Історія прямого ефіру

ЗМІСТ

Вступ

1.         Історія прямого ефіру.

2.         Моніторинг ранкових ефірів.

3.         Детальний аналіз розважального ток-шоу.

Висновки

Література

ВСТУП

Мета нашої роботи – висвітлити питання історії та розвитку прямого ефіру на телебаченні, а також моніторінг ранкових ефірів на телебаченні та аналіз розважального ток-шоу.

Прямий ефір використовувався в перші роки зародження телебачення, так як ще не були впроваджені технології запису.

Зараз частіше за все в прямому ефірі транслюються спортивні змагання або нагородження (на кшталт Оскару, MTV Music Awards і т.н.). Також трансляцію використовують при показі новин, коли ведучі презентують в прямому ефірі підготовлені та записані сюжети.

А в 8 березня 1987 року відбулася подія, яку називають Великою Телевізійною Революцією. Після звичайних розважальних програм, перед камерами з’явився вже досить відомий в якості міжнародного журналіста – Володимир Мовчанов і, привітавшись з глядачами, почав перший випуск першої “прямої” нічної інформаційно-музикальної програми “До і після півночі”.

Майже всі канали сучасного телебачення мають ранкову програму. Ми звернули увагу на ранкові ефіри та програми таких каналів як : Новий канал та програму “Підйом”, “Сніданок з 1+1 ”, та “Ранок на каналі Інтер”. Ми спробуємо проаналізувати рубрики цих програм, поведінку ведучіх, та враження, яке справляє передача на глядачів, окреслити вікову аудиторію.

Для детального аналізу розважального ток-шоу ми вибрали програму “Ще не все”, яка транслюється на Новому каналі і присвячена обговоренню подій та конкурсантів на проекті “Фабрика зірок -3”.

Це ток-шоу на сьогодні займає перші рядки рейтингів і має широку глядацьку аудиторію та користується популярністю.

1.         Історія прямого ефіру

Прямий ефір— це процес безпосередньої передачі телевізійного чи радіосигналу з місця проведення запису в ефір, тобто безпосередня трансляція сигналу у реальному часі. Внаслідок технічних можливостей технічної апаратури що здійснює прямий ефір, і множинних точок переходу сигналу (камера-центр обробки сигналу-антена-супутник-супутник-приймальна антена-телевізор), прямий ефір ніколи не буває в прямому сенсі «прямим» — завжди буде затримка в декілька секунд.

Прямий ефір використовувався в перші роки зародження телебачення, так як ще не були впроваджені технології запису.

Зараз частіше за все в прямому ефірі транслюються спортивні змагання або нагородження (на кшталт Оскару, MTV Music Awards і т.н.). Також трансляцію використовують при показі новин, коли ведучі презентують в прямому ефірі підготовлені та записані сюжети.

Історія українського телебачення розпочалась 1951 р. у Харкові, коли група радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка розпочала перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення.

А в 8 березня 1987 року відбулася подія, яку називають Великою Телевізійною Революцією. Після звичайних розважальних програм, перед камерами з’явився вже досить відомий в якості міжнародного журналіста – Володимир Мовчанов і, привітавшись з глядачами, почав перший випуск першої “прямої” нічної інформаційно-музикальної програми “До і після півночі”.

З одного боку нічого сенсаційного в цьому не було. Бо на початку існування телебачення усі програми шли в прямому ефірі, бо відеозапису ще не існувало. Ось чому в архіви не потрапили унікальні матеріали тих років. Але в середині 80-х років виступати в прямому ефірі мали змогу лише високопоставлені держслужбовці. Тому, телебачення тих років було досить статичним, неживим. Є навіть один факт, який обговорювала вся країна як сенсацію. Під час програми “Час” диктор І. Кірілов, який завжди був дуже серйозним і офіційним, під час одного з сюжетів випадково опинився в кадрі – розслаблений, сумний, відкинувшись на спинку крісла. Це зараз здається, що нічого сенсаційного в цьому немає, бо сучасне телебачення показало нам вже все і навіть те, чого б і не треба б було показувати. А тоді прояв звичайних емоцій у диктора всесоюзного телебачення натворив багато шуму.

Саме тому прямий ефір був для глядачів синонімом прямої розмови, живого спілкування.

Перше враження, яке зробила на глядачів програма “До і після півночі” було настільки сильним та яскравим, що коли через півроку з’явився “Погляд” (Взгляд), більш розкутий та гостий, динамічний та непередбачуваний, йому нелегко давалася конкуренція з програмою, яку вже встигли полюбити глядачі.

Цікаво, що програма “До і після півночі” продовжує існувати і в наш час на каналі “Ren-TV”. Випуски програми регулярно показують у суботу на каналі “Ніка плюс”. Ці передачі як і тоді, зроблені з не аби якою майстерністю і актуальністю, але майже нікому вже не цікаві.

Також, за часів перебудови, дуже модними і сучасними були так звані телемости. Під час яких відбувалось спілкування людей не тільки з різних міст, а й навіть країн. Саме тому, що спілкування було в прямому ефірі, іноді відбувались дуже кумедні випадки, які надовго запам’ятались глядачам.

На сучасному етапі в прямому ефірі ми маємо змогу дивитись як новини з місця події, так і концерти, спортивні змагання, присудження премій.