Адміністративно – правовий статус урядових комітетів

12. Адміністративно – правовий статус урядових комітетів.

Урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація
державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет:

розглядає проекти законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також розпоряджень Кабінету Міністрів України, що подані з розбіжностями, не врегульованими після проведення головним розробником в установленому порядку узгоджувальної процедури, і розпоряджень Кабінету МіністрівУкраїни, до яких є застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, приймає рішення про схвалення проектів та вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо їх прийняття;

 приймає відповідно до закону рішення про оприлюднення проектів регуляторних актів, що не оприлюднені до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України, та про повторне оприлюднення проектів регуляторних актів, що оприлюднювалися до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

приймає рішення про необхідність перегляду регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, на підставі аналізу
звіту про відстеження їх результативності;

розглядає відповідно до закону скарги на рішення Держпідприємництва про необхідність усунення порушень принципів
державної регуляторної політики та про відмову в погодженні проекту регуляторного акта;

 розглядає інші документи з питань формування державної політики.

До складу урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники інших центральних органів виконавчої
влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.
 Урядовий комітет очолює Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних
справ. Рішення урядового комітету, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання.

Контроль за виконанням рішень урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.

13. Адміністративно –правові відносини.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно – правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно – владного характеру.

Адміністративно – правові відносини характеризуються такими особливостями:

1.     Адміністративно – правові відносини є формою існування соціальних відносин.

2.     Адміністративно – правові відносини конструюються у межах адміністративно – правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

3.     Адміністративні правовідносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно –правових нормами..

4.     Одним із суб’єктів адміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно – правові норми.

5.     Адміністративні правовідносини об’єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя – сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо – розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно – владного характеру .

6.     Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь – якої із сторін.

7.     Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично – владного розпорядження правомочного органу.

8.     якщо учасник адміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. То він відповідальний перед державою в особі його органу.

Види адміністративних правовідносин:

1) Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.

 2) Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах,

3) За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,

4) За організаційно – правовим складом учасників.

Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньоапаратні і поза апаратні.

14. Адміністративно – правові норми.

Адміністративно правова норма – це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають , змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Особливості:

·      В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду;

·      метод впливу адміністративно – правових норм є імперативним, вольовим, державно –владним;

·      виконання приписів адміністративно –правової норми гарантується державою за допомогою організаційних, роз’яснювальних , стимулюючих, примусових засобів;

·       кожна адміністративно – правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системою не може діяти.

Метою адміністративно – правових норм є організація управлінських відносин, а також інформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально – моральна.

Функції адміністративно – правової норми:

·      забезпечення ефективної діяльності органів державного управління.

·      Забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров’я особи.

·      Охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

·      Виховна.

·      Взаємодія з нормами інших галузей права.

·      Взаємодія з неправовими соціальними нормами.

Структура адміністративно – правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.

Структура:

·      Гіпотеза – вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;

·       Диспозиція – це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки;

·      Санкція – вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;

·       Заохочення – це публічне визнання заслуг фізичної та юридичної особи за виконання адміністративно – правових або громадських обов’язків ( іноді можуть містити як третій компонент). Формулюються , як правило, в диспозиції норми.

Види адміністративно – правових норм: 1)За спрямованістю змісту:

а) Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;

б) Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;

в) Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців;

г) Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

д)Такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

е) Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави.

2) За адресами або суб’єктами призначення:

·      адресовані органам державної-виконавчої влади ;

·      іншим державним виконавчо – розпорядчим органам;

·      державним службовцям;

·      державним підприємствам, закладам, організаціям; недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;

·      громадянам.

3) За формою припису: зобов’язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі, рекомендаційні.

4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.

5) За межею дії: у просторі, у часі.

6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.

8)За юридичною силою:

·      викладені в законі,

·      викладені в указах,

·      викладені в постановах,

·      викладені в рішеннях,

·      викладені в наказах.

15. Адміністративно – правові режими.

 

 

16. Акти публічної адміністрації.

Акт публічної адміністрації – правовий документ державно – владного характеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб’єктом державного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, з метою здійснення управлінських завдань та функцій.

Властивості:

·     під законність

·     обов’язковість

·     правомочність

·     офіційність

·     односторонність

·     належна оформленість

Види:

1.    За юридичними властивостями:

·     Нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру)

·     Ненормативні (індивідуальні , правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації норм адміністративного права)

2.    За межею дії:

·     Що діють на всій території без обмежень у часі

·     Що діють на всій території протягом певного строку

·     Що діють на частині території без обмежень у часі

·     Що діють на частині території протягом певного терміну

3.    За характером компетенції органов:

·     Акти загального , галузевого , функціонального рівня.

4. За становищем органів:

·     Президент, КМУ, Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.

 

17. Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції.

Судові рішення суду апеляційної інстанції

1. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;

 4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без
розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;
6) скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.

4. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями КАСУ. Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніш як у семиденний строк направляється до адміністративного суду першої інстанції, який її розглянув.

18. Апеляційні адміністративні суди.

 

19. Види адміністративних проваджень.

Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно – процесуальну діяльність компетентного суб’єкта, що здійснюється в межах конкретної адміністративної справи для її вирішення.

Види:

·     Адміністративні провадження за зверненням громадян

·      Провадження у справах про адміністративні правопорушення

·     Провадження з видачі ліцензії

·     Провадження з надання громадянам пільг

·     Виконавче провадження

Класифікація проваджень:

1.    Нормотворчі провадження – становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно – правових актів. Виділяють:

·     Провадження з впорядкування нормотворчості

·     Провадження з упорядкування нормативного матеріалу

·     Провадження із внесення змін до нормативного матеріалу.

2.    Установчі провадження – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права щодо створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню їх персоналом. Виділяють:

·     Провадження щодо створення організаційних структур

·     Провадження щодо реорганізації організаційних структур

·     Провадження щодо ліквідації організаційних структур

·     Провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом.

3. Правозастосовні провадження – становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індивідуальних управлінських справ.

Провадження із застосування заходів адміністративного примусу(дисциплінарні провадження, виконавчі і т.д.) Провадження із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання (провадження у справах щодо преміювання, провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань і т.д.). Провадження з реалізації громадянами своїх прав та обов’язків (провадженням за зверненням громадян, провадження з надання громадянам спеціальних прав і т.д.). Провадження з реалізації юридичними особами своїх прав і обов’язків (провадження з легалізації юридичних осіб, провадження з надання юридичним особам пільг.) Контрольно – надзорні провадження (провадження з контролю за правоохоронною діяльністю, провадження щодо прокурорського нагляду).

 

20. Види адміністративно – примусових заходів.

Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

1.    заходи адміністративного попередження.

2.    заходи адміністративного припинення

3.    заходи відповідальності за порушення адміністративно – правових установлень.

Проте виділяючи у третій групі лише стягнення,слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх розміщення стосовно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити розвинутися протиправному вчинку, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно – правових установлень застосовується за умови, якщо встановлено склад протиправного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.

 

21. Види заходів процесуального примусу.

Заходами процесуального примусу є:

1.    попередження ;

2.    видалення із залу судового засідання;

3.    тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4.    привід;

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених КАСУ.

До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання. У разі повторного вчинення перекладачем вищезазначених дій, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному виконавцю для виконання.

До належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов'язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із КАСУ не
можуть бути допитані як свідки. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання
(перебування), роботи, служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу.

Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.