ЛІТЕРАТУРА

1. Багалій Д. 1. '' Український мандрівний філософ Г. Сковорода ''. К., 1992

2. Багалій Д. 1. '' Григорій Саввич Сковорода." К., 1920

3. Багалій Д.1., Яворський М.І. "Український філософ Сковорода." К., 1922

4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. "Життя й наука." К., 1924

5. Ефименко А. '' Личность Г.С.Сковороди, как мислителя." К., 1905

6. Коваленский М. Й. "Життя Сковороди." К., 1886

7. Кудринский Ф. '' Философ без системи." К., 1848

8. Лаврецький С. '' Український філософ Г.С.Сковорода." Л., 1894

9. Пелех П. '' 3 життя і творчості Сковороди." Л., 1925

10. Радич В. '' Вечний странник." К., 1992

11. Григорій Сковорода : дослідження, розвідки, матеріали., - К., 1992

12. Сковорода Г.С. -український мислитель. - К., 1992

13. Тисяченко Г. '' Народний філософ-учитель Г.Сковороди." К., 1922

Філософія Сковороди

Діяльність кожного історичного діяча, з її засобами й метою, оцінюється з індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства щирістю його мотивів, вагою та величністю його провідної думки. І коли його мотиви дуже щирі і , як кришталь, прозорі, коли вони високо підносяться над особистими і приватними, коли вони перейняті інтересами людського добра, особливо трудового народу, коли у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, коли його праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здібності та енергію, тоді це буде справжній громадський діяч. Воля кожного індивідуума суспільне детермінована. Кожен ставить собі свою мету, виявляє немов свою вагу і з цих бажань, з їх конфлікту складається рівновага - історичний процес. "Історик, який описує минуле, ніколи не зможе цілком обминути діячів, коли він бажає з'ясувати особливі форми, в які складався історичний розвиток при існуючих окремих умовах. Кожний діяч є дитиною свого віку і свого соціального оточення. Індивідуум не утворює цілком нових громадських проблем, але іноді може побачити їх там, де інші нічого не бачать." Точнісінько так і у вирішенні цих проблем людина зв'язана тими засобами, які дає в розпорядження її' ж доба. Але, навпаки, вибір цього циклу проблем, якому присвячує себе людина, як вона підходить до розв'язання цих проблем, і нарешті сила, з якою вона захищає свої думки та погляди - це все не можна цілком з'ясувати тільки економічними умовами: поруч з ними тут виступають і індивідуальні умови, що розвинулися завдяки своєрідності природних здатностей до його оточення, в якому пробувала особа. Усі перелічені обставини впливають якщо не на напрямок розвитку, то примаймні на хід його та на той шлях, по якому приходять до неминучого наслідку. І ось в цьому відношенні окремі особи можуть дуже багато дати своїй добі. Зокрема мислителі краще розуміють своє оточення, ніж народні маси, відкидають традиції та забобони, але ж і їх визнають тільки ті класи, інтереси яких лежать в одному напрямку з інтересами потрібного розвитку. Ми зробимо спробу поставити ці вимоги і до Сковороди, але спочатку розглянемо, що являла собою Україна в добу, коли жив і працював Генадій Сковорода, щоб на підставі цього вирішити питання, чи він стояв вище свого

оточення, чи порушував він якісь проблеми для свого часу, з якою енергією переводив їх у життя, наскільки вони були життєві та в якій мірі він сам був продуктом своєї доби.

Генадій Сковорода народився в с. Чорнухах Лохвицького повіту на Полтавщині 1772 р. в родині малоземельного козака. Хоча його батьки були люди незаможні, але за свою чесність, за спокійний характер та прихильність до ближніх вони мали велику шану і повагу від своїх знайомих.

Вже з дитинства у Григорія вироблялася спокійна та роздумлива вдача. Як і всі сільські хлопчаки, користувався він повнісінькою до часу волею - ніхто йому не міг заважати блукати там, де йому схочеться. Дитинство його проходило як і у всіх хлопчиків. Змалку він також мав талант до співів та музики. Грамоти навчився у дяка, як це було заведено у ті часи, у нього також і навчався співати святих церковних пісень. Маючи 8 років, він ходить до церкви на крилос і там допомагає дякові читати та співати. Зважаючи на таку прихильність Гриця до освіти, батьки віддали його у 1738 р. на навчання до академії, коли йому було 16-17 років.

Сковорода народився вкінці царювання Петра 1, який зневажав українські вольності, затверджені Переяславською угодою його батька Олексія Михайловича та статтями гетьманів, що були після Хмельницького. Україні далося взнаки царювання Петра. Робив він, що хотів і на Слобідській Україні. Те ж робили і наступники Петра. Отже, автономія була тільки примарою. Були роки, коли зникла й сама гетьманська влада. Єдиним просвітом у політичному відношенні була доба Єлизавети, яка погодилася на обрання гетьмана К. Розумовського.

Сковорода потрапив до академії в той час, коли проводилися реформи Ф. Прокоповичем. Знайомий безпосередньо з класицизмом, він почав його заводити і в академії. Запроваджено було і викладання нових мов. До 1741 р. (звикши до академічного життя) його взяли до царського хору. Україна здебільшого постачала таких співаків. Був він там аж до відставки, яку одержав у 1744 році. В нагороду за співи у царських хорах дали йому чин придворного уставщика. Цього ж року він повертається до академії і продовжує своє навчання, де робить великі успіхи. Сковорода дуже добре володів латинською мовою, навіть писав вірші. У відомого на той час Григорія Кониського Сковорода вчився філософії. З філософських наук він слухав логіку, метафізику й етику. Кониський завжди на своїх лекціях наголошував, що метою філософії є "блаженноє

человеческое житие." Ця думка мала великий вплив на Сковороду і він потім часто розвивав цей постулат. Навчаючись в академії, Сковорода прагнув побувати за кордоном. Він в той час знайомиться з генералом Вишневським, який їхав до Угорщини з метою закупити вина до царського двору і хотів із собою взяти свого дяка для будайської православної церкви. Йому вказали на Сковороду, говорячи, що він добре знає латинську, німецьку та грецьку мови і дуже бажає поїхати у західну Європу. Вишневський взяв його в Буду (Офен), а з Буди він обійшов пішки Угорщину, Польщу, Німеччину та Італію. Тут він найбільше дбав про те, щоб познайомитися із вченими людьми, і є деякі думки про його зустрічі з Е. Кантом.

У 1753 р. Сковорода повертається додому в свої рідні Чорнухи. Ковалінський говорить, що Сковорода в ті часи був багатий на знання, але дуже бідний на матеріальні статки, тому в той час він був у пошуках роботи. Пізніше Сковорода дізнається, що в Переяславській семінарії є місце вчителя поезії. Він з проханням звертається до переяславського єпископа Івана Козловича і той призначає його вчителем. У цей час Сковорода починає формуватися як філософ. Приблизно тоді, як він сам каже, Біблія стає його улюбленою книгою, і починає її пильно вивчати. Тоді він написав "Рассуждение о поезии й руководство к исскуству оной для Переяславской колегии. 2. Стрелецький. Странствующий Украинский философ Г. Сковорода, Киев, 1894. 1. Д. Багалій. Український мандрівний філософ семинарии" - твір, який не дійшов до нас. За цей твір і почався конфлікт між єпископом Переяславським і Сковородою. У викладі "поезій" Сковорода дотримувався Ломоносова, а не Полоцького, це йому зауважили. Якщо це справді так, то Сковорода випередив на кілька десятків років свого товариша митрополита Самуіла Миславського, який за свого ректорства в Київській академії наказував професорам вчити студентів "по правилам господина Ломоносова."

Отже, Сковороді було зауважено, що його "Руководство" може бути курсом для семінарії. Але Сковорода виправдовуючи себе говорить: "Одне - єпископський жезл, а друге - сопілка..."

Але ось багатий поміщик Степан Томара шукає вчителя для свого сина, панича Василя. Сковороді не пощастило на посаді офіційного вчителя, тому він береться за приватну педагогічну діяльність у цього поміщика. Однак у 1754 р. його було вигнано із дому панича, але згодом він знову до нього повернувся.У 1763-46 рр. Сковорода займає посаду вчителя у Харкові. У цей час він зустрічається із Ковалінським, з яким

його єднає велика дружба. Вони вивчають класиків - Плутарха, Ціцерона, Горація, Лукіяна, проте основну увагу вони звертали на Біблію.

У 1766 р. Сковороду було призначено професором "блаґонравия" у Харківському Колегіумі. Цю пропозицію він радо прийняв і не брав ніякої платні за роботу.

В останні роки свого життя він мандрує по монастирях, знайомих поміщиках, відвідує ярмарки, де навчає простий народ. Старість не змінила його життя. Одні вважали його за розумного, інші - за юродивого, дивака, проте всі шукали його і всі були раді його розмові. Він все частіше ходив у степи, бо він вважав, що на самоті можна складати трактати, збільшувати "Сад божественних песен" або грати на флейті чи сопілці і пізнавати себе, Бога і Біблію.

У серпні 1794 р. він був дуже хворий і пішов у Орловську губернію в с. Хотетово на зустріч із Ковалінськім, адже це була їхня остання зустріч. Із Хотетова він іде на рідну Україну, відмовляється від грошей, які дає йому Ковалінській. Так прийшов він до села Пан Іванівки, де жив його знайомий поміщик Ковалевський, там він і помер.

Сам Григорій Савич у своїй знаменитій сатиричній пісні "Всякому городу свой нрав й права" до певної міри дав вірний малюнок сучасної йому епохи.

Україна явлала собою тоді країну, яку атакував російський капітал, що шлях його випав через неї. Таким чином, час з 1722 до 1764 р. це перехідна доба в житті України, пережиток старої козацької автономії, але з деякими ще старими козацькими традиціями. У 1763 р. автономія була скасована і Сковороді довелося прожити ЗО років у важку для України добу царювання Катерини II, яка скасувала політичну автономію України. Форми політичного життя України, що існували з 17 ст., з часів Б. Хмельницького, автономія гетьманщини у складі Російської держави та політична автономія, хоча і в менших розмірах, Слобідської України, були Катериною II скасовані і таким чином українське суспільство з його керуючими класами - козацькою старшиною та козацтвом, що жило політичними інтересами протягом більш ніж сто років, опинилося поза цими інтересами. Накази старшини та козаків до катеринської комісії для складання проекту нового Уложення (1767) свідчать, що козацтво і його старшина не примирилися з політичним актом царського самодержавства та навіть у перший час виявили деякий, хоч і не дуже великий пасивний та активний опір. Цікаво, що бажання відновлення гетьманщини висловлювало навіть козацьке населення невеликих міст

та сіл. Звичайно, за гетьманщини йому жилося не дуже добре, але й реформи Катерини II не покращили його становища. У всякому разі політичні інтереси у суспільстві зникли, почався політичний занепад. І саме на цей час припадали виступи Сковороди як вчителя у додаткових класах Харківського Колегіуму. Саме в цей час він познайомився з харківським губернатором Щербініним, яктий скасував автономний устрій Слобідської України та перетворив її в Слобідсько-Українську губернію звичайного російського типу, з усіма хибами тодішньої губернської адміністрації. І ось у таку сумну добу політичного лихоліття працював Сковорода. Але більш ніж на політичний бік реформи Катерини II, треба звернути увагу на їхній соціально-економічний бік. Козацькій старшині Слобожанщини було даровано російські чини і таким чином їй відкрилася стежка до набуття російського дворянства, що здійснювало її старі мрії та бажання, бо дворянство мало право мати кріпаків.Отже, усю свою енергію дворяни звернули виключно на розвиток свого матеріального добробуту - на поширення земельного фонду, на збільшення числа підданих та їхніх обов'яків на користь поміщиків.

Позитивним явищем тодішнього життя треба визнати нахил до освіти, яким перейняті були всі кола суспільства, не тільки вищі, але й козацтво, селяни. Вони утворили та утримували на свої кошти нижчі школи, що існували по всій Слобідській Україні, в яких навчали мандрівні дяки-вчителі. І Сковорода вчився в одній з таких шкіл, а потім і сам став немовби мандрівним вчителем у найкращому розумінні цього слова. Над такими народними школами стояли колегіуми, у двох з них -Переяславському і Харківському- навчав Сковорода, а над цими колегіумами найвище була Київська академія, в якій виховувався Сковорода із своїми товаришами.

Представники тодішньої православної церкви усю свою увагу звертали виключно на зовнішній бік християнства - обряди, таїнства).

Отже, риси того часу не могли не вплинути на філософа. Звичайно, він відчував вплив свого оточення, соціальних умов і стосовно його діяльності як вчителя, і як мандрівного філософа, і як літератора.Це відбилося на його мові та стилі, на богословських працях. Але разом з тим, він виступає перед нами критиком, що тоді досить гостро ставився до існуючих на той час традицій, крім того, він утворив власний світолгляд, свою власну філософію - науку про життя, - що була синтезом його позитивних поглядів, які він поширював у суспільстві, він всупереч існуючим ідеалам створив свій ідеал, і дуже хотів, щоб він

здійснився. Сковорода, безумовно, був одним із найвидатніших культурних діячів України 18 ст. і являв високою мірою своєрідну особу, був звичайно продуктом свого часу, але значно перевищував загальний рівень своєї доби, проводив боротьбу з її ідеологією та забобонами у релігійній сфері. Це була головна проблема його життя. Він ставився цілком негативно до сучасного йому громадського устрою з його прагненням про матеріальний дубробут, що будувався на визиску праці інших людей, з його нехтуванням простого трудового, близького до природи життя. Нарешті, він відповідно до своєї науки збудував на нових підвалинах і своє власне життя, присвятивши його розумовому та моральному пробудженню всього народу, з усіма його класами, до найнижчих, до селянства включно, з якого він вийшов і з яким ніколи не розлучався, не йдучи тим битим шляхом величезної більшості своїх земляків, для яких освіта була тільки засобом стати паном. Він обрав собі просту професію мандрівного вчителя, і побував у багатьох містах за кордоном. І скрізь по цих містах Сковорода знайомився із відомими вченими того часу. Сковорода цілком вільно володів латинською та німецькою мовами, розумів добре і грецьку, через це він легко міг стати знайомим багатьох вчених, та набув собі разом з цим багато нового знання, якого не зміг би набути у себе на батьківщині. Гесде Калве розповідає про мандрівки Сковороди і по Німеччині, і по Польщі, і навіть по Італії. Він також слухав лекції видатних німецьких професорів. Тут, у Німеччині, у той час панувала філософія Вольфа, який був професором у Марбурзі і писав свої твори латинською та німецькою мовами. Його практична філософія, надзвичайно поширена на той час, мала на меті зробити людей щасливими. 1. Радич. Вечний странник.

Наука про щастя Сковороди нагадує етичні погляди Вольфа. Для щастя потрібно робити те, що удосконалює людину та її' близьких. Удосконалює людину все, що відповідає її вдачі. Багалій, Яворський. ст. 26-32.

Будучи вчителем Переяславського колегіуму, Сковорода двічі жив у родині полтавського дідича Томари, виховував його сина, був учителем у додаткових класах Харківського колегіуму. Це була самостійна доба його просвітньої педагогічної діяльності. І ця вся його діяльність перейнята головною рисою - це відмова від старих методів навчання та виховання, його новаторство у цій галузі. У Сковороди був, безумовно, нахил до педагогічної діяльності - це була, як він сам казав, його стать. У Переяславському колегіумі він викладав піїтику (поезію), рівень його

знання був значно вищий, ніж у тодішніх провінційних школах, і ось він склав для своїх викладів підручник за новими правилами. Єпископ побачив у цьому небезпечну новину, і поставив вимогу викладання по-старому. Сковорода, розуміючи, що його система більше відповідає вимогам науки і в той же час є більш зрозумілою для учнів, відмовився виконати вимогу єпископа, і його прогнали з посади вчителя.

Але ось багатий поміщик С. Томара шукає вчителя для свого сина панича Василя. На посаді приватного вчитеня він виховує Василя також у своєму, новому дусі: спочатку виховував серце свого вихованця, зважаючи на його природні здібності. І вихованець полюбив його на все своє життя. 4 роки пробув Сковорода другий раз у Томари в селі і використовував цей час у 2 напрямках: по-перше, в цей час після довгої внутрішньої боротьби остаточно вирішив обрати для себе життєвий шлях бідного мандрівника, і цю свою думку він потім здійснив; по-друге, тут він написав значну частину свого літературного збірника "Сад божественних песен", що у ньому яскраво відбилася його душевна боротьба. У вільні години він ішов в гай, садки, степи і віддавався там своїм думкам. Відмовившись після напруженої внутрішньої боротьби від того, щоб обрати собі якийсь звичайний стан, Сковорода обрав для себе шлях утримання, самообмеження, покори, працьовитості, терпіння і простоти. Він відмовився від усіх звичайних життєвих шляхів і "вирішив стати творцем свого життя, взяти за основу зовнішнього самовизначення - самовизначення внутрішнє. Він відкинув всякий готовий зміст життя, і поставившись з сумнівом до всіх шляхів, вирішив найперше залишитися самим собою, утворити собі таке житя, що цілком у всіх частинах своїх виходило б з чистої для ідеї його внутрішньої істоти. 1. Ковалинський.

У 1759 р. Сковорода переселився в Слобідську Україну - на Харківщину, одержав посаду вчителя поезії у Харківському колегіумі. Жив він тут дуже просто: одягався в селянський одяг, вставав до сходу сонця, не їв м'яса та риби і йшов за місто у садок, при цьому завжди був бадьорий та веселий. Сковорода однаково ставився до людей усіх станів, відвідував хворих, заспокоював сумних, розділяв останнє з убогими, був побожний. Очевидно, тут він і здійснював обраний ним життєвий шлях. Харківський колегіум був у той час, до відкриття в Харкові університету, освітнім осередком Слобідської України, в ньому викладали і світські дисципліни , і в ньому вчилося не мало дворянських та міщанських дітей. Сковороду вмовляли прийняти чернецтво, але він їм на це так відповів: "Їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко та

чернецтвуйте." Він залишив навчання в колегіумі, але потім знов вступив до нього, щоб керувати освітою та вихованням у своєму напрямку учня колегіуму М. Ковалинського, свого майбутнього друга та біографа.

Педагогіка була, очевидно, призначенням Сковороди і він ще раз вступив вчителем до школи, щоб там викладати етику юнацтву світського стану. Тут він виступив із палким словом проти вчителів-ченців: "Весь світ спить. Спить глибоко, простягся. А наставники, що пасуть Ізраїля, не тільки не будять , але ще гладять: спи, не бійся, місце гарне, чого боятися." Така була його вступна лекція. Та коли довідались про зміст прочитаного ним курсу, тоді Сковорода був змушений залишити школу. З цього часу, з 1769 р., і почалася нова, найцінніша доба його життя, коли він узяв у руки палицю і пішов мандрувати, ставши мандрівним народним філософом до самої смерті (1794р.). Сковарода, як і Толстой, відійшов від звичайного життя задля того, щоб жити та навчати. Сковорода обрав собі суворе, злиденне життя, відцурався власності, майна, грошей і навіть своєї хати. Його життя по пустелях не нагадувало життя по пустелях ченців, воно не було відірване від життя та людських інтересів, а навпаки було актуальною напруженою роботою розуму для відшукання нових філософських проблем та щастя людства. 1. Ефименко.

Цим шуканням нових життєвих шляхів і вже не для самого себе тільки, але для всіх, і присвячені його численні філософсько-богословські трактати, літературні твори та листи, і нарешті, усні розмови та навчання. Він ніколи довго не перебував на одному місці, мандрував з місця на місце, проходив при цьому пішки сотні верств у межах Слобідської України. Скрізь та у всіх його радо вітали, скрізь він був бажаним гостем у тих, у кого він зупинявся. Все його майно складали кілька книжок, серед яких була і Біблія на єврейській мові. Він виховував дітей - адже це була його праця. Але й на дорослих він також звертав свою увагу, бо думав, що дворянство та духовенство повинні проводити боротьбу з релігійними забобонами. Сковорода жив іноді у такий спосіб, що цілком не відповідало його настрою та думкам, але робив це не тому, що любив їхні хиби, а задля того, щоб прикладом свого життя довести їх до самопізнання, любові, до істини та огиди до злочинів. Звичайно ж, він обирав собі місце для життя там, де йому подобалось. Він рішуче цурався, навіть коли жив у поміщиків, того життя, яким вони жили, у їхніх маєтках він утворював імунітет для себе. Сам Сковорода так говорив про своє життя: "не орю убо, не сію, ні куплю дію, ні воїнствую, отвергаю ж

всякую житейскую печаль", - так він писав Ковалінському, що з приводу цього зазначає: "Можна було життя Сковороди назвати життям."

Харків Сковорода дуже любив 1 часто відвідував його. Тут у нього був гурток друзів, що дуже шанували його та його науку. Незадовго до смерті він відвідав свого друга Ковалинського, що жив тоді у себе в селі Хотетові Орловської губернії. Це була остання зустріч друзів. Помер він у селі Пан Іванівці, Харківського повіту. Наказав поховати себе на високому місті біля гаю.

Філософія Сковороди

Таким чином, Сковорода під час свого життя по пустелях останньої доби не тільки не відійшов від життя, але, навпаки, був її активним культурним діячем. З однієї сторони, він як філософ виявив велику творчість у галузі культури, тобто утворював нові духовні скарби, а з другої - одночасно з цим він був провідником своїх ідей у суспільстві, і в такий спосіб впливав на громадське життя. В еволюції наукової творчості Сковороди розрізняють 3 етапи:


Информация о работе «Український мандрівний філософ Г. Сковорода»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 57042
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
40954
0
0

... і зразки античної поезії. Про глибоку обізнаність поета з римською літературою свідчать його численні вірші, написані латинською мовою, а також переклади з Горація і Вергілія. Літературна творчість Сковороди багато в чому була новаторською, що виявилось як у змісті прогресивних просвітительських ідей, так і в поетичній культурі художнього слова. Активну поетичну творчість Сковорода розпочав 1753 ...

Скачать
104292
0
0

... любові. Суть його полягає в злитті з Богом через любов, а це потребує, насамперед, любові один до одного і до всього сущого.   2. ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада за Юліанським і 3 грудня за Григоріанським календарем 1722року в українській козацькій сімї в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині. По закінченні сільської ...

Скачать
46198
0
0

... знати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. 3.  Кордоцентризм у філософії Г. Сковороди та його відображення у творчості українських мислителів Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури ...

Скачать
271327
20
8

... творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як пі ...

0 комментариев


Наверх