Національно-державницька ідеологія

6. Національно-державницька ідеологія

Попередником національно-державницького і національно- демократичного напряму був І.Франко. Він одним із перших розробив концепцію політичної самостійності України. Основні риси цієї концепції, чітко змальовані в працях «Uкгаіпа ігеdentа», "Поза межами можливого", Зокрема І. Франко стверджував, що: головною причиною сповільненого економічного і культурного розвитку українського народу є відсутність його національної самостійності; відсутність ідеалу національної самостійності не дозволяє реалізувати ідеали політичної свободи і соціальної рівності; політичної самостійності; останнього ідеалу, можна досягнути дієвою копіткою працею борців-революціонерів; для повноцінного національного розвитку необхідне відтворення повної соціальної структури, для України це означає-доповнення її структури вищими верствами, які б втілювали ідею політичної самостійності України. У витлумаченні сутності соціальних відносин І.Франко стояв на позиціях громадівського соціалізму. Подібно до М.Драгоманова він відстоював федеративно-громадівський принцип, який передбачав свободу й автономію у відносинах між особою і громадою. У рамках соціалістичної концепції І.Франко стояв також на позиціях кооперації, колективної громадської власності, соціальної взаємодопомоги між трудівниками, боротьби проти соціального гноблення та ін. Таким чином соціалістичні погляди І.Франка докорінно відрізнялися від марксистських. Насамперед І.Франко відкидав ідеї економічного детермінізму й історичної невідворотності диктатури пролетаріату і державної централізації суспільства.

Розробником національно-державницької ідеології був також правник і політолог С.Дністрянський. Головними ознаками держави С.Дністрянський визначав територію; людей, котрі живуть на ній; суспільний лад з його характерними ознаками - автономією, авторитетом і автаркією. Головними ознаками нації він визначав людей, територію і народну культуру. Ідею федерації він розглядав, як наслідок втілення у життя концепції єднання народів, ґрунтованої на чотирьох основних принципах: 1)питання про федеративне об'єднання народів може бути поставлене на порядок денний лише після міжнародного визнання їхньої державної самостійності; вирішення питання про вступ до міжнародного федеративного об'єднання- справа національного парламенту; спільна угода про утворення федеративного об'єднання, має бути вироблена однаковою кількістю депутатів від кожного народу, незалежно від розмірів його території та чисельності; на тих же засадах заснування спільного адміністративного трибуналу для розв'язання спірних питань.

В.Старосольський, й також правник і політолог, доповнив державницьку концепцію попередників ідеями про соціально-класову структуру суспільства.

Тоді, коли багато хто ігнорував наявність соціально-класоого поділу українського суспільства, або ж розглядав українське суспільство безкласовим, В.Старосольський наголошував на необхідності врахування цього чинника українського життя у теорії та політичній практиці. Він наголошував на обов’язку національно свідомої інтелігенції поширювати національно-державницькиі ідеї у робітничому та селянському середовищах з метою перетворення їх у свідомих учасників національного державотворення.

О.Бочковський розробив концепцію формування нації. Її основою мало бути створення широкої мережі громадських організацій і підтримка середнього класу; утворення власної держави; за її допомогою поглиблення етногенезу, перетворення його в націогенез; розвиток капіталізму і демократії, перетворють у суб’єктів історії колись пасивних робітників і селян.

С.Рудницький, розглядав Галичину і Наддніпрянщину складовими єдиної етнічно-національної єдності та складової Східної Європи. На цій основі він підтримував ідею М.Грушевського про можливість створення Балтійсько-Чорноморської федерації у складі Фінляндії, Латвії, Естонії, Білорусі й України.

7. Націонал-комунізм

Його винекнення зумовлювали дві причини: 1)тісний зв'язок попереднього національного руху з соціалістичними ідеями; 2)порушення політичних і національно-культурних прав Української Радянської Республіки з боку більшовицької Росії.

Засадовою працею "національного" комунізму стала праця С.Мазлаха і В.Шахрая "До хвилі (Що діється на Україні і з Україною)". Вони ґрунтовно розкритикували політику більшовиків стосовно України, доводили необхідність незалежної УСРР, об'єднаної з радянською Росією та іншими соціалістичними державами на засадах реальної, а не декларативної федерації. Зв'язок незалежної української комуністичної партії, поєднаної з російською комуністичною партією через комуністичний Інтернаціонал.

Найпомітнішими діячами цього напряму стали В.Винниченко, М.Хвильовий.

В.Винниченко визнав радянську владу в Україні і хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись у 1920 р. з еміграції, він поділяв ідею утворення реальної федерації радянських республік. Тому у "Листі до українських робітників і селян" В.Винниченко звинувачував більшовицьку політику, що до України. Насамперед за декларативне проголошення УСРР як самостійної, незалежної робітничо-селянської держави і руйнування її у політичній практиці. Так уряд УСРР призначався політбюро ЦК РКП(б).Хоча Україна носила назву Радянської республіки, насправдіж централізму дозволив партії більшовиків узурпувати владу.

В еміграції В.Винниченко проаналізував причини поразки української національної революції, розробив концепцію колектократії. Відповідно до неї соціалізм можна побудувати не шляхом відняття приватної власності у капіталістів та її націоналізації та утворення влади робітників та селян радянська держава мала б формально суспільну власність перетворювати у реально суспільну через створення промислових, сільськогосподарських, торгівельних, фінансових та інших кооперативів.

Побудова соціалізму через кооперацію дозволяла використати не лише революційний, але й еволюційний шлях побудови нового ладу. Такий різновид соціалізму він назвав колектократією, насамперед тому, що перевагу пропонувалося надавати колективними формами власності. Колектократії В.Винниченко допускав приватну власність, але виключав найману працю.

М.Хвильовий вважав, що комунізм можна побудувати на українському національному ґрунті, але відкинувши "російський шлях" розвитку у культурній сфері. А для цього потрібно подолати, український просвітянський провінціоналізм та орієнтуватися на ідеал європейської людини-громадянина, творця історії. За його словами, необхідно покінчити не тільки з малоросійством, українофільством, а й москвофільством. Таким чином характерними рисами націонал-комунізму були: визнання УСРР як держави трудящих, а комунізму — як прогресивного ладу, в межах якого можна реалізувати національно-державницький ідеал; підтримка ідеї федерації незалежних державних республік; критика більшовицького режиму Росії як небезпечного ворога для української незалежності; розуміння національної революції як продовження соціальної; надання переваги колективним формам соціалістичної власності.