Складання і затвердження екологічних нормативів

1. Складання і затвердження екологічних нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2. Складання і затвердження комплексу еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти (про які вже йшлося раніше) :

“Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” …

^Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;

територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

території промислово-економічних регіонів, басейнів великихрічок та України в цілому.

територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

^Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

^До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-ми на

основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення

визначених пріоритетів.

Заключення

Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небе­зпеки, внаслідок дії стихійних сил приро­ди або техногенної руйнівної дії стає еко­логічно небезпечним об'єктом, який по­винен бути «ізольований» від людини і суспільства, інших природних систем і ко­мплексів шляхом встановлення спеціаль­ного правового режиму, який має обме­жувати або забороняти проживання на пе­вній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

Зрозуміло, що говорити про охорону не­безпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розроб­ляти систему заходів, в тому числі право­вого характеру, спрямованих на запобіган­ня виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних ава­рій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непроду­маних рішень, які призводять до спусто­шення довкілля і виникнення надзвичай­них екологічних ситуацій.

Потрібні особливий юридичний режим використання небезпечного середовища (здійснення заходів щодо очищення тери­торії, обмеження і заборона різних видів екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій території, де є потенційні природні дже­рела прояву небезпеки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об'єкти. Необ­хідно також передбачати особливий статус осіб, які тимчасово або постійно знаходяться в зоні підвищеного екологічного ри­зику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно небезпечних чинників.

Ризик підвищеної екологічної небезпе­ки зобов'язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву. Ці фа­кти, які набувають юридичного значення, зумовлюють необхідність їх правового за­кріплення як юридичних фактів виник­нення відносин, пов'язаних з забезпечен­ням екологічної безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов'­язки держави в частині гарантування без­пеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуату­ють екологічно небезпечні об'єкти.

Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Список літератури

Конституція України

Закон про охорону навколишнього середовища;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра”

“Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998

Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України 1997

Дейченко Л. К. « Погляд у майбуття» «Борисов» 1998

Чаусова Л. Система принципів екологічного права «Право України» 1996

Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997

Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ «Юринком» 1990

Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ «Юринком» 1990

Попов В.К. «Еклолгічне право» Харків 1995

Ерофеев Б.В. Экологическое право

Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ» 1996

Анрейцев В.І. «Проблеми екологічної освіти.»

Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України

В.І. Андрейцев Екологічне право « Вентурі» Київ 1996

Костицький В..«Екологічне право України» деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України

Черкашина О.Т. « Розвиток екологічного права» Одеса «Розвиток» 1992

Макаренко П.Н. « Економика України: курс лекцій».Львів 1996

 Макаренко П.Н. « Економика України: курс лекцій».Львів 1996

 Черкашина О.Т. « Розвиток екологічного права» Одеса «Розвиток» 1992

 Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України 1\98

 Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України 1\98

 Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України 1\98

 Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ» 1996

 Андрейцев В.І. « Екологічне право» Київ 1996

 Костицький В..«Екологічне право України» деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України

 В.І. Андрейцев Екологічне право « Вентурі» Київ 1996

 Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України 1\98

 Костицький В.

 Анрейцев В.І. «Проблеми екологічної освіти.»

 Плотнікова О. Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997

 Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997

 Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

 Гусарєв С. Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права» «Київ» 1996

 Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ Юрінком 1990

 Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права Еклолгічне право України Харків 1995

Ерофеев Б.В. Экологическое право



 Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

 Чаусова Л. Система принципів екологічного права Право України 1996

 Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997

 Андрейцев В.І. «Екологічне право» «Вентурі» Київ 1996

 Чаусова Л. Система принципів екологічного права « Право України» 1996

 Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997

 Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» Київ « Юрінком» 1990

^ Чаусова Л. Система принципів екологічного права «Право України» 1996

 Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998



 Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України 1997

 Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998

 Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України 1997

 Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998

 Дейченко Л. К. « Погляд у майбуття» «Борисов» 1998

 Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє» Юридичний Вістник України 1997

 Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998

< Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998

