2.2 Заголовкові елементи
У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема, проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок «Україна продає своє єдиний ракетний крейсер» доповнили «Його будівля й зміст виявилися непосильним тягарем». Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. «Запоріжжя вибрало» — заголовок. «кращого вихователя дитячого садка» — підзаголовок.
Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служать доповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].
Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків. Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонс використовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразу подати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, часто анонсуються й майбутні матеріали.
Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільової сторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації. Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частина тексту [7, c. 211].
Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф, що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитати різних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.
Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окремі примітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінці тексту [7, c. 213].
Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначені елементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.
Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживання в масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певного розділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].
Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій. Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групу матеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається «шапкою». Є й третій різновид цього елемента — «прапоровий» заголовок: коли назва найважливішого матеріалу розгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.
За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані. Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайно спеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика — текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи: текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].
2.3 Розміщення заголовкового комплексу
Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювач повинен з'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якому просторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.
Заголовковий простір може бути суцільним і дробовим. Суцільний утворюється тоді, коли всі елементи подаються єдиним блоком. Дробовий — коли використовується внутрішні підзаголовки тексту, а також вставки, які поміщаються у середині тексту.
Суцільний заголовковий простір може мати прямокутну й східчасту конфігурацію. Стосовно тексту заголовок розміщується симетрично по центральній осі матеріалу й асиметрично – зі зміщенням вправо або вліво [19, c. 56].
У одноколонних текстах заголовок розміщується зверху. У багатоколонних текстах, заголовний комплекс може стояти як над всіма колонками, так і над деякими з них.
Усередині тексту заголовки розміщують, щоб уникнути злиття із сусіднім або щоб розділити занадто великий текстовий блок. При використанні цього прийому треба, щоб заголовок розміщався в оптичному центрі матеріалу — приблизно на третину висоти стовпчика, відносно верху стовпця.
Розверстка поруч із текстом — типово журнальний прийом. Також у журналах часто дроблять заголовок, розташовуючи його частинами по всьому тексту. Ці прийоми цілком доречні в публікаціях, які займають цілу сторінку або розворот.
Внутрішня композиція заголовкового комплексу залежить насамперед від структури заголовка. В однорядкового заголовка всього три варіанти розміщення: прямо у центрі заголовкового простору, праворуч і ліворуч. Дворядковий має вже 9 варіантів, а трьорядковий - 65 [8, с. 107].
2.4 Шрифтове оформлення
Принципи подоби й контрасту при шрифтовому оформленні заголовкових комплексів тісно взаємозалежні. Редакція підбирає такі шрифти, які поєднують всі заголовкові засоби видання, але й дає досить простору для протиставлення між елементами.
Контраст між заголовковою частиною й текстом особливо виражений у газетах, тому що в більшості з них переважають середні й великі матеріали аналітичних жанрів. Для залучення уваги до них вони й супроводжуються помітними заголовками.
Стильова єдність із найбільшим успіхом досягається там, де редакція систематизувала своє шрифтове господарство, тобто розробило шрифтовий розклад.
Часто за певними тематичними блоками закріплюються «свої» шрифти. Якщо той або інший спосіб застосовується постійно, він стає для читача додатковим розпізнавальним знаком, орієнтиром, що полегшує знайомство з номером. Композиційно заголовки є опорними центрами сторінок, посилення або ослаблення яких означають протилежні дії за управління увагою читача [11, c. 303].
Існує ряд устояних прийомів в оформленні заголовків. Введення випереджає текст і тому набирається текстовим видільним шрифтом того ж кегля або на один-два щаблів більше. Тематичні рубрики набираються тим самим шрифтом. Внутрішні підзаголовки, як і заголовки заміток у добірці, у повній відповідності із заголовком, тобто шрифтом тих же якостей, тільки кеглем поменше.
Крім типографських шрифтів для оформлення заголовного комплексу використаються й клишировані елементи. Клишировані елементи - сильний засіб виділення заголовного комплексу й посилення графіки смуги в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій, тому їхнє число повинне бути строго обмеженим.
При оформленні заголовного комплексу часто використаються лінійки й поліграфічні прикраси. Вони покликані підсилити або відокремити окремі елементи або комплекси в цілому. Можливі різні способи застосування лінійки: підкреслення, підкреслювання по вертикалі, обрамлення, висновок у напіврамку, «куточок» і т.д. В анонсах, добірках коротких повідомлень використовуються прикраси у вигляді геометричних фігур — крапок, ромбиків, трикутників тощо.
Кольори також може застосовуватися в заголовковому комплексі. Додатковими кольорами в газеті іноді виділяють найважливішу «шапку», рубрику. У журналах застосовуються кольорові клішировані елементи. Кольорами можна не тільки виділяти значеннєві елементи, але й створювати для них тло.
Газетний номер складається з безлічі щодо самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів й їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовних засобів у рамках смуги, номера.
За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, горілкою, вставкою й т.д.. Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів - графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і колірних рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання.
Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Типологічні особливості стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.
Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА”
Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку правду" читають у всій області й підписують цілими родинами, а всі її номери — починаючи з післявоєнних років — зберігаються в обласному державному архіві й бібліотеці ім. М. Горького.
У кабінеті головного редактора "Запорізької правди" — робоча оперативка. Продумують концепцію святкового номера, що вийде в цю суботу, обмінюються ідеями.
З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Запорізька Правда». № 18, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Запорізька Правда». № 20, 2004 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.), «Україна – держава, в якій легко жити?» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.).
Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Запорізька Правда». № 147, 2006 р.), «Соціальний капітал із українським акцентом» («Запорізька Правда». № 137, 2006 р.), «Євро пропозиція: економічне сусідство без перспективи членства» («Запорізька Правда». № 113, 2006 р.), «Єдиний вихід – компроміс» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану – онтологія стійкості» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Паливо з рапсу (альтернативна енергетика)» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), «Оголошено війну трамадолу» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «ВВП і бюджет мають різну природу» («Запорізька Правда». № 47, 2008 р.), «Євро – ПРО – позиція» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Патологія правового нігілізму» (№ 41, 2008р.), «Русофоби проти українофонів» («Запорізька Правда». № 42, 2006 р.).
Не так часто, але трапляються в заголовках емоційно-експресивна лексика, що служить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій. Наприклад: «Страховка для обдурених» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Не круто! На що «купують» виборця?» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Потішні походеньки молоденьких ловеласів» («Запорізька Правда». № 48, 2004 р.), «Буряки – рядочками, а самогон - склянками» («Запорізька Правда». № 11, 2005 р.), «Вовочки по світах…» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Маленькі, але свої» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.).
У рамках розгляду лексико¾семантичного складу заголовкового комплексу, приведемо приклади вживання таких семантичних одиниць в заголовках газети, як синоніми, антоніми, омоніми та пароніми.
Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням. Протилежний термін - антонім. Наприклад: проживати - мешкати, бажати - хотіти, башта – вежа.
Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: «Закон про куріння – життя без диму» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Паморозь» нової холодної війни. Початок? » («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Долари чи «бабки»?» («Запорізька Правда». № 56, 2005 р.), «Чиста совість - як чистий кришталь» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Голокост на Україні 1932-33рр. Чи буде покарання, розплата за цей злочин?» («Запорізька Правда». № 22, 2005 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Запорізька Правда». № 38, 2008 р.).
Антоніми — це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Наприклад: «Україна і Нато: «за» - направо, «проти» - наліво» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), « «Свій» і «не свій» ділять крісло» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Казка і реальність» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Відносини між США і Росією не можна назвати ні дружніми, ні ворожими» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «До чого може призвести приватизація і націоналізація комунальних підприємств?» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Бідність – і початок, і кінець»(«Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Громадяни проти Енергоатома: за і проти» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Утопія та реальність передвиборних обіцянок» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), ««Правих» та «лівих» плутають не лише в Росії, а і на Заході» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Дві новини: хороша та погана» («Запорізька Правда». № 41, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Багатоголосся української зовнішньої політики: гармонія чи дисонанс» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.). «Міняю більше тіло на менше… Без посередників» («Запорізька Правда». № 5, 2006 р.), «Преси багато, точок для торгівлі – мало» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.), «Без прав, але з обов’язками» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.), «Вірю – не вірю» («Запорізька Правда». № 33, 2006 р.), «Удави і кролики» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.).
Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; внаслідок випадкового збігу звучання слова рідної мови і запозиченого з іншої мови; внаслідок випадкового збігу звучання форми різних слів. Наприклад: «Мова про мову» («Запорізька Правда». № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття» («Запорізька Правда». № 117, 2006 р.).
Пароніми — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент — абонемент; континент — контингент. Приклади: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).
ВИСНОВКИ
В основі використання шрифтів заголовного комплексу лежать принципи — подібності та контрасту. З одного боку, титульні шрифти є головними роздільними елементами, межею, що відокремлює один матеріал від іншого, а з другого — об`єднують матеріали у добірки або тематичні сторінки та утворюють архітектурно цілісне видання. Титульний шрифт можна вважати путівником номера. Так, якщо кілька матеріалів стоять під однією рубрикою, їх заголовки обов`язково мають однакове оформлення і за шрифтовими характеристиками і за форматом та композицією
З великої кількості варіантів заголовного комплексу найкращими можна вважати такі, які, по-перше, чітко вказують читачеві, що заголовок стосується саме цього матеріалу. При композиції заголовка на формат така тенденція простежується завжди, але розташування заголовка збоку чи посередині тексту потребує додаткових орієнтирів: матеріал починають з ініціала; відокремлюють лінійками або рамкою від інших, тобто надають максимальної цілісності. По-друге, між елементами заголовка повинна бути чітка субординація, що визначається їхнім місцем у заголовному комплексі та відповідними розмірами. Так, центральне місце та найбільший обсяг приділяються заголовку. Від нього не можна відривати підзаголовок як основний компонент, що його пояснює. Рубрику завжди встановлюють над матеріалом чи добіркою. Лід, як місток між заголовком і текстом, ставиться на початку тексту або поряд із першим абзацом.
Насамперед зміст заголовка, потім його формат і форма визначають конкретну гарнітуру, якою може бути набраний той чи інший заголовок. Припущення, що універсальне видання використовує велику кількість гарнітур, виходячи з принципу: усякому поділу (темі) — своя гарнітура — помилкове.
Існує також зв'язок між заголовком і характером або жанром матеріалу. Інформаційні статті завжди повідомляють про один факт. Невеликі за розмірами, вони потребують дуже стислого заголовка. В одному-двох словах необхідно відобразити і суть змісту, і ставлення до факту.
Заголовки та рубрики повинні бути конкретними, яскравими, образними, свіжими, точно передавати зміст матеріалу.
Заголовковий комплекс у аналізованій газеті «Запорізька Правда», являє собою сукупність взаємопов'язаних текстових та графічних елементів, що лаконічно подають інформацію про видання значно впливає на сприйняття матеріалу періодичного видання читачем. Всі елементи мають власні графічні характеристики, які визначаються параметрами шрифту, сполученням з декоративними, пробільними та зображальними елементами, а також композиційною побудовою, форматом, позиційними та кольоровими рішеннями. І поєднання їх у комплекс досягається не значеннєвими компонентами, а зоровими — через графічні засоби і прийоми. Особливість сполучення елементів йде від визначення комплексу: контрастне об'єднання підгруп або груп елементів. До того ж, на застосування тих чи інших заголовних компонентів впливає кількість матеріалів на сторінку і гармонійне поєднання з іншими елементами видання. Змістова ж частина дає читачеві поштовх до прочитання статті, але вже із заздалегідь сформованою позицією.
Підсумувавши сказане про заголовковий комплекс видання, можемо зробити висновок, що він (комплекс) слугує своєрідним дороговказом для читача, адже допомагає йому обрати потрібну інформацію з-поміж решти матеріалів.
Отже, заголовковий комплекс видання — це один із тих елементів, який робить читання газети зручним.
Кожне видання є складним сполученням елементів, різних за задумом, призначенням і зовнішнім виглядом. Дослідження показують, що середньостатистичний читач витрачає приблизно однакову кількість часу на читання будь-якого випуску будь-якої газети. Саме тому типографський дизайн повинен бути таким, щоб обмежений час читача, так само, як і його енергія і увага, були спрямовані на отримання інформації. Будь-який оформлювальний прийом, що відволікає читача або порушує нормальний ритм читання, призводить до втрати часу та енергії. Рішення (принаймні, часткове) цієї проблеми — у функціональному типографському дизайні. Він і є показником якості при діагностиці друкованого видання.
Основна вимога функціонального типографського дизайну: кожен використаний елемент повинен ефективно працювати. Ступінь їхньої важливості визначається за критеріями: виконання елементом необхідно-корисної роботи та мінімальна витрата часу і фінансів на його сприйняття, створення.
Найгірше — це дисфункціональність. Елемент, що не може залучити читацької уваги, просто відволікає її, він зайвий, його краще позбутися.
Для того, щоб визначити, функціональний елемент чи ні, потрібно спочатку проаналізувати, як сприймає його читач. Тут працює принцип передачі інформації: передача інформації — це двосторонній процес, і він виникає тільки тоді, коли сказане почуто, надруковане прочитано, комунікативної мети досягнуто.
Аналіз заголовків газети «Запорізька Правда» свідчить про багатство і різноманітність лексико-семантичних категорій в ній. Підсумовуючи, можна сказати, що журналісти найчастіше використовують загальновживану лексику, науково-термінологічну та професійно-виробничу лексику, а також антоніми, рідше – синоніми. У заголовках не знайдено випадку вживання діалектизму. Дуже рідко зустрічаються омоніми і пароніми.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ассуирова Л., Смелкова З. Риторические основы журналистики Работа над жанрами газеты. ¾ М.: Флинта, Наука. 2007. — 320 с.
2. Белов А. Теория и практика связей с общественностью. ¾ М.: Северо-Запад, Феникс. 2005. — 544 с.
3. Блисковский З. Муки заголовка. — М., 1981. — 111 с.
4. Ворошилов В. Журналистика. Базовый курс. Учебник. — К., 2008. — 640 с.
5. Ворошилов В. Современная пресс-служба. — К. 2007. — 256 с.
6. Воскобойников Я., Юрьев В. Журналист и информация. Профессиональный опыт западной прессы. — М., 1993. — 208 с.
7. Гаврилов К. Как сделать сюжет новостей и стать медиатворцом. — К., 2007. — 304 с.
8. Дизайн периодических изданий. Учебное пособие для студентов факультетов и отделений журналистики университетов. Под ред. Э. Лазаревич. – М.: МГУ им. Ломоносова, 2000. — 268 с.
9. Если для понимания заголовка нужно прочесть статью — это не заголовок. Советы американских коллег // Журналист. — 1998. — № 6. – С. 17-18.
10. Ильин А. Теория и практика связей с общественностью. Курс лекций. ¾ М.: КноРус. 2009. — 155 с.
11. Кайда Л. Эффективность публицистического текста. — М., 1989. — 383 с.
12. Ким М. Журналистика Методология профессионального творчеств. ¾ М.: Михайлова В., 2004. — 496 с.
13. Костомаров В. Из наблюдений за языком газет: газетные заголовки. — М., 1965. ¾ 667 с.
14. Кочеткова А., Тарасов А. Современная пресс-служба. — К.: Эксмо, 2009. — 564 с.
15. Кочеткова А., Филиппов В., Скворцов Я., Тарасов А. Теория и практика связей с общественностью. ¾ М.: Питер. 2006. — 240 с.
16. Лисичкина И. Знакомые незнакомцы // Журналистика и культура русской речи. – М., 2004. – № 2. – С. 69-75.
17. Оформление периодических изданий. Под ред. А. Киселёва. — М.: МГУ, 1988. — 158 с.
18. Погребенков В. Заголовочный комплекс в американской военной газете: структура и функции: Канд. дисс. — М., 1977. — 117 с.
19. Подчасов А. Функционально-стилистические особенности газетных заголовков (на материале российских и британских газет второй половины 1980–1890 гг.): Канд. дисс. — М., 2001. — 128 с.
20. Попов В., Гуревич С. Производство и оформление газеты. – М.: МГУ, 1977. — 170 с.
21. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. ¾ К.: Аспект-Пресс. 2007. — 349 с.
22. Сазонов Е. Желтая пресса: современная практика // Журналистика в 1998 году. — М., 1999. — 56 с.
23. Славкин В. Заголовок в современном газетном тексте. // Журналистика и культура русской речи. 2002, № 1. ¾ С. 56¾70.
24. Сметанина С. Медиа-текст в системе культуры (динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХ века). ¾ М.: Михайлова В. 2002. — 383 с.
25. Солнцева Т. Журналистика. Вторая древнейшая, или Как стать акулой пера. — К, 2006. — 264 с.
26. Шостак М. Репортер: профессионализм и этика. — М.: МГУ. 2001. — 66 с.
0 комментариев