НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

4. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і погосподарськи слід ставитися до їх екс­плуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енер­гетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіда­них копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворен­ня природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації вироб­ництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Сто­совно природокористування це означає послідовний розви­ток наукових засад охорони навколишнього середовища ї раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресур­сів — економічна функція держави по управлінню і регулюваннню екологічних та економічних відносин і пропор­цій. Така функція передбачає як розробку і виконання пла­нової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного сус­пільного продукту, національного доходу і підйому життє­вого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин сус­пільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного сере­довища, як говориться в Законі про охорону навколишньо­го середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, конт­ролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природоко­ристування є реалізація законодавства, контроль за додер­жанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведен­ня ефективних і комплексних заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального викори­стання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що склада­ються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в мі­ру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину дер­жавну політику в області охорони навколишнього природ­ного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з при­воду охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково об­грунтованому поєднанню територіального і галузевого уп­равління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, нале­жать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного гос­подарства, а з другого — є ланками територіально-вироб­ничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місце­вих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи жит­лове будівництво слід виходити не лише з локальних інте­ресів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і конт­роль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконан­ня, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяль­ності підприємства повинні сприяти вдосконаленню техно­логії виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, без­аварійної роботи устаткування, виконання планово-попе­реджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лаборатор­ний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.