Використання трудових ресурсів Західної України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Інститут економіки, управління і права

Кафедра управління трудовими

ресурсами і розміщення продуктивних сил

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Використання трудових ресурсів західних областей України

 

 

Виконала студентка групи 41

«Фінанси та кредит» 2,5 роки

 І.С. Веремейчик

Науковий керівник: В.Я. Брич

До захисту «___» ___________ 2000р.

ТЕРНОПІЛЬ-1999

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................................................... 4

1. ЕКОНОМІЧНІ, ДЕМОГРАФІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ........................................................................................................................................

2. СКЛАД І СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ........................................................................................................................................

3. СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У СІСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ................................................................................................................

5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ........................................................................................................................................

6. ОСОБЛИВОСТІ МІСЬКОГО ТА СІЛЬСЬКОГО РОЗСЕЛЕННЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ........................................................................................................................................

ВИСНОВОК........................................................................................................................................

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ..................................................................................................................

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки на сучасному етапі характеризується поступовим зрушенням в структурі зайнятості населення за галузями, сферами та секторами економіки України. Розглядаючи проблеми структурних зрушень в економіці, вітчизняні економісти тривалий час аналіз структури зайнятості ігнорували або, як правило, розглядали як чисто соціальний феномен, що зумовлює інтерес тільки з позиції масштабів безробіття, його професійних і статево-вікових аспектів. Науковий підхід має бути значно глибшим – структурна криза економіки є й кризою структури зайнятості, що склалася в народному господарстві. За умов тривалого кризового скорочення виробництва на тлі прогресуючих інфляційних процесів проблема аналізу та прогнозування зайнятості населення постає як важлива для розробки обгрунтованої комплексної системи заходів сприяння досягненню повної продуктивної вільно обраної зайнятості, новий зміст якої на етапі ринкової трансформації економіки.

До факторів структурних зрушень у зайнятості населення належать: демографічний фактор, державна політика структурної перебудови економіки, інвестиційна та грошово-кредитна політика, державна політика пріоритетного розвитку окремих галузей і територій, галузеві відмінності в оплаті праці та рівнях доходів населення, соціальна переорієнтація економіки, темпи й ефективність проведення роздержавлення та приватизації.

Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Формування та використання ринку праці регіону – серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний стан регіонального ринку праці пов’язаний з трансформацією економічної системи країни та спадом виробництва, що веде до скорочення попиту на робочу силу.

Мета даної курсової роботи – розкрити проблеми сучасного стану трудових ресурсів Західного регіону України, визначити шляхи їх максимально ефективного використання в умовах переходу до ринкової економіки.

1. ДЕМОГРАФІЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Україна у 90-х роках увійшла до числа країн, де спостерігається абсолютне зменшення чисельності населення. З 1991 року почалося природне зменшення населення – природний приріст став негативним – кількість померлих перевищила кількість народжених на 39 тис. Рівень народжуваності в Україні після 1945р. ніколи не повертався до довоєнного. Однак помітне зростання загального коефіцієнта смертності в Україні почалося у 90-з рр. За період 1990-1996рр. Коефіцієнт смертності зріс більше ніж на 20%, а коефіцієнт народжуваності зменшився на 28,35%. Зміни показників природного руху населення за період1990-1996рр. Зображені у таблиці 1.1, а також представлені у графіках 1.2 та 1.3 окремо для міського та сільського населення.

Табл.1.1

Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного руху населення за 1990-1996рр. (на 1000 чоловік)

Природний рух населення	1990р.	1991р.	1992р.	1993р.	1994р.	1995р.	1996р.
Кількість народжених, всього Міське населення Сільське населення	12,7 12,7 12,7	12,1 11,9 12,6	11,4 11,0 12,0	10,7 10,1 12,0	10,0 9,3 11,6	9,6 8,8 11,1	9,1 8,4 10,7
Кількість померлих, всього Міське населення Сільське населення	12,1 10,2 16,1	12,9 10,8 17,2	13,4 11,4 17,6	14,0 12,2 18,5	14,7 12,8 18,8	15,4 13,6 19,1	15,2 13,3 19,2
Природний приріст населення, всього Міське населення Сільське населення	0,6 2,5 -3,4	-0,8 1,1 -4,6	-2,0 -0,4 -5,1	-3,5 -2,1 -6,5	-4,7 -3,5 -7,2	-5,8 -4,8 -8,0	-6,1 -4,9 -8,5

Рис. 1.2

Коефіцієнти народжуваності за 1990-1996рр. (на 1000 чоловік)

Рис. 1.3

Коефіцієнти смертності за 1990-1996рр. (на 1000 чоловік)

Як видно з таблиці, у 1996р. коефіцієнт народжуваності у міських поселеннях був приблизно на 21,5% менше, ніж у сільських, а коефіцієнт смертності – на 31,7%. У 1990р. коефіцієнти народжуваності сільського та міського населення були рівними, а коефіцієнт смертності міського населення був на 37% менше ніж коефіцієнт смертності сільського населення. Це вказує на те, що за період 1990-1996рр. Народжуваність зменшувалась у містах набагато швидше ніж у селах трохи повільніше ніж у селах, у той час як смертність зростала у селах трохи повільніше ніж у містах.

Однією з важливих рис сучасної демографічної ситуації слід вважати зменшення коефіцієнта народжуваності в міських населених пунктах і меншою мірою в сільських , та збільшення додатньої різниці між рівнем народжуваності в селах та містах.

Негативні тенденції у зміні рівнів народжуваності і смертності відповідно впливають на показники відтворення населення. Нетто-коефіцієнт відтворення населення, який характеризує заміну існуючого покоління наступним за умов існуючого рівня смертності і народжуваності у вікових групах населення, зменшився з 1990р. по 1995р. на 29,1%, зокрема, в міських поселеннях – на 32,2% і на 22,9% - в сільській місцевості.

Депопуляція справляє значний вплив на вікову структуру населення. Кількість літніх осіб збільшується, натомість кількість дітей у віці до 15 років зменшується. За 1995-1996рр кількість осіб пенсійного віку зросла в 1,8 раза. Кількість пенсіонерів у розрахунку на кількість населення працездатного віку зросла з 0,48 у 1980р. до 0,76 у 1996р., тобто в 1,56 раза. Це означає, що дедалі менша кількість працівників і платників податків повинна буде утримувати дедалі зростаючу кількість пенсіонерів.

Зменшенню абсолютної кількості трудових ресурсів у 90-х рр. (здебільшого внаслідок змін у віковій структурі населення) не сприяють тенденції розвитку ринку праці в Україні. Відбувається стрімке падіння рівня реальної заробітної плати, зростання безробіття і вимушеної неповної зайнятості населення. Абсолютна кількість трудових ресурсів за 1990-1996рр. зменшилась на 6,66%, зайнятість – 11,3%. У 1996р. кількість працівників, які знаходились у відпустках без збереження заробітної плати, становила 23,8% до загальної кількості робітників і службовців, що на 24,4% вище рівня 1995р., а працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) 8,6% загальної кількості робітників і службовців, що на 42,3% загальної кількості робітників і службовців, що на 42,3% вище рівня 1995р.

Негативні тенденції природного руху в Україні у 90-х рр. поєднуються із змінами якісних характеристик відтворення населення, що має прояв у падінні рівня особистого споживання товарів і послуг збільшенні питомої ваги витрат на харчування у структурі особистого споживання тощо. У 1996р. 57% доходів громадян України витрачалось на харчування. Про зростання бідності свідчать зміни у споживанні окремих продуктів харчування на душу населення. За період 1990-1996рр. споживання на душу населення м’яса і м’ясопродуктів в перерахунку на м’ясо зменшилося на 46,2%, молока і молочних продуктів – на 38,4, фруктів і ягід – на 21,9, яєць – на 40, олії – на 28,4, овочів і баштанних – на 16,1, риби – на 75,4, цукру – на 34%.

Швидке погіршення соціально-економічних умов життя широких верств населення тягне за собою погіршення санітарно-гігієнічних умов і неадекватність усіх видів обслуговування.

Результати багатьох санітарно-епідеміологічних обстежень підтверджують той факт, що поширення соматичних та психічних захворювань, а також відхилень від норм соціальної поведінки відбиває соціальну кризу нашого суспільства. Психічні розлади, алкоголізм, зловживання іншими «соціальними токсинами» та лікарськими засобами, розлад сімейного життя, бездоглядність дітей процвітають там, де послаблені соціальні зв’язки, стосунки мають безособовий характер. Там, де господарча і особливо виробнича діяльність у занепаді, відчуваються негативні наслідки для здоров’я і добробуту населення, збільшуються випадки психічних розладів, зростає злочинність.

Для стабілізації й зростання виробництва необхідне ефективне державне регулювання економічних відносин, упровадження в практику науково-технічного прогресу, енерго-та матеріалозберігаючих технологій, виготовлення конкурентоздатної продукції. Потрібна селективна інвестиційна та фінансово-кредитна підтримка підприємств, що простоюють. Прискореному виходу вітчизняної економіки з кризи сприятиме підтримка та й стимулювання розвитку малого підприємництва і самозайнятості населення, реформування податкової системи, легалізація тіньового капіталу, збільшення обігових коштів, підвищення платоспроможності підприємств і населення.

Структурне та якісне оновлення товаровиробництва і ринкової інфраструктури, зростання основних фондів підприємств немождиві без інвестування в економіку країни. Базою для залучення інвестицій є природно-ресурсний потенціал. У Західних областях України є значні природні ресурси (мінерально-сировинні, земельні, лісові, водні та рекреаційні). Та все ж сумарний природно-ресурсний потенціал в Західних областях нижчий, ніж в інших областях України.

Західний регіон завжди мав надлишок трудових ресурсів і характеризувався підвищеним рівнем відтворення населення. В 1997р. рівень зайнятості населення (відсоток зайнятих у всіх сферах економічної діяльності з-поміж загальної чисельності населення) для України та її Західного регіону становив відповідно 44,8 і 43,5%. Якщо врахувати, що в Західній Україні існує вимушена неповна зайнятість, то реальні відмінності виявляться ще більшими. Крім того в Україні, порівняно з іншими державами, невисокий рівень заробітної плати. У 1997р. частка виплат на оплату праці в собівартості виробленої продукції становила в середньому в Україні 18,2%, водночас як у країнах Західної Європи значення цього показника перебувають в межах від 40 до 60%. Якщо відношення середньомісячної заробітної плати в Україні до такого самого показника у її Західному регіоні в 1990р. приблизно дорівнювало 1,13, то в 1993р. це співвідношення було 1,24, а в 1997 і в січні 1998р. – 1,3. За значенням цього показника у січня – вересні 1998р. Тернопільська, Чернівецька, Волинська і Закарпатська області займали останні місця в Україні.

Окрім демографічної складової, до основних компонентів трудового потенціалу населення регіону належить його здоров’я та освітньо-професійний рівень. За узагальнюючий показник стану здоров’я населення регіону можна взяти очікувану тривалість життя при народженні. Для населення України загалом цей показник був постійно меншим, аніж для її Західного регіону і впродовж тривалого періоду до 1990р. і після 1995р. залишився незмінним. Лише на цьому часовому проміжку він зменшивсяв україні від 71 до 67, а , наприклад, у Львівській області – від 72 до 70 років. Причини такої ситуації зі здоров’ям були закладені ще в період до проголошення незалежності України. Адже,про стан здоров’я населення свідчить і кількість захворювань. Ще за радянських часів імперська влада за допомогою колоніальної адміністрації штучно перетворила нашу країну зі сприятливими кліматичними умовами за достатньої кількості родючих земель, харчових та інших продуктів на зону екологічного лиха, апогеєм якого стала аварія на ЧАЕС.

На профіль виробництва в Західному регіоні впливають не лише природні ресурси, а й те, що він значно пізніше від інших територій України ввійшов до системи суспільного поділу праці колишнього СРСР. У межах регіону сформувався комплекс, у структурі якого переважали галузі, що виробляли засоби виробництва та підприємства ВПК. Тут набули розвитку машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, гірничо-видобувна, хімічна, деревообробна, легка і харчова промисловості. Під час трансформації економіки України на ринкову, провести конверсію, перепрофілювання, диверсифікацію, реструктуризацію чи іншу перебудову виробництва дуже важко.

Сільське господарство у Західному регіоні розвинуте достатньо, зокрема, на територіях з гористою місцевістю, хоча у валовому продукті сільського господарства з-поміж усіх соціально-економічних районів України найбільша роль належить Центральному і Західному районам. Актуальними проблемами залишаються приватизація землі, підтримка аграрного виробника, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. За аналізом, проведеним Ф.Заставним, обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в розрахунку на одного мешканця лише в Закарпатській, Львівській та Івано-Франківській на 25-35% нижчий, а в усіх інших областях регіону на 7,5-36% вищий, ніж значення аналогічного середньодержавного показника. Обсяг виробництва товарної продукції промисловості в розрахунку на одного мешканця в усіх областях регіону нижчий від значення відповідного показника для України загалом, а Волинська, Закарпатська, Тернопільська і Рівненська області займають за величиною цього показника у країні останні місця.

Із поглибленням економічної кризи Україна, й зокрема її західні області, вкрай мало використовують наявний інвестиційний потенціал. Це також підтверджує динаміка продуктивності праці. Якщо індекс продуктивності праці в промисловості взяти в 1990р. за 100%, то в 1997р. в Україні він досягав 75%, а у Волинській, Львівській, Закарпатській і Тернопільській областях – відповідно 45, 48, 52 і 55%. Нині є потреба у зовнішніх та внутрішніх інвестиційних вкладеннях для фінансування випуску продукції у різних галузях, створення нових виробничих потужностей та робочих місць.

Регіональна структура закордонних вкладень капіталу відповідає інвестиційній привабливості територій України. Зважаючи на те, що, порівняно з іншими, західні області менш привабливі для іноземних інвесторів, то відповідно менші вкладення в них закордонного капіталу. Дещо кращий стан цього показника у Львівській та Закарпатській областях, а Чернівецька область за його значенням перебуває на останньому місці з-поміж областей України. Обсяг закордонних вкладень на одного мешканця в західному регіоні майже вдвічі менший, ніж загалом у країні (див таблицю 1.4). На початок 1997р. підприємства з іноземними інвестиціями забезпечували у Львівській області майже 10 тис. робочих місць. Але такі підприємства не забезпечують економічного зростання й вирішення проблеми зайнятості в регіоні. Обсяги виробництва цих підприємств на той час становили лише 3% загального обсягу виробництва в цій області, а кількість новоутворених робочих місць не сягала навіть 1% зайнятих у народному господарстві області.

Низький рівень привабливості західного регіону, порівняно з іншими територіями України для закордонних інвесторів змушує всіляко розширювати попит на робочу силу в ньому, передусім за рахунок внутрішніх вкладень. Необхідно використати специфіку регіону для поліпшення його інвестиційного іміджу і стимулювання притоку в його економіку іноземного капіталу. Треба визначити пріоритети економічного розвитку. Такими можуть бути агропромисловий комплекс, лісова й деревообробна галузі, машинобудування, рекреаційно-туристичний комплекс. Враховуючи надлишок працездатного населення, тут варто розвивати трудомісткі виробництва та невиробничу сферу.

 

Табл. 1.4

Прямі закордонні інвестиції у західному регіоні України

Показник	Загальний обсяг інвестицій, млн.дол.			Питома вага в загальному обсязі інвестицій, %			Припадає вкладень на одного мешканця, дол
	01.01.95р.	01.01.97р.	01.07.98р.	01.01.95р.	01.01.97р.	01.07.98р.	01.01.95р.	01.01.97р.	01.07.98р.
Загалом Україна	483,5	1438,2	2469,9	100	100	100	9,4	28,4	48,9
Західний регіон	69,9	137,5	260,3	14,2	9,6	10,5	7,1	14,0	26,1
Області: Волинська	2,2	10,6	29,3	0,5	0,7	1,2	2,1	9,9	27,5
Закарпатська	14,0	28,9	53,4	2,9	2,0	2,2	10,9	23,7	41,6
Івано-Франківська	12,3	18,7	27,3	2,5	1,3	1,1	8,4	12,9	18,8
Львівська	26,9	54,6	81,9	5,6	3,8	3,3	9,8	20,0	30,1
Рівненська	8,7	8,3	43,4	1,8	0,6	1,8	7,3	7,0	36,6
Тернопільська	3,4	10,6	15,6	0,7	0,7	0,6	2,9	9,1	13,4
Чернівецька	2,4	5,8	9,4	0,5	0,4	0,4	2,5	6,1	10,0

2. СКЛАД І СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Ця перевага характерна і для більшості вікових груп. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років.

Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні в 1996р. становили: група молодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила 22,2%, частка населення працездатного віку – 55,6%, а старша від працездатного віку – 22,2%. За регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0, 29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вони становили 21,4, 62,4 та 16,2%. Що стосується розбіжностей в областях за показником частки населення молодшого від працездатного віку в загальній кількості населення, то тут найбільший рівень припадав на Волинську (25,4%), Закарпатську (26,9%), Івано-Франківську (25,1%), Рівненську (26,2%) області. Це становище свідчить про особливе значення вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням соціального захисту підростаючого покоління та підготовки молоді до трудової діяльності.

Регіональні розбіжності за таким показником, як частка населення, що старша за працездатний вік, становлять від згаданих 16,2% у м. Києві та 16,9% у Закарпатській, до 29,2% у Чернігівській областях. Приблизно в таких самих інтервалах, а саме понад 25% ця частка складає у Вінницькій – 26,5, Полтавській – 25,5, Сумській – 25,8, Хмельницькій – 25,2, Черкаській – 25,4%. Це дає підстави вважати, що в цих областях соціальна політика має враховувати ці демографічні особливості як у питаннях зайнятості людей похилого віку, але за станом здоров’я спроможних та бажаючих працювати, так і в питаннях соціального забезпечення.

Повікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів.

Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальної чисельності по Україні) – Вінницька та Хмельницька області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській області – до 1,1%.

Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарстві України припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві України становить 1:7,2. Певні особливості в регіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область – 72,1%. Від 70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська. Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.

Цікавим для практичних висновків щодо вибору напрямів регулювання зайнятості та її галузевої структури в окремих регіонах має оцінка частки працюючих пенсіонетрів та підлітків у складі регіональних трудових ресурсів. Висока частка населення старших віковиих груп у загальній чисельності населення Чернігівської області обумовила найвищу частку працюючих пенсіонерів та підлітків у трудових ресурсах (16,7%). Такий само відсоток має ї Хмельницька область, де теж невисока частка населення працездатного віку, а також Львівська і Сумська області – по 11%. Понад 10% становить цей показник у Вінницькій, Київській. Полтавській та Рівненській областях.

Водночас Державною службою зайнятості в областях було зареєстровано понад 113 тис.чол. незайнятих трудовою діяльністю. Найбільша їх частка у Івано-Франківській та Львівській (по 9,6%), Житомирській і Закарпатській (по 7,3%). Серед загальної чисельності незайнятих трудовою діяльністю майже 70% становлять жінки і близько 40% - молодь віком до 28 років.

Економічно активне населення України в останньому кварталі 1997р. становило близько 26,1 млн.осіб, або 70,8% усього населення віком від 15 до 70 років. Економічно активні особи за статевою ознакою розподіляються майже наполовину: 50,7% репрезентували жінки, 49,3% - чоловіки. З кожних трьох економічно активних осіб двоє мешкають у містах, відповідно одна особа – на селі.

Рівні економічної активності населення характеризуються диференціацією за статтю, віком і типом поселення. Хоча жінок України традиційно характеризують високі трудові орієнтації (потенційні й реалізовані), проте рівень їхньої економічної активності нині все ж нижчий від чоловічого: з-поміж жінок віком від 15 до 70 років економічно активних осіб у 1997р. було 2/3, а в складі відповідного контингенту чоловіків – ¾. Певна «перевага» жінок за чисельністю з-поміж економічно активних осіб спостерігається в більшості вікових груп: у наймолодшій (15-19 років), середніх (між 30 і 55 роками) і зовсім незначна – у найстарших (після 60 років.). Лише у віковому інтервалі від 20 до 30 років і у віці 55-59 років чисельно переважають представники чоловічої статі.

Формою реалізації економічної активності населення, тобто його прагнення застосувати свої професійні знання та навички, є трудова зайнятість. Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи віком від 15 до 70 років, які виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного чи неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або у окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві. Зайняті особи – це основна частина економічно активного населення. Чисельність осіб, зайнятих економічною діяльністю становить близько 23,8 млн. (91,1% економічно активного населення). Частка зайнятих чоловіків віком від 15 до 70 років у загальній їх чисельності впродовж 1995-1997рр. залишилась майже незмінною, показник зайнятості жінок зазнав хвилеподібних коливань, у результаті яких за два роки підвищився на 1,0%. Нині зайнятість жінок в інтервалі від 15 до 70 років у загальній їх чисельності у середньому на 10,5% нижча, ніж представників чоловічої статі. Перевищення рівнів зайнятості чоловіків спостерігається в усіх вікових групах, досягаючи максимуму в післяпрацездатному віці: якщо зайнятість жінок 45-49 років нижча за чоловічу лише на 0,7%, жінок 30-34 і 40-44 років – на 1,5%, то в інтервалі 55-59 років – на 44,1%, а між 60 і 70 роками – на 24,1%. Віковими групами, в яких частка зайнятих у чисельності населення відповідного віку найбільша, є групи осіб 35-39, 40-44, 45-49 років – у жінок в середньому 86,2%, чоловіків – 87,6%. У суміжних із вказаними вікових групах 25-29, 30-34, 50-54 років частка зайнятих хоч і дещо менша, але все ж перевищує 4/5 населення. З-поміж 20-24-річних осіб жіночої статі зайнято трохи більше 3/5, а у чоловіків – 2/3, у складі 55-59-річних жінок – понад 2/5 проти близько ¾ у чоловіків; серед старших 60 років – майже ¼ і 1/3 відповідно, а в наймолодшій групі – дещо більше 12% (у обох статей).Про деякі особливості складу зайнятого населення можна дізнатись з рис 2.1.

Рис.2.1

Статево-віковий склад зайнятого населення, % до загальної

 Чисельності зайнятих осіб віком від 15 до 70 років

 

6 5 4 3 2 1 0 1 2 3 4 5 6 7

З-поміж усіх зайнятих осіб у 1997р. було 51,1% жінок і 48,9% чоловіків. При цьому за досліджуваний період частка жінок у складі зайнятих підвищилась, чоловіків – знизилась. Нині зайняті жінки переважають у найчисленніших середніх вікових групах населення – між 30 і 55 роками. Найпомітнішою ця жіноча перевага є у групах 45-49, 40-44 і 50-54 років. Віковою групою, де з відчутним розривом переважають чоловіки, є післяпрацездатний щодо жінок інтервал 55-59 років. Окрім того, чоловіків серед зайнятих дещо більше між 20 і 30 роками. Загалом у віці від 25 до 50 років сконцентровано майже 2/3 усього зайнятого населення. Середній вік чоловіків та жінок, зайнятих економічної діяльністю, становить 40,8 років.

3. СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У СУСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Найактивнішим агентом виробництва є населення в працездатному віці. Тоді як населення молодше і старше працездатного віку виступає як контингенти, що зайняті навчанням чи належать до пенсіонерів, а в цілому, включаючи і дітей, формують певне економічн навантаження на працездатне населення. Таким чином, співвідношення контингентів молодше працездатного, працездатне та старше працездатного, а також довжина робочого періоду і участь в трудовій діяльності населення поза робочого віку, впливають на умови економічного розвитку та продуктивність економіки певного регіону. Враховуючи, що ці процеси на регіональному рівні в Україні мають відмінності, визначення рівня і тенденцій зайнятості в аспекті демографічних процесів має значення для розробки державної політики в розміщенні продуктивних сил і пріоритетів соціальної політики на рівні регіонального самоврядування і державної підтримки.

Динаміка рівня економічної активності населення, що розраховується як співвідношення зайнятих до всього населення, залежить від вікової структури, а також від статево-вікової зайнятості.

Населення України в 1996р. становило близько 51,3 млн. чол., трудові ресурси - понад 30,1 млн.чол, тоді як у народному господарстві було зайнято 20,2 млн.чол. Ця чисельність за регіонами розподілялась нерівномірно. Частка населення коливалась від 1,84% у Чернівецькій обл до 10,24 у Донецькій обл. Якщо згрупувати області України за часткою населення в загальній його кількості, можна характеризувати такі співвідношення. До групи областей, де ця частка нижча за 3%, належать Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Херсонська ,Черкаська та Чернівецька області. До другої групи належать області, де частка населення в загальній його кількості в Україні становить до 6%. Сюди належать Автономна Республіка Крим, Вінницька, Запорізька, Луганська, Одеська області. До наступної групи належать такі області як Дніпропетровська, Донецька, Київська, частка їх становить понад 6% у загальній чисельності населення.таким чином розподіл регіонів за часткою населення в загальній його кількості склався так. Перша група областей посідає 35,45% населення України, друга група – 28,61%, а третя – 32,53%. Водночас між областями склалася велика розбіжність за цим показником, яка характеризується співвідношенням 1:5,5. Аналіз цього показника у динаміці показує, що практично зміни у територіальних пропорціях за кількістю населення зберігаються за абсолютного скорочення населення України в цілому і в її областях. Тобто скорочення чисельності населення проходить у всіх практично областях з однаковою тенденцією. Однак це не дає підстави до висновку, що цей процес зберігає тенденцію у вікових групах. Аналіз цього явища дає змогу для розробки більш конкретних заходів у сфері формування трудового потенціалу та політики зайнятості в регіонах.

Найбільша чисельність працюючих сконцентрована в промисловості, де у жовтні 1997р. був зайнятий кожен четвертий працівник. П’ята частина зайнятих у галузях економіки осіб на цей час працювала у сільському і лісовому господарстві. Кожен десятий був зайнятий у галузях торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання й збуту або заготівель і приблизно така сама частка працюючих - у сфері освіти, культури, мистецтва чи науки й наукового обслуговування. Кожен тринадцятий із числа зайнятих у галузях економіки працював на транспорті або зв’язку і стільки ж працюючих – у сфері охорони здоров’я, фізичної культури чи соціального забезпечення. Один із двадцяти зайнятих – працівник будівництва, один із двадцяти п’яти припадає на галузь житлово-комунального господарства й невиробничі види побутового обслуговування населення. Міське населення, зайняте в галузях економіки порівняно із сільським, характеризується більшою часткою зайнятих у промисловості – майже 1/3, водночас як працюючі на селі відзначаються надвисокою концентрацією в галузях сільського і лісового господарства – до них належить майже 3/5 усіх зайнятих у сільських поселеннях. Відповідно порівняно більша частка зайнятих городян працює в галузях виробничої й соціальної інфраструктури, що, звичайно, краще розвинуті у містах – на транспорті й у зв’язку, торгівлі і у громадському харчуванні, житлово-комунальному господарстві та невиробничих видах побутового обслуговування населення, у сфері охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування. Диференціація галузевої структури зайнятості спостерігається і за статевою ознакою: якщо у чоловіків відносна перевага за виробничою сферою, то у жінок – за галузями соціальної інфраструктури. Певною специфікою відзначається галузева структура зайнятих, які належать до різних вікових груп. Так, основною сферою докладання праці молоді 15-19 років виступає сільське господарство, де зайнята майже третина наймолодших працівників. Ця група, а також кілька суміжних вікових груп молодих осіб (до 30 років) відзначається порівняно високою часткою зайнятих у торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні й збуті, заготівлях. З-поміж зайнятих у віці між 20-30 роками також помітно більша від середньої частка осіб, які працюють в галузях охорони здоров’я, фізкультури і соціального забезпечення, настільки ж високою вона є і у старших працівників (після 60 років). У середніх вікових групах більшою є відносна чисельність працюючих у промисловості, а зокрема – в освіті, кільтурі, мистецтві, науці. У старших групах зайнятих (після 50 років) спостерігається певний перерозподіл у галузевій структурі на користь транспорту й зв’язку, будівництва, освіти, науки та наукового обслуговування. Слід визнати неоднозначними ті зміни галузевої структури зайнятих в економіці, що відбулися останнім часом. Якщо певне збільшення частки зайнятих у галузях сфери послуг (торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового господарства) цілком узгоджується з алгоритмом структурних зрушень в економіці в умовах ринку, то підвищення частки працюючих у трудомісткому вітчизняному сільському господарстві, а також скорочення зайнятості в сфері освіти, культури, мистецтва, науки здебільшого відбиває скрутні умови гострої соціально-економічної кризи в країні.

4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Чисельність населення України невпинно зменшується. В 1995р. становить близько 52 млн.чол., що на 0,76 і 1,1% менше, ніж у 1994 та 1993 рр. відповідно. Зменшення населення відбувалось як за рахунок природного скорочення, так і завдяки від’ємному сальдо міграції (перевищення чисельності емігрантів над іммігрантами). Скорочення населення характерне як для міських поселень, так і для сільських. Серед 229 міст країни з чисельністю населення понад 20 тис.чол. у минулому році в 177 або в 77,2% чисельність громадян зменшилася, в 26 (11,4%) збереглася і в такій самій кількості міст зросла. Серед міст – “рекордсменів” щодо людських втрат – Горлівка (2,6%), Єнакієве (1,8%), Костянтинівка (1,6%), Макіївка (1,4%), Маріуполь (1,1%)

Більшість міст, де чисельність населення збереглась або зросла, належить до Західного регіону (Дрогобич, Калуш, Гадяч, Сарни і т.д.). Серед обласних центрів України столиці країни та адміністративного центру Автономної Республіки Крим лише 6 зберегли або дещо збільшили (від 0,1 до 0,6%) чисельність населення: Рівне, Луцьк, Вінниця, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький.

Щодо чисельності населення по областях України існує тенденція виділення, на фоні загального скорочення, деяких західних областей, де вона зросла. Це стосується Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської областей.

Народжуваність в Україні в 1994р. порівняно з 1993р. знизилась до 10,0 народжених на 100 жителів, смертність збільшилась до 14,7 чол., а природне скорочення становило відповідно 4,7 чол., в тому числі в сільській місцевості – 7,2 чол. У регіональному розрізі природний приріст зберігають Волинська (0,2), Закарпатська (2,9), Івано-Франківська (1,5), Рівненська (2,1), Чернівецька (0,3) області, тобто Західний регіон України. Найвища народжуваність характерна для Рівненської області (14,5 дітей на 1000 жителів).

На соціально економічний розвиток країни великий вплив має зростання міграції. Процеси міграції стали окремим і специфічним фактором формування національного ринку праці. За даними Мінстату України обсяги стаціонарних міграцій не перевищують 1,2-1,3 млн.осіб, тобто ці величини стосуються лише незначної частки громадян України та іноземних громадян, які включені в зовнішній і внутрішній територіальний обіг населення в Україні, що видно з схеми 4.1.

Схема 4.1

Структура територіального руху населення в Україні

 

 

 

Внаслідок широкомасштабного прихованого безробіття активізувалися трудові внутрішні міграції, які мають об’єктивні передумови щодо розвитку. Чисельність тільки маятникових (щоденних) мігрантів з офіційних джерел склала в 1996р. 1,3 млн.осіб або 20% сільського населення працездатного віку.

Міграційний рух населення областей Західного регіону має істотні відмінності від інших регіонів України. Це, передусім, пов’язано з прикордонним розміщенням регіону, високою густотою населення, особливо сільського, та історичними особливостями соціально-економічного розвитку областей регіону.. Вказані особливості та набагато вищий, ніж в інших областях України, рівень незайнятості населення істотно відбиваються на напряма, структурі та інтенсивності трудових міграційних потоків.Якщо в період з 1961 по 1975рр. середньорічні обсяги потоків постійної міграції. Трудової маятникової та сезонної міграцій співвідносились як 1:22:2,0, тобто на кожну 1 тис.осіб працездатного віку, котрі переселились до міст, припадало 22тис. мешканців сіл, які працювали в містах (трудових маятникових мігрантів) і 2,0 тис.чол., котрі щорічно виїжджали за межі своїх областей на сезонні роботи, то за 1976-1991 рр. середньорічні обсяги цих трьох видів трудових потоків постійної, маятникової та сезонної міграцій вже стали співвідноситися як 1:42:1,8.

Аналіз інтенсивності та географія напрямів трудової міграції в регіоні свідчить про те, що вона характеризувалася яскраво вираженої спрямованістю із села в місто. За роки екстенсивного економічного розвитку (1960-1990 рр.) із сіл до міст Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей переселилось відповідно понад 400, 220, 160 і 130 тис.чол., або 55-58% загального приросту міського населення цих областей (у середньому в Україні цей показник становив 50,2%). Міграція сільського населення в міста безпосередньо пов’язана з міжгалузевим перерозподілом трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, будівництво, на транспорт, у сферу обслуговування. Цей вид міграції відігравав суттєву роль у забезпеченні робочою силою промислового виробництва, в перерозподілі на роботу молодих спеціалістів і кадрів робітничих професій, а також в урбанізаційних процесах. В основному завдяки міграції по лінії “село-місто” міське населення областей Карпатського регіону зросло з 1538,7 тис.чол.у 1959р. до 3205,4 тис.чол. у 1991р., або більше ніж удвічі. За вказаний період міське населення зросло у Львівській області з 821,4 до 1660,5 тис.чол., Івано-Франківській відповідно з 249,4 до 616,8 тис.чол., Закарпатській – з 264,9 до 529,3 тис.чол., Чернівецькій – з 203,0 до 398,8 тис.чол. За цей період сільське населення в регіоні зменшилось на 155,3 тис.чол. Більше всього чисельність сільського населення зменшилась у Львівській області (186, тис.чол.). Зросло воно лише у Закарпатській області з 655, тис.чол у 1959р. до 736,6 тис.чол. у 1991р.

З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному регіоні спостерігається сезонна міграція населеня, за якої переважна більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб зайнятості Якщо за 1970-1990рр. Тут спостерігалася тенденція до зменшення, то нині, з переходом України до ринкової економіки, формуванням і розвитком ринку праці, її обсяг значно збільшився. Так, якщо в 1970 р. з Івано-Франківської області на сезоні роботи виїжджало 60 тис. чол. працездатного населення, у 1980р. – 36,3 тис.чол., у 1990р. – лише 20 тис.чол., то в 1993р. – уже 65 тис.чол., а в 1997р. – понад 10 тис.чол. Найбільша їх чисельність припадає на Рожнятівський, Надвірнянський, Косівський, Коломийський та Долинський райони. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон, переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії, Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових мігрантів припадає на Закарпатську область (понад 200 тис.чол.)

Щодо сучасного трудового міграційного руху населення та його впливу на розвиток та регулювання ринку праці в Україні, то йому притаманно значне зменшення обсягів постійної, трудової маятникової міграції населення, які реалізовувалися здебільшого в межах регіонів держави, а різке збільшення сезонної трудової міграції й еміграції населення, обсяги яких через високий рівень незайнятості населення особливо зросли в Україні за останні 5 років, значно розширилась їх географія. Якщо раніше учасниками трудових міграцій населення за кордон були в основному представники прикордонних областей, то нині за кордоном на тимчасових сезонних роботах у іноземних роботодавців за наймом і договорами підряду працюють особи, котрі репрезентують практично всі регіони України.

Найбільше офіційно зареєстрованих зовнішніх трудових мігрантів у 1998р., які тимчасово працювали за кордоном, було Закарпатській (2979 чол.), Львівській (1871 чол.), Тернопільській (618 чол.) та Івано-Франківській (327 чол.) областях.

З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових ресурсів регіону.

5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не можуть її знайти, що в свою чергу призводить до трудової міграції населення за кордон (особливо кваліфікованої робочої сили), а також різних негативних соціальних явищ.

З-поміж регіональних ринків праці України найгірша ситуація у Західному регіоні. Якщо для України загалом на жовтень 1998р. на одне робоче місце припадало у середньому 20 зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, то для Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської, Львівської, Рівненської, Чернівецької та Тернопільської областей показник відповідно дорівнював 148, 81, 69, 61, 52, 49, 41.

Упродовж останніх років попит на працю у країні не відповідав реальному. Спад виробництва відбувався швидшими темпами, ніж скорочення зайнятості. Різні заходи щодо протистояння масовому безробіттю, з одного боку, формально зберегли робочі місця, а з іншого – призвели до масового затримання виплати заробітної плати. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати у січні 1998р. становила 5 148 млн.грн., що дорівнює двомісячному фонду оплати, нарахованому для виплати працівникам, зайнятим в економіці, а в грудні 1998р. досягла 6 587 млн.грн., у тому числі в бюджетній сфері – 992 млн.грн. Масовим явищем на підприємствах і в організаціях стала вимушена неповна зайнятість населення. Найбільших розмірів приховане безробіття досягло у Західному регіоні України.

За відсутності попиту на робочу силу будь-які заходи щодо поліпшення зайнятості не допоможуть кардинально зменшити чисельність безробітних у регіоні. А відтак дефіцит сукупного попиту на працю є однією з головних причин безробіття.

Створення нових і збереження наявних робочих місць неможливе без подолання економічної депресії й загального підвищення виробництва. У 1997 – першій половині 1998р. хоча і тривав спад виробництва, але його вдалося загальмувати. Так, якщо в 1995р. зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні порівняно з попереднім роком становило 12,2%, то у 1996 – 1997рр. цей показник відповідно дорівнював 10 і 3,2%. Темпи скорочення випуску промислової продукції у 1995-1997рр. відповідно тсановили 12, 5,1, 1,8%, а продукції сільського господарства – 3,6, 9,5, 1,9%. Якщо у 1995р. збитково працювало кожне п’яте підприємство, то у 1997р. – кожне друге, при цьому сума збитків, одержаних ними, за станом на початок грудня становила 4,3 млрд.грн. Проте за перше півріччя 1998р. порівняно відповідним періодом 1997р. приріст ВВП становив 0,2%, темпи освоєння капітальних вкладень зросли на 8,5%, випуск промислової продукції було збільшено на 0,7%.

У Закарпатській області в 1997р. валовий суспільний продукт у розрахунку на одного мешканця був удвічі, а обсяг капіталовкладень – у чотири рази менший відповідно показників України загалом. Дещо кращий стан економіки у Львівській області порівняно з іншими областями Західного регіону України. Якщо в 1995р. для області капітальні вкладення на одного жителя були в 1,6 раза, то в 1997р. – лише в 1,1 раза менше від аналогічного середньодержавного показника.

У 1996р. на обліку в службах зайнятості України перебувало 982,6 тис. незайнятих громадян, що значно перевищило їх число у попередні роки. Найбільша питома вага припадала на частку працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій з власної ініціативи. Головна причина такого звільнення зумовлена стримуванням керівниками відповідних підприємств і установ процесу вивільнення надлишкової чисельності працюючих у зв’язку з неспроможністю забезпечити їх вихідною допомогою. Досить поширеною стала практика вимушених відпусток без збереження заробітної плати та роботи в режимі неповного робочого дня.

У 1998р. соціально-економічна напруженість в сфері зайнятості посилилася і набула ознак кризи ринку праці. Кількість громадян, яким надано статус безробітних, зросла в 1,6 раза. Серед безробітних, які перебувають на обліку, жінок - 65,8%, молоді віком до 28 років – 31,6%.

Рівень зареєстрованого безробіття порівняно з 1 січня 1998р. збільшився на 0,8 процентних пункта і становив на 1 жовтня 2,1% працездатного населення працездатного віку. Найвищим він залишається у Західному регіоні України : Волинська область – 4,6%, Івано-Франківська – 4,4, Житомирська – 3,5, Львівська – 3,5.

Ситуація на регіональних ринках праці України не однозначна. Найбільше навантаження на одне вакантне робоче місце спостерігається у ряді західних областей, а найменше – в південних. Наприклад, в Івано-Франківській області на одне робоче місце претендує 84, у волинській – 78, Львівській – 33 громадян.

Складні процеси формування ринкової економіки, конверсії, роздержавлення і приватизації негативно вплинули на зайнятість та її структуру в окремих регіонах та по країні в цілому.

Перший етап формування ринкових ринкових перетворень (1992-1995 рр.) показав чітко визначені риси щодо специфіки прояву безробіття в різних регіонах України. Можна вважати доцільним умовний поділ економічних регіонів України на такі три групи: а) з незначним рівнем безробіття; б) з середнім рівнем безробіття; в) із значним рівнем безробіття. Особливої уваги в практичній діяльності служб зайнятості і місцевих адміністрацій заслуговують райони посиленого безробіття (табл. 5.1.)

Табл. 5.1

Кількість населення, не зайнятого трудовою діяльністю, та його працевлаштування в Західному регіоні у І півріччі 1998р., чол

Область				Звернулось з питань працевлаштування			Працевлаштовано
	всього	З них		Всього	З них		всього	З них
		жінки	Молодь віком до 28 років		жінки	Молодь віком до 28 років		жінки	Молодь віком до 28 років
Вінницька	11360	7765	4049	17555	9069	6640	4885	1984	2282
Волинська	17292	9434	7313	12870	6390	4873	1982	842	975
Закарпатська	15726	9600	5381	14328	7060	4859	3735	1748	1625
Івано-Франківська	27175	15753	9838	19399	9279	7456	2164	828	1007
Львівська	38500	23386	13559	30835	15643	10849	4756	1849	2197
Рівненська	14129	8426	5389	12006	6140	5255	2689	1322	1431
Тернопільська	12094	7449	4969	11997	5936	5064	2988	1266	1461
Хмельницька	13892	9333	5199	18032	9551	6847	6349	2645	3009
Чернівецька	6040	4077	2142	5607	2982	1849	661	327	277

Дослідження динаміки безробіття та незайнятості у регіоні в розрізі областей дозволяє констатувати наступне: а) стабільний характер незайнятості на першому та наступному етапах ринкової трансформації економіки; б) досить стійку тенденцію до зростання рівня безробіття; в) неоднакові темпи зміни рівнів безробіття та незайнятості, що може бути зумовлено неоднаковою мірою дії різнонаправлених факторів. Стійкість тенденцій у стані та динаміці рівня безробіття в регіоні може бути пояснена, головним чином, причинами кризового стану економіки, що призвело до зростання безробіття.

Аналіз якісного стану безробітних з причини звільнення з попереднього місця роботи та звернення до служби зайнятості за допомогою у працевлаштуваннї дає можливість охарактеризувати їх склад за ознаками первинного розподілу та перерозподілу робочої сили. Велика кількість безробітних на кінець 1998р. була пов’язана переважно з перерозподілом робочої сили, який був викликаний виходом робітників на офіційний ринок праці у випадках ускладнень з працевлаштуванням. Аналогічна тенденція характерна майже для всіх областей Західного регіону, хоча в одних областях вона була вище середньої – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, а в інших нижче – Вінницька, Хмельницька, Чернівецька (рис. 5.2)

Рис.5.2

Рівень зареєстрованого безробіття по Західному регіону

0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 3,5 4

відсотки

на 1 січня 1998р.;

на 1 липня 1998р.

Серед вивільнених робітників , які отримали статус безробітних, переважають громадяни, звільнені за власним бажанням (плинність кадрів), при чому частка їх перевищує середній рівень по країні, а в деяких областях значно випереджає частку вивільнених робітників (табл. 5.3)

Табл.5.3

Рух робочої сили працівників, зайнятих в галузях економіки,

по Західному регіону у І півріччі 1998р.

Область	Прийнято, тис.чол	Вибуло, тис.чол.			Коефіцієнт, %
		всього	в тому числі з причин		обороту робочої сили		в тому числі звільнені з причин
			плинності кадрів	скорочення штатів	по прийому	по звільненю	Плин-ності кадрів	скороч. штатів
Вінницька	20,4	34,1	20,9	8,8	0,05	0,08	0,05	0,02
Волинська	11,6	22,6	12,6	5,1	0,05	0,09	0,05	0,02
Закарпатська	12,2	20,3	13,7	3,8	0,04	0,07	0,05	0,01
Івано-Франківська	12,9	23,4	14,2	4,5	0,04	0,07	0,04	0,01
Львівська	29,4	60,0	35,2	16,1	0,04	0,08	0,05	0,02
Рівненська	13,0	22,1	14,5	4,4	0,05	0,08	0,05	0,02
Тернопільська	7,8	13,1	9,1	2,6	0,03	0,05	0,04	0,01
Хмельницька	14,2	27,4	18,1	6,9	0,04	0,08	0,05	0,02
Чернівецька	10,3	16,6	12,2	2,5	0,05	0,09	0,06	0,01

Особливе місце серед вивільнених займають громадяни, які отримали статус безробітних з причин їхнього звільнення з лав Збройних Сил, а також через реструктуризацію виробництва та скорочення штату. Питома вага цих груп безробітних в цілому серед вивільнених досить значна – 21,8%.

Заслуговує на увагу розгляд складу безробітних, які отримали цей статус після закінчення навчальних закладів (середніх шкіл, профтехучилищ, вузів), тобто на стадії первинного розподілу. Частка цих осіб серед безробітних, які перебувають на обліку у службі зайнятості становить в середньому 8,5% (серед випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ та вузів відповідно – 27,4; 38,6; 34,0%). Розглянута вище структура безробітних – за критерієм віднесення їх до первинного та вторинного розподілу робочої сили – кореспондує з їх віковими даними. Так у Західному регіоні частка безробітних віком до 22 років становить 24,7%. Таким чином, випускники шкіл та спціальних учбових закладів, які включаються в цю вікову групу, зумовлюють її превалюючий зв’язок з первинним розподілом і меншою мірою з перерозподілом робочої сили (табл. 5.4)

Табл 5.4

Безробітні за віком по Західному регіону, %

Область	Всього, тис.чол	У тому числі за віком
		15-19	20-24	25-29	30-34	35-39	40-49	50-54	55-59	60 і старші
Вінницька	38,4	17,4	27,3	13,0	8,9	6,8	15,6	3,7	5,5	1,8
Волинська	28,3	17,7	21,9	14,5	8,8	8,5	15,9	4,9	2,8	5,0
Закарпатська	38,2	17,8	20,4	16,2	10,7	12,0	13,9	3,4	3,2	2,4
Івано-Франківська	51,8	17,8	23,3	13,9	12,5	11,0	14,7	2,9	2,7	1,2
Львівська	108,8	10,2	23,2	17,2	14,2	12,8	13,1	3,3	3,3	2,7
Рівненська	38,6	20,2	29,8	12,2	9,1	6,7	13,7	2,1	4,1	2,1
Тернопільська	22,9	18,8	23,6	15,7	10,9	9,2	15,7	1,7	3,1	1,3
Хмельницька	33,0	15,5	23,0	10,6	10,9	12,1	17,3	4,3	3,6	2,7
Чернівецька	21,4	12,2	29,5	14,0	18,2	11,2	10,3	2,3	0,9	1,4

Серед проблем ринку праці особливе місце займають питання регулювання зайнятості у сільських районах. В аграрному секторі економіки перехід до ринкових відносин призвів до появи проблем, які необхідно вирішувати. Джерела безробіття у сільській місцевості досить складні та специфічні, переважно вони пов’язані з розпадом старої системи господарювання та формуванням ринкової. З одного боку, економіка села ще діє за адміністративними формами, а з другого – з недоліками та деформаціями починають впроваджуватись нові форми та методи господарювання.

Характерною особливістю безробіття сільського населення є те, що воно поєднане з інфляцією. Це значно ускладнює вирішення проблем зайнятості. Тому що заходи боротьби з безробіттям можуть призвести до посилення інфляції і навпаки. На кінець 1997р. найвищий рівень офіційно зареєстрованого сільського безробіття був у Львівській області – 5564 чол., Івано-Франківській – 4837, Закарпатській – 2858, Волинській – 1147 чол. (табл. 5.5)

Табл. 5.5

Рівень сільського безробіття за період 1994-1997 рр. по Західному регіону

Область	1994р.	1995р.	1996р.	1997р.	Різниця 1997-1994рр.
Вінницька	-	0,1	0,2	0,3	0,3
Волинська	0,5	1,4	1,2	1,2	0,7
Закарпатська	0,8	1,9	2,2	2,9	2,1
Івано-Франківська	2,3	4,4	4,8	4,8	2,5
Львівська	1,1	3,7	4,1	5,5	4,4
Рівненська	-	1,3	1,3	1,6	1,6
Тернопільська	1,3	1,0	0,8	1,0	-0,3
Хмельницька	0,7	0,7	0,6	0,7	0,0
Чернівецька	0,1	0,5	0,5	0,6	0,5

Динаміка показників сільського безробіття дає підставу зробити висновок про стабільне зростання чисельності сільських безробітних.

Серед першочергових заходів у запобіганні масовому безробіттю у Західному регіоні України необхідно передбачати здійснення таких заходів.

По-перше, необхідно узгоджувати державну політику зайнятості із структурною перебудовою економіки і одночасним стимулюванням підприємництва, в тому числі шляхом зниження податкового тиску на вітчизняного товаровиробника. По-друге, слід активізувати фінансову підтримку підприємств, що створюють нові робочі місця та розвивають місцеву інфраструктуру. По-третє, доцільно передбачити надання податкових пільг вітчизняним та закордонним інвесторам за умови, що інвестиції спрямовуються на розширення сфери продуктивної праці і виробництво конкурентоспроможної продукції. По-четверте, необхідно постійно удосконалювати законодавчі акти щодо підприємництва, державні програми підтримки малого та середнього бізнесу в аспекті стимулювання створення нових робочих місць і одночасного навчання підприємців.по-п’яте, здійснювати реальну підтримку незайнятих громадян в організації самостійної зайнятості. Крім того, подальшого удосконалення вимагає система підвищення ефективності формування тимчасових робочих місць для громадських робіт, а також практична реалізація системи соціального партнерства щодо створення та збереження діючих робочих місць.