2.4 Охорона
Основним документом, яким регулюються відносини по використанню і охороні природних вод, є Водний кодекс, який приймається вищим законодавчим органом країни. В Україні Водний кодекс був прийнятий у 1995 р. Верховною Радою [46]. Він являє собою сукупність юридичних норм і організаційно-правових механізмів, що визначають загальний правовий статус природних вод, водних об'єктів, питання власності на води, порядок водокористування і охорони вод, управління водними ресурсами та водогосподарські вимоги, які підлягають виконанню в різних галузях виробництва. Порядок, умови і форми водокористування для населення, промисловості, сільського господарства, транспорту тощо регламентуються державними органами і здійснюються за плату. Виняток становить загальне водокористування громадян та юридичних осіб, здійснюване без застосування технічних засобів, які можуть негативно впливати на екологічний стан водних об'єктів. До таких засобів належать судна різного типу, в тому числі моторні човни.
Водний кодекс України визначає порядок розробки нормативних документів, які стосуються оцінки якості вод та встановлення нормативів якості поверхневих вод України. Вони необхідні для охорони довкілля, забезпечення екологічного благополуччя водних об'єктів і визначення відповідного комплексу водоохоронних заходів.
Відповідно до Водного кодексу та для його розвитку на державному рівні розробляється і видається велика кількість підзаконних актів — президентських указів, урядових постанов, положень, інструкцій та інших відомчих або міжвідомчих нормативних документів. Функції державного управління водами покладено на відповідні державні водогосподарські органи, територіальні і басейнові управління. Вони ж здійснюють оперативне регулювання водокористуванням і охороною вод.
Згідно з «Основними напрямками державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (прийняті Верховною Радою та затверджені Указом Президента України) до пріоритетних напрямків належить поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води, запобігання забрудненню Чорного і Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи та деякі інші найбільш важливі напрямки природоохоронної діяльності.
Україна як член Міжнародного співтовариства визначає стратегічні напрямки водно-екологічної політики у відповідності з міжнародними рішеннями з цього питання. Так, Міжнародна конференція у Ріо-де-Жанейро (1991 р.) звернулась до світового співтовариства із заявою про необхідність переходу на шлях сталого розвитку, який передбачає збалансований підхід до розв'язання соціально-економічних проблем і збереження довкілля для майбутніх поколінь. Під водоресурсною складовою сталого розвитку розуміють такий стан водних об'єктів та систем їх експлуатації, при якому
ставиться під загрозу екологічна і економічна безпека країни. При цьому збереження природних властивостей водних екосистем є обов'язковою умовою їх господарського використання. Водні ресурси країни повинні знаходитись у такому стані, який гарантував би забезпечення населення і різних галузей економіки якісною питною водою в необхідній кількості .
На реалізацію державної політики України в галузі сталого розвитку водоресурсного потенціалу спрямована зокрема «Національна Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», затверджена Верховною Радою в 1997 р. Основною метою Програми є забезпечення сталого функціонування екосистем Дніпра, якісного водоспоживання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.
Програма — це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України — екологічного оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра. Цій меті можуть бути підпорядковані і інші заходи, в тому числі й міжнародні програми і гранти.
Так, згідно з Меморандумом, підписаним урядами України і Канади (1994 р.), розроблено Програму технічної допомоги «Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)». Загальною метою програми є сприяння оздоровленню екосистеми річки Дніпро, особливо її південної частини, шляхом спільних зусиль українських і канадських організацій .
При виконанні програми здійснено більше 40 проектів за сьома пріоритетними напрямками. Зокрема, створено ряд нормативних документів, впроваджено геоінформаційну систему екологічного менеджменту, здійснюється екологічний аудит на підприємствах з метою удосконалення технологічних процесів та зменшення забруднення водного середовища.
При формуванні екологічних програм важливе місце відводиться проведенню екологічного аудиту на підприємствах різних галузей виробництва, які можуть забруднювати довкілля.
Екологічний аудит — це управлінський інструмент, методологія якого базується на обґрунтуванні найбільш ефективних і безпечних технологій, які забезпечують конкурентоспроможність та функціонування виробництва в екологічному правовому полі [113].
Правове регулювання екологічних проблем річкових систем, які охоплюють територію кількох країн, розглядається на національному і міжнародному рівнях. У фізико-географічному відношенні кожна річка являє собою єдиний природний комплекс, що необхідно враховувати при її господарському використанні і охороні вод. Тим часом міждержавні кордони умовно поділяють її на окремі відрізки, кожен з яких складає частину території держави, у межах якої річка повністю знаходиться під суверенітетом цієї держави. До таких річок належать Дунай, Дністер, Західний Буг, Сіверський Донець, а після розпаду Радянського Союзу — і Дніпро.
Питання раціонального використання водних ресурсів міжнародних річок та їх охорона регламентуються відповідними міждержавними угодами та міжнародними конвенціями .
Наприклад, міжнародно-правовий аспект екологічних проблем Дунаю чітко визначений у Конвенції по захисту басейну Дунаю, яка була погоджена з усіма придунайськими країнами (1994) і ратифікована Верховною Радою України. Вона складається з чотирьох частин, які містять 31 статтю, а також має додатки. В ній, зокрема зазначається, що придунайські країни погодились розвивати, приймати і впроваджувати відповідні юридичні, адміністративні і технічні заходи щодо забезпечення внутрішніх передумов, необхідних для гарантування ефективного захисту якості води і тривалого її використання, і у зв'язку з цим також для запобігання транскордонного впливу.
На мою думку для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо. Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мислити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.
Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний
екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.
Таким чином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишається незадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризи здійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримку екологічної рівноваги водоймищ України. Настав час розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв'язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо викоростання спільних водних ресурсів та поно-вити дію Бухарестської декларації в питанні про річку Дунай. Для докорінного поліпшення водогосподарсько-економічного становища та забезпечення екологічної стабільності водоймищ потрібно: по-перше, стратегію подальшого розвитку економіки України орієнтувати на екологічно обгрунтовані заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, а також із запровадженням і беззастережним виконанням науково обгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їх викоростанням для власних потреб та необхідною кількістю для зовнішньоекономічної діяльності; по-друге, перебудову промисловості, транспорту, сільського господарства належить здійснювати на основі останніх досягнень світовим співтовариством в кожній з галузей, невід-кладно запровадити на всіх підприємствах єдиний державний екологічний паспорт. Окрім цього, було б доцільно провести паспортизацію підприємств народного господарства - потенційних забруднювачів природного середовища, і на її основі прийняти рішення про подальше їх використання, перепрофілювання, закриття або закупівлю в інших державах екологічно чистих технологій потрібного профілю.
Є і інші, не менш важливі пропозиції. Зокрема, розробити та здійснити програму національного водогосподарсько-екологічного моніторингу. Раз і назавжди вирішити питання про землі водного фонду. На мою думку, державна політика управління водними ресурсами та їх відтворення має проводитись єдиним органом, який би забезпечував населення і народне господарство водою на умовах платного водокористування. Запропоновані заходи при кваліфікованому іх здійсненні мають привести до стабілізації, а в подальшому і до поліпшення водогосподарсько-екологічного становища в Україні. [5]
... ідних територій багатогранна і важлива. Вони знаходяться на обліку і під державним контролем, який покладений в Україні на Міністерство по охороні навколишнього середовища. Розділ 2. Заказники та їх роль у збереження біорозмаїття 2.1 Заказники місцевого та державного рівня у структурі природо-заповідних територій Рівненщини Природно-заповідний фонд (ПЗФ) Рівненської області станом ...
... методи використання ресурсів з погляду потреби в розвитку і цивілізації. Така колоніальна політика до 1960 р. вела до повного руйнування традиційних суспільств і їхніх методів збереження біорізноманіття. У процесі розвитку цивілізації втрачаються традиційні культури. Ці місцеві культури перебувають в різних відносинах з ресурсами. Зокрема, народи, що ведуть осідлий спосіб життя, створили системи ...
... сприяє формуванню правильних природничих та суспільствознавчих уявлень і понять, з яких складаються усвідомлені, систематичні й міцні знання про навколишній світ. Для того щоб процес використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" в початковій школі був ефективним, вчителям необхідно дотримуватися певної сукупності взаємопов’язаних педагогічних умов. На думку В. Юрович [60] до таких ...
... боліт залежить від кліматичних умов, товщини мерзлого ґрунту і снігового покриву, тому його строки будуть різні в окремих болотних мікроландшафтах. 2. Геологічна діяльність озер і боліт 2.1 Умови формування тирогенних відкладень Вода в озерах має різне походження. Озерні западини можуть бути заповнені річковою водою, водою льодів, що тануть, і снігів, атмосферною або водою підземних ...
0 комментариев