Аспекти журналістської професії

Аспекти журналістської професії

Зміст

Вступ

1.   Коли стіл стає круглим

2.   Вміння бачити те, чого не помічають інші

3.   Народження теми

4.   Корисна містифікація

5.   Знання, знання і ще раз знання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб'єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті – людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого – є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.

Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

За предметом (об'єктом) визначилися такі форми творчості: предметно-практична, наукова, технічна, науково-технічна, художня, соціальна/ філософська, релігійна та ін.

Предметно-практична діяльність безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням виробництва засобів виробництва та засобів споживання з самого виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін.) вона є основоположною. Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є, по-перше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу: є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметно-практичній сфері;. По-друге, суб'єкт творчості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу.

У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Технічна творчість – це практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища. В машинній техніці людина творчо синтезує, не лише досягнення ремеслового виробництва, а й науки. Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки та її функціонування є те, що в ній в евристичні процеси активно включаються досягнення Науки.

1. Коли стіл стає круглим

Що ж таке «круглий стіл»? Адже відомо, що в працівників усіх установ столи звичайні, канцелярські. Та якби якийсь дивак і завів собі круглого, це все одно не дає відповіді на запитання. Проте знайома з роботою газетярів людина знає, що «круглим столом» у практиці роботи працівників редакцій називається зустріч журналістів із спеціалістами народного господарства, науки, культури, коли вони разом вирішують якесь важливе питання, домовляються про його висвітлення або «ведення» в пресі.

Скористаймося з нагоди, послухаймо, про що йдеться цього разу за символічним круглим столом.

У кабінеті завідуючого відділом промисловості зібралися майстри, бригадири, робітники ряду металообробних підприємств міста. У виступі кожного часто повторюються, слова «єдиний наряд бригади». Ось що говорить, наприклад, літній сивоусий майстер:

– Раніше я зовсім не мав часу для того, щоб займатися питаннями поліпшення якості продукції. Міркуйте самі: на дільниці до тридцяти робітників. Щоранку кожному з них треба поставити конкретне завдання, виписати окремий наряд. Одні обточують болванки, другі – фрезерують, треті – проточують пази, четверті – шліфують і т.д. Поки кожному підрахуєш обсяги робіт на наступну зміну – день минає. А треба ще й підсумки підбити зробленому – і теж для кожного окремо.

Якось ми почули, що на передових заводах металісти працюють бригадами, а завдання для них видається одне на колектив. Протягом зміни бригада має виготовити певну кількість деталей. Спробували застосувати цей метод і в себе. Організували дві бригади. У мене одразу – ніби гора з плечей звалилася. Підрахував обсяги робіт, оформив два наряди-завдання – і весь час можна віддавати корисним справам. Допоміг новачкові, підказав уже досвідченому робітникові, в якій послідовності краще виконувати операції на тій чи іншій. деталі, сам подумав над удосконаленням технології, перевірив якість інструменту. Саме цим і повинен займатися майстер на виробництві.

– І ми швидко відчули переваги єдинонарядного методу, – доповнює майстра бригадир. – Головне в цьому, мабуть, – колективна зацікавленість у справі. Поки ми працювали індивідуально, кожен відповідав лише за себе. А якщо за сусіднім верстатом людина простоює або жене брак – то тебе це не обходить. Нехай майстер або начальник цеху за ним стежать. Тепер усі гуртом відповідаємо за кількість і якість зробленого. І одразу змінилися взаємини в колективі. Досвідченіший робітник допомагає новачкові, якщо хтось порушив трудову дисципліну – всі разом беремося його «пропісочувати».

– І що характерно, – включається в розмову робітник, – у всіх з'явився потяг опановувати суміжні професії. Я, наприклад, досі працював тільки на токарному верстаті, а тепер умію і на шліфувальному. Що це дає? Ми завжди можемо прийти на допомогу один одному, гуртом узятися за ту ділянку роботи, яка у прориві. Ось чому продуктивність праці в бригаді підвищилася на 12-15 процентів.

Така розмова відбувалася за «круглим столом» редакції. Потім завідуючий відділом запропонував:

– Товариші, а чи не варто було б вам, ініціаторам впровадження нового методу організації робіт, виступити в газеті? Давайте підготуємо колективний лист-звернення. В ньому ви розкажете читачам, які переваги дає робота бригад за єдиним нарядом, і закличете всіх робітників-металістів наслідувати цей приклад. Треба, щоб на кожному заводі, в кожному цеху зрозуміли, що така організація праці вигідна і робітникам, і державі.

Учасники зустрічі охоче погодились і тут же всі разом заходились писати звернення. Наступного дня його було опубліковано на першій сторінці газети.

Через півроку мені довелося знову зустрітися із знайомим журналістом, завідуючим відділом редакції.

– Ну як? – поцікавився я. – Чи знайшлися послідовники у авторів листа, чи не пробували підрахувати загальний ефект?

– Зважте самі, – відповів завідуючий відділом. – У нашому місті уже є промислові підприємства, де більше половини робітників працює за єдиним бригадним нарядом. А всього на таку форму організації праці перейшло понад шість тисяч бригад. Якщо взяти до уваги що в кожній бригаді, у кожного робітника завдяки цьому продуктивність праці зросла на 10-20 процентів, то стане зрозуміло, що ефект від нововведення – це додаткова продукція на сотні тисяч карбованців!

Тепер ми бачимо, яку корисну справу зробила газета, організувавши цей «круглий стіл». Але треба відзначити, що-якби її робота обмежилася тільки опублікуванням листа-звернення, новинка не увійшла б у життя так швидко. Мало не в кожному номері друкувалися матеріали на цю тему. Щоб вони одразу звертали на себе увагу, журналісти придумали спеціальну рубрику: «Ключ до успіхів – єдиний наряд бригади». Газета надала трибуну робітникам, бригадирам, майстрам, інженерам, економістам, які ділилися з колегами досвідом – адже на кожному виробництві інша специфіка, інші умови. Газета не раз критикувала керівників тих заводів, які не хотіли серйозно займатися новою справою.

У народі кажуть: «Одна голова – добре, а дві – краще»! Ще краще, коли якусь проблему розв'язує цілий гурт розумних людей. Під час цієї зустрічі було вироблено дві магістральні лінії розгортання масового змагання.

Одна з них полягає ось у чому. Все наше місто, говорили учасники зустрічі, складається в колективів. Завод, магазині школа, автопарк – люди не живуть окремо, самі по собі. Тому похід за зразкове місто доцільно починати з того, що спочатку окремі колективи завоювали право називатися зразковими. Треба розробити умови такого змагання. Деякі вимоги будуть однакові для всіх – високопродуктивно і якісно працювати, зразково поводитись у громадських місцях у побуті. А інші мають бути характерними саме для певного колективу. У школі – це успішність учнів, у магазині –робота без скарг і т.д.

Редакція прийняла цю пропозицію і завела па сторінкам газети рубрику «Від зразкового колективу – до зразкового міста». І в тому, що таке змагання широко розгорнулося, що тепер у Києві вже близько двох десятків промислових підприємств, будівельних, торговельних та інших організацій мають високе звання зразкових, є певна заслуга і журналістів.

Друга пропозиція зводилася до того, щоб на початковому етапі змагання для кожного з дванадцяти адміністративним районів міста намітити головну тему. Наприклад, один район бореться за відмінне транспортне обслуговування, другий – за зразкову постановку охорони здоров'я, третій – за благоустрій.

Можуть сказати: в зразковому місті в усіх районах повинні чітко курсувати трамваї та автобуси, скрізь мають бути добре впорядковані вулиці, площі, сквери, подвір'я, в усіх поліклініках хворих повинні зустрічати чуйні й уважні лікарі. Це так. Але ж ішлося тільки про перші кроки змагання.

Учасники зустрічі в редакції виходили з того, що трудящі кожного району набудуть досвіду у певній галузі і потім зможуть поділитися ним з іншими районами.