Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших то­му, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною

3. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших то­му, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною.

4. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднаннях (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при ЦССМ.[5]

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально - педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом:

- самовизначення;

- самоорганізації;

- самопізнання;

- саморегуляції та самореабілітації;

- самореалізації;

- самоосвіти та самовиховання.

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залиша­ються передусім труднощі організації волонтерської діяльності. Організаторам волон­терського руху потрібно не тільки ознайомитись з історією руху в інших країнах, ор­ганізувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Аналіз матеріалів обласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних помічників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

- робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

- профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;

- профілактика та запобігання тютюнопалінню;

- профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;

- підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства;

- підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;

-      соціальна робота з „дітьми вулиці”.

В цьому напрямку волонтерами центрів ССМ проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти “За здоровий спосіб життя”, проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з “дітьми вулиці”. Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

- підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

- соціальна допомога молодим сім’ям;

- соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

- соціальна підтримка військовозобов’язаної молоді;

- соціальна робота з жіночою молоддю;

- соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім’ям, багатодітним сім’ям;

-      допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні луби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори. Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в цьому суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство.

- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді;

- формування та розвиток якостей творчої особистості;

- соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

- розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків;

-      організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики дитячої бездоглядності і правопорушень.[11]

Проводяться змагання, олімпіади, походи, екскурсії, конкурси творчих робіт, тематичні дні, вогнища, свята, ярмарки, також іде залучення молоді та підлітків до різноманітних гуртків та секцій.

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать:

лекція, як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів;

бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;

гра ділова на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;

„мозковий штурм” на заняття волонтерів для стимулювання до вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;

дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних гострих питань, тем;

колоквіум як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи;

семінар практикум для волонтерів та працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;

тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення тем навчання;

конференції для працівників та волонтерів ССМ з метою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;

„круглий стіл” для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;

збори волонтерів різних центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді.

Отже, аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота центрів ССМ допускає можливість залучення волонтерів.[12]

IV. Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так у м. Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів–студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітою підлітків у літніх таборах шкіл. У Дніпропетровській області діє програма “Терези Феміди”, де задіяно волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти – правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету.

На базі Чернівецького ОЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами в переважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, до волонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища держуніверситету та медпрацівники. У м. Вінниці волонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний курс занять “Вивчаємо класичну літературу” для підвищення загального культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку, а також проводяться заняття, спрямовані на ознайомлення з основами світових релігій. У м. Луцьку волонтерську роботу проводять 25 волонтерів – студенти медичного училища та психологічного факультету університету. Їхня професійна підготовка, безперечно, вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів. У м. Херсоні студенти ліцею журналістики, бізнесу і правознавства проводять роботу з усіх напрямів соціальної роботи.

Безумовно, це досить продуктивний шлях залучення добровольців до соціальної роботи. По-перше, він дозволяє досить просто вирішити саму проблему участі студентів в соціальній роботі, причому в багатьох областях центри соціальних служб для молоді підписали угоди про взаємодію з вищими навчальними закладами. Реально студенти проходять навчальну практику в ССМ, тобто мають “винагороду” у вигляді заліку по практиці. Але це не робота за власним бажанням, а в певному розумінні – примусова участь у соціальній роботі. Водночас факт залучення фахівців до соціальної роботи на етапі навчання є позитивним явищем, оскільки соціальна робота – одна з професій, де пряма передача досвіду “із уст в уста” є невід’ємною складовою в оволодінні професією важливим мотивом участі фахівців у соціальній роботі стала можливість для них підвищити свій освітній рівень.[8]

В усьому світі головним об’єктом волонтерства є недержавні організації: дитячі, молодіжні, жіночі тощо. На Україні громадські організації ще недостатньо включені в соціальну роботу. Хоча приклади плідного співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівці волонтерські загони постійно контактують з діючими молодіжно-громадськими організаціями – “Буковинські гайди”, “У гармонії з природою”, дитячими організаціями “Паросток” і “Веселка”.

Херсонська асоціація молодіжних організацій та неформальних об’єднань “Фридом” організовує концерти по районах області із залученням спеціалістів ХОЦССМ.

Члени Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання “Ludus” допомагають психологам ЦССМ проводити клубну роботу із підлітками на базі клубів за місцем проживання, ділові ігри (у т.ч. на вулицях міста), вести роботу клубу “Дебати”.

Як відомо значне місце у волонтерській соціальній роботі посідають релігійні організації. На відміну від громадських релігійні організації в Україні виконують значну за обсягами і різноманітну за напрямами соціальну роботу. Однак їх діяльність дуже рідко збігається і дуже рідко застосовується в роботі центрів соціальних служб для молоді. Наприклад, у м. Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування “Особлива дитина” для дітей-інвалідів та їх батьків при ЖОЦССМ залучено 8 волонтерів легіону при католицькому костьолі св. Софії. Вони здійснюють соціальний патронаж дітей інвалідів вдома.

Взаємодія з релігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку, допоможе розширити й урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують волонтери. Певна пересторога у взаємодії соціальних служб для молоді з релігійними організаціями, на наш погляд, обумовлена інерцією мислення і здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі до віросповідання кожного з партнерів цього можна уникнути.

Для роботи волонтерами потрібна відповідна теоретична і практична база.

Так, протягом 1997-1998 рр. у м. Миколаєві під час реалізації програми “Волонтер “Телефону довіри” пройшли курс підготовки “лекційні заняття, рольові та психологічні тренінги, стажування на “Телефоні довіри”) 25 волонтерів, які після навчання отримали відповідні сертифікати.

У Криму в рамках програми “Рубікон” здійснюється підготовка групи волонтерів-активістів природоохоронного руху з числа обдарованих школярів і студентів з метою екологічної пропаганди на місцях через ЦССМ.

Харківським ОЦССМ укладено угоди з Харківським інститутом екології та соціального захисту про спільну діяльність щодо створення і функціонування “Школи волонтерів”, з громадською організацією Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання “Ludus” – про спільну діяльність щодо соціальної та психологічної допомоги молоді за місцем проживання.

Коли організація залучає волонтерів, вони віддають частину вільного часу. Якщо волонтеру робота здаватиметься нецікавою або якоюсь мірою незадовільною, він робитиме щось інше в свій вільний час. Таким чином, вміння розпізнати і забезпечити реалізацію головних мотивів - один з найважливіших моментів волонтерської програми адже окрім "хорошої" роботи організація не може запропонувати волонтерам нічого іншого. І хоча ця сфера містить дуже багато важливих та складних моментів, їй все рівно приділяється мало уваги. Якщо організація має цікаві та продуктивні обсяги роботи добровільних помічників, вона не матиме складностей із їх залученням та утримуванням. Але, як показує практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблему. В таких випадках персонал вважає помічників не надійними. І дуже рідко вдається визначити, що проблема полягає саме у незадовільно му забезпеченні реалізації головних мотивів. Розуміння мотивацій волонтерів - це головне вміння для хороших керівників волонтерських програм. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять - необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати свої мотивації та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення.

Типовий волонтер має досвід різноманітних мотивацій для роботи, починаючи з альтруїстичних і до власної зацікавленості. Ці мотивації можуть змінюватись протягом волонтерської діяльності. Волонтери знають, що їх мотивація змінюється при переході від організації до організації, а також і в межах однієї організації.

Добре організована волонтерська програма повинна створювати умови для розвитку всіх різновидів залучення волонтерів до праці.

Волонтерські програми стають успішними тоді, коли добровільні помічники працюють в тому напрямку, який вони шукали або хотіли б робити. Якщо їм не дати такої роботи, наслідком буде ненадійність та низька працездатність.

Саме створення потрібних для волонтерства умов праці і є найголовнішим пунктом успішної діяльності.

Також важливим моментом залучення добровольців до соціально-педагогічної діяльності є надання інформації про неї у вигляді буклетів, листівок про певні організації, публікації в пресі, інформація в Інтернеті тощо.

Отже існує 10 заповідей роботи з волонтерами, давно відкритих людьми, які з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді однаково працюють і в Америці, і в Англії, і в Україні. Якщо їх дотримуватись, є надія, що організація не втратить унікального людського потенціалу.