2.1. Емоційний потенціал дитячих оповідань Володимира Винниченка.

 

Вагомий внесок зробив письменник у благородну справу розвитку української дитячої літератури, продовживши славні традиції І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Автор збірки “Намисто”, оповідань “Кумедія з Костем”, “Федько – халамидник”, “Бабусин подарунок” виявив себе тонким знавцем дивовижного внутрішнього світу маленьких героїв. Велика любов до дітей допомагала письменникові зворушливо-ніжно, зі співчуттям і болем сприймати, переживати, зображувати тяжку, а часто й трагічну долю “маленьких грішників”.

Художні образи здебільшого впливають на емоційну сферу суб’єкта сприймання. Почуття, що виникають внаслідок взаємодії суб’єкта із твором мистецтва, є складними і багатогранними. Беручи до рук художній твір, читач прагне дістати естетичну насолоду, пізнати нові явища, закономірності суспільного життя чи світу, природи, глибше заглянути в потаємні “куточки” серця людини, збагнути її сутність.

Естетичні потреби людини, які, на відміну від фізіологічних, не є вродженими, здебільшого задовольняються шляхом сприймання творів мистецтва. Характер емоцій суб’єкта в процесі сприймання художнього твору зумовлюється його змістом, художніми якостями, умовами сприймання, в тому числі підготовленістю людини.

Характер і роль почуттів, що виникають у процесі сприймання художнього твору, залежать від того, наскільки логіка розвитку художніх образів відповідає уявленням сприймаючого, від взаємозв’язку образів, тих обставин, які зумовлюють розвиток характерів героїв, тих “перешкод”, що постають перед ними. Школяр читаючи твори художньої літератури обов’язково “стає” на бік одних героїв і “веде боротьбу” поруч з ними проти інших. “Потреби” героїв твору, за яких він вболіває, немов зливаються з його власними потребами, а їхні дії він переживає, як переживав би свої.

Почуття викликаються наочністю, цілісністю, конкретністю і взаємодією художніх образів. Виникнення почуттів та їхня активна роль в процесі сприймання органічно зв’язані із фантазією, уявою, пам’яттю.

У процесі сприймання художнього твору емоційна сфера суб’єкта може виявити різну активність. Це зумовлюється зокрема його настроєм, який в емоційному житті людини відіграє величезну роль. Один і той же твір може сприйматись по-різному в залежності від настрою суб’єкта. Настрій видозмінює сприймані картини, посилює симпатії до одних образів і антипатії до інших. Почуття, що виникають в процесі сприймання художнього твору бувають різні за глибиною, силою, стійкістю, інтенсивністю й активністю. Це залежить насамперед від змісту художнього твору, а також від того, наскільки повно і конкретно зображені явища.

Значний емоційний потенціал мають твори Володимира Винниченка, присвячені дітям. Винниченко виступає майстром витонченого психологізму, що відрізняє його оповідання від подібних Грінченка, Васильченка, Коцюбинського, Стефаника. Він – майстер динамічної сюжетної розповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей, його мова – метафорична, пейзажі – колоритні. Авторські слова хвилюють, бентежать душі читачів, тримають їх у напруженні під час всіх перипетій розгортання сюжету.

Винниченко часто аналізував підсвідомі першопричини поведінки людей, їхні інстинкти, соціальне та біологічне у вчинках. Такою є історія “паршивого байстрюка”, абсолютно не потрібного для оточення, яке переростає в трагедію, що змушує замислитись і героїв твору, й читачів.

Тема долі дитини – “байстрюка”, розкрита в оповіданні “Кумедія з Костем”, на час її виходу з друку (1910) була вже далеко не новою. Адже від появи Шевченкової “Катерини” та інших творів минуло понад сто років. Проте Винниченко зумів по-своєму майстерно відбити соціальні та моральні болячки суспільства, не через прямий осуд конкретних винуватців народження “байстрюків”, а завдяки розкриттю обставин життя й психології самих жертв.

Як і в оповіданні “Федько – халамидник”, письменник починає з категоричної нібито думки про свого головного героя: “Це був розбишака – халамидник”, “З Костем сталася чудная кумедія”; “Се був кумедний-таки хлопець”, вся “кумедність” якого полягала в тому, що він, непривабливий, з “ріденькими, гостренькими” зубами, “нізащо не кусався”, коли його били.

Рядок за рядком письменник розкриває нам, що за Костевою непривабливістю, відчайдушністю та дещо викличною поведінкою криються біль, прагнення мати хоч одну рідну душу на доказ того, що він – не “байстрюк”. Автор не обминає суто натуралістичних деталей в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на “забитого, боязкого собаку”, що вишкіряє зуби й гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Чи не гірка іронія і протест проти безправного становища дитини звучить в рядках: “Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, не заплаче, таки ж... Його так і прозвали за це “кам’яним виродком”. Звичайно, “кам’яного виродка” не жаліли й діти.

А проте, коли Кость дізнався про свого батька, в нього прокидаються якісь надії, а згодом – дивна ніжність до недопалка, що побував у руках його батька-пана; Кость судомно тримає у руках його як найдорожчу в світі річ (“То татове!”), яка хоч якось пов’язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і помирає, з тим недопалком Костя і поховають. Спроба кухарки забрати недопалок несподівано викликала сльози, “як горох” – вони, як усі оті “хр-р-р!” розкривають читачеві глибокий розпач “впертого” підлітка від усвідомлення власної “нічийності”. Твір пройнятий протестом проти нелюдського в людях і співчуття до “кумедного” Костя.

Є у Винниченка оповідання про трагічну долю бешкетника-лідера “Федька – халамидника”, який був не менше шибайголовою, а й чесною, благородною людиною.

Винниченко – реаліст уміє одразу виділити провідну рису свого героя: “Спокій був... ворогом” Федька, “з яким він боровся на кожному місці” – це є ключем до розуміння його “гріхів”: перекидання діжок з водою, ламання хаток, відбирання змію тощо. Федько ходить “руки в кишені”, “картуз набакир”, “чуб йому стирчком”, “очі хутко бігають”, під час повені одяг на ньому “весь мокрий”, “чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті”. Навіть якби автор не дав оповіданню таку назву, промовистої характеристики не треба.

Невипадково дослідник С. Погорілий відзначив, що однією з головних рис портрета у Винниченка є очі. [29; 162]. Справді, коли Федько задирається до дітей, “очі його хутко бігають” – від під'юджування Толі “очі стали такі чудні, гострі”; у хворого Федька в очах “стояли дивні жовті й зелені плями”. Через майже непомітні деталі розкрито привабливі риси Федька: він попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, “не плаче, не проситься, е обіцяє, що більше не буде”, в усьому відразу признається, ні на кого не перекладаючи власну провину. Навіть перебирає на себе провину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної робітничої околиці. Тому “босявка” й “халамидро” є улюбленцем хлопців, які в критичні хвилини називають його не інакше, як “Федя”. А коли Федько переходить річку, його однолітки “починають од щастя пищати, боротись, кидати камінням у кригу.”

Оповідання закінчується якимись на диво страшними своєю буденністю словами про смерть Федька: “на кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопа і Гаврик плакали навзрид.” Як бачимо, жодної авторської оцінки. Оце і є найвища майстерність в зображенні людської психології. Так само майстерно через економні художні засоби постають й інші підлітки в оповіданні, передусім Толя. Думки цієї “благородної”, як сказано, дитини, далеко не благородні: “Мурло репане”, “його папа багатий от і все”; Толі хотілося б, щоб усі з Федька сміялися. Раннє і, мабуть, остаточно моральне спустошення цієї нечесної боягузливої дитини показано в фіналі, коли Толя, не почуваючи й трохи власної провини за смерть Федька, з цікавістю роздивляється його похорон і, перекрутившись на одній нозі, біжить гратися Федьковим чижиком.

Недарма С. Черкасенко у схвальній рецензії на видане оповідання називав Винниченка “чудовим майстром”, який “виявив себе прекрасним глибоким психологом, як і завше”.

“Федько –халамидник” має велике виховне значення не тільки для дітей, а особливо в наші часи жевріння, кволості, занедбаності й обпльовування цінностей, властивих вдачі героїчній”. [29; 63].


Информация о работе «Вивчення оповідань Володимира Винниченка»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 108858
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 2

Похожие работы

Скачать
79113
0
0

... ільській гімназії, майбутній письменник провів у Знам’янці, наймаючи помешкання в “г-на Аппановича”, де й готувався до вступу в університет і водночас писав. 4.    Оповідання “Сила і краса” Винниченко написав не 1900 р. в Златополі (як стверджував Ю. Тищенко), а пізніше, вже в Києві. 1900 р. він міг запропонувати “Літературно-науковому віснику” поки що лише свою юнацьку поему. Потрібно було ще ...

Скачать
22989
1
1

... слухача щось почути. Тільки за такої умови слово пов’язуватиме, єднатиме одне з іншим.” (15,216). Цю тезу беремо за константу для визначення модерності малої прози Винниченка. Якщо для інтерпретації важить “злиття горизонтів” автора і читача, то передумовою розгортання цієї опозиції мусить бути “злиття горизонтів” читача й автора. Чи не тому перша хвиля вражень від дебюту Винниченка була схвалено ...

Скачать
12591
0
0

... знеможений, помер у Празькій загальній лікарні. Похований у Подєбрадах. На жаль, серед наших теперішніх бізнесовців послідовників Євгена Чикаленка, здатних любити Україну "до глибини до своєї кишені", обмаль. Хотілося б, щоб постать подвижника української культури, талановитого літератора, звичайної благородної людини, стала близькою для його нащадків – співвітчизників. З кожним днем зростає до ...

Скачать
138718
0
0

... „Вільна Україна” та деякими іншими періодичними виданнями на території Наддніпрянщини. РОЗДІЛ 2. ФОНДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО: НАДХОДЖЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ГАЗЕТНИХ І ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ   2.1 Фонди НБУВ як унікальне зібрання джерел інформації В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII − XIX ст. — ...

0 комментариев


Наверх