від звичайного руху справи—справа може бути відкладена, судочинство у справі може бути зупинено, закрито, позов може бути залишений судом без розгляду.

Ці ускладнення процесу можуть істотно зачіпати інтереси відповідача і тут також можуть проявитися його процесуальні заперечення. При відкладенні слухання справи, якщо у судовому засіданні були присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд може допросити свідків і на наступні судові засідання їх не викликати (ст. 176 ЦПК ).

Відсутність у наступному судовому засіданні допрошених свідків може вплинути на реалізацію відповідачем його права заперечення проти позову. Відповідач може наполягати на повторному виклику цих свідків до суду. З приводу умов застосування ст. 176 ЦПК УРСР в нашій літературі були висловлені різні точки зору.

Так, О. Селезнєв вказував, що ст. 176 ЦПК не забороняє суду допитувати свідків і в тому випадку, коли в судове засідання не з'явився хтось з осіб, які беруть участь у справі. Інше розуміння правил ст. 176 ЦПК О. Селезнєв вважав формальним[59].

З позицій захисту інтересів відповідача з такою думкою погодитися не можна. Допит свідків у відсутність відповідача істотним чином торкатиметься його прав на захист проти позову. Більше того, в даному випадку будуть порушені основні вимоги принципів безпосередності та змагальності. Допит свідків, природно, можливий тоді, коли справа не відкладається, а слухається судом без участі відповідача, що не з'явився. Однак це може мати місце лише тоді, коли у суду немає даних про причину неявки відповідача або причини неявки визнані судом неповноважними, у справі є досить матеріалів про права і взаємовідносини сторін у випадках повторної неявки відповідача у судове засідання[60].

У судовій практиці виникло питання — чи можна використати показання свідків, допитаних при відкладенні справи, якщо при новому розгляді зміюється склад суду[61], На це запитання повинна бути дана позитивна відповідь, бо закон (ст. 185 ЦПК УРСР) цим показанням надає доказового значення.

Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися зупиненням судочинства по справі На перший погляд створюється враження, що відповідач завжди заінтересований у зупиненні судочинства, бо при цьому відкладається на майбутнє винесення судом можливого несприятливого для нього рішення по справі. Однак це не так, у судовій практиці зустрічаються випадки, коли відповідач заперечує проти зупинення судочинства по справі, однак суд його думку не враховує.

Смирнов В. завідував майстернею на одному з підприємств. За розпорядженням військкомату він був призваний на збір командного складу. Підчас інвентаризації майстерні була виявлена нестача на суму 156 крб. У своїх письмових поясненнях за позовом відповідач визнавав позовні вимоги і просив суд розглянути справу у його відсутність. Однак суд на підставі ст. 222 ЦПК УРСР зупинив судочинство у справі[62].

У даному випадку у суду не було достатніх підстав для зупинення судочинства.

Іноді в судовій практиці суди нібито стають на захист інтересів відповідача, однак при зупиненні судочинства у справі припускають порушення закону.

Овчинникова звернулася до суду з позовом про розторгнення шлюбу з Овчинниковим, посилаючись на те, що він був засуджений до одного року позбавлення волі і нині відбуває покарання.

Відповідач, повідомлений судом про день розгляду справи, про сив суд зупинити судочинство до його повернення з місця позбавлення волі. Суд зупинив судочинство у справі. Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду, вказав, що знаходження відповідача у місцях позбавлення волі не є підставою зупинення судочинства у справі.

Процесуальні заперечення відповідача можуть бути спрямовані на закриття судочинства у справі.

Зарицький П звернувся з позовом у суд до Зарицької О. про надання йому можливості бачитися з сином. У позовній заяві позивач вказував, що після припинення спільного проживання з відповідачкою, остання позбавила його можливості бачитися з сином. У зв'язку з цим він просить суд зобов'язати відповідачку не перешкоджати йому зустрічатися з сином. Відповідача проти позову не заперечувала. Рішенням Дзержинського районного народного суду м. Харкова позовні вимоги були задоволені.

Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду рішення суду скасувала і судочинство по справі закрила. У своїй ухвалі колегія вказала, що Зарицький П. можевпливати на процес виховання дитини лише через органи опіки і піклування, а не шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у побаченнях з сином та його вихованні . У позивача було б право звернутися до суду, якщо б відповідач не виконував вказівок органів опіки і піклування про умови спільного виховання дитини.

Своєрідними рисами характеризуються процесуальні заперечення, спрямовані на залишення позову без розгляду. Як відомо, ст. 229 ЦПК встановлює дві групи підстав залишення позову без розгляду. Такими підставами, передусім, будуть обставини, які свідчать про неправомірність виникнення процесу (п. 1, 2,3, 5ст. 229 ЦПК). Стосовно до цих обставин процесуальні заперечення відповідача зводитимуться до того, щоб довести відсутність у позивача передумов права на пред'явлення позову або умов здійснення цього права. Другу групу підстав становлять обставини, які підтверджують недоцільність розгляду і розв'язання справи у випадках дворазової, неявки у судове засідання позивача або обох сторін (п. 4 ст. 229 ЦПК ).

За певних обставин (ст. ст. 172, 173 ЦПК ) неявка сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи. Однак, якщо відповідач доведе, що позивач вдруге не з'являється до суду без поважних причин, позов має бути залишеним без розгляду[63]. Природно, інтереси відповідача будуть гарантовані лише в тому випадку, якщо при залишенні позову без розгляду суд суворо керуватиметься приписанням закону з цього питання[64].

Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися про розв'язанні судом питань, зв'язаних з судовими витратами. Лученков звернувся до суду з позовом до Лазька про визнання договору купівлі-продажу автомашини «Волга» недійсним. У судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від позову, бо відповідач виконав своє зобов'язання (передав йому автомашину). Суд, прийнявши відмову від позове, судочинство закрив. Питання про повернення йому сум державної пошлини позивач не ставив. Після цього позивач звернувся до суду із заявою про повернення державної пошліни, яку він сплатив при поданні позовної заяви. Суд виніс ухвалу, якою у поверненні пошліни і розподілу судових витрат відмовив. Вищестояча судова інстанція скасувала цю ухвалу суду і запропонувала розглянути питання по суті. Вважаєю , що вищестояча інстанція зробила неправильно.

Питання про судові витрати повинно бути розглянуте під час розгляду справи тією судовою інстанцією, яка закрила судочинство у справі. Виходячи з закону (ст. 78 ЦПК), суд повинен був розв'язати питання про витрати при наявності спеціального про це прохання позивача. Під час відмови від позову позивач такого прохання не висловлював. Закон не передбачає можливості стягнення з відповідача судових витрат “за заявою” позивача, а говорить лише про можливість такого прохання у момент закриття судочинства
у справі. Незрозумілий і характер судочинства, на яке орієнтує вищестоячий суд по викладеній справі.