Весілля - провідна форма духовної і традиційної культури
Еволюція весільної обрядовості українського народу в системі наукових досліджень
Духовна культура як основа українського весілля
Передвесільні обряди як фактор створення сімї
Духовність у весільному циклі
Духовний елемент у післявесільних обрядах і звичаях
Навигация
Духовний елемент у післявесільних обрядах і звичаях
Весілля в духовній культурі українського народу
117278
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.3 Духовний елемент у післявесільних обрядах і звичаях
Стан духовності і культури сучасного людства викликає відчуття тривоги, що все більш росте, за його майбутнє. Ми стали свідками, очевидцями і учасниками наростаючих темпів деградації як духовності, так і культури і розуміємо, що якщо цей процес не зупинити, то катастрофа сучасної цивілізації в загальнопланетарному масштабі стане неминучою.
На Н.А.Бердяєв думку, західна культура перейшла в цивілізацію, тобто в свою фактичну протилежність, бо культура відбулася від культу, від релігії, від храму, цивілізація ж є оболонка культури, що має суто чоловіче походження. Культура - явище перш за все духовне, цивілізація - матеріальне. Культура має душу, цивілізація - лише методи і знаряддя. Культура гордиться своїм минулим і тримається традиції, цивілізація гордиться справжнім і її мало цікавлять минулі досягнення і могили предків. Культура прагне до вічного, цивілізація живе сьогоднішнім днем: тут і зараз.
Демократія утилізувала культуру, перетворює її на засіб політики і економіки. Цивілізація позбавляє культуру її основи, її стрижня - духовності, без чого культура гине.
Без розуміння вищевикладених істин нам не зрозуміти суть тих духовних і культурологічних процесів, які відбуваються в нашій вітчизні, тим більше що прозападнически настроєна частина нашого населення постійно і наполегливо продовжує закликати нас увійти до лона західної цивілізації і залучитися до її “великих” культурних досягнень. Абсолютно очевидно, що це загрожуватиме нам неможливістю відродження національної духовності і загрожує наший національній культурі, а отже і національній ідентичності. Піти на це можуть тільки люди що повністю втратили національне і патріотичне почуття, зв'язок з культурою свого народу [2;с.120] наголосив Березовський.
Першим і основним показником рівня і якості культури є не її зовнішні атрибути, а її духовна внутрішня глибина. Не запліднена духовно, культура перетворюється на сурогат, пустушку, підробку в маскульт, модерн поста і інші явища антикультури.
Розвиток духовної культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося могутнім рухом росту національних культур. Саме наш час показав обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною стосовно всіх інших, регіональних і національних.
Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища. [2;с.230] як зазначає Березовський. Cаме це ми бачим по зміненню після весільних обрядів.
Післявесільні обряди повинні були зміцнити зв'язок між родинами молодих і полегшити призвичаєння молодої в чужому домі. Через день-два молодий кликав гостей на «пропій». За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на міни: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у віно під час сватання і заручин. З Нього приводу влаштовувалась гостина.
Останній післявесільний обряд — калачини (Гуцульщина), честь, дякування (Львівщина), хлібини (Хмельниччина, Волинь) або розхідний борщ — відбувався через місяць після весілля. Молодий купував калачі й напої, кликав весільних батьків та інших гостей, щоб запити своє ґаздівство. Цей останній акорд весілля відбувався зі співами і танцями.[39;28] за дослідами Несена.
Пережовіни (заговіни, пережовани). Невід`ємною частиною народного весілля на Підляшші були гостини молодої та молодого. Вони мали на меті закріпити створення нової сім`ї, а також зміцнення зв`язків між обома родинами.
У четвер родичі молодих та найближчі знайомі збиралися в молодого, натомість у суботу – у батьківській хаті молодої. До того часу молодиця не могла відвідати своїх батьків. Отож, від неділі це був перший ї візит до рідної хати, але вже не як член сім`ї, а як гість.
Пережовини завершували традиційне весілля українців. На жаль, народні традиції весілля у цій місцевості вже майже занепали, тож варто берегти усі відомості про них з надією на те, що прийде знов час Відродження.
Післявесільний цикл включає обряд «Калачини» (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини), спрямований на зміцнення зв’язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду.
Колачини (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини) — обряд післявесільного циклу, спрямований на зміцнення зв’язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Відбувалися Колачини, як правило, через місяць після весілля у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчими родичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками.
Серед українців Карпат був поширений обряд міни — відвідування молодими батьків дружини. Під час гостини тесть віддавав зятю те, що обіцяв (мінив) йому, коли укладали шлюбну угоду.
Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкування молодих з родичами та свояками: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина — відвідування молодою своїх батьків; пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.
Святкова реалія зі сталим структурним ядром має варіативні форми розгортання композиції, що створює враження поступового перетікання обрядового дійства із одного ансамблю в інший. Згадані ареали локалізуються відповідно у північно-східній, північній, південній та північно-західній частинах регіонах. Їх ареальну специфіку формують способи розгортання весільного дійства, порядок виготовлення, матеріал, кількість та зовнішній вигляд головних атрибутів, окремі учасники весільної процесії та їх функції.[6;с100]
Весільна обрядовість обстеженої території зберегла систему просторового розгортання дійства шляхом поступального здійснення етапних заходів, пов′язаних із ритуально визначеними місцями житлового простору, що володіли сакральними функціями. Таким чином, ми маємо справу з обрядовими актами, які можна вважати етнографічним субстратом давно втраченої міфологічної топіки1.
Відродити традиції весільної обрядовості — це зробити важливий крок до повернення скарбниці української духовної культури, що має величезне виховне значення у розбудові нації.
ВИСНОВКИ
Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної науки обрядознавства, проблему феномену весілля в духовній культурі українців. На основі вивчення та аналізу низки літературних джерел із зазначеної проблеми та спостережень за шкільної практикою, власного досвіду, ми прийшли до наступних висновків і узагальнень.
Українське весілля є етнокультурним феноменом духовної практики людини та складовою народної культури, яке зберігає системно пов`язані між собою всі три ціннісні джерела - доетнічні (архетипні), етнічні й національні, яскраво розкриваючи "Дух" нації.
У весільній обрядовості відбувається процес передачі етнокультурної інформації між поколіннями, що забезпечує спадкоємність самобутності етносу. У весільному обрядово-мистецькому комплексі міститься значний життєвий досвід українського народу, який передається художніми засобами.
Духовна культура – найважливіший вид культури, що включає інтелектуальну і естетичну діяльність людства, - безсумнівно, має пріоритетну значимість, тому що задоволення високих духовних запитів людства – місія набагато більш піднесена й істотна. Духовну культуру в цілому справедливо вважати домінантою структури культури. На доказ перелічимо деякі з найбільш істотних форм духовної культури: релігія, мистецтво, філософія, наука.
Через структуру весілля ми розкрили духовність весільної обрядовості тепер можна сказати що весілля наділене безллічу духовних компонентів які вміщаються починаючи від обрядів, традицій, чиннів до атрибутики які несуть в собі неабияке значення для добродуту створеної сімї та майбутнього покоління.
Історично саме українське весілля увібрало в своїй структурі та звичаєвій обрядовості пережитки як матріахального так і патріахального періоду розвитку, первіснообщинного ладу.Весільна обрядовість зберегла пережитки родового ладу. Весілля — це суспільний акт, і до нього причетна вся родина, особливо при обряді «приносин»,печенні короваю, плетенні вінків, посаді, «перепої» тощо.
Весільні звичаї та обряди українського народу є цінною культурною спадщиною, важливим джерелом для вивчення життя і побуту трудящих мас. Весільна обрядовість і звичаєвість українців дають широке уявлення про моральні, етичні, естетичні погляди народу, різноманітні аспекти його життєдіяльності. Весільний обряд і на сучасному етані розвитку сучасного суспільства викопує важливі соціально-виховні функції.
Гуманістична сутність обряду одруження формує риси моральної чистоти і духовного багатства людини. Історично, звичайно, весільна обрядовість на Україні відзначається своїми локальними особливостями. Багатство і різноманітність в обрядовості пояснюються етнокультурними зв'язками і взаємовпливами окремих народів у процесі історичного розвитку.
Останнім часом відроджується традиційне весілля. Воно, як і колись, складається з трьох основних циклів: передвесільного, власне весілля і післявесільного, але значно скорочених і трансформованих. Таке весілля починається зі сватання, включає запросини, торочини та дівич-вечір, гостину, розподіл короваю, обдарування. Завершується весільна обрядовість колачинами. Кожен з цих обрядів має духовне підрутття.
Весільний ритуал характеризується не лише стійкістю традиції, але і динамічними процесами, обумовленими багатьма історичними чинниками. Сучасна цивілізація, на жаль, пов′язана з соціальними та екологічними катаклізмами, ідеологічними втручаннями, репресивними заходами, які призводять до руйнування духовних цінностей народу і традиційної культури. Подальше вивчення законів побутування обрядів як частини народної культури. дозволить проникнути у світогляд і духовну спадщину минулого і відкриє нові перспективи для культуротворчого процесу.
Список використаної літератури:
1. Алексєєв П.В., Панин А.А. Философия. Ученик. – М.: Проспект, 1999.
2. Березовський І.П. Вивчення традиційно-побутової культури народу - важливе завдання етнографічної науки //Народна творчість та етнографія. - 1986. - №6. - С.12.
3. Березовський І.П. Українська народна творчість (20-30 рр. XX ст.). / Березовський. - К.: Наукова думка, 1973. - 152 с.
4. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К.: Довіра, 2000. – 368 с.
5. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. – М.: Искусство, 1971 – 544 с.
6. Борисенко В.К. Берегиня. Українські народні пісні. - К.: Мистецтво, 1991. - С.5-8.
7. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. – К.: Вища школа, 1988. – 188 с.
8. Борисенко В.К. Сватання: про обрядові дії // Наука і суспільство. - 1991. - №3. - С.24-26.
9. Большая Советская Энциклопедия. 2–ое издание, том 18,стр 507–510.
10. Г.Горленко. Нариси з історії української етнографії. - К.: Либідь, 2008.
11. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64
12. Весілля. - К.: Наукова думка, 1970.
13. Весілля: у 2 кн. / Упорядник М.Шубравська. - К.: Мистецтво, 1970.
14. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології / Ф.Вовк. - К.: Мистецтво, 1995. - С.219-223.
15. Вольтер. Философский словарь. – М.: Мысль, 2003.
16. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис в 2 т. - К.: Обереги, 1992.
17. Гаврилюк Н. Сімейні обряди нашої доби // Людина і світ. - 1990. - №3. - С.11-13.
18. Галаганова С.Г. Традиция и современность. - М.: Знание, 1993.
19. Гатальська С.М. Філософія культури. – К.: Либідь, 2005.
20. Гордійчук М. Фольклор і фольклористика. - К.: "Музична Україна", 1979. - 248 с.
21. Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії //Народна творчість та етнографія. - 1972. - №3. – 73с.
22. Данилюк А. Поліщуки. Хрестоматія з народознавства. – Рівне.: Державне редакційне видавництво, 1993. – 120 с.
23. Духовное производство: социально-философский аспект духовной деятельности. –М.: Наука,1981. – 352 с.
24. Етнографія і фольклор рідного краю (Укл. Мартинюк І.В., Угляренко Л.С., Цимбалюк І.М.) – К.: ІЗМН, 1996. –142 с.
25. Жигульский К. Праздник и культура. – М.:Прогресс, 1985. – 186 с.
26. Зоц В.П. Обряди і формування науково-матеріалістичного світогляду / В.П.Зоц// Становлення і функції радянських свят і обрядів. - К.: Наукова думка, 1983. - 159 с
27. Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні - К.: Наукова думка, 1974. - 159 с.
28. Інформаційна електрона бібліотека «Вікіпедія»
29. Калиновський Г. Опис свадебных украинских простонародных обрядов // В кн.: Свадьба: В 2-х кн. - К.: Наукова думка, 1970. - Т.1. - C. 68 - 74.
30. Кубійович В. Волинь // Енциклопедія українознавства. – К.: Довіра, 1993. - Т.І. - С.303-310.
31. Курочкін О.В. До історії сватання на Україні // Народна творчість та етнографія. - 1971. - №4. - С.77-81.
32. Курочкін О.В. Традиційна громада і побут // Українознавство. - К.: Наукова думка, 1994. - С.180-193.
33. Курносов Ю.О. Духовне життя та Україні в 20-30 рр. / Ю.О.Курносов //Український історичний журнал. - 1990. - №1. - С.93-110.
34. Культура і побут населення України: навчальний посібник / Під ред. В.І.Наулка, Л.Ф.Артюх. В.Ф.Горленка. - К.: Либідь, 1991. - 232 с.
35. Культурологія : теорія та історія культури Навч.посіб. Видання 2-ге перероблене та доповнене /За ред. І. Тюрменко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 368с.
36. Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К.: Освіта, 1992. -176 с.
37. Комарова А.І. Культурне відродження в Україні. – Львів.: Астерикс, 1993.
38. Короткий енциклопедичний словник з культури. — К.: Україна, 2003.
39. Кравченко В. Етнографічні та фольклорні матеріали: фонди ІМФЕ ім. М.Т.Рильського . - Ф.15-3. - №142. - С.69.
40. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу: істор.-етнограф, нарис - К.: Наукова думка, 1966. - 198 с.
41. Лозинський И.І. Українське весілля - К.: Наукова думка, 1992. - 169 с.
42. Мазаев А.И. Праздник как социально-художественное явление. – М.: Наука, 1978.
43. Новійчук В.І. Побутові традиції та художня творчість // Мистецтво та етнос. - К.: ІЕФМ, 1991. - С.174-193.
44. Несен І. І. Весільний обряд: традиційна структура // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Вип. 3. У межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2003.
45. Несен І. І. Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми. - К.: ІЕФМ, 2005.
46. Несен І. І. Культурні символи давнини: кінь у весільному ритуалі (на матеріалах Центрального Полісся) // Соціум, 2003. – № 3.
47. Несен І. І. Хліб у весільних обрядах українців (в контексті праці Хв. Вовка "Шлюбний ритуал та обряди на Україні") // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. - К.: Наукова думка, 2002.
48. Новикова Е.С., Кармин А.С. Культурология. – СПб.: Питер, 2004.
49. Пономарьов А.П. Мова наречених: про символіку заручин // Наука і суспільство. - 1988. - №10. - С.48.
50. Пономарьов А. Українська етнографія. - Київ: Либідь, 1994. - 317 с.
51. Потапенко О.І. Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - К.: Український письменник, 1995.-291с.
52. Правдюк О.А. Загальнослов'янська основа українського весілля / О.А.Правдюк //Словянське літературознавство. Вип.4. - К.: Наукова думка, 1968. - С.12-14.
53. Воропай. Звичаї нашого народу. – К.: Обереги, 1991
54. Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу. - К.: Наукова думка, 1965.
55. Ошуркевич О. Використання фольклору самодіяльними колективами Волині // Народна творчість та етнографія. - 1968. - №4. - С.84-8з.
56. Общественньй семейньй быт и духовная культура населення Полесья // Под. ред. В.Бондарчика. – Минск.: Наука и техника, 1987. - 249 с.
57. Попов Б.В., Ігнатов В.О., Степико М.Т. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навчальний посібник. – К.: Либідь., 1997. – 240 с.
58. Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. – К.: Наукова думка, 1992. – 110с
59. Симичев Д.А. Культурология: учебное пособие для вузов. – М.: «Приор», 1998 – 352 с.
60. Сумцов Н.Ф. О свадебных обрядах // Киевская старина. - 1881. -Т.Х. - С.210.
61. Сумцов Н.Ф. Хлеб в обрядах и песнях // Киевская старина. -1886. - Т.Х. - С.139.
62. Суханов И.В. Обычаи, традиции и преемственность поколений. – М.: Прогресс, 1976.
63. Українське народознавство. (За ред. Павлюка С.П., Гориня Г.Й., Кирчіва Р.Ф.) – Львів.: Фенікс, 1994 – 608 с.
64. Хрестоматія з народознавства. Посібник для вчителів, студентів та учнів старших класів /Упорядник М. Немтро. – Рівне.: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1995.
65. Черніговець ТІ. Хліб у традиційному весіллі Волинського Полісся // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку: Збірник наукових праць / В.Г.Виткалов, О.С.Кривоносов. - Рівне: РДІК, 1994. - С.212-216.
66. Черніговець ТІ. Весілля в системі художніх традицій Волинського Полісся (за матеріалами, записаними в К.-Каширському та Любешівському р-х) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наук, зап. РДІК. Вип.З. – Рівне.: Діва, 1998. - С.326-333.
67. Черніговець ТІ. Весілля в родинно-побутовій культурі Волинського Полісся (за матеріалами с.Видерта Камінь-Каширського району) // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь. Матеріали IX наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції (20-23 січня 1998 року). - С.244.
68. Чубинский П.П. Обряды: родины, крестины, свадьбы, похороны / Переизданное. – Спб.: ОИ “Наука”. – С. 45, 213.
69. Чернышов В.С. Традиции и обряды в системе формирования идеалов личности. - М.: Вища школа, 1986. - 143 с.
70. Шубравська М.М. Весільні пісні. - К.: Дніпро, 1988. - С.3-8; 52-58.
71. Шулунова Л.И. Переосмысление функций этнографической культуры в современных условиях //В кн. «Работа клуба по пропаганде и освоению традиционного народного творчества. – М.: МГИК, 1982.
72. Яранцева Н.А. Преемственность и взаимодействие культур в художественной жизни общества. – К.: Вища школа, 1990. – С.18, 30.
73. Яринко Л.О. Звичаї українського весілля. – Тернопіль.: Богдан, 2007.
Похожие работы
... , що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб. Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині. Колядування - давній звичай зимових (переважно рі ...
... зон України. Однак представники різних народів ще тривалий час зберігають власні поховальні звичаї. Отже, можемо говорити про вірування і уявлення населення Скіфії як складову частину духовного життя наших предків. Поховальні обряди скіфів нагадують традиції населення України епохи бронзи. Курганний обряд захоронення у скіфів не був єдиним. В Степу, Лісостепу, на Північному Кавказі, в Криму тощо ...
... на порядок денний реформування й інших сфер тогочасного суспільства. Це були вимушені кроки з боку офіційної влади, що мали обмежений характер, але вони певною мірою сприяли розвиткові культури українського народу. У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкіл дістали назву початкових народних училищ. На терені освіти чимало корисного робили земства. Наприкінці XIX ст. в ...
... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...
0 комментариев