Навигация
4. Староруська філософія
Як ні парадоксально, але духовні витоки Росії, російської держави до теперішнього часу продовжують залишатися недостатньо вивченими і маловідомими широкому кругу наших співвітчизників. У школах і вузах, академіях і університетах російська філософська, соціальна і релігійна думка, на жаль, не є ще об'єктом глибокого вивчення і дослідження. Справедливості ради, треба визнати, що останніми роками почали виходити роботи вітчизняних мислителів, які раніше не були відомі навіть багатьом фахівцям. Саме ця обставина послужила вагомою підставою для включення даного розділу в підручник по філософії. Мабуть, немає необхідності зайвий раз нагадувати, що для розуміння сьогодення і прогнозування майбутнього необхідно глибоко знати минуле своєї країни. Знання історії вітчизняної філософії, задумів і діянь наших далеких предків — найважливіший елемент культури і практичної діяльності освіченої людини.
Поява філософії на Русі з повною на те підставою можна датувати першою половиною XI століття. Одним з переконливих свідоцтв цього є праця київського митрополита Іларіона, російського за походженням (до нього київськими митрополитами після прийняття Руссю Християнства були греки), “Слово про закон і благодать”, що з'явився приблизно близько 1049 р. З творів, що збереглися і дійшли до нашого часу, в яких були поставлені філософські проблеми, — це саме древнє, але, можливо, не єдине вигадування. Можна з великою мірою вірогідності стверджувати, що серед знищених або втрачених за час більш, ніж двохсотлітнього татаро-монгольского іга літературних пам'ятників були праці і з філософським вмістом. Ймовірно, саме з цієї причини про філософську думку в перші століття існування Російської держави збереглося мало письмових джерел.
Вирішальна роль в становленні філософської думки в Древній Русі, поза сумнівом, належить православному духівництву. Пояснюється це вельми просто. В період Середньовіччя духовне життя, а в значній мірі і всі інші форми людського буття, визначалося діяльністю церкви. До речі, як вже наголошувалося вище, першими церковними ієрархами в Київській Русі після прийняття Християнства, як правило, були греки. Немало їх було і серед духівництва російської церкви.
Необхідно відзначити, що вивчення історії російської філософії відбувалося не без складнощів і не без спотворень. Одні, ті, що пишуть з цієї проблеми, по суті, намагалися заперечувати її історичне існування, зводячи її виникнення до XVIII століття, інші — навпаки, непомірно звеличували, зводячи її в ранг світових. Превознесіння або ж приниження національної культури того або іншого народу — явище, на жаль, в світі задоволений поширене. Неоригінальним є і прагнення вести відлік існування російської філософії з XVIII ст.. Якщо звернутися до історії світової філософії, то можна привести безліч прикладів, коли регіональній або національній філософіям відмовляли в праві на існування. Ось лише один з них. Відомо, що Гегель вів відлік філософської думки, починаючи з грецьких мислителів, і, по суті, відмовляв в праві на подібне існування староіндійської і старокитайської філософії. Більш того, деколи, він істотно зменшував значення філософії в історичному і сутнісному плані в житті деяких європейських народів, у тому числі і Росії. Так, в одній зі своїх лекцій він заявив, що у ряді європейських країн, в яких “ревно займаються науками і вдосконаленням розуму і де ці заняття користуються пошаною, філософія, за винятком назви, зникла до такої міри, що про неї не залишилося навіть спогаду, не залишилося навіть смутного уявлення про її єство — вона збереглася лише у німецького народу, як деяке її своєрідність.
У історії російської філософії можна виділити декілька історичних етапів. Найголовнішими критеріями для подібної періодизації, на наш погляд, мають бути, перш за все, постановка і розробленість філософських проблем, міра впливу філософських ідей на становлення державності, формування основних якостей, духовному життю російської людини, зростання національної самосвідомості, зокрема, соборності (общиність, колективізм) як найважливішої риси суспільного життя росіян, а в подальшому і інших народів російської держави. Одній з істотних особливостей російської філософії, і зокрема, тій її частині, яку зараз іменують філософією політики, була концентрація уваги на рішення теоретичних проблем національного розвитку. Ця особливість в значній мірі була обумовлена обширністю території, поліетнічним складом населення, існуванням різних релігійних конфесій і найголовніше — постійною необхідністю захисту від нападів і консолідації національної державності і території.
Одна з найважливіших особливостей староруської філософії, що помітно відрізняла її від європейської, полягає в тому, що на Заході в період Середньовіччя філософія виступала головним чином як “служниця богослів'я”. Її право на існування в цілому виправдовувалося тим, в якій мірі вона допомагала богослів'ю поширювати його вплив на свідомість людей. Філософія в Київській Русі і в течії декілька подальших століть виступала як соціально орієнтована філософія. Староруські мислителі ратували за створення централізованої держави, розглядаючи його як необхідна умова для майбутнього розвитку Росії (до речі, нагадаємо, що Платон і Аристотель були прибічниками сильної централізованої держави, віддаючи перевагу цілому над його частинами).
Надалі, у зв'язку з татаро-монгольским навалою і встановленням окупаційного режиму, передумов для гідного розвитку філософії було небагато. Але і в цих умовах час від часу з'являлися роботи, (наприклад “Задонщина”, “Оповідь про Мамаєвом побоїще”), в яких ставилися і розроблялися цікаві і глибокі проблеми. Лише після того, як Росія позбавилася від татаро-монгольского гніту, внутрішньої смути і навал і сталася стабілізація внутрішньої ситуації, а це сталося до кінця XVII століття, в Росії починають знов творити глибокі мислителі і з'являються оригінальні філософські роботи.
Перший етап хронологічно охоплює період з моменту виникнення російської держави в кінці Х століття, а якщо точніше з 988 року, коли на Русі офіційно було введено християнство і до монголо-татарского навали в 1242 році. Як відомо, в цей час російська держава називалася Київською Руссю. Духовний і інтелектуальний вміст цього періоду характеризується офіційним введенням на Русі християнства і появою перших літературних творів, в яких робиться спроба філософського осмислення світу, з'ясування причин, що обумовлюють суспільні зміни, як у вже згадуваному “Слові про закон і благодать”. Є немало переконливих свідоцтв, підтверджуючих високий рівень розвитку, у тому числі і в духовної області, староруської держави, в перші століття свого існування.
Другий етап — це період битв російського народу за звільнення від монголо-татарской окупації, за створення єдиної російської держави, боротьби із смутою і за престол з російськими боярами і прибульцями з-за кордону. Хронологічно цей етап можна пролонгувати до обрання в 1613 році на царський престол представника роду Романових. У філософському відношенні цей період був мало продуктивним і це зрозуміло, оскільки умови для подібної діяльності були найсприятливішими. Проте філософська нива не заросла травою. Головними темами соціальної філософії, які виявилися в центрі уваги в першу чергу священнослужителів, зокрема, Сергия Радонежського, стали обгрунтування необхідності єднання російського народу в боротьбі за звільнення від гніту іноземця і ідея створення сильної централізованої православної держави. Особливе місце в цей період належить православ'ю, його організаційній і духовній ролі в отриманні і затвердженні російським народом своєї національної самосвідомості.
Серед мислителів-просвітителів цього періоду слід виділити преподобного Іосифа Волоцкого (1440—1515), у миру Івана Саніна, що зіграв велику роль в справі зміцнення духовності російського народу, лютого викривача єретичного учення жидовствуючих, що прагнули підірвати православ'я і основні засади російської держави.
Велика роль в розвитку філософської думки відводиться Максиму Греку (1470—1556), грекові по народженню, що провело велику частину свого життя в Росії. Круг його інтересів був вельми широкий — від перекладацької діяльності до створення оригінальних робіт: “Бесіда душі і розуму” і “Розмовляє розум до душі своїй”, в них показана важливість очищення і прояснення людської душі як необхідний крок до етичного вдосконалення.
Нарешті, не можна не сказати і про те, що разом з монастирями, які в Середньовічній Русі були центрами освіти і інтелектуальної діяльності, найважливішим кроком в розвитку філософської культури стало створення в Москві в 1687 році Слов'яно-греко-латинської академії, першого російського вищого учбового закладу, яка стала центром по підготовці високоосвічених богословів, філософів, державних діячів.
Зрозуміло, ми згадали лише деяких, але далеко не всіх, з найбільш відомих мислителів російського Середньовіччя, але і цього сповна достатнім, аби з повною підставою стверджувати про наявність в історії російської культури глибокої філософської традиції. Саме завдяки цьому в подальші десятиліття сталі можливими подальший розвиток і злет філософської думки в Росії.
Список літератури
Смірнов І.Н., Тітов В.Ф. Філософія: Учень для студентів вищих учбових закладів. Видання друге, виправлене і доповнене. – М.: 1998. – 288 с.
Похожие работы
... лософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру. РОЗДІЛ 3. ЗАНЕПАД ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ 3.1 Епікурейство як один з основних напрямків філософських ідей Епікурейство – школа античної філософії, заснована Епікуром в Афі ...
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...
... ії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення ("екзистенції") людини. Пошуки сучасної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві. 2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність ...
0 комментариев