Рік - голова колгоспу Погонець І. (із с. Гулівці)

1945  рік - голова колгоспу Погонець І. (із с. Гулівці)

1946  рік - головою працював Ковальчук Денис Антонович.

рік - головою був Самсонюк Іван Маркович колгоспу імені Леніна, а в колгоспі імені Мікояна головою стала Волинець Лідія Леонтіївна - " партизанська мати". Вона була депутатом Верховної Ради України 1946-1950 років.

В колгоспі імені Мікояна ( голова Волинець Л.Л.) була одна автомашина ЗІС-% і шофером був Бурлака Федір, а потім Мартинюк Григорій Петрович.

1967-1981 роки - головою колгоспу працював Наборський Микола Самійлович. Було 4 бригади, більше 20 тракторів, 4 самохідні комбайни. Була висока продуктивність полів і ферм. Проводилось будівництво тваринницьких приміщень, в 1973 році побудована амбулаторія, а дитячий садок в 1968 році.

В 1973 році побудовано ставок біля сільської ради і з 1973 по 1975 роки побудовано асфальтову дорогу через село по ініціативі і великій підтримці місцевого жителя Кульчицького Мілентія Павловича (працював в облвиконавчому комітеті і жив в місті Вінниці)

Побудований обеліск в центрі села на честь тридцятиріччя Перемори над фашистською Німеччиною в 1975 році.

1981-1983 роки - головою працював Кодема Микола Іванович. Значно знизилась продуктивність полів і ферм. Будівництво майже не велось. Був побудований літній табір біля Кособуцького Івана Петровича. Тоді ввійшло в моду " відкорм" бичків по методу поодинокого випасу на цепу з припоном. Випасались на полях біля Кособуцького І.П. ( зараз це землі соціальної сфери села). Побудована асфальтна дорога і ставок біля сільської ради.

1983-2002 роки - голова колгоспу Браніцький Юрій Олексійович. За роки перебування на посту голови колгоспу імені Леніна, а з 1992 року голова КСП Світанок", а з 2000 року директор СТОВ

(сількогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю) "Світанок" по 19 квітня 2002 року, пройшла справжня технічна революція. За 1983-1985 роки поновлено повністю автомобільний і тракторний парки, закуплено новий сільськогосподарський реманент. На 2000 рік в СТОВ "Світанок" сучасні гусеничні і колісні трактори - 37, автомобілів - 36, зернових комбайнів - 6, силосозбиральні комплекси - 2 та інша техніка. Господарство працює по високій технології рослинництва. Врожайність виросла від ЗОцнт/га пшениці до бОцнт/га, цукровий буряк з 220цнт/га до 380-400цнт/га і інші. Корів нараховується 600 штук, всього ВРХ - 1015 голів, свиней - 1200. надої зросли від 2000л на одну корову до 3800л. Щорічно ремонтуються тваринницькі приміщення.

Побудовані нові приміщення:

-     будинки для спеціалістів - два - 1983-1984 роки;

-     жомова яма -1983 рік;

-     їдальня, баня ( сауна), будинок відпочинку на тракторному стані-1985 рік;

-     під навіс на сіно - 1986 рік;

-     будинки для спеціалістів - два - 1987 рік;

-     картоплесховище, силосні траншеї - 1989 рік;

-     зерносклад, склад запасних частин, свинарник, гусятник - 1990 рік;

-     пилорама-1990-1991 роки;

-     ковбасний цех - 1993-1995 роки;

-     дорога через господарство до райснаба - 1995 рік;

-     зерносклад, автогаражі - 1998рік;

-     нова вагова - 1999 рік;

-     під навіс для техніки на тракторній бригаді - 200-=2001 роки;

-     зерноочисний комплекс - 1997 рік;

-     сушілка зерна - 1999рік;

-     газифікація для сушілки - 2002 рік.

Надавав велику допомогу ветеранам Великої Вітчизняної війни, одиноким, школі, амбулаторії, будинку культурі.

2002 рік - директором СТОВ " Світанок" став Браніцький Юрій Юрійович.

Побудовано маточник свиней, продовжено ремонт тваринницьких приміщень. В складні економічній ситуації, яка зараз є в державі, господарство своїх позицій не здало і по сільськогосподарських показниках зайняло в 2002 році третє місце в районі. Вперше вирощено врожай пшениці по 70,1цнт/га, ячменю по 65цнт/га, надоєно молока більше як 4000л на фуражну корову. Господарство не має заборгованості по платежах до бюджету, по зарплаті.

Надається велика матеріальна допомога по збереженню соціальної інфраструктури на селі, ветеранам ВВВ, одиноким, престарілим, багатодітним сім'ям - всім, кому найбільше потрібна допомога.

Юрій Юрійович продовжує традиції, які розпочав його батько Браніцький Ю.Ю.

Як твердить історія будівництва села чи міста завжди розпочиналась в давні часи із будівництва церкви або храму (собору). Із архівних даних перша церква в селі була побудована в 1745-1748 роках Л. Калиновським, після пожежі її відбудували в 1770 році, яка проіснувала до 1772 року. В 1772 році побудовано другу нову церкву, яка проіснувала до 1890 року. За кошти прихожан 11641 крб 88 коп в 1892 році побудовано вже третю церкву поряд із хатою тодішнього попа Здіховського, де знаходиться зараз кафе "Вітокс"). Церква із розповідей старожилів була напрочуд красива, велика із високими і великими куполами. Вона була побудована із дуба, який завозився із пиківських лісів. Тодішні власті розпочали переслідувати церкву і в 1933 році батюшка Здіховський замкнув церкву і виїхав із села. В 1935 році за наказом більшовиків, церкву було розібрано робітниками із станції Голендри, жителі села відмовились розбирати її. Батюшка жив із своєю сім'єю в хаті, яка потім перейшла під школу (початкова школа на 4 класи), де зараз довгобуд нової школи. Церква, яка сьогодні знаходиться в селі, побудована в 1946-1947 роках на кошти прихожан. Організував збір коштів і будівництво батюшка Цапукевич Ростислав Володимирович, який проводив Божу службу до 1970 року. Захворівши, він переїхав жити до дочки в місто Кам'янець- Подільський. Похоронений біля церкви, на її східній стороні. Із 1970 року по 1976 рік в церкві відправляв службу Божу батюшка родом із села Мізяківська Слобідка Андрущенко Йосип Павлович. Помер в 1976 році. Із 1976 року по даний час богослужіння проводить батюшка Кушнір Василь Артемович, який має церковний сан -протоієрей. Церква належить до Московського патріархату, богослужіння ведеться російською мовою. Вона іменується - Церква ікони всескорбящої радості [5].

Із історичних довідок відомо, що церква завжди мала земельний наділ і доходив він до 25 гектарів. Так було до Жовтневої революції. Прихожани, яким потрібно було посвятити хату, охрестити дитину, відправити похорон, обвінчати молодих і інше, повинні були певний час відпрацювати на церковній землі. Із розповідей старожилів села стала відома така бувальщина, що для вінчання молодих ( а вінчались тоді всі), існував такий закон: батюшка давав нареченій стовкти в ступі 2 мірки проса ( це 20 кг), а нареченому потрібно було обмолотити ціпом дві копи жита (це 120 снопів). Від автора: можливо, такий неписаний закон був скріплюючим фактором для молодої сім'ї, адже в ті часи так званих "розводів" не було.

З 1861 року в Павлівці існувала школа, яка функціонувала до початку нашого століття (20 століття). Знаходилась вона там, де зараз обеліск в центрі села. В цьому приміщені з однієї сторони був клуб, а з другої школа на два класи. Навчання проводив один вчитель під наглядом пана. В 1894 році школу реконструювали - зробили 4 класи, де працював один вчитель. Навчання в цій школі проводилося до 1933 року. Перший вчитель із 1924 року був Білоград Степан Лаврович із Вінниці і його дружина Катерина Григорівна. Пізніше, коли в 1933 році батюшка Здіховський виїхав із сім'єю з села, в його хаті розмістилась школа на 4 класи. В 1952 році в село приїхав молодий син батюшки Здіховського, приходив до колишньої батьківської хати і був дуже задоволений, що хата ще є і в ній розмістилась школа на 4 початкові класи. Працював він головним режисером Дніпропетровського драмтеатру, а був в селі, коли театр гастролював в Вінницькому драмтеатрі імені Садовського. З ним особисто зустрічався Наборський Микола Самійлович, який на той час вчителював і був завідуючим цієї школи. Працював він в цій школі із 1946 по 1952 рік. Із 1952 року тут працював Гуменчук Герасим Андрійович до 1978 року. Після цього школа перейшла в аварійний стан і була закрита. Біля школи був прекрасний сад, багато квітів.

В 1924 році сільська рада перейшла в будинок де була перша школа і клуб, працювала в коридорі в другому крилі будинку.

В 1924 - 1925 р. - голова Довгополюк Дмитро (сільський)

1925 - 1927 р. - Мабохнюк М. (із Черепашенець)

1927 - 1929 р. -Ковальчук Данило (сільський)

1929  - 1930 р. - Кобернюк І (с. Глинськ)

1930  - 1933 р. - Мабохнюк М (Черепашенці) 1933 - 1935 р. - Наконечний М. (Глинськ)

1935 - 1939 р. - Герко Сергій (Глинськ)

1939 - 1941 р. -Ковальчук Данило (сільський)

1944 - 1946 р. - Марченко М (Калинівка)

1946   - 1947 р. - Павлуник Панас.(сільський)

1947   р.-Філінов І (калинівка)

1947 - 1950 р. - Марченко М (Калинівка)

1950 - 1954 р. - Палящий І.М. (сільський)

1954  - 1955 р. - Ковальчук М.М. (сільський)

1955  - 1957 р. - Гуменчук Г.Ю. (сільський)

1957  - 1958 р. - Тютюнник І.М. (сільський)

1958  р.- Самсонюк Р.М. (сільський)

1959  - 1967 р. - Поліщук А.А. (Медвідка)

1960  1967 - 1974 р. - Щур М.В. (сільський)

1975 - 1980 р. - Білик С.П. (Калинівка): побудований місток, вулиця Чапаєва.

1980 - 1990 р. - Гунько Г.Ф. (сільська): побудовано дві зупинки автобуса, продовжувалось будівництво нової школи, побудовано пам'ятник партизанам, розпочато газифікацію села, встановлено огорожу біля обеліска та сільської ради, проведено капітальний ремонт сільської ради, будинку культури, побудовано танцювальну площадку, проведено капітальний ремонт окремих доріг.

1990 - 1994 р. - Гринчук В.В. (сільський): продовжив газифікацію села, провів ремонт сільських доріг.

З 1994 р.- Кондратюк А.Р. (сільський): газифіковано вулиці: Мізяківська, Шевченка, Садова, Кунзіча, Молодіжна, організований ринок в селі, побудована побутова майстерня, проведено інвентаризацію земель територіальної громади, видано державні акти працівникам соціальної сфери на постійне користування землею, розпочато і виготовлено 517 державних актів на присадибні ділянки громадян, розпочато процес виготовлення державних актів не земельні частини (паї) колишнім пенсіонерам-колгоспникам та нині працюючим, видані сертифікати на майнові паї, проводиться щорічний ремонт доріг в селі [4].

В Павлівці в 1922 році відкрита хата-читальня, як перший передвісник сучасної бібліотеки. Із історичної довідки, датованої 1924 роком: "В Павлівці Вінницького округу вже два роки працює хата-читальня. Від вистав та вечірок розваги перейшли до ліквідації неписьменності, читання заповідей на політичні теми та інше. Є кутки "Леніна" і "Барвінка", працюють 5 різних гуртків під керівництвом вчителів та сільських активістів". Газета "Червоний край" від 5 квітня 1925 року: "конкурс "Червоного краю" на кращу хату-читальню." О Ковнацький. Заснована вона була в 1924 році в попівському будинку. Правління складалось із семи осіб (один учитель та 6 старих робітників). Членів хати-читальні нараховувалось 145 чоловік, із яких 42 жінки. Створено гуртки:

1.   сільськогосподарський - 48 чл.

2.   природознавчий - керує вчитель - Зо чл..

3.   Ленінський політичний - слухачі молодь

4.   кооперативний - 40 чл.

5.   драм гурток.

У лікнепі вчиться 220 учнів. Стінгазети "Сільське життя" та "Жовтневий віхор" видаються через кожні дві неділі. В 1950 році в селі відкрита сільська бібліотека в сільському будинку культури. Вона складається із 580 книжок та 250 читачів. В 1951 році було 1200 книг, в 1959 - 5300 книг і 844 читачі. В 2003 році в селі функціонує дві сільські бібліотеки - доросла і дитяча. В дитячій нараховується 12000 книг і 450 читачів, а в дорослій - 12000 книг і 520 читачів. 22 роки завідуючою бібліотеки була Мецевич Клавдія Іванівна і вже 20 років завідуючі Чукай Л.П. і Панасюк Г.К.

22 квітня 1904 року в селі Павлівка народився український письменник Олексій Леонардович Кундзіч. До школи почав ходити у 9 років. Навчався на Вінницьких вищих педкурсах, у Камянецькому інституті народної освіти. Автор багатьох художніх творів, наукових досліджень, перекладач.

Велика Вітчизняна війна (1941-1945рр) була найважчим випробовуванням. Чорними коршунами налетіли на село 19 липня 1941 року німецькі фашисти. Окупантами було вигнано в рабство 850 чоловік. В селі закрили школу, медпункт, з сільського будинку культури зробили церкву, знищили бібліотеку. Із колишніх остарбайтерів із села Павлівки нині в живих залишилось 54, лише якесь чудо врятувало Коника Василя (вул. Космонавтів) від смерті. Він пройшов два найстрашніших концтабори із крематоріями - Освенцім і Бухенвальд. Врятувалась від смерті Гуменчук Марія Давидівна, перебуваючи в таборі смерті.

У 1941 році у селі виникла підпільна антифашистська група.

Із протоколу першого засідання Павлівської підпільної групи в жовтні 1941 року: " Всіма засобами боротися з окупантами, саботувати всі їх розпорядження, вести радянську пропаганду серед населення, робити все, що може принести користь Радянській армії." Головою зборів був Гуменчук Г.Ю., вела протокол Слободянюк ( Манжос) Ольга Давидівна.

Підпільна група була із 8 чоловік, яку очолював Петро Трохимович Кугай ( по кличці П. Довгань), Катя і Григорій Гуменчуки, Оля Слободянюк, Ігор Коцюбинський, Мілентій Кульчицький, Катя Кособуцька, Сергій Волинець.

Найактивнішу участь у підпільній роботі брала сім'я Волинця Каленика Васильовича із дружиною Марією Леонтіївною та синами Петром, Сергієм, Олексієм, Іваном.

Як спеціаліст-радіомеханік Каленик Васильович змонтував детекторний радіо приймач, з допомогою якого підпільники слухали останні зведення совінформбюро і через листівки інформували сільських жителів та жителів ближніх сіл. Активним підпільником був місцевий житель Томчук Іван Павлович. Хата його знаходилась на краю села, в притул до неї підходив ліс. В нього часто збирались підпільники і партизани для вироблення спільних дій проти фашистів. На їх рахунку багато різних диверсій, як на території села так і за його межами. Це приводило до злоби гітлерівців. Розпочались арешти підпільників. Були арештовані Волинець К.В. і його 12-ти річний син Олексій, Харитончик С.Я., які загинули в застінках гестапо. Замучені переслідуваннями гестапівців, сільські підпільники змушені були іти в ліс. Так 10 лютого 1943 року підпільна група вирушила в ліс. Про це описано у книзі П.Кугая та С.Калінічева "Біля вовчого лігва".

Прислужниками німецьких окупантів були, нажаль, деякі сільські жителі. Поліцаї вислідили партизанів та підпільників. Болюбаш М. постукав в хату Томчука І.П. і, коли той відкрив, йому пострілом поліцай поранив ногу. При спробі втекти в ліс, Томчук І.П. був застрелений на своєму подвір'ї. В хаті залишився і відстрілювався Волинець П. Поліцаї вирішили взяти його живим. При спробі вилізти на піч, де заховався Волинець П., один із поліцаїв був застрелений. Далі з печі Волинець заховався під штандарами і звідти вів вогонь. Німці закидали хату гранатами, одна з яких смертельно ранила Волинця. Тіла П.Волинця і І.Томчука були похоронені, де зараз контора господарства СТОВ "Світанок". В 1950 році їх тіла і тілі інших воїнів із цієї могили перевезли р братську могилу М.Калинівки. Під Калинівкою був табір військовополонених, цілу зиму тримали людей в холодних конюшнях. Всіх, хто хворів, знесилювався і не тримався на ногах, щоранку підбирав фургон і вивозив на розстріл в лощині між Павлівкою і Калинівкою. У ніч на 30 червня 1942 року фашисти цілу ніч розстрілювали людей, загинуло понад 700 чоловік. Із павлівчан було розстріляно 5 мирних жителів: Гуменчука Василя Олександровича, Гуменчука Федора Олександровича, Наборського Василя Самійловича.

Сільські жителі та жителі міста Калинівки і інших сіл "потягнулися" в ліси на пошуки партизанів, щоб разом воювати проти ворога. 64-ро павлівчанан брали участь у партизанському русі. Загін імені Леніна в 1943 році перетворився у партизанське з'єднання імені Леніна, яке об'єднувало близько 1400 партизанів. В 2003 році із партизанів проживає лише один Гуменчук Григорій Юхимович.

Павлівка була визволена разом із містом Калинівкою 14 березня 1944 року частинами 74-го стрілецького корпусу 38 армії під командуванням генерал-полковника Москаленка. В рядах визволителів Павлівки були їхні корені жителі Сірак Яків Омелянович , Ковальчук Павло Іванович. Село радо зустріло своїх односельчан, які перемогли фашистів і повернулись додому із званням офіцера Радянської Армії:

Ложко Микола Васильович

Дичук Іван Трохимович

Ковальчук Іван Іванович

Наборський Микола Самойлович

Козицький Яків Васильович

Палящий Андрій Оксентович

Зеднік Михайло Антонович

Димура Сергій Семенович

Шутов Степан Гнатович

Панасюк Корній Максимович

Гуменчук Дмитро Кіндратович

Палящий Андрій Оксентійович

Кравченко Омелян Мусійович

Дубовський Іван Петрович

та інші

Перебуваючи в підпіллі і в партизанських загонах 64 наших павлівчан допомагали із ворожого тилу Радянській Армії скоріше здолати фашистську Німеччину. Ось їх прізвища:

Кугай Петро Трохимович - організатор і командир підпілля

Волинець Петро Каленикович - комісар партизанського загону їм. Леніна.

Гуменчук Григорій Юхимович

Гуменчук Катерина Юхимівна

Коцюбинський Ігор Данилович

Коцюбинська Ольга Данилівна

Гуменчук Василь Олександрович

Манжос Ольга Давидівна

Коцюбинський Андрій Васильович

Томчук Іван Павлович

Волинець Каленик Васильович

Волинець Сергій Каленикович

Волинець Олексій Каленикович

Волинець Лідія Леонтіївна

Волинець Іван Каленикович

Кугай Ольга Трохимівна

Коник Лавро Романович

Звершханівський Флор Романович

Сабат Анатолій Харитонович.

Зверхшанівський Степан Хомич

Харитончик Степан Євдокимович

Самойлюк Ольга Іванівна

та інші.

Не забути павлівчанам своїх визволителів, синів і дочок, які не повернулись із поля бою. Як незабутня пам'ять про них в центрі села побудований обеліск слави із вічним вогнем. На його стелі викарбовано 323 прізвища наших односельчан. їх імена занесено в Книгу слави України. Обеліск побудований і був відкритий до 30-ї річниці перемоги над фашизмом в 1975 році. В цьому ж році споруджено і відкрито пам'ятник партизанам Томчуку І.П. і Волинцю П.К на місці, де вони вели нерівний бій із фашистами і загинули. На честь партизанського руху та боротьби із фашистами в 40-ві роковини із Дня Перемоги в 1985 році споруджено пам'ятник партизанам біля сільського Будинку культури. На цвинтарі біля Погонця знаходяться могила невідомого солдата і братська могила військових, які помирали від ран (їх знімали з поїздів на станції Калинівка-ІІ). Тут збудований пам'ятник - піраміда і пам'ятник - парусник невідомого солдата. Встановлено імена військових льотчиків, які загинули на павлівській землі.

К.Чорний "Сокіл із синіх гір" - Комсомольське плем'я. 16.12.1982 року: "Березень 1944 року. Радянські війська з запеклими боями визволяли один за одним населені пункти Вінниччини. Уже близька жадана воля. Зовсім поряд гуркочуть наші гармати, а з самого ранку бомблять ближні ворожі позиції зіркокрилі літаки. Ось над фашистами нависла чергова група бомбардувальників. Відбомбилися і назад. Вже у слід літакам відкрили вогонь ворожі зенітки. І один із снарядів влучив у двигун передньої машини.

Жителі села Павлівки з хвилюванням стежили , як наші пілоти плигнули під селом. Свідки героїчної загибелі льотчиків поховали їх на околиці села під старою грушею. А потім перенесли могилу на сільське кладовище.

Червоні слідопити середньої школи с.Павлівки провели пошук загиблих пілотів. Було встановлено, що під Павлівкою загинув екіпаж у складі командира Леоніда Прохоренка із Кабардино-Балкарії та штурмана Георгія Нагнієнка."

Учні сільської середньої школи постійно ведуть догляд за пам'ятниками, висаджують квіти та прополюють їх, ведуть догляд за могилами партизан.

За бойові подвиги у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни павлівчани Волинець Петро Каленикович (посмертно) та Ковальчук Іван Іванович удостоєнні звання Герой Радянського Союзу.

Ковальчук Іван Іванович народився 18 січня 1918 року у селі Павлівка в бідняцькій селянській сім’ї. Після закінчення павлівської семирічної школи навчався у Вінницькому медичному технікумі. У 1936 році став курсантом Школи морських льотчиків у місті Єйськ. Брав участь у обороні Севастополя. У звільненні міст Новоросійська, Керчі, Миколаєва, Одеси. За час війни здійснив 352 успішних бойових вильоти. В серпні 1945 року прилітав у Павлівку на літаку ПО-2. Після війни жив і працював у місті Вінниці.

Жертвами афганської війни 1979-1989 роки стали два наших молодих воїни, павлівські славні і хоробрі сини.

Гуменчук Василь Родіонович (10.01.1961-29.07.1980) сержант, командир бойової машини піхоти. В республіці Афганістан з березня 1980 року. Рота 29 липня, здійснюючи марш, зустріла ворога і, зайнявши кругову оборону, вступила в бій. Сержант Василь Гуменчук знищив дві вогневі точки душманів. Під час бою був смертельно поранений і помер. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в селі Павлівка на цвинтарі біля церкви.

Бабій Анатолій Антонович (05.02.1968-02.07.1998) єфрейтор, майстер-акумуляторник. В республіці Афганістан з травня 1987 року. Неодноразово бував у складних бойових ситуаціях. Єфрейтор Анатолій Бабій на черговому бойовому завданні виявив стійкість та мужність. Загинув 2 липня 1988 року.

За мужність та відвагу нагороджений медаллю "За бойові заслуги" (посмертно). Похований в селі Павлівці на цвинтарі біля церкви.

Із учасників афганської війни в селі проживають:

Ратушняк Олександр Федорович (1960 р.н.)

Дичук Андрій Іванович (1964 р.н)

Самсонюк Петро Іванович (1968 р.н.)

Гунько Анатолій Іванович (1960р.н.)

В господарствах громадян знаходяться 34 трактори, 12 вантажних автомобілів, 120 легкових автомобілів та 80 мотоциклів. Із тваринництва в господарствах громадян знаходяться 980 корів, 23 бички - річняки, 1700 свиней, 52 кози, 34 коней, 158 бджолосімей. Кращі бджолярі села: Ковальчук Володимир Васильович - 25 бджолосімей, Козелок Віктор Васильович - 32, Гуменчук Василь Микитович - 24. Орловський Микола Іванович - 20, Гуменчук Григорій Юхимович - 34 та інші.

Кращими бджолярами - предками нашими були - Гуменчук Микола Порфирович - 103 сім'ї, Бабій Ісакій Миколайович - 43, Савицький Антін - 85, Гуменчук Яків Антонович - 35.

24 серпня 1991 року - День Незалежності України. Україна звільнилась від опіки свого старшого брата-російського. Із здобутками незалежності були розірвані економічні зв'язки із союзними державами. Не маючи ринків збуту, матеріалів для виробництва, великі податкові санкції зупинили заводи і фабрики, люди залишились без роботи. В зв'язку із такою скрутою, люди потягнулись до землі, яка із-за частих змін землемірів не мала в селі достатнього обліку. Було проведено в 1994-1995 роках подвійний обмір земельних ділянок громадян села. Так було встановлено фактичну кількість гектарів землі, якою користувались громадяни. Таку ж роботу тільки по землях КСП " Світанок" в 1995-1996 роках провів Вінницький проектний інститут земельних ресурсів.

Згідно Указу Президії України працівникам соціальної сфери (вчителі, лікарі, зв'язківці, працівники торгівлі, культури і сільської ради, працівники міліції та пенсіонери з їх числа) одержали в 2000 році земельні наділи в постійне користування від 0,20 до 0,65 га - 108 громадян.

В 1994 році розпочався етап приватизації земель громадян села і колгоспних земель. В колгоспі 05.11.1995 року виготовлено і одержано державний акт на право колективної власності на землю. Із 1994 року по 2003 рік громадяни села приватизували свої присадибні ділянки, а 523 громадяни одержали державний акт на землю.

Із розпадом Радянського Союзу. Колишні республіки пішли на самостійний шлях розвитку. Розпочалось роздержавлення державного майна України, частка якого на кожного громадянина країни в 1996 році становила 1 млн. 50 тисяч купонів. На дану суму в 1996 році розпочали видавати знамениті "ваучери", які люди почали вкладати в різні трасти, заводи і фабрики. Продавали дехто на базарі і не пошкодували. Адже майже 90% вкладених ваучерів до сьогоднішнього дня не одержують обіцяних "ділками" дивідендів. Деякі "ділки", окупивши ваучері, нажили собі чималенький капітал. Люди залишились обдуреними. Про те, що село засноване в низинній місцевості, нагадують нам безліч річечок і озер як в селі, так і за його межами. Безліч озер знаходилось на полях села, які не давали можливості нормально займатись землеробством. Врожаї на таких землях вимокали і пропадали. Згідно державної політики по осушенню низинних місцевостей розпочалась програма проведення меліоративних робіт. В селі меліорація проводилась в 1984-1986 роках. На полях села прорито 6 меліоративних ровів довжиною більше 18 км. По самих низьких місцевостях в сторону меліоративного рова по обидва боки була прорита ціла сітка каналів із вкладеними в них дренажними трубами. Довжина їх становить 13 км. За рахунок проведення меліоративних робіт на полях і в селі осушено орних земель 360га, 40га лісу та 90 га сіножатей і пасовищ.

В 1991 році розпався Радянський союз. Колишні республіки одержали свою самостійність, пішли на самостійний шлях розвитку. Соціалістична модель спільного господарювання поступово стала поєднуватись у приватну власність, як промислових підприємств так і колгоспів, і громадян також.

Як буде далі історія і життя покаже. Життя продовжується, хоч і важко.

Сьогодні в селі із раніше шести функціонуючих магазинів споживчої кооперації працює лише 2. Інші розкуплені приватними підприємцями. Із травня місяця 2000 року в селі працює ринок, який особливо допомагає літнім громадянам села придбати необхідні продукти харчування та промислові товари.