Суб'єкти підприємницької діяльності

2. Суб'єкти підприємницької діяльності.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (мал. 1).

Малюнок 1. Суб'єкти підприємницької діяльності

В взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачу властива, насамперед пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, чекання, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього саме і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача чи на основі "нав'язування" йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати' споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:

• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

• якість;

• ціна, приступність товару;

• ступінь універсальності товару;

• зовнішній вигляд і упакування;

• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

• відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам;

• престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

У залежності від конкретної ситуації держава може бути:

• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

• стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що, узагалі ж, і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:

• підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);

• залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах, для чого потрібно створення для працівників кращих, більш привабливих .

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

• залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури;

• залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із властивою йому вмілістю.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.

Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:

*          Тверда гарантована заробітна плата.

*          Тверда гарантована заробітна плата з щомісячною (щоквартальною чи щорічною) премією,

*          Відрядна заробітна плата.

*          З використанням коефіцієнта ефективності.

*          Відрядно-преміальна заробітна плата.

*          Тарифна заробітна плата.

*          Погодинна заробітна плата.

Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установленням прийнятного рівня заробітної плати.