Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності

18955
знаков
0
таблиц
0
изображений

2. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності

Суспільство на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хоча спосіб їх ре­алізації суттєво відрізнявся у процесі соціогенезу. У первісному суспільстві, яке характеризувалося природ­ною цілісністю життєдіяльності людей, ці функції реа­лізовувались переважно через інститут сім'ї і систему родинних зв'язків. З розвитком суспільства ці соціаль­ні інститути постійно трансформувалися, передаючи частково або повністю обов'язки щодо підтримки своїх членів іншим соціальним інститутам. Особливо актив­но включалися у цей процес церква, релігійні, профе­сійні, територіальні громади, благодійні організації, а згодом і держава.

Виникненню соціальної роботи як фаху передувало суспільне визнання необхідності задоволення потреб пев­них груп людей у сторонній допомозі й підтримці. Перед­історія соціальної роботи охоплює такі послідовні етапи:

1) первіснообщинні і родові форми, церковно-монас­тирська допомога;

2)  зародження державних і громадських підходів;

3)наукова філантропія, пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців створити теоретичну і цінніс­ну базу своєї діяльності.

Антропологічні дослідження свідчать про функціо­нування певної суспільної допомоги у давньому світі. Наприклад, у Давньому Єгипті (2700—2200 pp. до н. є.) турбота суспільства була спрямована насамперед на збе­реження трудових ресурсів. Вона була прерогативою держави, зацікавленої в підтримці життєвого рівня лю­дей, зайнятих на суспільних роботах — будівництві ка­налів, пірамід, гробниць і храмів. Ця допомога мала на меті запобігання голодним бунтам, які загрожували стабільності держави. Для цього у Давньому Єгипті ви­користовували методи централізованого планування виробництва, розподілу продуктів харчування серед різних регіонів, міграційну політику.

У Давньому Китаї (І ст. до н. є.) побутувала думка, що в надзвичайних ситуаціях слід вдаватися до таких заходів, як безплатний або за мінімальну плату розпо­діл зерна; використання незайнятих земельних ділянок для засіву безплатним зерном; переселення голодуючих у благополучні регіони країни.

В античних державах (Давня Греція, Давній Рим) допомога бідним мала прагматичний характер, оскіль­ки забезпечувала врегулювання політичних проблем, особливо у передвиборчий період, що сприяло виживан­ню суспільства, утвердженню в ньому духу солідарно­сті. За словами сучасного російського науковця Олексія Козлова, суспільна допомога була «відображенням по­треби суспільства у забезпеченні його трудовими ресур­сами, пом'якшенні наслідків соціальних заворушень, які приносять суспільству розруху, людські жертви і перешкоджають стабільному розвитку економіки, а та­кож потреби в об'єднанні суспільства навколо держави і уряду для її зміцнення і для захисту національних ін­тересів».

Становлення суспільної допомоги часто пов'язують з іудейськими і християнськими традиціями, які ґрунту­ються на переконанні, що світ тримається на добрих справах. В іудейському суспільстві діяла система під­тримки, заснована на альтруїзмі, любові до ближнього, ідеї взаємодопомоги («Всі євреї відповідальні один за одного»). Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси, джерелами поповнення яких були податки, пожертвування, спадщина, заповіти на благодій­ність, штрафи, орендна плата за користування майном общини. Зібрані кошти спрямовувалися на адресну під­тримку бідних, викуп полонених, створення спеціаль­них їдалень для бідних. Важливою частиною синаго­гального богослужіння був збір пожертвувань для бід­них. В іудейській культурі також був обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем. А законодавчо встановлені податки у Давньому Єруса­лимі передбачали перерозподіл прибутків серед нуж­денних.

Ідеологія перших християнських общин (І ст. н. є.) віддавала перевагу духовності, а не вимогам закону і гро­мадянських традицій. Перші християни вкладали в по­няття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна община функціонувала і як орган піклування, який організовував відвідування убогих і хворих, допо­могу їм. Перші християни роздавали хліб нужденним, приймали вигнанців, не запитуючи, звідки вони, не ці­кавлячись їх національністю, соціальним станом та ін. Переслідувані римською владою, перші християнські об­щини збирали гроші на допомогу хворим і ув'язненим. Служіння людині вони трактували як служіння Богу.

З часом кількість прихильників християнства, в то­му числі серед імущих верств населення, зростала, по­ліпшувалося і ставлення до нього правителів Римської імперії, на територіях якої християнство розвивалося протягом перших чотирьох століть свого існування. Цей процес увінчався об'єднанням общин у єдину організа­цію — церкву, якою управляли єпископи, котрі на своїх зібраннях вирішували не тільки внутріцерковні справи, а й опікувалися допомогою людям, які потерпали від різ­них негараздів. Наприклад, Вселенський собор 437 р. зо­бов'язав єпископів піклуватися про вдів і сиріт. У 1100 р. Римська (католицька) церква видала Декретуй — звід канонічних законів з теорії і практики благодійництва, який справедливо вважають однією з перших теоретич­них настанов у галузі суспільної допомоги.

В Україні суспільна допомога і благодійність запо­чатковані в період Київської Русі, за іншими тверджен­нями — у доязичницькі часи. Архаїчна форма допомоги у давніх слов'ян, що населяли українські терени, фор­мувалась як відчуття «належності до цілого» — люд­ської спільноти, природи, космосу. Організована на цих засадах допомога і взаємодопомога у давніх слов'ян реплізовувалася в культових, общинно-родових і госпо­дарських формах: люди зверталися до жерців, віщунів задля подолання конкретних життєвих проблем. З оформленням інституту релігійних свят виникають братчини (мирщини, зсипки), під час яких жителі одно­го або кількох поселень віддають певну частину продук­тів на суспільні потреби. Общинно-родова підтримка виявлялась у виділенні землі, приймацтві, призначенні «громадських» родичів, піклуванні про «вихованців», «годованців», вдів тощо. Господарські форми допомоги (толоки, складчини, супряга) надавались в екстремаль­них ситуаціях тим, хто постраждав від пожеж, повеней, втратив худобу тощо.

З прийняттям християнства на Русі архаїчну модель допомоги вразливим групам населення замінила конфе­сійна, закорінена в головній заповіді християнського віровчення — любити Бога і любити ближнього, як са­мого себе. Провідними формами суспільної допомоги на той час були княже піклування, церковно-монастир­ська допомога, приходська допомога, милостиня. Як правило, допомога була справою окремих осіб, пройня­тих ідеями християнської моралі, і не вважалася обов'язком держави.

У середні віки суспільну допомогу здебільшого нада­вали церковні організації; на зміну монастирським фор­мам допомоги приходили парафіяльні, які передбачали надання матеріальної допомоги, позик нужденним чле­нам громади, а також їх виховання й перевиховання.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у світовій суспільно-політичний думці сформувався ліберально-демократичний напрям, ідеологом якого був англій­ський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632— 1704). За його переконанням, держава має захищати й оберігати власність, безпеку громадян, права, особисті інтереси, індивідуальні свободи людини.

 

3. Соціальна діяльність Нового часу.

Розпочата в XVII—XVIII ст. секуляризація (звіль­нення від релігійного впливу суспільного й особистого життя) спонукала до участі світської науки в осмислен­ні різноманітних аспектів суспільної допомоги. Цей процес сприяв усвідомленню обов'язків і ролі держав­них інститутів в організації соціальної допомоги, нау­ковому осмисленню понять «соціальна норм» і «патоло­гія», а також явищ, які вони позначають, стимулював розвиток громадської і приватної благочинності. З роз­витком держави і поширенням світських тенденцій ідеї допомоги розкриваються й пропагуються не тільки у працях діячів церкви, а й у державних указах, постано­вах, збірниках. В Україні цей процес розгортався під впливом розпочатої ще у другій половині XVII ст. пере­орієнтації науки на дослідження соціальної проблема­тики.

У XVIII ст. в Російській імперії було започатковано систему суспільної опіки, що означало перехід до дер­жавної системи піклування про бідних і немічних. З XIX ст. почали функціонувати богадільні при монас­тирях, а також установи приказів суспільної опіки, роз­раховані на людей із всіх суспільних станів, які не мали родичів для матеріальної підтримки і забезпечення (убогі, каліки, люди похилого віку, вдови, невиліковно хворі, душевнохворі). Одночасно вони діяли і як пені­тенціарні (виправні) заклади для певних груп засудже­них: скалічених волоцюг, нездатних іти етапом у Сибір; жінок з немовлятами; скалічених солдатів арештант­ських рот; виключених із духовного сану осіб. Крім цьо­го, в Україні, як і в інших європейських країнах, ви­никали «робітні будинки» («будинки працелюбства»), що надавали притулок та здійснювали примусове тру­дове виховання й перевиховання представників окре­мих груп населення.

Соціальна робота вкорінена не тільки в традиції ми­лосердя, а й у традиції боротьби із «соціальними патологіями». Історія свідчить, що різні культури перейма­лися виявленням соціальних аутсайдерів і боротьбою з проблемами в душах людей. Іудео-християнські вчення причини негараздів убачали у гріховності людини, тому виступали за покарання незгодних із моральними нор­мами.

В епоху Просвітництва стверджувалося, що бідність є породженням схильності до пияцтва, неуцтва або де­фіцитом моральної волі. Тому змінити життя людини може не тільки матеріальна допомога, а й переконання і дружній вплив. Визнання провідної ролі людських слабкостей є концептуальною основою, на якій і донині ґрунтується практика фахової соціальної роботи. Проте у просвітницькі часи ці ідеї не було втілено в життя, що було спричинено економічними умовами і релігійними переконаннями членів благодійних організацій.

Наприкінці XIX ст. теологічний й суспільно-благо­дійний підходи в наданні соціальної допомоги поступи­лися місцем правовому підходу. Ухвалені закони започаткували розвиток державної системи соціального за­безпечення, формування державно-муніципального навчання тощо. Одночасно розвивалися профспілки й каси взаємодопомоги, на які спиралася система соці­ального страхування. Набували поширення соціально-радикальні ідеї марксизму та фемінізму, основою яких було переконання у несправедливості розподілу су­спільних ресурсів та балансу влади між представника­ми різних соціальних груп у суспільстві, зокрема най­маних працівників і власників, жінок і чоловіків. На цей час, за переконанням більшості дослідників, припа­дає професіоналізація соціальної роботи, утвердження ідеї створення державної системи соціального забезпе­чення як інструмента реалізації соціальної політики, орієнтованої на визнання загальних прав людини.


Використана література.

 

1.         Малько А. Соціальна робота і соціальна педагогіка // Соціальна політика і соціальна робота. — 2000. — № 3,4.

2.         Милосердие: Учеб. пособие / Под ред. М. П. Мчделова. — М.: РОССПЭН, 1998.

3.         Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ. — К., 2000.

4.         Попович Г. Соціальна робота і міждисциплінарне співробітниц­тво // Соціальна політика і соціальна робота. — 2001. — № 1.

 


Информация о работе «Виникнення та еволюція соціальної роботи»
Раздел: Социология
Количество знаков с пробелами: 18955
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
314875
0
0

... » [11, с.773]. Отже, завершуючи огляд наукових джерел, видається можливим стверджувати, що, незважаючи на розробку у зазначених працях окремих ас-пектів формування й розвитку соціальної держави, ці проблеми залишаються недостатньо опрацьованими у рамках загальнотеоретичного державознавства і правознавства. А відтак — потребують подальших досліджень. 1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності ...

Скачать
62656
0
0

... ія “Меценати та їх роль в розвитку науки, освіти і культури Придніпров’я” (Дніпропетровськ, 29 березня 2007 р.). АНОТАЦІЇ Гринчак М. О. Промислова буржуазія Півдня України та еволюція її соціально-економічних вимог у ІІ половині ХІХ – на початку ХХ сторіччя. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Дні ...

Скачать
147909
3
0

... тоді вони їй будуть заважати, а не допомагати. Отже, використання програм реабілітації сприяє усвідомленню дитиною необхідності позбавитися від хімічної залежності та скорішому одужанню, поверненню до нормального життя. 2.3 Психокорекційна робота Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його ...

Скачать
173638
2
0

... яльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у прийомні сім’ї зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічно поширюється. Соц ...

0 комментариев


Наверх