Ведення земельного кадастру на території Лідіївської сільської ради Доманівського району Миколаївської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

На тему “ВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ НА ТЕРИТОРІЇ ЛІДІЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ”

Виконала: студентка IV курсу заочного відділення факультету “Землевпорядкування та кадастр”

Городищенко Т.О.

Перевірив:___________________

ОДЕСА

ЗМІСТ

Вступ

I.       Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань.

II.      Державний облік земель.

2.1    Облік кількості земель.

2.2    Облік якості земель.

III.    Складання звіту про наявність і розподіл земель сільської ради.

Висновок

Список використаної літератури.

Графічні матеріали.

ВСТУП

Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних , картографічних робіт, ґрунтових , геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій населених пунктів та економічною оцінкою земель. Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

I. Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань

Реєстрація землеволодінь і землекористувань є складовою частиною державного земельного кадастру, яка забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду України і охорону прав землевласників і землекористувачів на надані їм в установленому порядку землі.

Вона забезпечує сталість землеволодінь і землекористувань, використання земель відповідно до цілей, для яких вони надані.

Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань передбачає первинне оформлення та видачу землевласникам та землекористувачам документів на право власності і користування, а також поточне внесення змін у розмірах землеволодінь і землекористувань, об’єктів нерухомості.

Згідно Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються на підставі рішень органів місцевих органів самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Форми державних актів на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю і на право постійного користування землею затверджені постановою Верховної Ради України від 13.03.92 № 2201-XII, а на право власності на землю – постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.99 № 440.

Право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) оформляється договором за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів, а право оренди землі – договором згідно із Законом України “Про оренду землі”.

Підставою для державної реєстрації є рішення органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій про надання земельної ділянки у власність або користування для певних цілей, документ про перенесення в натуру землевпорядного проекту і закріплення на місцевості меж земельної ділянки. Також підставою для державної реєстрації є договір купівлі-продажу та договір про оренду землі.

Землеволодіння і землекористування є обліково-реєстраційними одиницями при державній реєстрації

Землеволодіння – земельна ділянка передана у встановленому порядку у приватну або комунальну власність громадянам і територіальним громадам, для цілей визначеним земельним законодавством.

Землекористування – земельна ділянка, надана у встановленому порядку у постійне або тимчасове користування громадянам, підприємствам і організаціям для цілей, визначених законодавством.

Завдання реєстрації землеволодінь і землекористувань полягає у зборі, оформленні та збереженні у систематизованому вигляді відомостей на право положення земель.

Реєстрація землеволодінь і землекористувань передбачає комплекс дій рішення сільських, селищних, міських рад та розпорядження місцевих державних адміністрацій про передачу земель у власність або надання їх у користування, юридичне оформлення і встановлення меж на місцевості з усуненням недоліків, їх закріплення відповідними межовими знаками, вимірювання лінійних і кутових характеристик меж, обробку й ув’язку отриманих даних, визначення загальних площ і складання планів землеволодінь та землекористувань; оформлення та видача власникам землі і землекористувачам документів на право власності чи користування землею, реєстрацію цих документів у відповідних земельно-реєстраційних документах та інше.

Згідно ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності на землю.

Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Суб’єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Право постійного користування на земельну ділянку – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

В розвинутих правових системах відносно землі діє право обмеженого користування сусідньою (іншою) земельною ділянкою – сервітут на земельну ділянку.

Згідно Земельного кодексу України Право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування земельної ділянки.

Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Обов’язковою умовою реєстрації землеволодінь та землекористувань є визначення характеру цільового використання землі.

Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

-    землі сільськогосподарського призначення;

-    землі житлової та громадської забудови;

-    землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

-    землі оздоровчого призначення;

-    землі рекреаційного призначення;

-    землі історико-культурного призначення;

-    землі лісового фонду;

-    землі водного фонду;

-    землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для:

-    визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

-    визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

-    відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

-    притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення зміни цільового призначення земель.

Реєстрація об’єктів нерухомості проводиться одночасно з реєстрацією землеволодіння чи землекористування. Підставою для цього є акти відведення земель під будівництво, будівельний паспорт, договір на купівлю-продаж нерухомого майна, заповіт тощо.

Реєстрація землеволодінь і землекористувань, в тому числі на умовах оренди, покладається на виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Забезпечення реєстрації покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів:

-    районні відділи земельних ресурсів;

-    управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування.

Для проведення реєстрації землекористувань та землеволодінь використовується план території відповідної ради з відображенням меж кожного землекористувача.

Для забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв’язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок.

Система забезпечує унікальність кадастрового номера кожної земельної ділянки протягом всього періоду її існування, підтримує механізм обігу земельних ділянок (таких, наприклад, як відокремлення частини, об’єднання тощо), а також несе в собі додаткову інформацію щодо географічного місця положення земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою.

Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною системою як для сільської місцевості, так і для населених пунктів і діє на всій території України. Кадастрові номери присвоюються всім земельним ділянкам, які знаходяться у власності або користуванні юридичних та фізичних осіб.

Роботи по впровадженню єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок виконуються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Індексна кадастрова карта – спеціальна карта (план) розміщення кадастрових облікових одиниць в межах адміністративно-територіальних утворень і яка містить межі облікових одиниць, їх нумерацію.

Індексна кадастрова карта створюється для відображення розташування і нумерації облікових кадастрових одиниць на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці верхнього рівня.

Облік земельних ділянок у графічному і цифровому виразі ведеться на чергових кадастрових планах.

Черговий кадастровий план – спеціальний план, створений в державній системі координат, на якому відображаються межі земельних ділянок, їх площі та кадастрові номери, а також інша необхідна кадастрова інформація.

II. Державний облік земель