2.5 Торгово-економічна співпраця України з Францією.

Торговий баланс між Україною і Францією е несбалансирований. Його динаміка весь час погіршується. Так, перемістившись з 1992 по 1998 рік з 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за той же час опустилася з 58 на 71 місце по обсягах експорту у Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми і падіння), він ні разу не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося в 1994 році весь час зростало (рис 11).

Як багатообіцяючий факт, можна вва­жати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів пере­робка сільгосппродукції. Як пока­зує аналіз, основні можливості - українського експорту пов'язуються з продукцією української хімічної промисловості ( капролактам, полихлорвинил, добрива), металургії ( для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості ( в основному деревна сировина), продукції сільського господарства( олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їх подальшим вивезенням до Франції та третіх країн.

 


 Рис 11 Розділ 3

 Перспективи співпраці.

У зв’язку з викладеними фактами можна сфор­мулювати і основні завдання зовнішньо­економічної політики України у відно­синах з країнами Західні Європи.

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-еко­номічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Кон­ференції НБСЄ з економічного спів­робітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцер-нської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про парт­нерство і співробітництво між Євро­пейськими співтовариствами та їх дер­жавами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1червня 1995 року.

2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.

З- Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.

4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтег­раційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,

окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.

5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки з країнами Західної Європи.

6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових пере­творень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможноі економіки.

Питання про можливе набуття ста­тусу асоційованого члена Є.С (за межами 2000 р.) має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД.

Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.

Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх еко­номічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Необхідно також створити органі­заційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед зао­хотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне

середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гар­монізованого та уніфікованого законо­давства ЄС.

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів укра­їнської економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними пере­вагами у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.

Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних екс­портних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.

Слід опрацювати питання про мож­ливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкрет­них механізмів взаємодії України з євро­пейськими економічними структурами.

Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тим­часових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного ім­порту, реальної макроекономічної ста­білізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень.

Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить право­мірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі - етапі при­скореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати:

прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських ви­робників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;

·     істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, на­самперед через розвиток великих інтер­націоналізованих фірм, фінансово- промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;

·     значна диверсифікація форм еко­номічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;

·     за умови досягнення принципової зго­ди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — про­ведення переговорів з з країнами Західної Європи і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування наці­онального режиму внутрішнього оподат­кування до товарів і послуг іншої сторони;

·     прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; до­сягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах: митне законодавство, законодавство про ком­панії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та норматив­ні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;

·     поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.

24Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість - 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. Ці структури, однак, на наш погляд, не є тотожними інтеграційним структурам ЄС:

останні виступатимуть своєрідним ін­теграційним ядром загальноєвропейських економічних структур.

Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і за­гального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни-Щоб бути ефективною, вона має буду­ватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги кран Західної Європи в експорті України - з нинішніх 11% до, принаймні, 18-20% в 2005р.

Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спе­ціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому уукраїнські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних опе­раціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробниц­тва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих мож­ливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.

Важливим напрямом експортної по­літики на першому етапі має бути роз­ширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країнами Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країнами Західної Європи.

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо

виробництва важких транспортних літаків), середнього та прсцизного машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюктся, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями).

Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій

25кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і таких міжнародних науково-технічних програм ЄС, як ЕСПРЇТ, БРЇТЕ, БАП та інші, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів.

При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з краінами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.

На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і тех-нополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої

26кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.

Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації.

Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України -з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.

Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн Західної Європи, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які

займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фіналсово-нромиоіових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС.

Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для струк­турної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.

Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спе­ціальних (вільних) економічних зон.

Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.

Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку кон­курентоспроможного і потужного внут-

рішнього фінансового сектора з пер­спективою транснаціопалізації провідних українських комерційних банків і по­ширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Євро­пейського союзу і його країн-членів.

Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без сис­темних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у від­носинах з ЄС і створити справді ефек­тивний і взаємовигідний механізм еко­номічної співпраці.

 

Висновок

У ході проходження практики ознайомився з сучасним станом зовнішньоекономічних зв'язків України із західноєвропейськими країнами, проаналізував стан і динаміку розвитку товарообороту з цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпраці, збільшенню об'ємів торгівлі.

У роботі дані рекомендації по подальшому розвитку співпраці, підвищення ефективності співпраці в різних областях економіки.

Формування зовнішньоекономічних зв'язків потягло за собою виникненню, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, преодоління яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв'язків.

В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку

зв'язків України з краінами Західноі Європи, які потребують першочергового рішення.

1. Преодління негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності.

2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів

- наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів

- пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльност

3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно:

створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі

відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання, фрмування согласованої системи державного регулювання, прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.

4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду

5. Зниження рівня інфляції в українській економіці

Знаходження нових ринків збуту для українських товарівУкраїна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні завдання економічних відносин з краінами Західноі Європи . Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів» : сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у

західноєвропейські структури .


Список використаної літератури


1.   Політика і час 1997 № 8 Сiденко В.Р «Прорив в Європу»

2.   Політика і час 1996 № 12 Крупп Г. “ Якщо процес реформ триватиме”

3.   Український промисловець 1999 № 7 Секаркв “Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС”

4.   Посередник 17.05.1999 Гаврилюк Л. “Бельгійська економічна місія в Україну”

5.   Посередник 31.051999 Курочкін Л. «Італія і Україна- Взаємний інтерес ”

6.   Вече №6 1998 Майко“Без іcтотних проривiв”

7.   Урядовий кур'єр 16.03.1999 Олійник «Швеція вважає Україну пріоритетним партнером”

8.   Педос М “ Торгові партнери України ” Киів 1998

9 Економіка зарубіжних країн ; Київ «Либідь» 1996

10 Политическа экономия - словарь;Москва политиздат 1979

11 «Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва» ;Київ 1995

12  Орієнтир, інформаційний додаток. Урядовий кур''єр. 10.98

13  Розміщення продуктивних сил - К.: Вища школа, 1997

14  Спецвыпуск.Внешняя торговля. Бизнес №15 20 апреля 1998 года

15  Соціально-економічна географія України .Львов. "Світ". 1995

16  Економіка України у 1997 році. Документи.

17  Все про зовнішньоекономічну діяльність . Діло 1-2.1998


Информация о работе «Аналіз сучасного стану економічної співпраці України з західноєвропейськими державами і розробка шляхів її поширення»
Раздел: Международные отношения
Количество знаков с пробелами: 55568
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
61194
2
3

... и галантерейные изделия и другие товары широкого употребления. [19,89]. 3. Проблемы и перспективы развития международной торговли в Украине 3.1 Проблемы развития внешнеэкономических связей Украины Проблемы повышения эффективности внешнеэкономической политики государств приобретают на современном этапе особенного значения. Это связано, во-первых, с рядом факторов внутреннего характера: ...

Скачать
77338
4
8

... на термін, на який надаються кредити, вартість ресурсів, інституційний вплив та передачу знань. Успішне співробітництво з МФО є також важливим індикатором для іноземних приватних інвесторів. 3. Розробка стратегії міжнародної економічної діяльності України 3.1 Стратегія економічного розвитку України При розробці стратегії міжнародної економічної діяльності України повинні бути правильно ...

Скачать
254940
11
1

... появу в Україні не лише орієнтованих на економічні та бізнесові професії приватні ВНЗ, але й теологічних ВНЗ ІІІ -ІV рівнів акредитації, Соломонового університету та ін. Отже, вищевикладене дає підставу виділити такі загальні для європейського регіону тенденції розвитку вищої освіти: перетворення елітарної вищої освіти на загальну, кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності, ...

Скачать
823470
10
9

... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...

0 комментариев


Наверх