Свята в іудаїзмі

4. Свята в іудаїзмі.

В іудаїзмі чільне місце посідає сім'я. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них — щотижневий Шабат (євр. — Субота) розпочина­ється увечері в п'ятницю із заходом сонця. Це — свято, повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сім'ю і просить благословіння у Бога. Стіл накривають чистою скатертиною. На нього ставлять чашу з вином і дві хали (хлібинки). Перед ша-бат-вечерею глава сім'ї проголошує похвалу добропоряд­ній дружині та читає вірші з Тори про створення світу (Буття 2, 3): «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був». Після цього він від імені Бога бла­гословляє хліб і вино.

Урочисто відзначають у сім'ї й інші свята. Протя­гом віків іудейська сім'я була і продовжує залишатися джерелом релігійної духовності, незважаючи на численні гоніння, фізичне знищення, приниження та придушення євреїв.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму — щорічні свя­та та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) — щотижневий святковий день відпо­чинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користу­ється транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автома­тично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудеїв — Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень — квітень). Воно вод­ночас є символом весняного відродження природи й ізра­їльської нації після виходу з Єгипту.

Друге щорічне свято — Суккот (свято кущів), яке по­чинається на 15-й день місяця тишрей (вересень — жов­тень). Це веселе свято жнив, коли будують курені з гілляк, в основному пальм та маслин, згадуючи ходіння ізраїль­ського народу в пустелі після звільнення з єгипетського рабства. У цих куренях їдять і сплять, вчаться і моляться (якщо не йдуть до синагоги). Тобто все, що людина робить удома цілий рік, вона повинна робити протягом семи днів у курені. Особливої похвали заслуговує той, хто поза ку­щем не вип'є навіть склянки води.

Є й інші свята: Рош-Ашана — єврейський Новий рік, що випадає на перший день Тишрея, Иом-Кіпур (день Спо­кути), Пурілі, Ханука (Освячення) тощо.

5. Течії теології іудаїзму.

Теологія іудаїзму знає кілька течій. Це — караїми та кабала. Рух караїмів виник у VIII ст. у Вавилоні як новий підхід до коментування Тори. Прихильники цієї школи називалися караїмами, тобто «Синами Писання». Засно­вником її був учений Анан бен Давид, мешканець Багда­да. Він зі своїми послідовниками повністю відкинув ра-бинські коментарі до Талмуду і вчив, що єдиним автори­тетом має бути єврейська Біблія, в першу чергу Тора. Караїми, які згодом розділилися на багато малих груп, не погоджувалися з лібералізацією в дотриманні вимог Тори, яка проявилась у Талмуді. Так, вони були проти медичного лікування, посилаючись на слова «я Господь, цілитель твій» з книги Вихід (15:26). Хоча цей рух і не набув значного поширення, проте спонукав багатьох ор­тодоксальних рабинів перевірити правильність тлумачен­ня Святого Письма.

Кабала — містичне релігійне вчення, яке виникло в іудаїзмі у XIII ст. Його прибічники оголошують себе про­довжувачами давніх таємних релігійних учень. З часом Кабала стала центром найрізноманітніших окультних те­чій, що не мають нічого спільного з іудаїзмом.

Власне Кабалу поділяють на дві основні течії: теоре­тичну та практичну. Прибічники теоретичної течії опікуються в основному метафізичними та містичними проблемами; практичної — цікавляться насамперед тав-матургіею (практичними основами магії). «Теоретики» до­сліджують філософські питання космогонії (походження і розвитку Всесвіту), космології (будови Всесвіту), епісте­мологію (теорію пізнання) та інші світові проблеми. Пер­ша течія за своєю суттю є єврейською теософією — пі­знанням Бога засобами містичного проникнення у сут­ність Всесвіту.

Кабала — єдина форма окультизму, в основу якої по­кладено поетико-фантастичне тлумачення Старого Завіту, в першу чергу П'ятикнижжя Мойсея. Одним із централь­них положень кабалістичного вчення є еротичний місти­цизм, у якому статеві стосунки розглядаються як найви­ще священнодіяння.

6.Течії іудаїзму як свтової релігії.

Сучасний іудаїзм має три головні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну. Серед ортодоксів виділяються ультраортодокси, що дістали назву хасиди (євр. — благочестиві). Заснована ця течія в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він учив, що соціальна нерівність, притаманна цьому світу, не впливає на стосунки між людиною і Богом. Звичайна, але істинно благочестива людина цінніша того, хто за­розумівся від своєї вченості. Справжнім праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто турбується про простих людей. Служити Богу слід із радістю. Навіть покаяння повинно стати не сумом про минуле, а радістю від отриманої гармонії душі. Мо­литву, під час якої людина зливається з божеством, ха­сиди поціновують як головний засіб проникнення у йо­го суть. Кожний, хто виконує міцвот (заповіді Тори), за життя може стати цадиком — хранителем божествен­ного знання.

Демократизм і релігійний темперамент нового вчення, сприятливі історичні умови спричинили широке і віднос­но швидке його поширення в єврейських масах. З Украї­ни хасидизм потрапив разом із мігрантами до єврейської діаспори. Нині його центр перемістився до США.

Ортодоксальний іудаїзм мало змінився за останні два­дцять століть. Його послідовники навіть у найдрібніших деталях дотримуються правил, передбачених Талмудом, святкують Суботу, обмежуються кошерною їжею (з якої виключено певні м'ясні страви) тощо. Однією з головних причин такої незмінності є те, що євреї, зазнаючи протя­гом історії переслідувань і жорстоких гонінь у багатьох країнах, постійно були змушені виокремлюватися, зами­катися і прагнути до самодостатності в житті та релігії.

Реформістський іудаїзм виник в Америці. У ньому менше значення надається положенням і приписам Тал­муду. Синагоги реформістів, як правило, називаються хра­мами, а святкування Суботи вони перенесли на неділю. Вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії й тілесне воскресіння. Вся їхня релігійна система побудо­вана на фундаменті суворого єдинобожжя.

Консервативна течія займає серединне положення між ортодоксальною й ліберальною. Іудаїсти-консерватори від­значають свята і дотримуються основних традицій, нама­гаються зберегти незмінною сутність національної куль­тури і релігії. У той же час вони в сучасному стилі, але обережно інтерпретують Закон Мойсея, пробують краще пов'язати його із сучасною культурою, філософією. Іудеї-консерватори — це, як правило, освічені люди, які віді­грають значну роль в інтелектуально розвинених проша­рках суспільства.

Нині в Україні діють десятки ортодоксальних, хасид­ських і реформістських іудейських організацій, які об'єд­нано у республіканські структури.

Використана література

1.         Боровський Я. Світогляд давніх киян. — К., 1992.

2.         Буланже П. А. Будда, Конфуций: Жизнь и учение. — М„ 1995.

3.         Восхождение к Дао. — М., 1997.

4.         Гоч В. П. Практика Дао. — К., 1999.

5.         Древо индуизма. — М., 1999.

6.         Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського наро­ду. — К., 1992.

7.         Історія релігії в Україні. — К., 1999.

8.         Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

9.         Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М., 1996.

10.       Конфуций. Беседы и суждения. — СПб., 1999.

11.       Мень А. История религии: В 7-ми т. — М., 1991—1992.

12.       Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. — К., 1996.