Запорозька Січ

6. Запорозька Січ.

7. Розвиток зовн.-екон. і торгов. зв'язків Російської Імперії.

Грошові відносини за часів Київської Русі.

Декотрі дослідники відмічають те, що в Київській Русі, і пізніше на території сучасної України, мали широке розповсюдження так звані "кунні¹ гроші" – шкірки куниць і інших пушних звірів, як попередник грошей і загальний еквівалент.

Пізніше з'являються срібні злитки, які нагадували грошові одиниці, і використовувались в основному при оптовій торгівлі. Історики зазначають про існування тривалий час київської гривні²

До 13 століття була поширена чернігівська гривня³ (на території Чернігівського князівства). Була також спроба ввести в обіг золоту гривню, але вона не отримала підтримки купецтва і майже не використовувалась.

В 13 столітті в обіг запускається срібний злиток "карбованець". Його курс, говорячи сучасною мовою, прирівнювався до половини срібної гривні, а відтак зміст срібла можна вважати на рівні 90-96 грамів.

Перші карбовані монети на Русі почали карбуватися за часів князя Володимира Великого (кінець 10 – початок 11 століття). Першими монетами були золотники і срібляники. До речі, в Київській Русі досить активно використовувалися гроші тих країн і територій, з якими вона підтримувала зв'язки: Арабські країни, Візантія тощо.

Поширення грошей супроводжувалося розвитком грошових відносин і грошовий операцій. Як і в інших країнах феодального світу, в Київській Русі становлення грошових відносин супроводжувалося виникненням кредитних відносин і торгівлі в кредит (торгового кредиту). Першим за Київської Русі приймається документ "Статут про рези⁴". Цим статутом регулювалися відсоткові ставки при здійсненні кредитування і торгівлі в кредит.

Крім того значною мірою грошові відносини регулювалися "Руською правдою". За часів її дії вже розрізнялися позики під майнову заставу, надання позики відрізнялося від лихварства.

В 14 – 15 столітті зазначається досить активне поширення грошових відносин на західних землях нинішньої України. Центром таких відносин стає Львів. Він не піднявся до рівня стародавнього Риму, але він мав свою грошову одиницю, причому наряду з великими срібними руськими півгрошами були поширені також мідні динарії, причому срібні руські півгроші карбувалися із зображенням лева (герба Львова) на одній із сторін.

В 14 столітті продовжувалося карбування грошей в Києві (князь Володимир Ольгердович).

Отже грошові відносини мали помірний розвиток, отже дослідники роблять досить обережний висновок щодо системності цього явища (вважати це явище системним модна лише з урахуванням певних застережень).

Щодо ознак банківської справи, ці явища виникають за часів підкорення українських земель сусідніми державами. Так в Росії утверджується обмін векселями. Виникають торгово-банківські доми, які значною мірою виконують операції, які набрали поширення ще за часів Римської імперії, проте на вищому рівні. Про розмах операцій (обмінних, визначення якості грошей, їх достовірності) свідчить лише перелік грошей, з якими здійснювались операції. Банківсько-торгові доми здійснювали операції з позичковими капіталами, і участь у таких операціях грунтувалася на досить високих відсоткових ставках (50 – 100%).

Підводячи підсумки сказаному, можна сказати, що в цілому зовнішньоекономічні зв'язки українських земель після Київської Русі визначалися Русько-Литовським і Польським правом, правом інших держав, які захопили українські землі.

Запорозька Січ.

Значний вплив на розвиток зовнішньоекономічних відносин мало існування Запорізької Січі.

Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки Запорізької Січі спиралися на самодостатній і натуральний характер господарства. Запорожці облаштовували своє життя так, що всім необхідним військо і населення забезпечувалося самими запорожцями. В торговельні зв'язки запорожці вступали лише при крайній необхідності в якомусь товарі. Досить поширеним в господарюванні запорожців були різного роду промисли і полювання і це давало їм додатковий продукт, який використовувався для обміну.

Таким чином розвиток продуктивних сил був досить середнім, навіть рудиментарним.

Зовнішньоекономічні зв'язки мали такі характерні риси:

1) широка географія торговельних зв'язків запорожців (Константинополь, Москва, Париж тощо);

2) обмежена товарна структура обміну, кількість товарів

3) головними формами зовнішньоторговельних відносин були прямий товарообмін в поєднанні з відносинами купівлі-продажу (обміну, що грунтувався на грошових відносинах).

Запорозька Січ не мала власних грошей. Вони користувалися грошима країн і територій, з якими підтримували торговельні зв'язки (напр. російські червінці і мідні гроші, леви, орти тощо). Дослідники зазначають, що в виробничих відносинах всередині запорозької січі мали місце прояви кредитування, але вони не набрали скільки-небудь великого поширення. Як правило основою кредитних операцій були російські гроші. При отриманні кредиту під заставу віддавалися як правило цінності (а не земля чи майно). За відсутності власної грошової одиниці і власної системи кредиту, навіть ознак банківської системи не було. Існувала лише загальна каса, яка регулювала і надходження і видатки. Кіш, як головна адміністративна одиниця регулював економічну політику. Неабияку роль відігравали чумаки. Як і на інших українських землях, в Запорозькій Січі відносно розвиненою була митна справа і побори і оподаткування біли такими ж вишуканими і поширеними, як і в інших землях (переїзд через місточок, перехід через кордон). Це певною мірою стримувало торговельні зв'язки Запорозької Січі, оскільки нерідко вона залишалася поза торговельними шляхами.

Висновок: будучи самодостатньою козацька держава, Запорізька Січ водночас підтримувала досить інтенсивні зв'язки з навколишнім світом.

Розвиток зовнішньоекономічних і торговельних зв'язків Російської централізованої держави.

Російська централізована держава складається в кінці 15 століття як феодальна і багатонаціональна з Московським великим князівством в центрі. Зовнішня політика Москви постійно була спрямована на приєднання нових територій, на розширення держави, а також на пошук виходу до морських шляхів.

За Івана 4 зовнішньоекономічна політика Росії грунтується на поглядах представників раннього меркантилізму, на принципі позитивного грошового балансу. Реформаторська політика Петра 1 дала поштовх до розвитку зовнішньоекономічної і зовнішньоторговельної політики на нових засадах. Це була яскраво виражена політика пізнього або розвиненого меркантелізму, які грунтувалася на принципі активного сальдо торговельного балансу, а це вже ознака розуміння місця і ролі в розвитку великої держави такого економічного явища, як зовнішня торгівля. Він зрозумів, що розвиток не може грунтуватися на застарілих виробничих силах, тому пріоритети надавалися галузям, що в майбутньому стануть основами капіталістичного виробництва (промисловість, металургія). Це дало значною мірою змінити характер зовнішньої торгівлі.

Характерно, що під таку спрямованість зовнішньоекономічної політики було запроваджено цілий ряд заходів, що і забезпечували її реалізацію. За Петра 1 різко посилюються економічні функції держави. Відбувається централізація та регламентація економічного життя в Росії. Говорячи більш стисло, всі заходи, що проводилися, були спрямовані на зміцнення держави і поповнення державної казни. Важливим фактором став вихід на морські торговельні шляхи. Крім того, Петро 1 проводить послідовну політику протекціонізму у зовнішній торгівлі.

Це привело до досягнення показника експорту Росії вдвічі більшого за імпорт.

1 Етимологія слова походить від "Куниця".

2 160-190 грамів срібла.

3 Також близько 200 грамів срібла.

4 Поняття "рези" відповідає сучасному поняттю відсоток чи процент.

Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3

Історія МЕВ 8. Прояви МЕВ за часів становлення індустріальної цивілізації.

Прояви МЕВ за часів становлення індустріальної цивілізації. Міжнародний поділ праці.

Зазначимо, в першу чергу, що в процесі становлення індустріальної цивілізації відбувається закріплення зв'язків між національними економіками. Особливість такого закріплення, на думку фахівців, полягає в тому, що зв'язки між державами, між національними економіками, перш за все найбільш розвиненими, набуває більш усталеного характеру. В цей же час в структурі світового ринку формується цілий ряд ринків, як складових частин, які не були притаманні попередній цивілізації. Зокрема, визначаються і утверджуються товарні ринки (ринок зерна, ринок металів [як чорних, так і кольорових] ринок тканин, тощо)¹. Формується і утверджується ринок позичкових капіталів, і в першу чергу кредитний ринок. Виникає валютний ринок. Завершується формування міжнародного ринку праці.

Отже, світовий ринок поступово формується як певна міжнародна, а тепер навіть можна сказати і світова система, що має власну структуру.

Основною передумовою формування світового ринку був міжнародний поділ праці. Він визначається як спеціалізація (відносно стійка) країн світу на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку².

Наприкінці 19-го століття і певним чином на початку 20-го століття переважає міжгалузева предметна спеціалізація як основа міжнародного поділу праці.

Великобританія.

В. свого часу отримала титул "майстерні світу". В 19 столітті і на початку 20-го століття спеціалізується на виробництві машин, устаткування, взуття, шкіряної галантереї, чорних металів і виробів з них, вироби харчової промисловості.

Німеччина.

Спеціалізується на сільськогосподарській техніці, залізничному устаткуванні, парових котлах, виробах хімічної промисловості, виробництво спирту на експорт, а також таких похідних технічних культур як цукор тощо.

Франція.

Текстильні машини, шовкові і шерстяні тканини, парфуми (певною мірою).

Отже, вже в 19 столітті в межах національних економік розвинених країн формується досить диверсифіковане експортне виробництво. Тобто, коли ми говоримо про новий характер МПП, то ми підкреслюємо, що розвинені країни спеціалізуються не на одній, а на кількох експортних галузях виробництва.

Скромніше місце в МПП посідали:

Бельгія: зброя, чорні метали та вироби з них, інструменти для машинобудування;

Австро-Угорщина: метали, цукор, хміль.

За колоніальними і залежними державами закріплюється статус експортерів сировинних матеріалів (цей статус зберігається і сьогодні для значної частини країн, що розвиваються): бавовна, натуральний каучук, прянощі, кава, цукор (переважно тростиновий). З другої половини 19 століття спершу з'являються ознаки, які потім набирають поширення, внутрішньогалузевої спеціалізації країн, коли на виготовленні однієї і тієї ж експортної продукції спеціалізується декілька держав. Так, наприклад, експортерами чорних металів одночасно виступали: Великобританія, Бельгія; кольорових: Франція, Австро-Угорщина). Внутрігалузева спеціалізація розглядається як основа подальшого кооперування в міжнародному виробництві.

З утвердженням індустріалізації, поширення набирає таке явище, як інтернаціоналізація господарського життя: виникнення ринку позичкових капіталів, світових товарних ринків тощо.

Міжнародна торгівля.

В період становлення індустріальної цивілізації нового змісту набирає міжнародна торгівля. Як і в попередні епохи їй належить провідне місце в системі світогосподарських зв'язків (як традиційної форми МЕВ). Зміст міжнародної торгівлі міняється, по-перше, у зв'язку з тим, що вона набирає світового рівня і спирається на світовий ринок, по-друге, докорінно міняється товарна структура експорту-імпорту у світовій економіці.

Значною мірою зростають масштаби міжнародної торгівлі. Наприклад, за період 1720-1780 роки обсяг міжнародної торгівлі зростає в 2,1 рази, за період 1800–1880 рр. обсяги міжнародної торгівлі зростають більше ніж в 10 разів, за період 1896–1913 рр. міжнародна торгівля зростає ще в 2,5 рази. Зростання обсягів торгівлі відмічається переважно між розвиненими країнами того часу – індекси зовнішньоторговельного обороту у вартісному виразі в період 1800-1900 рр. мали такі значення:

Великобританія 1324%

Німеччина 975%

США (1800-1913) 5461%.

Протягом 19-го століття провідне місце у світовій торгівлі належало Великобританії (вона зберігала лідерство до І світової війни), причому ці позиції були обумовлені такими показниками:

швидке зростання виробництва товарів на експорт – грунтувалося на низькій вартості продукції, на високій якості;

розвинений торговельний флот;

наявність великої кількості колоній, за рахунок низької вартості сировини з яких забезпечувалися низькі експортні ціни;

швидкі темпи індустріалізації економік провідних країн світу, які потребували сучасного рівня виробництва, різних видів продукції, що створювало попит на світових ринках.

Досить різноманітною була зовнішньоторговельна політика країн тодішнього світу, причому слід зауважити, що вже в 19 столітті розвиненими країнами формувався гнучкий підхід щодо формування зовнішньоекономічної, зовнішньоторговельної політики і стратегії. Так, Великобританія проводила політику вільної торгівлі в поєднанні з поміркованим протекціонізмом. І саме через таке поєднання одного принципу з іншим їй вдавалося утверджувати свої позиції лідера у світовій економіці.

Прусія, а пізніше об'єднана Німеччина, проводить політику переважно вільної торгівлі. Тут є прямий інтерес Німеччини, яка потребувала імпорту великих обсягів зерна.

В той же час Франція постійно надавала перевагу протекціоністській політиці і активному використанню механізмів митного регулювання експортно-імпортних відносин.

США досить цікаво формували власну зовнішньоторговельну політику, орієнтуючись на власні потреби і кон'юнктуру світових ринків. Вони періодично переходили від принципів вільної торгівлі до принципів протекціонізму, виховуючи повагу до власних національних інтересів у відносинах із закордонними партнерами.

Країни-виробники зерна на експорт, в тому числі Великобританія, часто використовували принцип протекціонізму щодо експорту цього продукту.

Географічна структура світової торгівлі в 19 – на початку 20 століття.

Питома вага Західної Європи в світовій торгівлі того часу перевищувала 60%, США + Південна Америка – 20%, Азійський регіон – понад 11%, країни Африки і Австралія – близько 6%.

Відбуваються значні зміни в структурі товарообміну в межах епохи становлення індустріальної цивілізації. Протягом 19 століття переважав обмін промислових виробів на сировину і продукти харчування. На початку 20-го століття в товарній структурі експорту-імпорту зростає питома вага фабрикатів (кінцевої продукції промислового виробництва). В товарообміні між розвиненими країнами провідне місце належить завершеній промисловій продукції. В експорті Великобританії доля фабрикатів становила близько 78%, Франції – понад 60%, Німеччини – близько 60%.

Рух капіталів.

В процесі становлення індустріальної цивілізації утверджується експорт капіталів як відносно нова форма розвитку МЕВ, в першу чергу позичкового капіталу. При цьому зростають обсяги вивезення позичкового капіталу. Нетто-експортерами виступають Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія. Серед найбільших нетто-імпортерів були США, а також Росія. Значною мірою статус нетто-імпортерів позичкового капіталу закріпився за залежними і колоніальними державами. Так, Великобританія надавала позики цілому ряду Латиноамериканських країн. Характерно, що в другій половині 19 – на початку 20 століть до колоній та залежних країн спрямовується від ²/₃ до ³/₄ експорту позичкового капіталу. Галузева структура експорту капіталів була такою: на першому місці розташувалося фінансування залізниць; потім ішло будівництво автомобільних доріг; торгівля, банки, страхова справа, сировинні галузі, розвиток плантаційного господарства³.

Ринок робочої сили.

З утвердженням індустріальної цивілізації завершується формування ринку робочої сили. Основним ринком в 19 – на початку 20 століття був ринок в Північній Америці. В першій половині 19 століття із Західної Європи до Північної Америки іммігрувало близько 5 млн. чоловік. У другій половині 19 століття – близько 18 млн. чоловік. Ринок праці стає постійною складовою частиною світового ринку, а відтак і світової торгівлі.

Міжнародна валютна система.

В процесі розвитку індустріальної цивілізації формується перша міжнародна валютна система, і таким чином цим було започатковано перший етап формування світової валютної системи. Міжнародна валютна система в 19 столітті формується під впливом Великобританії.

В кінці 18 століття у Великобританії була створена національна валютна система золотого стандарту. За цією системою в межах національної економіки Великобританії функціонували монети, що мали золотий вміст.

Поступово під впливом Великобританії в міжнародному співтоваристві формується думка, а потім і вживається ряд заходів для формування подібної системи на міжнародному рівні з метою спрощення міжнародних розрахунків.

Перша міжнародна валютна система юридично була оформлена Паризькою міжнародною конференцією 1867 року. Це була валютна система золотого стандарту. В літературі її називають "Паризькою валютною системою". Це означає, що основним принципом функціонування міжнародної валютної системи був золотий паритет як основа валютних курсів в міжнародних розрахунках. Курс валют держав, які приєдналися до цієї системи, визначався вмістом в них золота. В міжнародних розрахунках золото використовувалося в чистому вигляді.

Різні країни поступово приєднувалися до Паризької валютної системи. Росія приєдналася до цього стандарту в 1898 році.

Коливання курсів валют в межах золотого стандарту відбувалося в межах так званих "золотих точок". Вони визначалися різницею в ціні на золото, яка виникала в процесі транспортування із однієї країни в іншу.

Ще один принцип функціонування золотого стандарту: національні валюти були ідентичними до міжнародної, тобто і там і там золото відігравало всі функції грошей (в межах національної економіки це були монети із золотим змістом, в міжнародній торгівлі – в чистому вигляді).

1 Звичайно були такі процеси і при феодалізмі, але на даному етапі вони стають нормою міжнародної торгівлі.

2 Мається на увазі значною мірою зрослих потреб, порівняно із феодалізмом.

3 Лектор зазначає, що "без перебільшення можна сказати, що перші 5 позицій підходять до української реальності".

Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 4 із 4

Історія МЕВ 9. Становлення світового ринку.

Становлення світового ринку.

План.

1. Еволюція становлення світового ринку.

2. Світовий ринок як економічна категорія.

3. Особливості функціонування світового ринку (19 – початок 20 століття).

Існує судження, що становлення світового ринку пов'язане з індустріальною цивілізацією. Так, звичайно, ми можемо говорити, що цілий ряд явищ, які не мали прояву в попередні епохи, утверджують себе на рівні індустріальної цивілізації. В той же час ми говоримо про традиційні форми прояву МЕВ: спеціалізація, поділ праці, торгівля, які створювали певні ознаки світового ринку задовго до індустріальної цивілізації.

Світовий ринок проходить у своєму розвитку і становленні кілька етапів (і лише завершальна частина цього процесу належить індустріальній цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як допоміжний, додатковий тип господарських зв'язків). Але особливість прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок). Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності. Зв'язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними суб'єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія, Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор'я. За соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх часів був ремеслено-рабовласницьким.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму, стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв'язки між Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв'язки проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною Європою і Сходом.

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної торгівлі стали Великі географічні відкриття кінця 15 – початку 16 століття:

1497 – 1498 рр. Подорож Васко да Гама – заверщилося відкриттям морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на якісно новому рівні були об'єдані два регіональні ринки: Західноєвропейський і Східний.

1492 Перша подорож Колумба до Америки – завершилася відкриттям Америки. Це спричинило до розвитку господарських і торговельних зв'язків між Європою і Американськими континентами.

1519 – 1521 рр. Кругосвітнє плавання Магеллана – призвело до об'єднання всіх континентальних і локальних ринків в єдину систему господарських і торговельних зв'язків.

Отже, Великі географічні відкриття стали вирішальним кроком до остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною оцінкою світовий ринок епохи феодалізму визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських і торговельних зв'язків впливають такі фактори як:

виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;

відокремлення промисловості від землеробства;

спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;

диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі багатогалузевості.

Ми вже говорили, що в умовах 18 – 19 століття формування світового ринку супроводжується виникненням нових міжнародних ринків (товарні ринки, ринки капіталів, праці¹).

Розвиток світового ринку являється середовищем реалізації світової торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної торгівлі, з іншого боку – за рахунок існування колоніальної системи і прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої сировини тощо).

Вирішальну роль в формуванні світового ринку і світової торгівлі відіграє міжнародний поділ праці. З одного боку кожна країна, у відповідності із міжнародним поділом праці визначає своє місце в системі світогосподарських зв'язків (тут проявляється прагнення розвинений країн закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між регіонами світу за певними галузями.

В період 19- початку 20 століття на формування світового ринку здійснює вплив процес виходу спеціалізації індустріального (капіталістичного) виробництва за межі національних економік (інтернаціоналізація господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного машинного виробництва.

Світовий ринок як економічна категорія.

Світовий ринок як економічна категорія характеризується з кількох позицій:

1) По-перше, він розглядається як підсистема світового господарства² із власною структурою і закономірностями розвитку.

2) Функціонування світового ринку як економічної категорії пов'язується з обміном величезної маси товарів (пізніше послуг) за межами національних економік (і в цьому також є прояв інтернаціоналізації господарського життя).

3) Функціонування світового ринку пов'язано з опосередкуванням міжнародної торгівлі валютно-кредитним і фінансовим забезпеченням відповідного рівня (див. минулу лекцію "Міжнародна валютна система золотого стандарту").

Етапи становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

Світовий ринок на період становлення індустріальної цивілізації проходить стадію підготовки капіталістичного виробництва (перехід від мануфактури до фабрично-заводського виробництва), стадію машинного виробництва на рівні окремих підприємств, стадію індустріального виробництва на корпоративному рівні.

Характерні риси становлення становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

1) В період 18 – початок 20 століття світовий ринок детермінований товарною природою індустріальної цивілізації. Мова йде про те, що економічні і торговельні зв'язки між кранами здійснюються на принципах вигідності, прибутковості, а ці принципи в свою чергу обумовлювалися національними економічними інтересами країн світу. Утвердившись в зазначений період, дана характеристика залишається за світовим ринком і на сьогодні.

2) Світовий ринок 19 – 20 століття характеризується переважно анархією виробництва і конкуренції. За таких умов плановість і збалансованість були характерними для окремих підприємств. На державному і міжнародному рівні виробництво і торгівлі "пливли на хвилях стихії і анархії". Інститути, а також структури, за допомогою яких можна було б регулювати такі відносини на державному та міждержавному рівні, з'являються значно пізніше (в післявоєнний період).

3) До світової торгівлі залучаються країни з різним розвитком національних економік.

Світовий ринок, як і світове господарство в цілому, періодично переживає кризові явища, причому на початку 20-го століття ці потрясіння стають значно глибшими (пов'язані з І світовою війною 1914-1918 рр., Велика Депресія 1929-1933 рр.)

1 Див. минулу лекцію.

2 Світове господарство складається із 2-х підсистем: світового ринку і світової економіки.

Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3

Історія МЕВ 10. Індустріальна цивілізація та система

економічних відносин світового господарства.

Індустріальна цивілізація та система економічних відносин світового господарства

(2-га половина 19 – початок 20 століття)

План.

1. Формування акціонерної власності.

2. Монополізація капіталу і виробництва.

3. Нова роль банків в розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин.

4. Вивіз капіталу.

5. Трансформація світової валютної системи.

Як наслідок процесів, пов'язаних з промисловим переворотом розвитком продуктивних сил нового типу, а відтак і розвитку нового типу виробничих відносин, в капіталістичному суспільстві відбуваються зміни, пов'язані, по-перше, з централізацією капіталу, а відтак і з централізацією виробництва. Капітали, нагромаджені в первісний період їх формування потребували конструктивного виходу: капітали нагромаджувалися не заради нагромадження чи збереження, а з метою розширення їх кількості і масштабу, заради одержання нових капіталів (думка Маркса)¹.

Процес нагромадження капіталів в 2-й половині 19 століття проявляється у вигляді централізації.

Централізація капіталу означає зростання або збільшення його розміру шляхом об'єднання кількох самостійних капіталів або шляхом поглинання одним великим капіталом інших, менших за обсягом капіталів.

Оскільки, як правило капітал за часів індустріальної цивілізації проявлявся як підприємницький, то централізація капіталу супроводжувалася і централізацією виробництва. Об'єднання кількох капіталів або поглинання одним капіталом інших супроводжувалося розширенням інвестиційних можливостей, а це в свою чергу означало збільшення масштабів виробництва за рахунок або об'єднання кількох фірм чи виробництв, або за рахунок поглинання великими виробниками дрібніших. Цей процес власне характеризував розвиток індустріальної цивілізації в 2-й половині 19 – на початку 20 століття.

Паралельно централізації капіталу і виробництва відбувається і його концентрація.

Концентрація капіталу являє собою збільшення обсягів індивідуальних капіталів переважно шляхом реінвестування прибутку або частини прибутку.

Реінвестування прибутку і додаткової вартості визначається також як процес капіталізації грошових нагромаджень (перетворення прибутку в капітал).

Утвердження індустріальної цивілізації супроводжується також виникненням і поширенням акціонерної форми капіталу.

Акціонерна форма централізації капіталу визначається як залучення зовнішніх джерел інвестування у виробництво шляхом випуску (емісії) акцій і поширення їх на ринку цінних паперів.

На основі акціонерного капіталу виникають величезні господарські акціонерні комплекси, причому ці комплекси спираються на нову структуру власності. Сутність її полягає в тому, що співвласниками фірми чи підприємства – емітента акцій стають власники акцій, які за умови успішного розвитку акціонерного об'єднання одержують частину прибутків, а за умови краху підприємства чи фірми втрачають суму, витрачену на акції.

За таких умов акціонерні товариства вважаються більш вигідною формою вкладання надлишкових чи вільних коштів підприємств та фізичних осіб.

Поступово акціонерні компанії проникають в такі сфери, як виробництво, збут виробленого, кредитні відносини, страхова справа, транспорт та інші. Проникаючи в згадані сфери, акціонерні об'єднання виростають до рівня монопольних утворень, які починають панувати в тій чи іншій сфері національної економіки. Тому вважається, що акціонерній формі централізації капіталу належить особлива роль в монополізації економіки.

В певний час акціонерні товариства перетворюються в головну організаційну форму великих капіталістичних підприємств.

За рахунок акціонерної організації виробництва і підприємницької діяльності на рубежі 19 – 20 століть було забезпечено швидкий розвиток цілої низки основних галузей промислового виробництва (металургійної, добувних галузей, машинобудування тощо).

Цікаво зазначити, що значною мірою акціонерний капітал використовувався на створення інфраструктури, адекватної зростанню капіталістичного виробництва: поява перших автомобілей тут же стимулювала будування автомобільних доріг, розвиток залізничного транспорту призвело до будівництва залізниць тощо.

Монополізація капіталу і виробництва.

В епоху імперіалізму акціонерні товариства стають головною організаційно-правовою формою капіталістичних підприємств а також монополій в усіх сферах економіки (в першу чергу в розвинених країнах). Процеси централізації і концентрації капіталу обумовили формування великого виробництва, основаних на масштабних вкладеннях капіталу. Велике виробництво починає домінувати в провідних галузях економіки (чорна металургія, вугільна, нафтодобувна промисловість, машинобудування, транспорт, виробництво зброї). Утвердження великого виробництва в основних галузях економіки обумовлює еволюцію капіталізму вільної конкуренції в монополістичних капіталізм.

Основними формами монополістичних об'єднань на той час були:

акціонерні об'єднання (або акціонерні товариства (їх ще часто називають акціонерні компанії),

компанії, що утворювалися шляхом злиття раніше незалежних компаній (ця форма монополізації капіталу була поширена переважно в США).²

В Західній Європі набули поширення такі види монопольних об'єднань як картелі і синдикати.

Картелі об'єднували підприємства однієї галузі, регулювали обсяги виробництва компаній-учасниць такого об'єднання³, ринки збуту для кожного підприємства-учасника. Таким чином, картельна форма була пов'язана з число зовнішніми діями цих картелів. Пізніше картельна форма набула поширення і на міжнародному рівні.

Синдикати також на той час об'єднували підприємства однієї галузі і виконували приблизно такі ж функції як і картелі, але були більшою мірою централізованими. Особливість синдикату полягала в тому, що його основна функція зводилися до концентрації збуту продукції, тобто синдикат брав на себе всі клопоти, пов'язані із збутом продукції, випущеної учасниками даного об'єднання. В межах синдикату як реалізація виготовленої продукції, так і закупки сировини концентрувалися в так званих "конторах з продаж". Сировина та обсяги випуску кінцевої продукції розподілялися у відповідності із квотою (чи домовленістю). Синдикатна форма монополістичних об'єднань була поширена в російській, а відтак і в українській економіці. Одним із перших в Росії був створений цукровий синдикат, заснований в Києві в 1887 році з'їздом цукрозаводчиків.

Поширеною при утворенні галузевих і міжгалузевих об'єднань була система участі. По суті, в основі цієї форми монополізації знаходиться акціонування підприємницької компанії. Як правило, система участі пов'язана з діяльністю надвеликих за розмірами компаній. Такі компанії, емітуючи акції у великих обсягах втрачають контроль за їх поширенням на ринку цінних паперів. В таких умовах достатньо було накопичити 10% - 20% акцій щоб претендувати на участь в об'єднанні, а також в управлінні цим об'єднанням.

Роль банків.

У зв'язку із поширенням явища капіталізації і централізації змінюється роль банків. Ці зміни пов'язані з тим, що банки із посередників перетворюються у всесильних монополістів. Володіючи великими сумами капіталів банки починають брати безпосередню участь у створенні галузевих і міжгалузевих промислово-фінансових комплексів. Мова йде про участь у фінансуванні розвитку промислового виробництва, а оскільки таке фінансування набуває великих масштабів, то відбувається злиття підприємницького капіталу з банківським. Виникає нове явище, яке економістами було названо "фінансова олігархія" (2-га половина 19 століття – 30-ті роки 20 століття). Вона характеризувалася як верхівка монополістів-підприємців в особі великих власників капіталу, найбільш впливових представників торговельно-промислових і фінансових монополій. Ця верхівка і уособлювала панування фінансового капіталу в економічному і політичному житті розвинених країн.

Особливість фінансової олігархії полягала в тому, що , як правило, вона формувалася на сімейно-династійній основі. В США, наприклад, олігархія трималася на таких сімействах як Рокфеллери, Мюллери, Дюбони. У Великобританії: Ротшільди, Шредери. В Німеччині панували Сіменси, Тіссони.

Отголоски існування олігархії такого рівня ще давали себе знати після 2-ї Світової війни, але їм на зміну поступово прийшли ТНК.

1 Пригадайте формулу Гроші – Товар – Г' (Гроші+прибуток)

2 Саме на таких засадах сформувалися такі гіганти промисловості як US Steel Corp., Standard Oil, General Motors.

3 Регулювання здійснювалося шляхом квотування. За таких умов визначалися єдині ціни на кінцеву продукцію

Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3

Історія МЕВ 11. Світогосподарські зв'язки на початку 20 ст.

Запитання до контрольної роботи №2 (20 балів).

1. Ознаки економічної кризи феодалізму.

2. Елементи капіталістичних відносин за феодалізму.

3. Великі географічні відкриття (коротка характеристика).

4. Передумови виникнення індустріальної цивілізації.

5. Сутність промислового перевороту.

6. Промисловий переворот і міжнародний поділ праці.

7. Промисловий переворот і міжнародна торгівля.

8. Промисловий переворот і грошово-фінансові відносини.

9. Передумови формування світового ринку.

10. Світовий ринок як економічна категорія

11. Особливості світового ринку (19 – початок 20 століття)

12. Сутність фінансової олігархії.

13. Банки в період становлення індустріальної цивілізації.

14. Перша валютна система, принципи функціонування.

15. Україна в період становлення індустріальної цивілізації.

16. Еволюція форм прояву МЕВ (період становлення індустріальної цивілізації).

17. Міжнародний поділ праці як результат формування індустріальної цивілізації.

18. Характер зовнішньоторговельної політики провідних країн світу (кінець 19 – початок 20 століття).

19. Розкрити зміст концентрації і централізації капіталу і виробництва.

20. Форми монополізації капіталу.

Див. Ленін "Розвиток капіталізму в Росії".

До минулої теми: Валютна система золотодевізного стандарту.

Ми зазначали минулого разу, що суперечливий, непрямолінійний розвиток МЕВ, що обумовлений був відповідним розвитком продуктивних сил, проявлявся в усіх формах прояву МЕВ: міжнародний поділ праці (як результат становлення індустріальної цивілізації), міжнародну торгівлю (розвиток під впливом промислового перевороту), поширення експорту капіталу (в першу чергу позичкового капіталу) тощо. В системі МЕВ утвердилося акціонування, відбувалося поступове поєднання промислового капіталу з фінансовим, виникає перша валютна система.

Під впливом багатьох чинників міжнародна система золотого стандарту зрештою вичерпала свої можливості. Справа не лише в тому, що національні грошові одиниці почали втрачати свою вартість (це був побічний ефект), а в тому, що валютна система на основі золотого стандарту, на основі виконання золотом всіх функцій грошей в міжнародних розрахунках перестала задовольняти ті зрослі потреби, які до неї ставилися в результаті появи світового ринку, перетворення міждержавної торгівлі в світову торгівлю і значному збільшенні обсягів торгівлі. Нарешті, вирішальний удар по цій системі нанесли кризи, які вже в 19 столітті супроводжували розвиток країн світу і Перша світова війна. З деяким запізненням і протягом тривалого часу після Першої світової війни провідні країни світу підготували все необхідне для запровадження нової валютної системи. В 1922 році була запроваджена нова міжнародна (світова) валютна система. Юридично вона була оформлена на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922 року. За змістом це була система золотодевізного стандарту.

Девізи – 1) платіжні засоби (частіше іноземні валюти), за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки; 2) перекази, чеки, акредитиви, векселі, іноземні банкноти та іноземні монети.

Основою даної валютної системи були золото і девізи. Роль девізів виконували іноземні валюти. До цієї системи приєдналося 30 розвинених країн тодішнього світу, національні валютні системи цих країн базувалися на золотодевізному стандарті.

Перший принцип. Національні кредитні гроші за цієї системи стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби. За жодною з національних валют не було закріплено статусу резервної (офіційно). Резервною могла бути валюта будь-якої із 30 країн, що приєдналися до цієї валютної системи, але з перших же років між доларом США і фунтом стерлінгів виникло суперництво щодо утвердження в новій валютній системі в якості резервної валюти.

Другим принципом функціонування нової валютної системи полягав в тому, що було збережено золоті паритети, а конверсія валют в золото почала здійснюватися не лише безпосередньо (в США, Франції, Великобританії), але й опосередковано (через іноземну валюту)¹.

Третій принцип – було поновлено режим вільного коливання валютних курсів (таке коливання було присутнє і за золотого стандарту, але лише в межах "валютних точок". Тепер курс базувався на попиті і пропозиції даної валюти. Саме це вивело долар США і фунт стерлінгів на лідуючі позиції).

Четвертий принцип. Валютне регулювання здійснювалося через активну валютну політику кожної держави, а також через різні міжнародні інструменти (міжнародних валютно-кредитних та валютно-фінансових конференцій).

Запровадження нової валютної системи лише на короткий період стабілізувало ситуацію в системі міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин. Ці зрушення були зведені нанівець Великою депресією (1929-1933 роки).

Після кризи була спроба запровадити нову локальну валютну систему (в межах Європи), що носила назву "система золотозлиткового стандарту" і являла собою спробу повернутися до розрахунків за допомогою золота. Але далі ідей справа не пішла.

Світогосподарські зв'язки першої половини 20-го століття.

План.

1. Особливості всесвітніх економічних зв'язків першої половини 20-го століття.

2. Наслідки Першої світової війни.

3. Світова депресія 1929 – 1933 рр. і шляхи виходу з неї.

Період раннього імперіалізму саме так характеризується перша половина 20-го століття) був головною ознакою розвитку системи світового господарства. Характерні ознаки цього розвитку полягали в тому, що, по-перше, економічний розвиток провідних країн світу характеризувався динамічністю і інтенсивністю (принаймні до Першої світової війни). По-друге, відбувається поглиблення процесу інтернаціоналізації господарського життя: поряд з експортом товарів, капіталів та робочої сили, набирає поширення експорт підприємницького капіталу. По-третє, під впливом поширення монополістичного капіталу (в усіх його формах: товарний, позичковий, інвестиційний) в систему ринкових відносин втягуються менш розвинені країни, в тому числі і залежні. По-четверте, значно посилюється вплив монополій на світогосподарські зв'язки. Це посилення впливу знаходило прояв в інтенсивному вивозі капіталів, в прагненні до територіального поділу світу².

В результаті вищезазначених процесів відбувається помітний поділ світового господарства, світової економіки на дві досить відмінні між собою частини: формується невелика група розвинених держав (марксисти називали їх "купка багатих імперіалістичних держав"), що утворили своєрідний "центр". Водночас, "центр" був оточений великою кількістю колоніальних і залежних країн, які були віднесені до категорії "периферії" і досить сильно експлуатувалися центром.

На загальний розвиток світогосподарських зв'язків в першій половині 20-го століття негативний і навіть катастрофічний вплив справили Перша світова війна, Жовтнева революція, кризові потрясіння 1929 – 1933 рр., Друга світова війна.

Наслідки Першої світової війни.

Після Першої світової війни розвинені країни були заклопотані проблемами розподілу територій, завоювання ринків і утвердження на них, розв'язанням політичних проблем. Однією із особливостей цього періоду був той факт, що в повоєнному економічному розвитку світове господарство функціонувало в режимі Версальського договору.