НЕУСТОЙКА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

НЕУСТОЙКА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

П Л А Н

Вступ

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття забезпечення виконання зобов’язань.

2. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

3. Окремі способи забезпечення виконання зобов’язань.

Глава II. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття та функції неустойки.

2. Форми неустойки.

3. Види неустойки.

4. Шляхи встановлення неустойки.

5. Застосування неустойки.

Глава III. Цивільно-правове регулювання неустойки в зарубіжному законодавстві.

1. Цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи.

2. Цивільно-правове регулювання неустойки в англо-американських країнах.

Заключні положення.

 Вступ

Ця праця має за мету дослідити сучасні положення одного із інститутів цивільного права - інституту неустойки.

В нинішнх умовах докорінної перебудови економіки учасники цивільного і торгового обігу зацікавлені в застосуванні різного роду гарантій виконання зобов'язань, значення яких непомірно зростає. Для чого в практиці сучасного обігу розроблено складну і бататоманітну систему забезпечення виконання зобов’язань. Виконання цивільноправових обов'язків - це та договірна дисципліна, яка необхідна не лише для економіки, а й для суспільства в цілому. Власне за допомогою їх виконання створюються атмосфера поваги до вимог законодавства, прав та інтересів громадян, організацій. Неустойка є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язань і її функціональне призаначення у ринковій економіці важко переоцінити. Саме цей момент, а також та мала увага, яка приділялась інституту неустойки, порівнянно з ведучими інститутами цивільного права (як,наприклад, юридичних осіб чи державної власності), вплинули на вибір теми серед запропонованих.

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття забезпечення виконання зобов’язань.

В умовах ринкового господарства існує велика ймовірність невиконання боржником своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого боржника, так і в разі його неплатоспроможності. Шершеневич Г.Ф. стверджує: “Зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати довиконання дії, обіцяну боржником. Якщо зі сторони боржника немає і не може бути ніякої гарантії в тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконано, то, хоча б, необхідно забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього поєднується з зобов’язанням. Дійсно, все майно боржника відповідає за його виконання, і якщо боржник ухиляється від виконання зобов’язання, то інтерес кредитора, що пов’язаний з цим зобов’язанням, може бути здійснено примусово з майна боржника: частина цього майна, а якщо необхідно, і все майно,буде реалізоване суспільною владою і отримані кошти підуть на задоволення інтересу кредитора”[1]

Отже до боржника, який не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання застосовують певні, передбаченні законом заходи примусу, які називаються санкціями зобов’язання. Наприклад, відібрання речі у боржника, стягнення збитків, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливість у кожному випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання, застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними. Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

Крім того, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з інших причин, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за позовом кредитора. Тому в сучасному праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія).

Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань має залежний від основного зобов’язання характер і при недійсності основного зобов’язання, чи припинені його дії припиняють своє існування. Але законодавством передбачені і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад, банківська гарантія.

Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі прямо чи опосередковано створюють додаткові обтяження для боржника. Так, при заставі кредитор за рахунок заставленого майна боржника має право погасити свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язань повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді. Деякі з способів вимагають не просто письмової, а і нотаріально завіреної форми їх здійснення і навіть cпеціальної реєстрації (застава, банківська гарантія).

Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання зобов’язань різні. В деяких ситуаціях бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і не супроводжується якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

В залежності від того, що складає зміст способу забезпечення виконання основного зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання основного зобов’язання чи також покладення на боржника додаткового обтяження способи забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або за такі не визнаються. Так, неустойка відноситься до заходів цивільно-правової відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою відповідальності.[2]