6. Загальна схема наукового дослідження
1 Наукову роботу оцінюють не тільки за новизною, актуальністю та прикладною значущістю отриманих результатів, а й за умінням автора обирати такий порядок подання наукових фактів, який найпереконливіше розкриває його творчий задум, тобто композицію дослідження. Слід зазначити, що немає і не може бути жодного стандарту композиції наукового дослідження, хоча й маємо певну сталість основних елементів, які склалися традиційно:
- вступ, де обґрунтовуються актуальність обраної теми, мета роботи, її завдання, об’єкт і предмет дослідження;
- основна частина, зміст якої точно відповідає темі й повністю її розкриває, передбачає опис процесу дослідження;
- висновки виконують роль закінчення, обумовленого логікою проведення наукового дослідження.
2 Обґрунтування актуальності обраної теми – обов’язкова складова будь-якої наукової роботи. Вона передбачає розуміння й оцінку дослідження з точки зору своєчасності, наукової й соціальної значущості, характеризує теоретично-професійну зрілість і підготовку автора. Для з’ясування актуальності теми наукової статті достатньо 2-3 речення, які висвітлюють сутність проблемної ситуації.
З’ясувавши значущість наукового питання: навіщо досліджується і кому це потрібно, чітко й однозначно визначається наукова проблема, тобто про що ця стаття. Потім зазначається, що й ким зроблено до вас, показати, де пролягла межа між знанням і незнанням з предмета дослідження.
3 Для з’ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд найважливішої літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема не розкрита (розкрита частково, не в тому аспекті тощо) і тому вимагає подальшого розроблення. Цей висновок повинен логічно випливати з огляду джерел.
4 Від постановки наукової проблеми і доведення, що та її частина, яка є темою даної наукової роботи, не розроблена або не достатньо висвітлена, логічно перейти до формулювання мети вашої наукової роботи. Не слід у формулюванні мети вживати слова «дослідження», «вивчення», бо вони вказують на засіб досягнення мети, а не на її саму.
5 Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження. Об’єкт – це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Предмет міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження, визначає тему дисертаційної праці, яка позначається на титульному аркуші як її назва.
Як інструмент добування фактичного матеріалу та необхідна умова досягнення поставленої мети зазначаються методи і технологія дослідження, дається характеристика основних джерел отримання інформації.
6 Слід зазначити, що кожне наукове дослідження має два рівні – емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів, й теоретичний, де досягається синтез знань (у формі наукової теорії). Опис цього процесу, послідовність викладу, взаємозв’язок рівнів, їх структурування залежать від теми, мети, сутності кожного конкретного дослідження. Головними залишаються стислість, чіткість, умотивованість, логічна послідовність та аргументованість викладу матеріалу згідно з вимогами до наукових праць, які подаються до друку.
У цій частині наукової роботи викладають основні положення власних досліджень із зазначенням того нового, що вноситься у розроблення заявленої проблеми. Автор дає оцінку повноти вирішення поставлених завдань, достовірності одержаних результатів, порівнює їх з аналогічними результатами, обґрунтовує потребу додаткових досліджень. Виклад матеріалу основної частини підпорядковується одній провідній ідеї, конкретно зазначеній автором.
7 У висновках стисло й чітко формулюють наукові та практичні результати, одержані в дослідженні, наголошуючи на якісних та кількісних показниках, здобутих у результаті проведеної роботи. Висновки – це синтез накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто послідовне логічно струнке викладення підсумкових результатів у їх співвідношенні з метою і конкретним завданням, поставленим і сформульованим у вступі.
7. Основні прийоми викладу наукових матеріалів
1 Наукова діяльність передбачає декілька можливих прийомів викладу наукових матеріалів. Зрозуміло, що кожен дослідник намагається донести свої думки, точки зору, напрацювання у найбільш прозорому вигляді.
Одні вважають, що для цього досить лише коротко описати хід дослідження і детально викласти кінцеві результати. Інші ніби вводять читача до своєї творчої лабораторії, не поспішаючи, ведуть його від етапу до етапу, детально і послідовно розкриваючи методи своєї роботи, її успіхи і невдачі, весь хід процесу дослідження. Так перед реципієнтом проходить весь важкий шлях пошуку дослідника від творчого задуму до заключного етапу роботи – підведення підсумків, формулювання висновків і пропозицій.
Для студентської наукової роботи більш прийнятним є другий варіант викладення, який дає змогу краще виявити спроможність студента до самостійної науково-дослідної роботи. Це сприяє повнішому виявленню глибини його наукової ерудиції в галузі науки про журналістику і спеціальних знань з питань журналістикознавства.
Відтак в арсеналі студентів, які виконують студентські наукові дослідження, є кілька методичних прийомів викладу наукових матеріалів: послідовний, цілісний, вибірковий. Послідовний виклад матеріалу дисертації потребує більших витрат часу, бо автор не може переходити до наступного розділу, не закінчивши роботу над попереднім. А для обробки одного розділу необхідно часом перевірити кілька варіантів, аби знайти кращий з них. Водночас матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху.
Цілісний прийом. Тут знадобиться майже вдвічі менше часу на підготовку кінцевого варіанта рукопису, бо спершу пишеться чернетка всього твору, ніби грубими мазками, потім відбувається його обробка в частинах і деталях.
Вибірковий виклад матеріалів також часто застосовується здобувачами. У міру готовності фактичних даних автор обробляє матеріали у будь-якому зручному для нього порядку, подібно до того, як художник пише картину, – не обов’язково з верхньої або нижньої частини. Тому обрати можна саме той прийом викладання, який видається найбільш прийнятним для перетворення так званого чорнового рукопису на проміжний або остаточний.
Перед тим, як переходити до остаточної обробки чорнового рукопису, корисно обговорити основні положення його змісту з науковим керівником.
Коли основний текст чорнового рукопису готовий, зібрано всі необхідні матеріали, зроблено відповідні узагальнення та є схвалення наукового керівника, починається докладне редагування тексту рукопису. Студент ще раз перевіряє відповідність назви роботи її змісту, уточнює композицію наукової розвідки й перевіряє переконливість аргументів на захист своїх наукових висновків.
Слід зазначити, що важливе значення має поділ тексту на складові частини, які віддзеркалюють схему наукового дослідження й позначаються абзацом. Абзац – композиційний прийом для об’єднання кількох речень, які передають нову спільну думку та увиразнюють її, надаючи довершеності. Абзац, із притаманною йому цілісністю виразу, забезпечує послідовність викладу фактів, внутрішню логіку їх висвітлення. Тому правильне розбиття наукової роботи на абзаци суттєво полегшує її читання й сприйняття.
2 Важливе значення в науковому дослідженні має заголовок, який націлює на досліджувану проблематику.
Заголовок не може скорочувати або розширювати обсяг закладеної наукової інформації. Не рекомендується до заголовків вводити слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних чи місцевих термінів, скорочені слова чи абревіатури.
Заголовок у науковому дослідженні має бути по можливості коротким, але й не надміру лапідарним. Чим коротший заголовок, тим він ширший за своїм змістом. Особливо небажані заголовки з одного слова, оскільки не дають уявлення про тему розміщеного під ним наукового тексту. Намагання докладно передати в заголовку зміст наукової розвідки суттєво ускладнює її смислове сприйняття.
0 комментариев