Навигация
Державно-церковні відносини в період незалежної України
26712
знаков
0
таблиц
0
изображений
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ Університет ІНФОРМАТИКИ і ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ і РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Реферат за темою:
ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Виконав:
Студент гр. ФиР 04
Халіков Р.Х.
Науковий керівник:
доц. Фесенко А.Н.
Донецк 2008
ЗМІСТ
Вступ
1. Поширені моделі державно-церковних відносин
2. Законодавче підґрунтя відносин держави і релігійних організацій в Україні
3. Модель державно-церковних відносин в незалежній Україні
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Державно-суспільні відносини завжди були важливим компонентом розбудови суспільства. Врегульований характер таких стосунків є, значною мірою, запорукою спокійної соціальної ситуації, що допомагає новоутвореній державі та її суспільству уникнути потенціальних конфліктів на релігійному ґрунті. Зокрема, послідовна політика незалежної України, яка керується положеннями міжнародного права щодо свободи совісті, допомогла цій державі впоратися з різким переходом від тоталітарної моделі СРСР до плюралізму релігійного самовираження, розбудовувати власну політику щодо релігійних організацій у дусі толерантності та партнерства.
Дане реферативне дослідження має на меті проаналізувати українську модель державно-церковних відносин та продемонструвати місце української моделі в системі міжнародного права. Виконанню мети допоможе виконання наступних конкретних завдань:
- Визначення принципів класифікації моделей державно-церковних відносин, характеристика основних типів таких відносин;
- Дослідження джерельної бази українського національного та міжнародного законодавства щодо права на свободу совісті та державно-церковні відносини;
- Дослідження аналітичних праць та аналіз реальної взаємодії державних органів та релігійних інституцій в Україні.
Об’єктом дослідження обрано феномен державно-церковних відносин, а предметом – законодавчі акти та документи, що стосуються права на свободу совісті та стосунків релігійної та світської структур у суспільстві.
Дослідження складається з трьох частин, що дозволяє спочатку встановити амплітудну шкалу світових моделей державно-церковних відносин, потім – дослідити специфіку українського законодавства як джерела розбудови стосунків світської та релігійної структур у суспільстві, і нарешті – визначити основні особливості правової моделі, яка затвердилася в сучасній незалежній Україні.
1. ХАРАКТЕРНІ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН
Стосунки держави та церкви (релігійних організацій) набували різного характеру в залежності від багатьох чинників, як от: політика владного режиму, соціальна активність релігійних організацій, врешті-решт – регіональні та історичні особливості процесу розбудови тієї чи іншої держави тощо. Міжнародна спільнота презентує значну кількість правових моделей врегулювання державно-церковних відносин, які різні дослідники класифікують по-різному, наприклад, у зв’язку з правовим статусом релігійних організацій у державі (чи існує державна церква, чи релігійні організації відокремлені від держави) [5], або на підставах співіснування релігійної та світської структури суспільства (відповідно, сепараційна та коопераційна моделі) тощо.
Однією з полярних моделей у відносинах держави та церкви є сепараційна схема, яка пропонує концепцію повного розведення держави та релігійних інституцій, а також не передбачає якихось втручань у право на свободу совісті з боку держави. Найбільш далеко в такому напрямку зайшла правова модель США, яка зорієнтована, перш за все, на Першій поправці до Конституції США (де проголошено, що Сенат ніколи не прийматиме норм, що регулювали б свободу віросповідання, слова, зборів тощо) [6]. Коротко можна схарактеризувати таку модель як таку, де декларується рівність всіх релігійних організацій перед законом, держава не спонсорує жодну релігію чи конфесію і не підтримує її в інший спосіб, держава не втручається у справи релігійних організацій, якщо не йдеться про випадки правопорушень із боку останніх, церква не виконує жодних державних функцій, релігійна освіта надається виключно в недержавних освітніх закладах.
У межах сепараційної моделі іноді виокремлюють два підрозділи – антагоністичне відокремлення та неантагоністичне. Перший варіант спрямований на приниження релігійних організацій щодо держави, невизнання за ними статусу юридичної особи, проголошення атеїзму державною ідеологією тощо. Найбільш наближеною до такого статусу є сучасна французька модель, хоча зазвичай така позиція використовується в пом’якшеному вигляді. Натомість, американська модель неантагоністичного відокремлення на підставі розмежування юрисдикцій держави та церкви є критерієм для формування сучасної державно-церковної політики у світі. Наводячи висловлювання Ч. Д. Коула у 1994 році по відношенню до України – «американська конституційна структура з питань релігії та її відношення до державних процесів є важливою частиною американської демократії, і ця структура, безумовно, варта того, щоб до неї звернулась будь-яка держава, яка розглядає питання встановлення нового конституційного порядку» [4, С. 83] – варто зазначити, що, крім України, до такої поради прислухалися свого часу Японія, Португалія та інші країни.
Коопераційна модель полягає в тому, що держава забезпечує домінантний статус однієї чи кількох релігійних спільнот, підтримує їх та отримує підтримку у відповідь. Приблизно сорок країн, серед яких Великобританія, Данія, Іспанія, Вірменія, Саудівська Аравія, Греція тощо, затвердили відповідними нормативно-правовими актами провідний статус окремої конфесії, залишивши іншим у кращому випадку лише можливість існування без утисків із боку держави, проте й без жодної підтримки. Щодо співпраці держави та церкви за коопераційної моделі, правомірною виглядає пропозиція Г. Друзенка виокремлювати наступні її напрямки: по-перше, держава може визнавати юридичну силу за церковними актами (Італія, Греція, Вірменія і т.д.); по-друге, представники церковних структур можуть безпосередньо брати участь у здійсненні державної влади (Великобританія, Швеція); по-третє, держава може визнавати дипломи за релігійну освіту та вводити в систему державної освіти елементи освіти релігійної (Німеччина, Австрія, Іспанія); по-четверте, держава може прямо фінансувати якусь конфесію чи стимулювати подібну підтримку з боку приватних осіб та організацій (Німеччина, Данія); по-п’яте, держава та церква можуть співпрацювати у сфері охорони пам’яток культури; нарешті, держава та церква можуть проводити спільні соціальні програми.
Історичним прикладом коопераційної моделі державно-церковних відносин можна обрати принцип симфонії, що існував у Візантійській імперії. Цей принцип ставав все більш явним зі зростанням ролі християнської церкви, а остаточно оформився у відомій шостій новелі імператора Юстиніана, що він адресує патріарху Єпифанію – «Найбільші блага, що надані людям вищою благодаттю Божою, суть святенництво та царство, з яких перше (святенництво, церковна влада) піклується про Божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує та піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного джерела, складають прикрасу людського життя». Проте, модель симфонії, або співзвучності, все ж відокремлює церковну та державну структури, хоча її практичне застосування часто призводило до зловживання на користь держави, призводячи до т.зв. цезарепапізму.
Існують також інші класифікації моделей державно-церковних відносин, проте всі вони, врешті-решт, стосуються політики розподілу функцій релігійної та світської структури суспільства. Полярними позиціями такої політики є ворожнеча держави та церкви (як це мало місце свого часу в СРСР чи Франції) та симфонічне співробітництво держави та церкви (зазвичай ідеться саме про одну, домінуючу конфесію, що співпрацює з державою), а серединною ланкою – відокремлення та суверенітет цих двох інституцій (іноді це антагоністичне розмежування, іноді – неантагоністичне, залежно від ступеню конкуренції між ними та інших факторів). Значна амплітуда акцентів державно-церковних відносин у національних правових системах є похідною від історичного та регіонального розвитку тієї чи іншої моделі, а плюралізм підходів не порушує міжнародного права про свободу совісті. Кожна країна обирає свій шлях розвитку стосунків між державою та церквою, що найбільше відповідає інтенціям, які домінують у суспільстві.
Похожие работы
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...
... Характерною ознакою послідовників культу сатани виступає їхня асоціальна поведінка: образа релігійних почуттів та тиск на вірних, вбивство людей, акти вандалізму, тортури та вбивство тварин, хуліганські дії тощо. Таким чином, за роки незалежності в Україні суттєво зріс релігійний фактор у суспільно-культурному житті, посилилася релігійність населення, значно збільшилася кількість релігійних общ
... незалежно від посад ,-рівними перед судом і перед законом. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період – період становлення української державності.Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для всього ііншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, ...
0 комментариев