Навигация
Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки
29690
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.
Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.
Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище.
Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.
Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
1) попередження створення монополій;
2) обмеження використання монопольної влади.
Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.
Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.
На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.
Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
Антимонопольна практика у ринковій економіці Заходу, можливість використання їхнього досвіду в умовах України.
1. Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольне законодавство США і країн
Західної Європи і можливість їхній використання на Україні.
Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити такі антиконкурентные дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.
Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, що, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільше серйозних порушень антимонопольного законодавства.
При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому контрагенту. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торгові операції (мова йде про договори продажі лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажных цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності (договори поступки і ліцензійні договори). Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистрибьюторами своїх товарів.
Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і побуту товарів (вертикальна інтеграція).
Антиконкурентным можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права одержувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (або майна іншої корпорації).
Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються друг від друга в багатьох відношеннях, є скурпулезно продуманими й економічно обгрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політика України.
Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих “хворих” місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.
Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвитих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.
Висновок.
Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонольную політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної вона усе більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.
Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.
Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.
Список літератури.
1. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” “Правда України”, 1992 р., 15 травня
2. Закон України “Про антимонопольний комітет України”
“Голос України”, 1993 р., 21 грудня
3. Дахно И. “Антимонопольне законодавство України”
“Украина-бизнес”, 1995 р., №24
4. Караваев А. “Боротьба з несумлінною конкуренцією”
“Директор”, 1995 р., №7, с. 40-55
5. Пигу А. “Економічна теорія добробуту”,
Т.1, М., 1985 р., с.326
6. Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність”, “Українські ділові новини”, 1994 р., №41
7. Олійник О. “Заборони, межі, санкції в антимонопольному законодавстві”, “Закон”, 1995 р., №4, с. 13-15
8. Мороз С. “Антимонопольний комітет України”
“Закон і бізнес”, 1995 р., №38, с.6
8. Жидков О. “Антитрестовське законодавство США”, М.,1963 р., с.34
10. Прохоров А. “Що таке несумлінна конкуренція і як із ній боротися”, “Бізнес”, 1994 р., №23
11. Мозолин В., Кулагин М. “Громадянське і торгове право капіталістичних країн”, М., 1980 р., с. 96
12. Никифоров А. “Виявлення монопольно високих цін”
“Економіка і життя”, 1994 р., №30
13. Стародубровская И. “Основ антимонопольної політики”
“Питання економіки”, 1990 р., №6, с. 31-37
14. Тотьев К. “Державна і природна монополії”
“Закон”, 1995 р., №4, с. 60-63
15. Сальников Е. “Монополія: учора, сьогодні, завтра”
“Економіка і життя”, 1995 р., №28
16. Нікітін С., Глазова Е. “Держава і проблема монополії” “МЭ і МО”, 1994 р., №7, с. 92-93
Похожие работы
... на стимулювання економічної активності, тобто головна мета політики держави – економічний ріст, по досягненні якого можна подумати й про вирішення соціальних проблем. Основними причинами еволюції економічної ролі держави стали зміни, що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед яких не лише збільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, але й посилення ролі ...
... Дж. Робінсон, виконання двох умов: 1) граничний прибуток повинний рівнятися граничним витратам; 2) ціна повинна рівнятися средним витратам. ' А це значить: МС = MR = Р = АС. Поводження на ринку фірми в умовах монополістичної конкуренції буде також визначатися динамікою граничного прибутку (MR) і граничних витрат (МС). Тому що кожна додаткова одиниця продукції добавляє якусь величину до валового ...
... . Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам. Розділ ІІ Місце монополії і конкуренція в ринковій економіці 2.1 Місце на ринку Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей ...
... нтири відбору ефективних елементів інституціональної структури з альтернативних форм економічної координації. ГЛАВА 2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТИТУТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ 2.1 Інституціональна структура перехідної економіки та її особливості Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні ...
0 комментариев