Встановлення рівності громадян за статтевою ознакою

2.3. Встановлення рівності громадян за статтевою ознакою.

Наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свідчила про недосконалість правового забезпечення прав людини в американському законодавстві, залишалося збереження статтєвого цензу для участі у виборах — брати участь у них мали право лише чоловіки. Подальше залучення жінок до громадського життя, зокрема, спричинене більшою, ніж у попередні часи участю їх у суспільному виробництві, а також зростання феміністського руху, пригорнули увагу законодавців до даної проблеми. Результатом ії розгляду в Конгресі США стало прийняття 19-тої поправки до Конституції у 1920 р. Дана поправка наголошуе: «Право громадян Сполучених Штатів на участь у виборах не повинне заперечуватися з огляду на їх стать як Сполученими Штатами, так і окремими штатами.»³ 19-та поправка відіграла значну роль у процесі реального забезпечення рівності прав громадян США безвідносно до їх статі, посприяла піднесенню ролі жінок у державному й громадському житті, а зрештою, їх більшій соціальній захищеності.

2.4. Зниження вікового виборчого цензу

Поправка 16-та (1971 р.) знизила віковий виборчий ценз до 18 років.

Виборчим правом володіють громадяни США обидвох статєй, які досягли 18-річного віку до дати реєстрації вибірників та які проживають в конкретному штаті або на території певної виборчої дільниці на протязі певного часу ( для президентських виборів — 30 днів, для всіх інших виборів , в залежності від законів відповідного штату, — від трьох місяців до одного року).

«Громадяни Сполучених Штатів, що досягли вісімнадцятилітнього чи старшого віку, не повинні позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися в них Сполученими Штатами з огляду на їхній вік.»¹

Судовий захист прав і свобод людини в США

Незважаючи на існування деяких місцевих відмінностей і технічних деталей, описати основні межі типової судової системи досить легко. Ми можемо уявити собі її у вигляді піраміди.

Внизу, в основі піраміди, знаходяться суди нижчої інстанції, розкидані по території всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до муніципальних округів. Ці суди мають справу з найменш серйозними проступками і найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування: транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі з них спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні випадки, поліцейські суди мають справу тільки з дрібними правопорушеннями (ви не можете подати позов на домовласника або отримати розлучення в поліцейському суді); позовні суди ніколи не торкаються транспортних порушень або випадків пияцтва.

У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя, їх «продукція» доступна і недорога. Вони мають тенденцію до зміщення своєї діяльності у бік неформальності. Деякі з них відмовляються від участі в процесі адвокатів. Деякі допускають до справи журі присяжних тільки в тому випадку, якщо одна із сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не мають журі присяжних, і якщо одна із сторін наполягає на розгляді своєї справи журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду більш високої інстанції. З іншого боку, судді в цих судах нижчої інстанції є звичайно досить високопрофесійними. Вони колись раніше отримали хорошу правову практику.

Йде багато суперечок з приводу якості правосуддя в нижчих судах. Маурін Мілеськи вивчав нижчий карний суд в одному зі східних міст середніх розмірів в 1970 році. У цьому суді 72% справ було вирішено за одну хвилину і навіть менше. Іншими словами, звичайне зіткнення громадян з поліцією триває набагато більше, ніж середній час, витрачений в суді. Неважко зрозуміти, чому цей вигляд «простого правосуддя» залишається предметом постійної критики.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. Перший такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один з відділів муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів і правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Чи є вони на ділі судами для бідних, це окреме питання. У дев'яностих роках вчені-правознавці США висунули серйозні обвинувачення проти них. Ці суди стали ще одним прикладом того, що вага правосуддя все більше схиляється не на користь бідних. Це були суди не для, а проти трудящих. По суті своїй вони представляли інтереси заможних громадян. «Судами для бідних» вони були тільки в тому значенні, що незаможні громадяни зазнавали до суду арешту і в страхітливій атмосфері були вимушені протистояти могутнім кредиторам, домовласникам або урядовому апарату.

Наступний рівень піраміди складається з судів загальної юрисдикції основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, які займаються розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж ті справи, які розглядають суди нижчої інстанції (тобто тих справ, які мають більш високу фінансову ставку). Ці суди також займаються розглядом випадків серйозних карних злочинів: не пияцтва або ходіння по газону, а пограбування, згвалтування і навмисного вбивства. Кількісно таких судів менше, але вони відрізняються великим професіоналізмом. Судді, що засідають в цих судах, обов'язково мають юридичну освіту. Атмосфера тут більш велична, урочиста. Штат суду в основному складається з постійних працівників.

Юрисдикція процесуальних судів звичайно охоплює більшу кількість людей і більш широку область права, ніж муніципальні або поліцейські суди. У багатьох штатах на один округ припадає один основний процесуальний суд. В округах з великою кількістю населення суд може бути розбитий на «відділення». Для основних процесуальних судів Сполучених Штатів не існує якої-небудь уніфікованої назви. У деяких штатах вони називаються окружними судами, в інших — районними судами. У Каліфорнії такий суд носить назву старшого суду. У Нью-Йорку ж назви досить химерно переплетені: основний процесуальний суд іменується верховним судом; суд же вищої інстанції в штаті називається апеляційним судом.

У штатах, що мають нечисленне населення, таких, як Айдахо і Айленд, той, що програв судовий процес має можливість безпосередньо апелювати до вищого суду штату, який звичайно називається верховним судом. Іншими словами, якщо прийняти процесуальний суд за перший рівень, то можна сказати, що ці штати мають «дворівневі» системи. У цих невеликих штатах верховний суд буде розглядати будь-яку справу, якщо по ньому подана апеляція; суд не ранжує ці справи, не вибирає з них найбільш важливі і гідні його втручання. У цих штатах право на апеляцію є загальним правом для всіх жителів штату.

У трьохрівневих системах суд вищого рівня при відборі справ для розгляду виявляє жахливу розбірливість. Він має можливість вирішувати, які справи приймаються, а які відкидаються для слухання. Той, хто програв процес, має право апелювати (принаймні один раз), не виходячи за рівні системи. Він може один раз відкусити від яблука. Але він практично не має ніяких прав вимагати напряму справи на слухання у верховному суді. Деякі виключення складають ті, хто зможе переконати суд у важливості своєї справи. Існують і інші виключення, внесені в законодавство багатьох штатів.

Федеральні суди також володіють трьохрівневою системою. Правда, у цієї системи відсутній «підвальний» рівень для розгляду дрібних справ. Немає федеральних позовних судів або федеральних світових судів (хоч округ Колумбія має позовне управління в своєму суді верхнього рівня). У штатах нижнім федеральним рівнем є регіональний (районний) суд — це основний федеральний процесуальний суд.

Два інших рівні — окружні суди і Верховний суд Сполучених Штатів в своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

В той самий час існує біля сотні федеральних регіональних судів. Для малонаселених штатів один штат і складає регіон, великі штати містять в собі більше одного регіону. Сан-Франциско, наприклад, знаходиться в Північному регіоні Каліфорнії, а Лос-Анджелес — в Південному регіоні. Може, звичайно, в одному регіоні знаходитися і більше одного судді.

Наступний крок вгору, і ми виявляємося на рівні апеляційних судів Сполучених Штатів федеральних окружних судів. Протягом багатьох років існувало десять таких судів. Нещодавно Конгрес створив одинадцятий, розділивши на два колишній П'ятий округ, що простягався від Флоріди до Техаса і мав великий приріст населення.

. Окружні суди, на відміну від регіональних, не є судами з однією головною дійовою особою — суддею. Засідання проводить не один суддя, а група, що складається з трьох суддів. Загальне число суддів в окрузі варіюється від чотирьох в Першому окрузі (цей округ включає в себе Массачусетс, Нью-Гемпшир, Мейн і Пуерто-Ріко) до двадцяти трьох в Дев'ятому окрузі — гігантському районі, що включає в себе Каліфорнію, вісім інших штатів Заходу, плюс Гуам і північні Маріанські острови.

У більшості випадків, а фактично в переважній більшості, окружні суди є останньою інстанцією. Над ними в божественному серпанку, у всій своїй величі підноситься Верховний суд Сполучених Штатів, і добитися розгляду своєї справи в цьому суді — це привілея небагатьох. Верховний суд покоїться на вершині піраміди федеральних судів. Він може розглядати справи, що вийшли з вищих судів штатів, якщо вони торкаються досить важливих федеральних питань, питань, які, як правило, попадають під дію федеральної Конституції. Верховний суд складається з дев'яти суддів. Він повинен ревно виконувати свої обов'язки, і він їх виконує. Тільки одиниці справ з величезного натовпу, що стукотяться в його двері, попадають всередину.

Верховний суд США, передбачений Конституцією як незалежний орган, але нижчестоячий , федеральні суди залежать від конгресу як в питанні самого свого існування, так і судочинства. Для того, щоб уникнути ситуації, за якої судді будуть відчувати себе зобов'язаними виконавчому органу, творці Конституції передбачили незалежні судові органи, зробивши призначення суддів на пости в них довічним. Таким чином, якщо судді вже посідають свої пости, вони відчувають себе абсолютно вільними ухвалювати ті рішення, які вони вважають кращими для кожного конкретного випадку, незалежно від думки Президента, що призначила їх.

У справі захисту прав і свобод людини і громадянина Верховний суд володіє величезною владою, оскільки він представляє єдиний орган, що визначає остаточне значення багатьох широких і невизначених термінів в Конституції, а також той, яким чином цей документ може бути використаний в кожному індивідуальному випадку. Прийняте Верховним судом тлумачення Конституції може бути відмінене тільки самим же Судом або через складний процес прийняття поправок до Конституції. Ця влада особливо важлива, оскільки Конституція є головним законом країни і Конгрес, і Президент приймають клятву захищати її, і законодавство, не співпадаюче з нею не буде впроваджене в життя.

На завершення хотілося б зазначити, що досвід розробки, прийняття і втілення в життя положень Конституції США 1787 року може бути корисний сьогодні при розгляді питань, пов'язаних з прийняттям нової Конституції України. Розумне поєднання консервативних традицій і гнучкості, можливість гілок влади впливати один на одну, не обмежуючи при цьому самостійність один одного, американський досвід федеративного устрою держави і багато що інше може бути використано нашими законодавцями. Хоч самі американці далекі від ідеалізації своєї Конституції, відмічають спірність багатьох її положень, вказують на безліч нестач і компромісів, укладених в ній, але факт залишається фактом - по ній живе і розвивається більше 200 років одна з найбільших країн світу. І саме ця стабільність, прихильність американців створеним ними самими традиціям заслуговує передусім нашої уваги і поваги.

При будь-якому відношенні до американської Конституції з точки зору теорії, необхідно визнати її найбільше практичне значення не тільки для США, але і всієї світової цивілізації.

I. Документи.

1. Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. — С. 133-157.

II. Довідники.

2. Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.— М.: Политиздат, 1988.— 542 с.: карт.

III. Підручники і посібники.

3. Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.— Інформаційне агенство Сполучених Штатів, 1989.— 128 с.

4. История государства зарубежных стран.— Ч. 2.— М.: изд-во МГУ, 1991.

5. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993.— 192 с.

6. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV — початок XX ст. ст.)— К.: Генеза, 1994.— 352 с.

7. Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.— М.: Высш. шк., 1986.— 623 с.: карты, илл.

IV. Наукові видання.

8. История США.— Т. 1.— М., 1987.

9. Карпентэр Д. Познаем Америку.— С.-Пб., 1995.

1 Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.— Інформаційне агенство Сполучених Штатів, 1989.— С. 6.

1 История государства зарубежных стран.— Ч. 2.— М.: изд-во МГУ, 1991. С. 35.

1 История США.— Т. 1.— М., 1987. С. 185.

2 Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.— М.: Политиздат, 1988. С. 48.

1 Д. Карпентэр. Познаем Америку.— С.-Пб., 1995. С. 28

1  Конституція США // Д.П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. — С. 133.

1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 14.

1 І. А. Мішина та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV — початок XX ст. ст.)— К.: Генеза, 1994. С. 329.

2 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О. М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 143.

1 Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.— М.: Высш. шк., 1986. С. 498.

2 Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 150.

1 Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.— М.: Политиздат, 1988. С. 53.

2 Там же

3 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 153.

1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.— К.: Веселка, 1993. С. 157.