Конституція Пилипа Орлика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Національна гірнича академія України

Кафедра політології та українознавства

 

РЕФЕРАТ

по дисципліні

“Історія держави та права України”

на тему

“Конституція Пилипа Орлика ”

Виконав: ст. гр. ГП-2000-1,

Шашенко Д. О.

Перевірила: викл. каф., професор

Швидько Г.К.

Дніпропетровськ, 2001 р.

ПЛАН РОБОТИ

Вступ С. 2

1.   Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика. С. 5

2.   КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції. С. 8

3.   ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права. С. 14

Заключення С. 22

Список літератури С. 23

ВСТУП

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвиткувона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства,констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, организацію публичної, легитимної влади, делающей свои веления обязательными на определенной территории, але й відношення держави до усіх сфер позадержавного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функционування, розвитку. Конституція установлює норми взаімовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистость - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаїмовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу нравственную, мировоззрєнчеську, философську функцию, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституціонні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є идейною платформою рыночної економіки, экономичних свобод; политичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.

Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британіі, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з Конституцієй, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкращє, а виходить – як завжди.

Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи не приходила людина, яка мала достатній талант та освіу, щоб щось змінити на краще?»…

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди дягнулася у своєму розвітку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.

В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700 року став він генеральним писарем і одним із найближчих і найбільш довірених людей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепиних співробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою

Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностям та гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичні плани Мазепи й залишився вірним йому до смерти.

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською ;конституцією в сучасному її розумінні.

 

Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика

Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» »[1].

Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.»[2].

Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій

гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.[3]»

«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи,—але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що- звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський[4]

Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна їсторична нука України намагається розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на перший перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншому документу статусу конституції?

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції

Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовува­вся в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися при­вілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріп­лювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соці­альна.

-   Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, визначають систему, принци­пи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання), встановлюють територіальний устрій держави.

У залежності від способу вираження цих норм, юри­дичні конституції, в свою чергу, можуть мати формаль­ний або матеріальний характер.

-   Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).

-   Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які ви­значають засади державного ладу, основи організації ор­ганів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з дер­жавною владою.

Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.

-   Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан сус­пільних відносин, які складають предмет конституційно­го регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «кон­ституція» в його формально-юридичному значенні, тоб­то як основного закону держави що приймається в осо­бливому порядку, має найвищу юридичну силу та регу­лює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи[5].

В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують коди­фікованими або консолідованими конституціями. Ко­дифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато прос­тіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використо­вується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна консти­туція».[6]

Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,- у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки пер­ших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція - це акт, за допомогою якого встанов­люється така організація державної влади, яка б забезпе­чила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

4.   Належна організація державної влади повинна ба­зуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

5.   Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).

6.   Конституція як акт установчої влади народу, за до­помогою якого народ установлює належним чином орга­нізовану державу, характеризується найвищою юридич­ною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади наро­ду природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

7.   За своєю соціально-політичною сутністю консти­туція становить собою певний компроміс інтересів різ­них частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своє­рідний суспільний договір - угоду між членами суспіль­ства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.