Застосування проективної методики «Автопортрет»

    2. Застосування проективної методики «Автопортрет».

Дані табл. 2.6. показують, що діти обох груп намалювали себе. Проте тут, так само як і в інших методиках, можна відзначити зростання схематичності зображення. Якщо в контрольній групі вона дорівнює 17%, то в експериментальній – вже 46%. Можна говорити про порушення постійності образу себе у дитини, що постійно знаходилася в умові перебування в інтернатній установі. Ще однією особливістю малюнків дітей контрольної групи є те, що 51% дітей намалювали себе разом з уявною мамою (тим самим не виконавши інструкцію до методики «Автопортрет»). В експериментальній групі цей показник рівний 2,3%. В цілому це підтверджує той факт, що в молодшому шкільному віці діти виражають велику готовність переходу в прийомну сім'ю в порівнянні з підлітками, відчуваючи, відповідно, більшу потребу в захисті і опіці прийомних батьків (образ мами на малюнку)

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в ситуації виховання дитини в умовах інтерантної установи у дитини з віком втрачається стабільність образу себе, образу батьків і сім'ї, а також знижується готовність позитивно сприйняти перехід до прийомної сім'ї через зниження потреби в захисті і опіці прийомних батьків (що відбивається в зростанні схематичності малюнків).

II. Аналіз результатів особових тестів дітей

1.   Методика «Драбинка» (дослідження самооцінки).

Дані порівняльного аналізу контрольної і експериментальної груп представлені табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Порівняльний аналіз результатів дослідження самооцінки (%)

Сходинки «драбинки»	Оцінювання себе
	1 група	2 група
6–7	83	83
3–5	17	8,5
1–2	0	8,5

Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.

Дані табл. 2.7. показують, що оцінювання себе дітьми контрольної групи носить більш диференційований характер, хоча загалом для дітей як першої, так і другої груп характерна істотно занижена самооцінка. Таким чином, можна зробити висновок, що самооцінка дітей експериментальної групи носить менш диференційований характер, а оцінювання себе молодшими школярами в деяких випадках ідеалізується, що цілком може бути пов'язане з готовністю переходу в прийомну сім'ю і бажанням бути «обраними» прийомними батьками.

2. Методика «Три бажання».

Результати порівняння двох груп представлені табл. 2.8.

Таблиця 2.8.

Порівняльний аналіз мотиваційних переваг

 дітей контрольної і експериментальної груп (%)

Бажання	1 група	2 група
Матеріального характеру	83	22
Соціальні	17	78

Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.

Дані таблиці достатньо показові. Якщо в контрольній групі переважаючими є соціальні бажання (78%) – «щоб всі були добрі», «ніхто не хворів», «не було війни», «все було добре», «ніхто не лаявся», «ніколи не вмирав», «щоб мене любили», то в експериментальній групі основними стали матеріальні блага (83%). Можна припустити, що такі бажання виникають як компенсація соціальної ситуації, яка склалася в житті дитини, що виросла в умовах інтернату.

Висновки до другого розділу.

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних уста­новах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різно­планові заходи. Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

-  розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;

-  нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;

-  громадська підтримка сімей;

-  усвідомлене батьківство;

-  укріплення сімей, що переживають кризу;

-  організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;

-  формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;

-  запобігання і боротьба з насильством у родині;

-  запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;

-  навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);

-  підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);

-  адаптація сімей у новому середовищі;

-  забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;

-  планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;

-  об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбу­вається й поступова трансформація державної системи опіки та піклуван­ня за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

-         методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

-         методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

Загальні висновки

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усинов­лення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усинов­лення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та інозем­ним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усинови­телів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утри­манні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (зали­шені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забез­печенні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партне­ром у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки при­йомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передба­чає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і про­блемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдан­ня - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забез­печити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що сти­мулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка - в Україні відбу­вається поступова трансформація державної системи опіки та піклуван­ня за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

-         методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

-         методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354

(набуття чинності 01.01.2006 р.)

2.    Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»

3.    Конвенция ООН о правах ребенка.

4.    Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.

5.    Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.

6.    Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086

7.    Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.

8.    Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.

9.    Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.

10.  "Діти вулиці" Методичні рекомендації по роботі з "дітьми вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.

11.  Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001.-344 с.

12.  Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦ ССМ, 2001. – 244 с.

13.  Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне семьи.-М.,1957. -С.121.

14.  Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.

15.  Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї . – К, 2001. – 101 с.

16.  Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк. -М., 1993.- С.146.

17.  Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное образование. - 1994. - № 9-Ю.

18.  Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей /Вопросы психологии. З 1994. - № 5. с.31-36.

19.  Брутман В.И.,Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результати обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей //Вопросы психологии.-1994.-№5.- С.31-36.

20.  Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.

21.  В домах ребенка и школах- интернатах // Вопросы психологии.

22.  Варывдин В.А., Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты детства. Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2004.–192с.

23.  Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. -М.,1999.

24.  Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 5. 23.Іванова І.Б., Звєрєва І. Д. Соціальна підтримка сиріт// Довіра і надія.

25.  Вінгловська О. Діти України потребують правового захисту // Право України.- 1996.-№4.

26.  Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.

27.  Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Логос, 2000. – 74 с.

28.  Галиглузова Л.Н. и др. Психологические аспекти воспитания детей

29.  Гарданов В.К. Дядьки в Древней Руси / Исторические записки.

30.  Герасимова Г.П. Проблеми обучения и воспитания в детских домах,

31.  Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.:Либідь, 1997.

32.  Гончарова та ін. Діти-сироти//Право України.-1998.-№ 10. 17.Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи// Педагогика. - 1995. -№1.-С17 .

33.  Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи //Педагогика, - 1995. - № 1. – с.17

34.  Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У.Жечко та ін. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 318 с.

35.  Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2002 р.) /О.М.Балакірєва, О.В.Биковська, О.В.Вакуленко та ін. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 232 с.

36.  Дети социального риска и их воспитание. Учебно-методическое пособие / под науч.ред. Л.М.Шипицыной. СПб.: Издательство «Речь», 2003. – с.144

37.  Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів) Частина ІІ К.: Столиця, 1998. – 292 с.

38.  Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування.

39.  Изучаем права ребенка (Методическое пособие для педагогов, представителей социальных служб и общественных организаций, которые работают с детьми). Симферополь, 2002. – 88 с.

40.  Ильенков З.В. Психическое развитие детей, воспитывающихся вне семьи.-М.,1979.

41.  Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт/Г.М.Лактионова, Е.С. Шимиленко, И.В. Братусь Под ред. Г.М.Лактионовой. - К.: Науковий світ, 2001. – 61 с.

42.  Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право України. - 2001. - № 3.

43.  Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект)// Вопросьі психологии. -1993. -№3. - С.39-46.

44.  Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект) // Вопросы психологии – 1993. - № 3. – с. 39-46.

45.  Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів // Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 3.

46.  Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995. -№7/8.-С73.

47.  Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.

48.  Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. -23 вересня.

49.  КочкинаЛ.С. Подготовка детей-сирот к жизненному и профессиона­льному самоопределению в условиях дома детства. - М., 1998.

50.  Лангмеер Й., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. - Прага, 1984.

51.  Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. - М., 1987. -С.27І.

52.  Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия. – М., 1991. – с.222.

53.  Лотман Ю.М.Беседы о культуре. - СПб. 1994.

54.  Маннергеймская Лига защиты детей и молодежи / Актуальные проблемы социального воспитания.-М.,1990.-СЛ38.

55.  Мацвейко Н.О. Порядок усиновлення (удочеріння) // Профспілкові вісті. - 2000. - 17 листопада.

56.  Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт /Під ред. М.М.Коренєва, І.С.Лебець, Р.О.Моісеєнко. – К, 2003. – 239 с.

57.  Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /КомароваН.М., Волинець Л.С. таін. -К., 1998.

58.  Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей /Комарова Н.М., Бевз Г.М., Волинець Л.С. та ін.; - Керів.авт.кол.Н.М.Комарова. – К.: Видавництво, 1999. – 103 с.

59.  Міщенко Н.Ф. Незагойні рани дитинства // Рідна школа. - 1993. -№2.

60.  Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. - 1994. -№ 7.

61.  М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консиліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. -1997. -№1.

62.  Н.Гнездов О.М. Судовий порядок усиновлення дітей // Право України.1999.-№9.

63.  Наша сім'я : методичні рекомендації прийомним батькам. - К: Український ін-т соціальних досліджень, 1999.

64.  Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994.-С.176.

65.  Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.

66.  Ожегов С.И. Словарь русского языка. -М.,1978.

67.  Озерская Ф.С. Воспитательные учреждения Ведомства императрицы Марии.

68.  Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки /Навч. посібник. - К, 2004. – 172 с.

69.  Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением / Под ред. В.С.Мухиной. - М., 1989. - С.325.

70.  Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. - М., 1963.

71.  Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения/ Под ред. Лазутовой Н.М. - М.,1991.

72.  Палешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України.- 1996. -№ 7.

73.  Педагогическая знциклопедия. - М., 1964. - Т. 1.

74.  Педагогическая энциклопедия. – М., 1964. - Т.10

75.  Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування)-К.: Логос, 2000–87 с.

76.  Право України. - 2001. - № 8. 21 .Егошина В.Н., Ефимова Н.В. Из истории призрения и социального обеспечения

77.  Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М., 1990.

78.  Психологічні аспекти роботи з дітьми-сиротами / Л.Осьмак. -Обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. - 1998. - № 3.

79.  Психологічні особливості розвитку дитини в умовах інтернатного закладу: Метод, рек. /Упоряд. О.Г. Антонова-Турченко. - К.: РНМК, 1992.-С.264.

80.  Раннее социальное сиротство: Учебно-методическое пособие (медико-социально-психологические проблеми). - М.,1994.

81.  Рівненський обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. -1998.-ЖЗ.-С.8.

82.  Робота з дитиною у прийомній сім’ї. Методичний посібник. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.

83.  Рожкова Г.С., Супрун М.О. Планування виховної роботи в школах -інтернатах // Рідна школа. - 1995. - № 5.

84.  Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 – 412 с.

85.  Социальные проблемы сиротства. М., 1992.

86.  Соціальна педагогіка. Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.

87.  Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф.А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352 с.

88.  Стог А. Об общественном призрении в России. – СПб., 1995. – с.102.

89.  Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. – Москва – Тула, 1993. – с.158.

90.  Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 1995. – 63 с.

91.  Ю.Воскобойникова С.А. Нет чужих детей. Раздумья о проблемах

92.  Яковенко В.С. Дитина сирота: розвиток, виховання, усиновлення. Кіровоград. 1997. – 174 с.

Додаток 1

Приклад аналізу малюнка за методикою «Моя сім'я»

Саша М., 8 років (з контрольної групи)

Почала малювати з геометричних фігур (трикутники, коло, прямокутник, ще коло). Заштрихувала. Потім намалювала будинок, траву, хмари, сонце, брата Олега, маму і себе (нечіткий образ) у вікні. Перелік гіпотез щодо подібного малюнка може бути наступний:

- зображення спочатку геометричних фігур і їх штрихування може свідчити про те, що спогад про рідних пов'язаний з негативними переживаннями;

- перебільшена увага до деталей говорить про тривожність, уникнення даної теми:

- деформована (нечітка) фігура автора, зображена останньою, говорить про відчуття відторгнення своєю сім'єю і конфліктності щодо інших;

- акцент (штрихування чорним кольором) на даху – про стурбованість дитини; несприятливу психологічну атмосферу;

- відсутність дверей і зображення великого чорного каменя поряд – про психологічну недоступність;

- сонце - символ материнської любові;

- наявність хмар - понижений настрій;

- штрихування - емоційна напруженість.

Розповідь дитини про свою сім'ю : «Мама мене любить, а брата немає. Вони часто сварилися, я допомагала мамі прибирати і готувати. Живемо ми добре. Тільки мама більше до мене не приходить. Олег пішов з дому, я сильно плакала. Тут до мене добре відносяться, але я хочу назад додому. Друзів у мене поки що немає.»

Реальна сімейна ситуація: Батьків рік тому позбавили батьківських прав, до цього дівчинка разом із старшим (15 років) братом жила в умовах неблагополучної сім'ї (алкоголізм матері, відсутність батька). Адаптація до умов життя в інтернаті проходила складно, дівчинка замикається в собі, тривожна, емоційно нестійка, зазнає труднощів у навчанні.  Саша внутрішньо напружена, часто конфліктує, опирається, агресивно налаштована по відношенню до дітей.

Додаток 2

Опис проективної методики малюнку «Автопортрет»

"Автопортрет" (адаптація Р. Бернса) є однією з проективних методик і, як будь-яка інша проективна методика, вимагає спеціальних знань при обробці результатів. При правильній інтерпретації достовірність отриманих результатів вважатиметься досить високою.

За допомогою "Автопортрету" можна вивчати різні компоненти в структурі особи, і, в першу чергу, він припускає вивчення особливостей самоусвідомлення, самовідносин і самооцінки. Даний тест може досліджувати і тривожність, як одну з психоемоційних особових характеристик. Перевагою цього тесту є також те, що в малюнку можуть міститися переживання дуже особистого характеру, які містять, як свідомі, так і несвідомі плани.

За визначенням, автопортрет - це зображення людини, створеної нею самою. Для психодіагностики важливо, якою мірою автопортрет як зображення його творця вичерпує свою модель і обмежується нею, а також за якими типологічними ознаками можна його розрізняти.

Автопортрет має кілька ліній розвитку, рівно як і вершини його художнього втілення. Узагальнюючи різноманітність форм автопортретів, можна виділити наступні:

- зображення особи як центральної фігури; дуже часто це графічне зображення;

- зображення портрета в інтер'єрі, що доповнює і відтіняє портрет;

- зображення одночасно кількох автопортретів, що розрізняються за віком, що характеризує різні вікові етапи життєвого шляху (не зустрічається в автопортретах, виконаних дітьми до 11 років);

- автопортрет-метафора

- сюжетний автопортрет, виконаний в звичайній, цілком реальній ситуації, тобто в колі близьких друзів, де автор розмовляє, їсть, п'є, прогулюється і т д.;

- виняткова ситуація, але цілком реальна, при якій зображається участь в якій-небудь важливій події, що відбувається насправді;

- зображення вигаданої, фантастичної ситуації, в якій автор ніколи не був, і все це відбувалося без нього.

Інтерпретація I.

Тест "Автопортрет" адаптований Р. Бернсом (США, Інститут людського розвитку, м. Сієтл), який пропонував намалювати себе одного або з членами сім'ї, колегами по роботі. "Ви можете прийти додому, закричати або заплакати, - пише Р. Бернс, - але ви не можете це зробити на роботі. Все це відіб'ється у вашому малюнку". Р. Бернс трактує елементи, які можуть бути виявлені в автопортреті таким чином.

Голова. Малюнок великої голови звично припускає великі інтелектуальні претензії або незадоволеність своїм інтелектом. Малюнок маленької голови звично відображає відчуття інтелектуальної або соціальної неадекватності.

Очі. Великі очі на малюнку припускають підозрілість, а також прояв заклопотаності і гіперчутливості по відношенню до громадської думки. Маленькі або закриті очі звично припускають самозаглиблення і тенденцію до интроверсии.

Вуха і ніс. Великі вуха припускають чутливість до критики. Акцент, зміщений на ніс, припускає наявність сексуальних проблем. Виділені ніздрі свідчать про схильність до агресії.

Рот. Виділений рот припускає примітивні оральні тенденції або можливу утрудненість з мовою. Відсутність рота означає або депресію, або млявість в спілкуванні.

Руки. Символізують контакт особи з навколишнім світом, скуті руки припускають жорстку, обов'язкову, замкнуту особистість. Мляво опущені руки припускають неефективність. Тоненькі, слабкі руки припускають фізичну або психологічну слабкість. Довгі, сильні руки припускають амбітність і сильну особистість, залучену в події зовнішнього світу. Дуже короткі руки припускають відсутність амбітності і відчуття неадекватності.

Ноги. Довгі ноги означають потребу в незалежності. Великі ноги - потребу в безпеці. Малюнок без ніг означає нестабільність і відсутність основи. Дезертири, наприклад, часто малюють людей без ніг.

Інтерпретація II (інтеграційно-оцінна).

Нашим завданням стала розробка тесту "Автопортрет" для виявлення індивідуально-типологічних особливостей дітей-сиріт, їх уявлень про себе, своєї зовнішності, особистості і відношення до неї.

Мета методики: виявлення індивідуально-типологічних особливостей дитини.

Матеріал: кольорові олівці, простий олівець, ручка, аркуш паперу

Інструкція: «Намалюй себе таким, яким себе бачиш».

При аналізі малюнків виділяються ознаки зображення на основі яких всі малюнки можна об'єднати таким чином:

1.       Естетичне зображення - виконується особами, що мають художні здібності. По графічним тестам і по тесту "Автопортрет", зокрема, завжди можна розрізнити осіб, що володіють "рукою художника". Легкість, гнучкість ліній, виразність рис, лаконічність образу відрізняють малюнки цих людей.

2.       Схематичне зображення - у вигляді особи, схеми тіла, бюста, намальованих в профіль і анфас; частіше до такого типу зображення тяжіють особи інтелектуального складу (мислителі, по І. П. Павлову), для яких важливо одержати найбільш загальні уявлення про явище; частковості і деталі їх цікавлять у міру потреби. Мабуть, це зображення відповідає синтетичному когнітивному стилю з тенденцією до узагальнення.

3.       Реалістичне зображення - виконане з ретельнішими подробицями, тобто промальовуванням особи, волосся, вух, шиї, одягу. Звично так малюють люди, що відрізняються великою педантичністю, схильні до деталізації, аналітичного когнітивного стилю.

4.       Метафоричне зображення - людина зображає себе у вигляді якого-небудь предмету, наприклад, чайника або хімічної пробірки, спортивного снаряда, тварини, рослини, літературної персонажа і т.д. Таке зображення виконують особи художнього складу, що володіють розвиненою фантазією уяви, творчими здібностями і, зрозуміло, відомою часткою відчуття гумору.

5.       "Автопортрет в інтер'єрі" - зображення людини в оточенні яких-небудь предметів, на тлі пейзажу, кімнати і т.д.
Очевидно, до такого роду зображенню схильні особи що володіють здібністю до сюжетного опису, а також спрямованістю на зовнішнє наочне оточення.

6.       Емоційний автопортрет - людина відобразила себе в якому-небудь емоційному стані, часто є шаржем або нагадує його. Мабуть, особи, що володіють вищою емоційністю, що рефлексують власний стан, схильні такого роду малюнку. Причому емоція, що переживається, може бути часто протилежна тією, яка зображається. Наприклад, сумна людина часто малює всміхнене обличчя і т.п.

7.       Зображення пози або рухи - людина зображає себе в період здійснення якої-небудь дії. Можливо, такий тип зображення свойственен особам з виразними рухами захопленістю спортом, танцями і т.п.

8.       Зображення автопортрета із спини - замість особи малюється потилиця; звично таке зображення властиве людям, що володіють суперечністю у відношенні до інструкції, наприклад, експериментатору і т. д., або при небажанні малювати особу і інші зображення.

Виділені групи малюнків дозволяють виконати перший етап обробки матеріалу. Матеріал, одержаний в тесті «Автопортрет», можна також упорядкувати по схемі Ріда:

- зображення кількох автопортретів при інструкції намалювати один - розумовий екстраверт;

- органічний малюнок - на тлі зображення живої природи, в оточенні рослин, тварин і т.д. - розумовий інтроверт;

- гаптичний малюнок - зображення себе в якомусь стані, часто в стані хвороби "болить зуб", "болить голова" і т.д. - сенсорний інтроверт;

- емфатичний малюнок - зображення себе в якій-небудь емоційній атмосфері, що йде ззовні (сварка, бійка, втеча), - сенсорний екстраверт.

- декоративний малюнок - зображення портрета в явно прикрашеному вигляді, в красивій рамочці, з присутністю квітів і іншого декору - сенсорний естраверт;

- імажинарний малюнок - зображення себе у вигляді якого-небудь персонажу з літературно-художнього твору, а також створеного у власному зображенні - емоційний інтроверт;

- ритмічний малюнок - зображення, в якому підкреслюється рух, тобто зображення рухомої людини - що йде, що біжить по сходам і т.д. - інтуїтивний екстраверт.

- структурний малюнок - зображення себе "як є": голова, руки, ноги і т.д., може бути зображена одна особа, бюст, може бути зображення в повний зріст - інтуїтивний інтроверт.

Для повнішої інтерпретації тесту необхідна подальша робота по зіставленню показників, що виявляються при обробці малюнка, з показниками інших методик і даних спостереження, що й було зроблено у дипломній роботі.

Додаток 3

Опис особової методики «Драбинка»

Методика «Драбинка» спрямованана на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

Дана методика призначена для виявлення системи уявлень дитини про те, як вона оцінює себе сама, як, на її думку, її оцінюють інші люди, і як співвідносяться ці уявлення між собою.

Мета дослідження: визначити особливості самооцінки дитини (як загального відношення до себе) і уявлень дитини про те, як її оцінюють інші люди.

Матеріал і устаткування: намальована драбинка, фігурка людини, аркуш паперу, олівець (ручка).

Процедура дослідження

Процедура дослідження є бесідою з дитиною з використанням певної шкали оцінок, для визначення рівня, на який вона сама поміщає себе і імовірно визначає те місце, куди її поставлять інші люди.

Проведення тесту

Дитині дають аркуш з намальованими на ньому сходами і пояснюють значення сходинок. Важливо прослідкувати, чи правильно зрозуміла дитина ваше пояснення. У разі потреби слід повторити його. Після цього ставлять питання, відповіді записують.

Аналіз результатів

Перш за все, звертають увагу, на яку сходинку дитина сама себе поставила. Вважається нормою, якщо діти ставлять себе на сходинку «дуже хороші» і навіть «найкращі» діти. У будь-якому випадку це повинні бути верхні сходинки, оскільки положення на будь-якій з нижніх сходинок (а тим більше на найнижчій) говорить не про адекватну оцінку, але про негативне відношення до себе, невпевненість у власних силах. Це дуже серйозне порушення структури особистості, яке може привести до депресій, неврозів, асоціальної поведінки у дітей. Як правило, це пов'язано з недбалим відношенням до дітей або суворим, авторитарним вихованням, при якому знецінюється сама дитина, яка приходить до висновку, що її люблять тільки тоді, коли вона добре поводиться. А оскільки діти не можуть бути хорошими постійно і вже тим більше не можуть відповідати всім домаганням дорослих, виконувати все їх вимоги, то, природно, діти в цих умовах починають сумніватися в собі, в своїх силах і в любові до них батьків. Також не упевнені в собі і в батьківській любові діти, якими взагалі не займаються удома. Таким чином, як ми бачимо, крайня зневага дитиною, як і крайній авторитаризм, постійна опіка і контроль, приводять до схожих результатів.

Конкретно про відношення дорослих до дитини і про їх вимоги говорять відповіді на питання про те, куди їх поставлять дорослі - тато, мама, вихователь. Для нормального, комфортного самовідчуття, яке пов'язано з появою відчуття захищеності, важливо, щоб хтось з дорослих поставив дитину на найвищу сходинку. У ідеалі, сама дитина може поставити себе на другу сходинку зверху, а мама (або хтось інший з рідних) ставить його на найвищу сходинку.

Додаток 4

Опис особової методики «Три бажання»

Методику «Три бажання» розроблено для дослідження усвідомлених мотиваційних переваг дитини.

Інструкція:
Уявіть собі, що ви впіймали золоту рибку, яка погодилась виконати три найзаповітніші ваші бажання, про виконання яких ви часто мрієте.

Діти пишуть на підписаних аркушах (або висловлюють вголос) три будь-яких свої бажання, які прийшли їм на думку. Аркуші збирають. Далі всі бажання можна класифікувати таким чином:

1.   Широкого альтруїстичного плану, коли діти вболівають за долю світу, рідних, тощо.

2.   Бажання, пов'язані з близьким оточенням дитини

3.   Бажання, направлені на придбання якихось умінь, отримання освіти

4.   Бажання фантазійно-пригодницького плану

5. Бажання, направлені на досягнення яких-небудь матеріальних благ