Професійні права і обов’язки адвоката

4. Професійні права і обов’язки адвоката

Без допомоги адвоката чи фахівця в галузі права заслухати складну справу в суді досить важко. Адже тягар доказування в цивільних справах, захист у кримінальному судочинстві покладено на самі сторони, на їхніх представників і захисників, функції яких найчастіше здійснюють адвокати. Щоб це відбулося на високому професійному рівні, Законом України «Про адвокатуру» та Правилами адвокатської етики (схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року) чітко регламентовано права й обов'язки адвоката.

Наприклад, адвокат має право: представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить розв'язання відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання й скарги на прийомі в посадових осіб і відповідно до Закону одержувати від них письмові вмотивовані відповіді на ці клопотання й скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг.

Вагомого значення в підвищенні якості правової допомоги й зміцненні ролі адвоката набуває Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 року № 1240/99. Відповідно до п. 9 Указу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ і організацій повинні сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних спра­вах і справах про адміністративні правопорушення, подавати безплатно відповідні відомості та копії документів на запити адвокатів і адвокатських об'єднань у справах, що перебувають у їхньому провадженні.[16, 351-352]

Закон надає адвокату право мати одного або кількох помічників. Інститут помічника адвоката вже відомий українській адвокатурі — він існував до жовтня 1917 р.

Згідно із законом України "Про адвокатуру" адвокати користуються правом на відпустку та всі види допомоги з державного соціального страхування. Внески в Державний фонд соціального страхування сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, яка базується на особистій власності особи та виключно на її праці.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднанням або адвокатом. У разі участі останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.

Якщо договір розривається достроково, оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат за наявності підстав для цього має обстоювати перед судом, прокурором, слідчим його невинуватість. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги, якщо він подавав чи подає таку допомогу в цій або іншій пов'язаній з нею справі особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулась по юридичну допомогу.

Адвокат також не має права виступати як такий, якщо раніше він працював дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем чи як спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, свідок, понятий брав участь у розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, яка звернулася за захистом.

Адвокат не може прийняти доручення на ведення справи і тоді, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває в родинних стосунках.

Згідно зі ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від виконання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі у справі слідчим, прокурором, судом. Рішення про це оформлюється мотивованою постановою органу, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору чи суду. Слід зазначити, що адвокат не може бути захисником чи представляти інтереси кількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно різняться.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, що змусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при виконанні професійних обов'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, що винні в розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. [10,249-251]

5.Підстави для припинення адвокатської діяльності

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, існують кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів, Положення про які затверджено Указом Президента України від 05.05.93. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії діють у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів. До неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від відповідних міських рад і управлінь юстиції, а також відділення Спілки юристів України. Атестаційна палата приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, має право скласти його повторно через рік.

Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії утворюється у складі 9 членів. До неї входять п'ять адвокатів, два судді, по одному представнику від управління юстиції та відділення спілки адвокатів України. Ця палата розглядає скарги громадян, окремі ухвали судів, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, юридичних осіб на дії адвокатів, а також вирішує питання про притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.

За порушення вимог Закону України "Про адвокатуру", інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури і присяги адвокатів, рішенням дисциплінарної палати до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

•   попередження;

•   зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;

•   анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про анулювання свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією приймається в таких випадках:

•   втрати адвокатом громадянства України;

•   засудження адвоката за вчинення злочину після набрання обвинувальним вироком законної сили;

•   обмеження судом дієздатності адвоката або визнання його недієздатним;

•   грубого порушення вимог Закону України "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури. [10,245-246]

Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Висновки

Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. І зробити це, як і прийняти в 1996 р. нову Конституцію, без врахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших документів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і в нормотворчій діяльності державних органів.

Нагальна потреба бути в Європейській спільноті (після проголошення незалежності) сприяла розширенню кола ратифікованих Україною міжнародних договорів, у тому числі й вищезгаданої Конвенції. Мета приєднання до неї – забезпечення нових можливостей для демократичних перетворень як самої держави в цілому, так і її органів влади. [11,60]

Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, не­доторканності та безпеки.

В оновленій Українській державі захист прав громадян і юридичних осіб має стати державною справою. Саме в цьому виявляється демократичний принцип, суть держави як самоврядного інституту. Конституція України гарантує не лише громадянські права та свободи громадянина, а й людини.

Адвокатура як правовий інститут, головне призначення якого полягає в сприянні захисту прав і свобод громадянина та людини повинна зайняти відповідне місце в системі правосуддя.

Незалежність адвокатури як правового інституту визначається, насамперед, наділенням її відповідними правовими функціями, які б давали можливість реалізувати програму захисту прав і свобод громадян. [12, 49-50]

Список використаної літератури:

Нормативна література:

1. Конституція України. // ВВР, 1996 р., № 30, ст.141.

2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // ВВР, 2002 р., № 27-28, ст.180.

3. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // ВВР, 1993, №8, ст.56.

4. Закон України „Про внесення зміни до статті 13 Закону України „Про статус суддів” від 8 жовтня 1999 року // ВВР, 1999, № 50, ст. 434.

5. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР, 1996 р., № 49.

6. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (Справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) // Вісник Верховного Суду України, 2004, № 12, ст.18.

7. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // ВВР, 1993, ст.62.

8. КПК України (ст.61)

Навчальна література:

9. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. - № 1.

10. Гель А. П., Семаков Г. С., Кондракова С. П. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник, К., 2004.

11. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України.- 2001. - № 2.

12. Логінова С. Якою бути адвокатурі в Україні? // Право України.- 1997. - № 8.

13. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України.- 1999. - № 5.

14. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України.- 2001. - № 1..

15. Судебные и правоохранительные органы Украины. (Под редакцией Васильева А.С., Стрельцова Е.Л.) Х.., 2004.

16. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. (Відповідальний редактор Маляренко В.Т.). К., 2004.

17. Чабан С. Участь адвоката у виконавчому провадженні // Право України. – 2001. - №11.