Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


1.   Начальник наказав критикувати себе, як завгодно. Але як йому завгодно, на сказав.

2.   Суддя. Яка у вас професія?

Засуджений. Я соліст.

Суддя. А де співаєте?

Засуджений. Я не співаю, я солю капусту, огірки, помідори.

Каламбур – це дотеп, що виникає на базі використання власне мовних засобів.

Слово володіє великою кількістю комедійно-виражальних можливостей. Різний зміст слів, однакових за звучанням, дозволяє комедійно зблизити і співставити зміст понять, що виражаються цими словами. Вже проста омонімічна близькість слів містить багаті можливості для комедійної обробки життєвого матеріалу.

Каламбур, будучи органічно пов’язаним із природою та національною специфікою певної мови, складає особливо багато труднощів при перекладі на іншу мову. Людині, яка не знає мови оригінала, для того щоб відчути всю “комедійну насолоду” і дотепність каламбуру, часто необхідний не лише дослівний переклад, але й спеціальні коментарі. Прикладом можуть слугувати такі анекдоти:

1. Священик прогулювався лісом і читав свій молитовник. Коли святий отець підняв очі до неба, він раптом побачив ноги людини, яка повісилася. Священик вийняв самогубця із зашморгу, повернув до життя і почав дорікати йому:

-    Що вас привело до такого злочину?

-    Падре, мені занадто набридло моє життя.

-    Чи намагалися ви знайти втіху в релігії?

-    Ні!

-    Відкрийте книгу. Ви знайдете слова підтримки і гарну пораду.

Той, що тільки-но воскрес відкрив книгу і прочитав: “Repons toi”[2].

2. Обладал даром слова, но ни слова не произносил даром: был платным лектором (рос.).

3.  - Бреете?

-    Да, только “Невой”.

-    А я и не вою.

Каламбур виникає у Франції в період розквіту абсолютної монархії, яка виступала в якості цивілізуючого центра на­ціонального життя. Не випадково, що саме французьке визначення гри слів “сalembour” отримує міжнародне значення і входить у інші мови.

Велика кількість дослідників комічного (З.Фройд, Фішер, Ліппс) відносять каламбур до нижчого сорту дотепності. Але це неісторичне твердження: для французького придворного життя ХVІІ - ХVІІІ століть каламбур був вищою формою дотепу. “У його легкості, блискові, безтурботних веселощах була певна естетична відповідність характерові життя вищих шарів нації, які визначали її духовне життя” [4, 138].

Вміння каламбурити високо цінувалося і було своєрідною візитною карткою людини. Ю.Б.Борєв у своїй книзі “Ко­мическое” наводить, як ілюстрацію тогочасної дійсності таку притчу:

Одного разу Людовік ХV захотів перевірити дотепність одного з членів своєї свити. Монарх сказав цьому кавалерові, що хоче стати сюжетом його дотепу, на що придворний вдало відповів: “Le roi n’est pas sujet”. “Sujet” означає і “сюжет” і “підданий”, - звідси двознач­ність і гра слів у відповіді: “король – не сюжет”, “король – не підданий” [4, 184].

Кожна мова має свою специфічну систему ідіоматичних зворотів, синонімів та омонімів. Вони лягають в основу комедійних мовних засобів і впливають на національно-сти­льову своєрідність гумористичного твору.

Розглянемо, що являють собою омоніми взагалі, та особливості їх використання з метою створення комічного ефекту в каламбурах.

Омонімами (гр. homos - однаковий, onyma - ім’я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях [6, С. 149].

Омоніми з’являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєного з іншої мови, а також випадкового збігу звучання форм різних слів. Наприклад: ліра (музичний інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати (тиснути); за в’яз - зав’яз, не з граба – незграба.

Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні.

Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий склад абсолютних омонімів збігається в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка, на якій розміщуються будівлі та місце біля них) і двір (монарх і його оточення); деркач (невеликий перелітний птах з жовтаво-бурим оперенням, що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річкова затока) [10, С. 419].

ОГОЛОШЕННЯ: “Дуже люблю русявих дівчат з косою. На літо необхідно дві-три, які б уміли косити в незручних місцях...”.

Неповні омоніми – це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: студія/студії (майстерня живописця або скульптора, художній або теа­тральний навчальний заклад, кіностудія) - студії (навчання, ретельне вивчення або дослідження чого-небудь); лицювати (перешивати, перелицьовувати одяг: лицюю, лицюєш, лицює, лицюють) – лицювати (личити: вживається тільки форми третьої особи лицює, лицюють) [10, С. 420].

Омоформами називають морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу і однакового написання форм слів, що належать до різних лексико-граматичних класів або ж різних форм одного й того ж слова, наприклад: стук (форма Н.в. - З.в. одн. іменника) - стук (специфічна звуко­наслідувальна (вигукова) форма, співвідносна за значенням з дієсловом стукати) [10, С. 422].

Омографи – це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. Відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу як у лексичних омонімах, так і у формах одного і того ж слова, наприклад: деревина (одиничне дерево, порівн. також: картоплина, цибулина тощо) - деревина (матеріал для будівництва та виготовлення різних предметів) [10, С. 422].

Омографи не використовуються при творенні анекдотів, бо мають різне звучання, що є головним при сприйнятті жарту чи дотепу.

Явище омонімії дуже поширене в мові на різних її рівнях, тому в кожному розділі (словотвір, морфологія, лексика і фразеологія, синтаксис) ми можемо говорити про омонімію значущих лінгвістичних одиниць.

Проте омонімічність може виявлятись не лише в мові, а й у мовленні. У процесі мовлення відрізки більшої чи меншої тривалості можуть збігатись у звучанні внаслідок фонетичних процесів (займ. мене і дієсл. мине, ім. поли і дієсл. поле) або ж: внаслідок невірного членування відрізка мови на фонетичні слова.

-    Ото майстри, от молодці!

-    Ну нас звичайно не три, але й то правда – молодці.

У випадках, коли існують невідповідності між вимовою і правописом, з’являються омофони.

Омофони – це слова, що збігаються за вимовою в усіх або окремих граматичних формах, проте мають різне значення і відмінне графічне зображення. [10, С. 425].

Отже, омонімія – це мовне явище, яке, як довели кращі пись­менники, дуже потрібне в мові. Дехто з вчених у 20-ті роки вели боротьбу проти вживання омонімів, бо, нібито, вони створюють непорозуміння у змісті висловлювань. Насправді ж наявність слів омонімів для мови не становить звичайно великої незручності, бо різні значення слова (що бувають здобуті з життєвої практики, з навчання, із живого спілкування тощо) приховано лежать у нашій свідомості, і лише певне значення слова, яке потрібне для конкретного випадку, виникає у нас у відповідний момент говоріння чи слухання. У зв’язку із цим Л.А.Булаховський зазначав: "Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: у всіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки насамперед, і взагалі – виразним контекстом. Можлива не­ясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів, ... може знайти своє спеціальне застосування в грі словами, дотепних навмисно організованих непорозуміннях, легке розплутання яких дає своєрідну насолоду" [10, 432].

Як бачимо, Л.А.Булаховський каже, що омонімія в лексиці іноді виконує певні завдання, зокрема, на ній іноді базується

гра словами (каламбур). Зразки такої гри омонімами дає нам народна творчість. Наприклад, такий дотеп: "Їжте, гості, борщ – пироги несуть". Дотепність цього вислову полягає в тому, що слово несуть можна розуміти як дієслово (несуть - зараз подадуть на стіл) і як присудкове слово "нема" (в діалектах несуть має таке значення).

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів, образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три - дірка буде. Але все-таки основною стилістичною функцією омонімів є досягнення жартівливого, іронічного ефекту на основі словесної гри пародійного спрямування. Омоніми вводяться в контекст із спеціальною метою створення дотепності, гострослів’я.

Отже, підсумовуючи все те, про що сказано вище, можна зробити такий висновок: каламбур існує тоді, коли наявне подвійне розуміння слова. Але "комічним елементом він стає в тому разі, коли друге значення слова, на яке натякається, виражає насмішку" [14, 207]. Порівняймо:

1) “Лукаш: Ой, скажи, дай пораду,

Як прожити без долі?

Доля: Як одрізана гілка,

 Що валяється долі” (Леся Українка);

2) -Як справи?

- Як справа, так і зліва (жарт).

У першому випадку авторка "грає словами" з метою передати весь трагізм ситуації, що склалася, підкреслює безнадію, виражає внутрішні настрої персонажа. А от другий –якраз і є прикладом каламбуру – комічного елемента.

Вдале співставлення співзвучних форм, їх обігрування у мовленні викликає неабияку зацікавленість. Але необхідно бути обережним у слововживанні, бо в деяких випадках омонімія (та суміжні з нею явища) може призвести до перекручення змісту висловлювання, недоречного комізму.

При коментуванні футбольного матчу: “Сьогодні футбо­лісти покинули поле без голів”;

“На екрані телевізора ви бачите Андрія Шевченка у гарній комбінації”.

 

ВИСНОВКИ

Дотепний гумор належить до тих духовних витворів, які ніколи і ніде не старіють. Сміх допомагає жити й боротися, переносити лихо, скрашувати труднощі долі. Веселість – найкраща риса людської сутності, тож і змусити людину сміятися – най благородніше “насильство”. Посмішка може з’явитися на людському обличчі лише внаслідок чогось – хоча б почутої веселої історії, того ж анекдоту.

Що таке анекдот, історію його походження і становлення, первісне і вторинне розуміння анекдоту, його значення – про це все ми вказали у нашій курсовій роботі. Спробували також уточнити визначення каламбуру, виокремити його з ряду подібних понять, навели приклади використання каламбурів – комічних елементів, зокрема в анекдотах. Крім того, дослідили каламбури, що творяться за допомогою омонімів. Для цього нам довелося розглянути омоніми і в суто лексикологічному аспекті, і частково розкрити стилістичні функції омонімів.

У нашу курсову роботу ми вводимо додатки (“Анекдоти про Штірліца як ілюстрація каламбурів омонімічного походження”), де розглядаємо каламбури, що створюються у результаті “буквалізації” фразеологізмів, використання багатозначності слів та каламбури, які побудовані на зіткненні омонімів. Остання група представлена найбільш повно. В анекдотах, що засновані на використанні омонімів виділяємо групу їх із каламбурами-нісенітницями.

Отже, нашим науковим дослідженням ми (сподіваємося) довели, що омоніми відіграють важливу роль у творенні каламбурів, в тому числі сприяють появі гумористичного ефекту. А каламбури (взагалі й зокрема ті, що виникають на базі омонімів) часто використовуються при створенні анекдотів.


ДОДАТКИ

Анекдоти про Штірліца

як ілюстрація каламбурів омонімічного походження

Переглянувши велику кількість анекдотів та матеріалів, які стосуються цього жанру літератури, ми прийшли до висновку, що анекдотичний епос про Штірліца – єдиний, у якому каламбури відіграють таку важливу роль. Це виглядає парадоксально, адже є епопеї про Василя Івановича Чапаєва і Петьку, про нових “росіян” (“українців”), багатосерійні анек­доти про Шерлока Холмса і доктора Ватсона, крокодила Гену і Чебурашку, про Вовочку та багато інших, та лише серія анекдотів про Штірліца удостоїлася такої уваги. Але цьому є логічне пояснення: двоплановість каламбуру подібна характерній для “розвідницького” фільму двозначності предмета, персонажа та дії. “Відкриття прихованого змісту висловлювання у сло­весній грі відповідає жанровій специфіці телесеріалу, що і сприяло стрімкому розвиткові каламбурного начала в анекдотичному циклі” [1, 16].

Приклади анекдотів ми вирішили подавати російською мовою, яка може вважатися в цьому випадку мовою оригіналу, адже фільм озвучений російською, тому і жарти (тим паче каламбури), які побудовані на окремих сценах і репліках із фільму, адекватно сприйма­ються лише російською мовою.

Одинадцятого серпня 1973 року о 19.30 на першому каналі Центрального телебачення почалася демонстрація багато­серійного фільма “Сімнадцять миттєвостей весни”. Два тижні мільйони людей спостерігали за боротьбою нашого розвід­ника з нацистським рейхом.

Телесеріал був позитивно оцінений високим начальством, а тому його стільки разів після того повторювали на телебаченні, що головний герой стрічки розділив долю найбільш відомих і популярних персонажів радянської масової культури. І вслід за Василем Івановичем Штірліц-Ісаєв став героєм численої кількості анекдотів.

Каламбури, що створені за мотивами “Сімнадцяти миттєвостей весни” з’явилися давно і все ще продовжують з’являтися. Близько ста відомих на даний час анекдотів демон­струють різноманітність видів словесної гри. Одні каламбури народжуються в результаті “буквалізації” фразеологізмів:

Штирлиц ел картошку в мундире. Война окончилась и он не боялся его испачкать.

Штирлицу угодила в голову пуля. "Разрывная!" - понял Штирлиц, раскинув мозгами.

Виникненню інших сприяє багатозначність слова:

До Штирлица не дошло письмо из Центра. Не дошло, хотя он перечитал его еще раз.

Штирлиц сидит у себя в кабинете и читает шифровку из Москвы. Вдруг в кабинет врывается Мюллер, отрывает от донесения кусок страницы и убегает. "Пронесло", - подумал Штирлиц. "Чтоб тебя так пронесло!" – подумал Мюллер.

Особливою ж популярністю характеризуються каламбури, які побудовані на зіткненні омонімів (і ширше – подібних за звучанням слів):

Штирлиц стоял у открытого окна. Из окна дуло. Штирлиц закрыл окно. Дуло исчезло.

Штирлиц с Мюллером стреляли по очереди. Очередь с криками разбегалась.

Штирлиц поставил шкаф на попа. Пастор Шлаг громко крякнул.

Мюллер сидел у себя в кабинете и читал газету. Вдруг ему в глаза бросилось объявление: "Поп-группе срочно требуется пианистка". "Обнаглел пастор" ,- подумал Мюллер,

Штирлиц выстрелил Мюллеру в затылок. Пуля расплющилась и упала. "Броневой!" – подумал Штирлиц.

“Аналогія між “сюжетними” й “словесними” анекдотами про Штірліца не вичерпується обігруванням принципової дво­значності його існування. Якщо “для виникнення каламбуру необхідне налаштування на гру, причому...” налаштування повинно мати на меті виразити жартівливе, іронічне, сатиричне ставлення автора до висловлюваного, до адресата, до ситуації і т.д., то в даному разі, це налаштування нерідко доводиться до крайності, звільняючи каламбур від самої презумпції його осмисленості”[1, 17].

Абсурдності багатьох “сюжетних” анекдотів відповідає нісенітниця цілого ряду каламбурів “зі Штірліцем”:

Штирлиц потерял передатчик и его весь вечер бил озноб. Озноб был радистом и без передатчика работать не мог.

Штирлиц надвинул шляпу набекрень. Бекрень обиделась и ушла.

Штирлиц порол чушь. Чушь извивалась и повизгивала.

Штирлиц бил наверняка. Наверняк отбивался как мог. А Мог был крепким парнем.

Штирлиц выстрелил в упор. Упор упал навзничь. Взничь вскочила и бросилась наутек. Утек стал защищаться.

Штирлиц с Мюллером бежали вприпрыжку. В "Припрыжке" давали свежее пиво.

Уособлення “озноба” – всього лише випадковий збіг з анімалістичними уявленнями наших предків. Він зумовлений загальним принципом появи каламбурів подібного роду: із реально існуючими словами стикаються вигадані для них омоніми – несправжні слова, слова-примари, що можуть існувати лише у вигляді екзотичних власних назв. Гра словами обертається грою уяви. “Люди у власне фамільярних умовах”, - писав про пережитки “вільного народного мовлення” М.М.Бахтін, - віддаються недоцільній словесній грі чи від­пускають на волю свою словесну уяву поза серйозною колією думки і образної творчості” [2, 459]. В анекдотах про Штірліца вона не настільки беззмістовна. Несправжні слова відіграють ту ж роль, що й фантастична образність “сюжетних” анекдотів, загострюючи і підкреслюючи комічну суть анекдотичного циклу.

Відгукнувшись на появу чергового культурного героя і роблячи з нього дурня, як того потребує анекдотичний канон, комічна творчість зосереджується на роді його діяльності. Обігрується суміщення обличчя та маски, таємного і явного, що так характерне для персонажа із сучасної версії найдавнішого сюжету про те, як “один із нас”, подолавши кордон, потра­пляє до “них”. Його двозначність усвідомлюється як кон­структивний принцип анекдотичної теми. Це призводить до появи власне словесних каламбурів зі Штірліцем. Спільність особливостей цих каламбурів і пародійних “дублів” до “Сім­надцяти миттєвостей весни” дає підстави бачити у них різні рівні комічного обігрування двозначності. Вони утворюють структуру, що властива лише анекдотичному циклові про Штірліца.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.    А.Ф.Белоусов // Живая старина. - 1995. - № 1. – С.16-18.

2.    Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М., 1965.

3.    Борев Ю.Б. Комическое. – М.: Искусство, 1970.

4.    Борев Ю.Б. О комическом. – М.: Искусство, 1957.– 232 с.

5.    Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопросы языкознания, 1960. - №5. – С. 3-17.

6.    Демська О.М., Кульчицький І.М. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996. – 224 с.

7.    Демурова Н.М. Льюис Кэрролл: Очерк о жизни и творчестве. М: Наука, 1981 - 448с.

8.    Капанев П.И. Вопросы теории и истории художественного перевода. Минск: Просветительство, 1985 - 199с.

9.    Кононенко В.І. Омоніміка фразеологічних зворотів і вільних сполучень слів. – УМЛШ. – 1974. - №3. – С. 35-42.

10.  Курс сучасної української літературної мови. – Т.1. За ред. дійсн. чл. Акад. наук УРСР Л.А.Булаховського. – К.: Рад. школа, 1951.

11.  Лексикон загального та порівняльного літературо­знавства. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

12.  Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови. (Семантична структура слова). – Х.: Вища школа, Вид-во при Харк. ун-ті, 1976. – 114 с.

13.  Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.

14.  Макарян А.П. О сатире. – М.: Советский писатель, 1967. – 276 с.

15.  О.Кузьмич, Т.Масицька Мовні засоби комічного у творах Володимира Самійленка // Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Чернівці, 1994. – С. 198-201.

16.  Потапова И.А. Пособие по переводу английского литературного текста. М.: Высшая школа, 1985 - 438с.

17.  Русский литературный анекдот конца XVIII – начала ХІХ века. – М.: Худож. лит., 1990. - 270 с.

18.  Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.

19.  “Українська мова”. Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), М.П.Зяблюк та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2000. – 752 с.

20.  Українські анекдоти: Від козацьк. часів і по наші дні / Упоряд. і авт. передм. В.Чемерис. – К.: Укр. письменник, 1995. – 382 с.

21.  Эльсберг Я.Е. Вопросы теории сатиры. – М.: Совр. писат., 1957. – 427 с.


[1] Энциклопедический лексикон. СПб., 1835, т. 2, С. 303.

[2] “Repons toi” (фр.) – “Повісься знову” (переклад за звучанням), “розкайся” (прямий переклад).


Информация о работе «Омоніми як засіб творення каламбуру в анекдотах»
Раздел: Языковедение
Количество знаков с пробелами: 28962
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
55959
0
0

... так і соціально-політичного кредо поета, перетворюється у невід'ємний художній компонент вираження його революційних ідей. Передусім, мене цікавлять твори Кобзаря російською мовою, бо цього вимагає тема моєї роботи. Усі фразеологізми, використані Шевченком у своїх творах я поділила на групи, згідно з існуючими класифікаціями. Згідно з семантичною класифікацією фразеологізми поділяють на зрощення, ...

0 комментариев


Наверх