Встановлення ціни монополістом та максимізація монопольного прибутку

5. Встановлення ціни монополістом та максимізація монопольного прибутку.

5.1. Попит на продукцію монополіста.

Практичну частину своєї роботи я б хотіла присвятити висвітленню такої проблеми як встановлення монопольної ціни та максимізація прибутку монополіста. Але спочатку я б хотіла висвітлити проблему вимірювання монопольної влади – розглянути показники на основі яких можна робити висновки є фірма монополією чи ні.

Для цього використовуються різноманітні кількісні показники. Найпоширеніший i найпростіший з них — це коефцієнт концентрації — відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбіьших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми — відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на рынок за певний проміжок часу (piк), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.

 Індекс концентрації — величина недосконала, тому що він може бути однаковим i для олігополіїзкількома близькими за обсягом випуску фірмами, i для галузі з домінуючою фірмою, яка наближаеться до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля- Грішмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою

,

де S, — ринкова частка фірми "i" (i=1, 2, 3,..., N) у відсотках, причому [1. стр 124]

Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н=10000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20000 однакових за часткою фірм H=O.5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади.

В paзі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатися індексом Лернера L (запропонований у 1934 р.): L = (P-МС)/Р (1)

 Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=O. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (1) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Toдi індекс Лернера визначається як:

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринковоі влади фірми. Отже, для прибутків інших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Для того, щоб перейти до питання про монопольне ціноутворення, розглянемо спочатку питання про попит на продукцію монополіста.

Оскільки фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит на ринку певної продукції, то виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка TR монополіста визначається за формулою TR=P*Q , де ціна залежить від обсягу попиту, , згідно заданої функції попиту. Для випадку лінійної оберненої функції попиту, P=a – b , виручка визначається за формулою:

TR=R(Q)=P·Q=(a – b· Q)· Q = aQ – b

Тоді середня виручка AR складає: , тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка визначається як похідна від функції загальної виручки:

Монополіст, як видно з мал.1., може приймати рішення щодо цін – встановити ціну на рівні . Але тоді обсяг реалізації буде визначатися тільки кривою попиту і складатиме . Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску.

Мал.1.(а) попит на продукцію монополіста. Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних

(б) Зв’язок між еластичністю попиту і точках лінії попиту, згідно з відповідною формулою, то

 сукупною виручкою.  виявиться, що:

1)       у точці А попит має одиничну еластичність, Е = -1, 2) у точці В – буде абсолютно еластичним, 3) у точці С – абсолютно не еластичним, Е =0, 4)при обсягах випуску 0<Q<-- еластичним, Е <-1, 5)  при обсягах випуску <Q<2 -- нееластичним

Звідси можна встановити залежність між MR, TR і еластичністю попиту.

Такий зв’язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження цін продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки.