Теория спроса на деньги и подтверждение их украинской действительностью

Зміст.

1.Означення попиту. 4

2.Попит на гроші. 4

3.Попит на гроші в кількісній теорії.  6

4.Кейнсіанській підхід до грошового попиту. 8

5.Сучасна кейнсіанська теорія попиту на гроші. 11

6.Лаг – особливість попиту на гроші. 13

8.Попит на гроші в умовах перехідної економіки. 14

10.Формування грошового попиту в Україні. 16

11.Висновки. 22

Означення попиту.

Навіщо суспільству гроші? За словами М.Фрідмена, “головна причина в тому, що вони є засобом обігу благ або тимчасовим вмістилищем купівельної спроможності”. З іншого боку, “гроші задовольняють бажання мати резерв, як страховку від можливих в майбутньому несподіванок, причому в реальному світі гроші є лише одним з можливих активів, які здатні виконувати цю функцію”.

Поняття попиту є фундаментальним для всіх розділів економіки. Згідно з загальними положеннями закону попиту (за інших рівних умов), люди демонструють великий попит на товар відповідно до того, як падає ціна на цей товар.

Очевидно, що існує попит на гроші. Але як застосовувати закон попиту ( в контексті сказаного вище) до такого специфічного поняття як гроші? Наприклад, як розуміти “ціну” грошей? Як ми повинні вимірювати величину попиту на гроші? Як формується попит на гроші в Україні? Які чинники впливають на його утворення?

Попит на гроші.

Неможливо уявити функціонування сучасної економіки без грошей. В уявній бартерній економіці, де немає грошей, кожна операція має бути пов”язана з обміном товарів і послуг з обох боків. Традиційно виділяють чотири функції грошей:

; засіб обігу;

; засіб заощадження (активи, які з часом зберігають свою вартість);

; одиниця обрахунку (одиниця, через яку визначаються ціни і ведеться облік);

; засіб платежу.

Володіючи багатством, людина в умовах ринкової економіки може зберігати його в різних формах: у вигляді грошей, цінних паперів, земельних ділянок, нерухомості, предметів споживання тривалого користування. Цінність одних видів багатства росте, інших падає. Кожен прагне збільшити своє багатство і вирішує, в якій формі його найдоцільніше зберігати.

Визнання грошей однією з форм багатства дає ключ до розуміння сучасної теорії попиту на гроші. Економісти використовують концептуальне поняття портфеля для позначення сукупності активів, що складають багатство окремого індивіда. Питання попиту на гроші таким чином трансформується в наступне: яку частину своїх портфелів люди хочуть зберігати в ліквідній формі, а не в інших видах активів, таких як акціїї, облігації, нерухомість, виробниче обладнання, споживчі товари тривалого користування. Отже, ми повинні розглядати попит на гроші як попит на запас грошей, виміряний в певний фіксований момент часу, а не попит на потік, що вимірюється як оберт за період.

Скільки грошей бажають мати люди? Перефразовуємо питання: “яку частину своїх портфелів люди хочуть зберегти в ліквідній формі, а не в інших видах активів?”

Потреба в грошах – це попит на гроші. Він відносно стабільний, оскільки людей цікавить реальна величина їхніх грошових залишків. Існує вирішальна відмінність між реальними і номінальними змінними величинами. Номінальний попит на гроші – це попит окремої особи на певну кількість грошових одиниць (гривень, доларів тощо). Реальний попит на гроші – це попит на гроші в перерахунку на кількість товарів та послуг, які за них можна купити, і дорівнює номінальному попиту, поділеному на рівень цін.

Реальні залишки грошей, коротко – реальні залишки – це номінальна сума грошей, поділена на рівень цін, а реальний попит на гроші називають попитом на реальні залишки.

Реальне фінансове багатство – це, зрозуміло, просто номінальне багатство WN, поділене на рівень цін Р:

L + DB = WN/P,

 де L – попит на реальні залишки, DB – попит на реальні залишки облігацій.[1]

Попит на гроші в кількісній теорії.

Кількісна теорія стверджує, що існує прямий зв”язок між кількістю грошей і рівнем цін, що ціни визначаються кількістю грошей, які знаходяться в обігу, а купівельна спроможність грошей обумовлюється рівнем цін. Збільшення грошової маси веде до росту цін, і навпаки, скорочення грошової маси зумовлює зниження цін, тобто за інших рівних умов товарні ціни змінюються пропорційно кількості грошей.

Тотожність, що відображає відповідність між платіжними засобами та товарно- грошовими операціями називається рівнянням Фішера:

MV = PY

М – кількість грошей в обігу, V – швидкість обігу грошей у русі доходів,  P -- абсолютний рівень цін, Y—реальний обсяг виробництва.

Згідно ефекту Фішера, у випадку збільшення грошової маси попит на гроші падає і відсоткова ставка знижується. Але в зв”язку з ростом цін попит на гроші знову росте і рівень ставки підвищується . Подібні коливання приводять в кінцевому рахунку до природної норми відсоткової ставки.

Але формула Фішера дещо спрощує картину. Вона не враховує того, що на ціни впливають й інші змінні – рівень доходу, очікування, зміни зайнятості, технологічні зсуви.

Представники неокласичної школи модифікували рівняння Фішера:[2]

M = kPY,

 де k – коефіцієнт, що відображає пропорцію між номінальним доходом і часткою доходу, що зберігається в грошовій формі. Показник k -- величина, обернена до V, тобто швидкість обертання грошей залежить від того, яка кількість грошей зберігається у вигляді грошових залишків, грошового запасу, що призначений для укладення угод. Якщо грошовий запас невеликий, то швидкість обертання грошей росте.

Замінимо М на параметр MD – величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, потрібну юридичним та фізичним особам, яку вони хочуть зберегти як частину своїх портфелів активів.[3]

Ця заміна дає:

MD = kPY =PY/ V

З цього рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від трьох факторів:

1)   абсолютного рівня цін (більш високий рівень цін вимагатиме більше грошей);

2)   реального обсягу виробництва (підвищення рівня виробництва підвищить і реальні доходи, а тоді (за інших рівних умов) споживачам треба більше грошей , оскільки наявність більш високих реальних доходів передбачає більший обсяг угод);

3)   швидкості обертання грошей в руху доходів (кількість обертів в рік , яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця з загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВВП. Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і на попит на гроші).

Згідно з деякими дещо усередненими підрахунками грошова готівка, яка забезпечує обіг, складає приблизно 10 обертів на рік (так, швидкість грошового обігу в Росії на кінець 1993 року склала 0,85 об/міс або 10 об/рік).[4]

Представники класичної школи схиляються до думки, що швидкість обертання грошей постійна і визначається такими інституційними факторами, як кількість щорічних виплат заробітної плати.

Кейнсіанській підхід до грошового попиту.

В своїй книзі “ Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” Д.М.Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. В його власній теорії головну роль грає поняття норми відсотка. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку господарські агенти бажають зберегти в формі грошей, залежить від того наскільки висока цінність властивості ліквідності. (Активи володіють ліквідністю, якщо їх можна використовувати як засіб платежу, а їх власник впевнений, що номінальна віртість таких активів не зміниться). Казати, що люди віддають перевагу відносно діквідному портфелю – те ж саме, що казати про відносно великий попит на грошй з їх сторони. Саме з цієї причии Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а не менш ліквідних , але тих, що приносять доход ( як облігації):

1)   транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.

2)   мотив обережності або застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених неліквідністю (тобто браком грошей на певний момент). Та чим більше людина тримає на руках, тим від більшого відсоткового доходу вона відмовляється. Оптимальна величина застережних залишків грошей на руках має бути між такими малими застережними залишками готівки, що особі, майже без сумніву, доведеться відмовитися від деяких покупок, і такими великими залишками готівки на руках, що при потребі майже завжди можна буде заплатити. Оптимальна величина передбачає балансування між втратою процентного доходу і можливістю не бути заскоченим без грошей, неліквідним.

Розгляд трансакційного мотиву і мотиву обережності роблять кейнсіанську теорію переваги дуже схожою на класичну кількісну теорію. Але Кейнс вважав, що господарські агенти будуть тримати частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, якщо вони вважають, що володіння активами в іншій формі пов”язане зі значним ризиком.

3)   спекулятивний мотив – виникає від бажання уникнути втрат капіталу, що зумовлені зберіганням активів у формі облігацій (наприклад, у періоди очікуваного підвищення норм позичкового відсотка). Цей мотив формує зв”язок між величиною попиту на гроші і нормою позичкового процента.

Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших рівних умов збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовлене існуванням транзакційного мотиву і мотиву обережності. Також, знову за інших рівних умов , зниження норми позичкового відсотка збільшує попит на гроші, обумовлений існуванням спекуляційного мотиву.

Попит на реальні залишки можна відповідно записати так:[5]

L = kY – hi, k, h > 0,

де k, h показують чутливість величини попиту на реальні залишки до зміни рівня доходу і відсоткової ставки. Функція попиту на реальні залишки : за даного рівня доходу величина попиту – це спадна функція від рівня відсоткової ставки. Таку криву попиту показано для рівня доходу Y1(мал.1):

Мал.1

Чим вищий рівень доходу, тим вищий попит на реальні залишки. Крива попиту L2 відповідає вищому рівню реального доходу.

Як вже зазначалося вище, інтерес для людини становить реальна величина їхніх грошових залишків. Тобто :

1) Реальний попит на гроші не змінюється зі зростанням рівня цін ( йдеться, звичайно, не про галопуючу інфляцію), і всі інші реальні змінні – відсоткова ставка, реальний дохід і реальна величина багатства – лишаються незмінними .

2) Номінальний попит на гроші зростає пропорційно підвищенню рівня цін за незмінності згаданих вище реальних величин.

Існує спеціальна назва поведінки. на яку не впливають зміни цін, якщо всі реальні величини змінних не змінюються . Людина позбавлена грошової ілюзії , коли зміна рівня цін (за умови незмінності реальних величин змінних) лишає реальну поведінку людини, а також реальний попит на гроші незмінними. І навпаки, якщо на реальну поведінку людини впливають зміни рівня цін, коли всі реальні змінні величини не змінюються, про таку людину кажуть, що вона страждає на грошову ілюзію.[6]

Сучасна кейнсіанська теорія попиту на гроші.

Сучасна теорія попиту на гроші відрізняється від теорії ліквідності Кейнса цілим рядом особливостей:

1)  Кейнс розглядав лише безвідсоткове зберігання грошей і довгострокові облігації. Сучасна теорія попиту на гроші розглядає значно ширший діапазон активів. Так, є чотири основні грошові агрегати: готівкові гроші, М1, М2, М3.

 Складові агрегату М1: готівка в розпорядженні домогосподарств, фірми чи урядового органу плюс безстрокові вклади (банківські рахунки, що повертаються вкладникам на вимогу, часто називають депозитами до вимоги).

Ключовою характеристикою М1 є те, що його здебільшого приймають як знаряддя платежу. Деякі країни включають в М1 дорожні чеки. хоча визначення цього агрегату досить відносне: куди віднести, наприклад, іноземну валюту, яку в більшості держав Східної Європи (в тому числі і в Україні) використовують нарівні з національною валютою?

М2 включає в себе М1 плюс строкові (або заощаджувальні) вклади в банках з необмеженим доступом.

М3 містить М2 плюс більші вклади з фіксованими строками плюс рахунки в небанківських інститутах. Загальна відмінність : ці активи менш ліквідні (їх важче і дорожче перетворювати в готівку або чекові рахунки).

Все, що впливає на перевагу володіння яким-небудь з вищеназваних активів , може вплинути на попит на гроші.

2)   Сучасна теорія відкидає поділ попиту на основі мотивів обережності, транзакційного та спекуляційного мотивів. Тобто, відсоткова ставка все ж впливає на попит на гроші, обумовлений наявністю спекуляційного мотиву, але лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість зберігання грошей.

3)   Сучасна теорія розглядає багатство як один з визначних факторів попиту на гроші. При збільшенні багатства індивіда, він, швидше за все, захоче збільшення кожного з типів власного багатства, включаючи й гроші.

4)   Сучасна теорія враховує наявність інфляції. Ця теорія чітко розмежовує реальний та номінальний доход, реальну та номінальну норму відсотка, реальні та номінальні величини грошової маси.

Ріст номінального національного доходу може відображати в собі наступні зміни в структурі економіки: ріст рівня цін при фіксованому реальному національному доході, ріст реального національного доходу при незмнному рівні цін або певне поєднання цих двох явищ. У будь-якому випадку зміни в номінальному національному доході вплинуть на величину попиту на гроші.

 Якщо спостерігається ріст реального національного доходу за незмінного рівня цін, то збільшується обсяг угод, що викликає додатковий попит на гроші для обслуговування цих операцій.

Збільшення рівня цін без зміни рівня реальної економічної активності в свою чергу теж збільшує кількість грошей, необхідну для здійснення планованих актів купівлі-продажу при новому, вищому рівні цін. Знову підвищується попит на гроші . Це відображає прагнення господарських агентів залишати постійну реальну кількість грошей у своєму портфелі за умови фіксованого реального обсягу угод, але того, що відповідає зміні рівня цін. (мал.2). Але за умов дуже високої очікуваної інфляції попит на гроші порівняно з доходом різко скорочується.

			М/Р
					М

Р

			Р/Р> 0
		час

Мал.2.

Лаг – особливість попиту на гроші.

Попит на гроші реагує на зміни доходу і відсоткових ставок з лагом. Коли змінюється рівень доходу або відсоткова ставка, величина попиту на гроші спочатку змінюється незначно. З часом попит на гроші зростає, поступово досягаючи свого нового рівня в довгостроковому плані. Причини такого лага досі повністю не з”ясовані. Відставання можливе через те, що зміни величини грошових залишків пов”язані з певними витратами або через повільну зміну сподівань у власників грошей. Якщо люди вважають, що зміна відсоткової ставки тимчасова – вони не мінятимуть структуру своїх грошових вкладів кардинально. Лише через певний час, коли стає очевидним, що зміна відсоткової ставки не тимчасова, власники грошей вноситимуть зміни в інвестиційні портфелі. Якщо очікується інфляція, купівельна спроможність грошей падає, від “палаючих” грошей намагатимуться позбутися. Якщо очікується зниження цін, то попит на гроші ростиме. Попит на гроші падатиме при підвищенні відсоткової ставки. Взагалі кажучи, відсоткова ставка є своєрідним регулятором, за допомогою якого досягається оптимальна пропорція між грошима як засобом збереження і цінними паперами, що приносять доход у вигляді відсотків.

Попит на гроші в умовах перехідної економіки.

Розглянуті вище теорії характеризують специфіку утворення індивідуального попиту на гроші і відповідно до нього поведінку особи (домашнього господарства чи фірми) в умовах високої зрілості банківської та грошово – фінансової системи, ринку грошей та товарів. В умовах ж перехідної економіки (якою є й українська), яка характеризується високим рівнем товарного дефіциту та інфляційних процесів, обмеженою структурою функціональних грошових форм і ринку цінних паперів та іншим аналогічним чинникам, дія розглянутих вище мотивів та факторів значною мірою обмежується, а в деяких випадках і деформується. Тому при розгляді специфічних особливостей формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки треба враховувати низку додаткових чинників:

1)   Структура особистого споживання характеризується відносно низькою часткою витрат як на товари довгострокового використання, так і на дорогі послуги. З огляду на це в умовах зростання грошових доходів (окремих категорій населення) розподіл грошей між транзакційними витратами та їх збереженням зміщується в бік зростання частки транзакційних витрат за рахунок збільшення попиту на згадані цінності.

2)   Відсутність достатньо розвиненої інфраструктури грошового й фінансового ринків призводить до того, що фізичні та юридичні особи фізично не можуть зберігати гроші безпосередньо у формі спекулятивних залишків (фінансових активів) – акцій, облігацій, інших видів цінних паперів. Тут спрацьовує ефект заміщення багатства: гроші розміщуються у високоліквідні товари ювелірні і мистецькі вироби, нерухомість, інші цінності, що виконують функцію гарантованого резерву багатства і в разі необхідності легко реалізуються. стимулом формування такого резерву є й інфляційне знецінення грошових збережень. Таку ж природу має нагромадження коштів в іноземній валюті, якав даному випадку заміщує національні грошові одиниці насамперед у їхній функції засобу нагромадження.

3)   В умовах інтенсивного розвитку інфляційних процесів істотно послаблюється не лише функція нагромадження грошей, а й еластичність їх попиту до змін ставки банківського відсотка, а також відсотка на вклади населення в ощадний банк . За цих умов збереження грошей для використання з транзакційною метою та їх відповідний тиск на попит товарів також зростає.

Власник грошей, вирішуючи питання про формування портфеля, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства, до числа яких належить і грошовий компонент (МD). Згідно портфельних теорій, потреба в грошах визначається відносною привабливістю різних видів активів. Вона залежить від ступеня ризику і рівня доходу, пов”язаних з кожним з цих видів накопичення, а також від загальної суми активів. Наприклад, функцію попиту на гроші можна представити так:

(M/P)^d = f(r^b, r^c, P, h, Y),

де (M/P)d – сума реальних залишків; rb – очікувана норма доходу (відсотка) від облігацій; rc – очікувана норма доходу (дивіденду) від акцій; Р – очікувана динаміка цін; h – очікувані результати інвестицій у “людський капітал” (витрати на освіту, кваліфікацію тощо); У – фізична величина кінцевого продукту або ревальний доход.[7]

Необхідно зважати і на динамізм економічного життя – приватизацію днржавних підприємств, їх корпоратизацію, приватизацію землі та інші процеси, що розвиваються протягом останнього часу в Україні. Їх поглиблення сприяє повнішій реалізації загальновизначених для ринкової економіки принципів грошових відносин, в тому числі й формуванню гошового попиту.

Формування грошового попиту в Україні.

Маємо такі дані за 1990-1996 рр. (кількісні показники подано у пострадянських карбованцях через брак даних у гривнях):

Табл.1.

Рік	Номінальний ВВП, млрд.пострад.  рубл	ІСЦ, % зміни (1990 р = 1)	Грошова маса, млрд.пострад.  рубл	% ставка рефінансування НБУ
1990	167,1	-	130	-
1991	299,4	3	238	-
1992	5032	31	2522	80
1993	748495	1696	48150	213
1994	1203769	16809	321570	232
1995	5293310	80137	692996	119
1996	7919000	144432	936400	60

Проаналізуємо формування попиту на гроші в Україні (1990-1996р) за допомогою багатофакторної регресійної моделі. Функція попиту на гроші має вигляд:

М_t/Р_t = b₀ R_t^b Y_t^b(M_-1/P_-1)^b e^e,

де М_t  -- бажаний або довгостроковий попит на гроші, R_t – процентна ставка рефінансування, встановлена НБУ, У_t – номінальний ВНП, Р_t – рівень цін.

Для статистичної оцінки даної моделі перейдемо до логарифмічної моделі:[8]

ln(М_t/Р_t) = ln b₀+b₁lnY_t+ b₂ln (M_-1/P_-1) +b₃lnR_t +e_t.

За даними табл.1 отримали такі результати:

ln(М_t/Р_t) = - 3,6654 +1,3lnY_t + 0,5383ln (M_-1/P_-1) – 0,1972lnR_t +e_t.

Значення коефіцієнта детермінації R² = 0.665, тому однозначного висновку про адекватність моделі дійсності робити не можна. Скристаємось критерієм Фішера. Табличне значення F_кр = 9,28 (при рівні значимості a = 5%), розраховане значення F = 27,64, тобто можна стверджувати, що коефіцієнти b_і (і = 1,3) статистично значимі. Отримані дані свідчать про пряму залежність попиту на гроші від доходу та про обернену залежність від ставки відсотка, що підтведжує кейнсіанську теорію доходу та відсотка.

Впровадження у вересні 1996 р нової національної валюти – гривні створило умови для посилення в механізмі стабілізаційної монетарної політики тих її складових, що забезпечують стимулюючий вплив грошей на розвиток економіки.

Табл.2. Грошова маса, інфляція та рівень монетизації ВВП в Україні.[9]

Показники	1996 р.		1997 р.						1998 р.
	І-ІІІ кварт.	ІУ  кварт.		І  кварт.	ІІ кварт.	ІІІ кварт.	ІУ кварт.	І кварт.
Грошова маса (М3)	104,0	121,0		104,0	114,0	111,0	101,5	103,3
Інфляція	110,5	103,6		103,5	101,8	101,3	103,2	101,7
Рівень монетизації	37,5	35,0		50,7	53,4	53,6	42,6	63

Як випливає з наведених даних, уже в ІУ кварталі 1996 року на грошовому ринку відбулися якісні зміни. Протягом перших трьох кварталів 1996р. зростання грошової маси за агрегатом М3 в середньому становило 104,0% за квартал, а зростання цін на споживчому ринку – 110,5%, тобто інфляція у 2,5 раза випереджала зростання грошової маси. В ІУ кварталі 1996 року співвідношення динаміки цих процесів уперше за 1992 –1996 рр. істотно змінилося : грошова маса зросла на 21,0%, а рівень цін – лише на 3,6%, або майже у 6 разів менше.[10] Така зміна динаміки грошової маси та інфляції свідчить про те, що переважна частина додатково випущених грошей одразу після грошової реформи стала спрямовуватися на не на збільшення попиту на товарних ринках, а на формування заощаджень, на зростання попиту на фінансових ринках.

Повернення після грошової реформи на рівень так званої “докритичної точки інфляції”, завдяки чому темпи зростання грошової маси стали випереджати рівень інфляції, позитивно вплинуло на динаміку монетизації ВВП. Уже в І кварталі 1997 р. її рівень підвищився порівняно з ІУ кварталом 1996 р. майже на 45% і продовжував повільно зростати протягом наступних кварталів.

В цілому за 1997 р. рівень монетизації ВВП сягнув 13,9% і зріс порівняно з 1996 р. на 12,1%.

 На краще змінювались й інші складові монетарної політики – знижувалась ціна коштів на грошовому ринку, полегшувався доступ до кредитних ресурсів, стабілізувався валютний курс гривні, активізувалася капіталізація доходів населення, зростали централізовані валютні резерви тощо.(Табл. 3)[11]

Таблиця 3. Динаміка окремих складових монетарної політики в України.

Показники	1996 р. ІV  кварт.		1997 р.							1998 р. I кварт.
			I  кварт.		II  кварт.		III  кварт.	IV кварт.
1.Облікова ставка НБУ, % річних	40,0	27,3		21,0		16,0			35,0		41,0
2.Процентні ставки комерційних банків, %: -     за кредитами -     за депозитами	61,4 24,2	53,2 20,6		50,3 17,8		41,6 14,8			42,7 18,9		48,9 18,7
3.Нормативи обов”зкового резервування, %	15,0	15,0		11,0		11,0			15,0		15,0
4.Вклади населення в комерційних банках, % відносно попереднього періоду	130,0	118,0		114,0		109,0			116,3		110,3
5.Індекс зміни офіційного курсу гривні щодо долара США, разів відносно попереднього періоду	1,07	0,98		1,0		1,01			1,03		1,07

Намітилася стійка тенденція до уповільнення процесу зростання вкладів населення у комерційних банках – зі 130,0% у ІУ кварталі 1996 р. до 110,3 у І кварталі 1998 р. Ця тенденція негативно впливає на розвиток економіки, оскільки послаблює основне внутрішнє інвестиційне джерело – заощадження населення. Певну роль у скороченні заощаджень населення у банках та в цінних паперах відіграє недостатнє зростання, а то й зменшення обсягів номінальних та реальних доходів населення. Проте ключовою його причиною є подальше розчарування у спроможності держави забезпечити реальну економічну стабільність, перебороти економічну та фінансову кризу, довго утримувати сталість національних грошей і достатню стабільність банківської системи. Ці фактори підживлюють інфляційні очікування , недовіру до кредитних ( в тому числі банківських) установ, спонукають спрямовувати заощадження у національну готівку, а потім – у вільно конвертовану іноземну валюту.

На тлі тривалого скорочення заощаджень та вкладень у цінні папери відбувалося інтенсивне накопичення залишків наявних грошей у населення . У 1997 р. приріст їх збільшився порівняно з 1996 р. на 55,5%. Переважна частина цього приросту припадає на перші три квартали. У ІУ кварталі обсяг його був незначним – у 12.4 раза меншим, ніж у ІІІ кварталі 1997 р. А в І кварталі 1998 р. залишок наявних грошей у населення навіть дещо зменшився. Однією з причин такого зменшення наявних грошей у населення є падіння загального обсягу доходів населення. У такій ситуації посилюються інфляційні очікування та процес “втечі” заощаджень в іноземну валюту.[12]

Продовжує зменшуватись рівень відсоткових ставок за кредитами, наданими клієнтам – із 75,1 у середині жовтня 1998 року до 46,8 % на початок січня 1999 року та на міжбанківському ринку – з 92,3 у другій декаді жовтня до 25,1 % річних на початок 1995 р. Знизились процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку – з 88,1 до 28,3 % річних на початок 1999 р. [13]

Останнім часом спостерігається зменшення попиту на гроші як засіб платежу при одночасному зростанні попиту на гроші як засіб заощаджень, тобто формується важлива антиінфляційна тенденція ( широкі гроші (М3) у реальному вимірі зростають). Розглянемо динаміку грошової маси за агрегатом М3:

Табл.1. Динаміка грошової маси (М3) (1.01.1998 = 100%).[14]

Станом  на:	1.04 1998	1.05 1998	1.06 1998	1.07 1998	1.08 1998	1.09 1998	1.10 1998	1.11 1998	1.12 1998	1.01 1999
Грошова маса (М3)	103,3	103,4	106,1	107,3	110,7	109,7	114,2	114,9	118,4	125,3

Широкі можливості для збільшення попиту на національні гроші відкриються з розвитком малого та середнього бізнесу. Зростання виробництва товарів та послуг у сфері малого та середнього бізнесу зумовить додаткову потребу в касових залишках грошей. Ця потреба зростатиме й тому, що розвиток малого бізнесу активізує фінанси сімейних господарств, -- вони відчують зацікавленість і сенс у нарощуванні сімейних заощаджень. А процеси формування заощаджень та інвестування у межах окремих підприємств малого бізнесу тісно переплітаються, що надає їм високої ефективності та дієвості. Це істотно розширить економічне підгрунтя для додаткової емісії грошей Центральним банком та зростання емісійного доходу держави без інфляційних наслідків.[15]

Висновки.

Отже, згідно з монетаристською теорією попит на гроші (MD = kPY =PY/ V) величина попиту на гроші залежить від трьох факторів: абсолютного рівня цін, реального обсягу виробництва та швидкості обертання грошей. Кейнсіанці розглядають попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших рівних умов збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовлене існуванням транзакційного мотиву і мотиву обережності. Також, знову за інших рівних умов , зниження норми позичкового відсотка збільшує попит на гроші, обумовлений існуванням спекуляційного мотиву. Можна стверджувати, що наша регресійна модель за емпіричними даними для України підтвердила цей підхід.

За даними бюлетня Тacis швидкість обігу грошей в Україні скоротилась з 12-14% у 1996 до 7- 8% у 1997. За цей час обсяг грошової маси зріс більш ніж на 50%. Тобто рівень монетизації значно збільшився , але не як наслідок додаткової емісії, а як наслідок зменшення інфляційних очікувань і швидкості обігу грошей. Ці події української економіки знаходять своє підтвердження у монетаристській теорії.

Список використаної літератури:

1.   Гальчинський А. Теорія грошей.- К.- 1996 р.-С.356.

2.   Фішер Ф, Дорнбуш Д. Макроекономіка.- К.- 1996р – С.337..

3.   Долан Д.Дж. Деньги, банки и денежно – кредитная политика.- М.- 1992р.- С.232

4.   Бартенев С.А Экономические теории и школы.,- М.,- 1996.[1] Черняк О., Корнієнко Є. Модифікація макроекономічної моделі Morishima-Saito для економіки України.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 5.-С.6.

5.   Савлук М. Грошово – кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності.- 1998 р.-№1.-С. 5-6.[1] Ющенко В. Здобутки і втрати минулого року.// Вісник НБУ.-1999 р.-№ 2.- С.3 –5.

6.   Савлук М.Про деякі процеси в монетарній сфері України після грошової реформи.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 7.-С.36.

7.   Черняк О., Корнієнко Є. Модифікація макроекономічної моделі Morishima-Saito для економіки України.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 5.-С.6.

[1] Фішер Ф, Дорнбуш Д. Макроекономіка.- К.- 1996р – С.353.

[2] Долан Д.Дж. Деньги, банки и денежно – кредитная политика.- М.- 1992р.- С.228.

[3] Долан Д.Дж. Деньги, банки и денежно – кредитная политика.- М.- 1992р.- С.232

[4] Бартенев С.А Экономические теории и школы.,- М.,- 1996.

[5] Фішер Ф, Дорнбуш Д. Макроекономіка.- К.- 1996р – С.375.

[6] Фішер Ф, Дорнбуш Д. Макроекономіка.- К.- 1996р – С.337..

[7] Гальчинський А. Теорія грошей.- К.- 1996 р.-С.356.

[8] Черняк О., Корнієнко Є. Модифікація макроекономічної моделі Morishima-Saito для економіки України.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 5.-С.6.

[9] Савлук М.Про деякі процеси в монетарній сфері України після грошової реформи.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 7.-С.36.

[10] Савлук М.Про деякі процеси в монетарній сфері України після грошової реформи.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 7.-С.37.

[11] Там само.-С.37.

[12] Савлук М.Про деякі процеси в монетарній сфері України після грошової реформи.// Вісник НБУ.- 1998 р.- № 7.-С.36.

[13] Ющенко В. Здобутки і втрати минулого року.// Вісник НБУ.-1999 р.-№ 2.- С.3 –5.

[14] Ющенко В. Здобутки і втрати минулого року.// Вісник НБУ.-1999 р.-№ 2.- С.3 –5.

15Савлук М. Грошово – кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності.- 1998 р.-№1.-С. 5-6.

d

b

c