4. Оборотність адаптаційних змін при тренуванні
Оборотний характер адаптаційних змін, що виникають у відповідь на застосовуване навантаження, найбільше яскраво проявляється у феномені суперкомпенсації. Звичайно затверджується, що позитивний тренувальний ефект досягається тільки в тому випадку, якщо повторне навантаження буде задаватися у фазі суперкомпенсації після попереднього навантаження.
При короткочасних інтервалах між повторними навантаженнями, недостатніми для виникнення суперкомпенсації, як і при занадто тривалих інтервалах, при яких викликані навантаженням зрушення встигають повернутися до норми, не може бути досягнуте прогресуюче збільшення адаптаційних змін в організмі. Слід зазначити, що повною мірою правило повторного навантаження у фазу суперкомпенсації застосовно тільки до більших циклів тренування - тижневим або навіть місячним. У межах окремих тренувальних занять і мікроциклів тренування це правило дотримувати необов'язково. У даних тимчасових рамках головне завдання тренування зводиться до того, щоб повніше завантажити провідну функцію й цим стимулювати подальше розгортання адаптаційних процесів в організмі з відставленим досягненням більше вираженої фази суперкомпенсації. Тому на окремих тренувальних заняттях або в окремі мікроцикли тренування, де повторні навантаження задаються у фазу неповного відновлення, має місце прогресивне зниження показників побудови тренування.
У кожному мікроциклі тренування повторні навантаження задаються при неповнім відновленні, що веде до вираженого зниження показників провідної функції. У той же час відпочинок між окремими циклами тренування забезпечує досягнення суперкомпенсації провідної функції. Тому з кожним черговим повторенням мікроциклу помітне посилення тренувального ефекту.
Найбільше чітко оборотність адаптаційних змін, що відбуваються в організмі при систематичному застосуванні інтенсивних навантажень, проявляється в показниках кумулятивного тренувального ефекту. Помітне поліпшення показників провідної функції втрачається після припинення тренування приблизно з тією же швидкістю, з якою воно зростало у період застосування навантажень. Для досягнення вираженого поліпшення більшості біоенергетичних показників звичайно потрібно 4-8 тижнів тренування. Зниження цих показників після припинення тренування до вихідного рівня відбувається приблизно в ті ж строки.
Розвиток деадаптації в період після припинення тренування відбиває особливості режимів, що застосовувалися, тренувальної роботи. При частому повторенні тренувань із більшим нарощуванням навантаження від заняття до заняття приріст показників провідної функції відбувається швидко, але настільки ж швидко знижується після зменшення або припинення навантажень. При поступовому й тривалому нарощуванні тренувальних навантажень приріст показників провідної функції і їхній регрес у період зниження або припинення навантаження відбувається більш повільно.
Для підтримки тренуємої функції на досягнутому рівні після зміни загальної спрямованості роботи досить зберегти спрямованість навантажень, що застосовувалися в напружений період на одним-двох заняттях у тиждень.
Поновлення тренування після досить тривалої перерви веде до відновлення рівня тренуємої функції приблизно з тією же швидкістю, що й у попередні тренувальні періоди. Однак якщо її зниження при перервах у тренуванні буде занадто більшим і для відновлення спортивної форми буде потрібно форсувати навантаження, то швидко наступить виснаження адаптаційних резервів організму, що приведе до зниження працездатності й погіршенню спортивних досягнень. Так, у двох бігунів на середні дистанції протягом трьох років тренування регулярно вимірялися величини МСК на різних етапах сезонної підготовки. У перший рік тренування один зі спостережуваних спортсменів через травми й простудні захворювання змушений був наприкінці сезону на три місяці припинити заняття, що викликало зниження його показників МСК на 14,3 мол кг-1*хв-1(з 66,2 до 51,9 мол кг-1*хв-1). Прагнучи заповнити змушена перерва в підготовці, він на початку наступного сезону форсував навантаження й незабаром знову досяг втраченого рівня максимальної аеробної потужності. Однак форсовані тренування тривали протягом усього сезону, і, як наслідок, показники аеробної працездатності спортсмена неухильно знижувалися. Форсування підготовки з наступним падінням працездатності повторилося й у третьому сезоні. Незадоволений результатами своїх виступів, спортсмен припинив заняття бігцем. В іншого спортсмена, у підготовці якого не відзначалося невиправданого нарощування навантажень і не було різких перепадів у рівні максимальної аеробної потужності, рівень спортивної працездатності був стабільно високим і поліпшувався від сезону до сезону.
Наведений приклад показує, що багаторазове повторення циклів "адаптація - реадаптація" має високу функціональну "вартість" і виснажує резервні можливості організму. Найбільш ефективним шляхом адаптації є тренування з постійно застосовуваними адекватними по величині навантаженнями на провідну функцію, що сприяє підтримці її на стабільно високому рівні.
Основні причини, що обумовлюють оборотність адаптації в ході тренування, пов'язані із внутрішньоклітинними механізмами активації генетичного апарата. Зниження генної активності при припиненні тренування викликає зменшення швидкості синтезу нуклеїнових кислот і білків, а також посилення розпаду бездіяльних внутрішньоклітинних структур. Посилення цих процесів, "стираючих" сліди попереднього тренування, що стирає, і активуючий розвиток деадаптации, служить важливим біологічним пристосуванням, виробленим у процесі еволюції. Усунення не використовуваних біологічних структур вивільняє пластичні ресурси організму й створює можливість використання їх для формування нових адаптації за участю вже інших функціональних систем.
0 комментариев