Періодизація вибіркового обсягу тренувального навантаження

1.3.3 Періодизація вибіркового обсягу тренувального навантаження

Через те що функціональні системи молодого організму дозрівають послідовно і вибірково, виникає потреба дозувати обсяг тренувальної дії, співвідношення її компонентів у системі багаторічної підготовки юних спортсменів. Тут можливі два напрями: перший — через серію експериментів визначити найбільш прийнятне співвідношення засобів вибіркового впливу; другий — використовуючи дані вікового розвитку фізичних здібностей, встановити періоди сенситивності (чутливості) до тренувального впливу.

Обидва напрями дають змогу на практиці визначити оптимальну величину вибіркового тренувального навантаження на різних етапах спортивної підготовки. Так, С. В. Каледін (1968) досліджував ефективність застосування в спортсменів 13—14 років таких співвідношень засобів тренувальної дії: а) 50 % основної частини заняття (уроку) — виховання швидкості, 25 % — сили і 25 % — витривалості; б) 50 % — виховання сили, 25 % — швидкості і 25 % — витривалості; в) 50 % — виховання витривалості, 25 % — швидкості і 25 % — сили [9, 103].

У першій групі спортсменів, де перевага надавалась вихованню швидкості, тренувальні засоби були спрямовані на розвиток швидкісних здібностей: біг (на короткі дистанції, за інерцією, східцями, підтюпцем, в упорі, бар'єрний, на місці), стрибки з розбігу тощо. У другій групі, в якій 50 % часу відводилось на виховання сили, застосовували віджимання штанги, перетягування за руки, підтягування, штовхання ядра, вправи з набивними м'ячами, силові ігри, присідання, біг з опором та інші засоби. Третя група спортсменів тренувалась переважно за програмою, спрямованою на виховання витривалості: тривалий біг помірного темну, крос, футбол, ручний м'яч, спортивна ходьба, біг різної інтенсивності тощо. Решта часу заняття відводилась на виховання інших фізичних здібностей.

Після закінчення експерименту були проведені контрольні випробування, які показали, що перший варіант, коли 50 % часу використовували на виховання швидкості і по 25 % — на формування сили і витривалості, найефективніший. Аналіз даних біохімічних досліджень підтвердив, що таке тренування створює в організмі спортсмена 13—14 років позитивні передумови для розвитку сили і витривалості, тобто справляє більш різноманітний вплив на нього.

Аналогічне дослідження для розробки співвідношення засобів вибіркової спрямованості проводилось групою тренерів під керівництвом В.П. Філіна (1972). Однак спрямованість засобів тренувальної дії була не швидкісною, а швидкісно-силовою. Результати педагогічного експерименту підтвердили ефективність такого підходу в комплексному вихованні фізичних здібностей юних спортсменів [15, 28].

При порівнянні результатів проведених досліджень з даними вивчення сенситивних періодів розвитку фізичних можливостей видно, що збільшення обсягу засобів тренувального впливу у 13—14 років є цілком обґрунтованим, бо в цьому віковому періоді активно розвиваються швидкісні і швидкісно-силові здібності юних спортсменів.

Отже, другий напрям більш доцільний і практичний, тобто оптимальний шлях вирішення питання про періодизацію обсягів тренувального навантаження — це вивчення закономірностей розвитку фізичних здібностей дітей і підлітків.

Біологічним обґрунтуванням такого підходу є теорія функціональних систем (П.К. Анохін, 1980), а педагогічним— дослідження Л.С. Виготського (1956), який установив, що педагогічний вплив під час сенситивних періодів значно прискорює розвиток здібностей дітей і підлітків. Це підтверджують також інші дослідження вітчизняних вчених [10, 211].

Для одержання порівняльних даних з метою комплексного вивчення цієї проблеми за критерій брали щорічний темп розвитку (приріст у процентах) окремих фізичних здібностей.

На підставі даних про темпи зростання окремих фізичних здібностей можна визначити обсяг вибіркового впливу, а також співвідношення засобів, яке відповідає закономірностям розвитку молодого організму.

На попередньому етапі спортивної підготовки юні спортсмени мають найвищий темп розвитку швидкісно-силових здібностей. За три роки (з 8 до 11) ці здібності у хлопчиків зростають на 44 % (рис. 1.5, а), а в дівчаток на 34 % (рис. 1.5, б) [11, 162].

Рис. 1.5 - Вибірковий темп приросту фізичних здібностей у хлопчиків (а) і дівчаток (б): 1 — швидкісно-силових; 2 — швидкісних; 3 — гнучкості; 4 — спритності; 5 — витривалості.

З 10 до 11 років хлопчики значно випереджають дівчаток за темпами розвитку швидкості. Виховання швидкості рухів — швидкісних здібностей є одним з основних завдань навчально-тренувального заняття на попередньому етапі спортивної підготовки.

Вивчення закономірностей розвитку гнучкості показує, що у дівчаток не спостерігається великого підвищення її: з 8 до 9 років приросту показників немає, з 9 до 10 років темпи приросту зменшуються на 1 %, а з 10 до 11 років — на 3 %. У хлопчиків темпи розвитку гнучкості знижуються на 5 %, але потім протягом двох років зростають до 3 %, а після цього — до 4 %, тому треба збільшувати кількість вправ на гнучкість.

Вікові темпи приросту спритності у дівчаток і хлопчиків різні внаслідок неоднакових строків формування функціональних систем, які забезпечують виконання координаційно-складних рухів. У хлопчиків спритність сумарно збільшується в період з 8 до 11 років на 6 %, у дівчаток—на 15%. Після цього темпи трохи сповільнюються з переходом у хлопчиків на виразне зниження (8%), а в дівчаток—на підвищення (9%). Це є підставою для планування тренувального навантаження таким чином, щоб з 8 до 9 років обсяг вправ на спритність був великим; з 9 до 10 — середнім, а з 10 до 11 років для хлопчиків — незначним, для дівчаток— великим [11, 164].

Якщо аналізувати темпи розвитку витривалості, то до 9 років ця здібність у бігу з рівномірною швидкістю (2,5 м/с) збільшується. У хлопчиків результати зростають щорічно, у дівчаток — лише з 7 до 8 років.

Результати вивчення темпів розвитку фізичних здібностей юних спортсменів на попередньому етапі спортивної підготовки свідчать, що доцільно планувати великий обсяг засобів тренувального навантаження за рахунок швидкісно-силових і силових вправ. При цьому слід враховувати не тільки вікові, а й статеві відмінності. Це особливо суттєво для 10—11-літніх при вихованні швидкісних здібностей, 9—10 і 10—11-літніх — при вихованні гнучкості та 8—9-літніх — спритності. У ці періоди обсяг навантаження у дівчаток має бути значно меншим, ніж у хлопчиків. Для дівчаток характерне підвищення обсягу тренувальних навантажень при вихованні швидкості з 8 до 9 років і спритності з 10 до 11 років.

На початковому етапі спортивної підготовки у хлопчиків 11 —12 років показники приросту швидкісно-силових здібностей (10 %) майже не відрізняються від аналогічних показників у дівчаток (7 %). Надалі, під кінець періоду статевого дозрівання, темп розвитку цієї здібності знову збільшується і в дівчаток 13—14 років становить 8 %, а хлопчиків 14—15 років — 11 % [10, 210].

На підставі цих даних можна збільшувати застосування засобів виховання швидкісно-силових здібностей для хлопчиків на початку та в кінці періоду статевого дозрівання, тобто у 11 —12 і 14—15 років. У решті вікових періодів використовують середні навантаження.

У дівчаток великий обсяг вправ швидкісно-силового характеру планують на 11 —12 і 13—14 років. В інші роки, коли формування та розвиток швидкісно-силових якостей дещо сповільнюється, рекомендується застосовувати навантаження середнього обсягу. Загальний темп приросту цієї здібності у хлопчиків за весь підлітковий період дорівнює 31 %, у дівчаток — 12 %.

Значно зростають у підлітковому віці темпи приросту швидкісних можливостей. Так, у хлопчиків цей показник сягає 26 %, у дівчаток він дорівнює 11 %.. Тому для хлопчиків планують велику кількість вправ швидкісного характеру. Виняток становить період а 12 до 13 років, коли рекомендується середній обсяг навантажень, бо темп приросту силової здібності в цей час становить 2 %. У дівчаток великий обсяг фізичних вправ силової спрямованості допускається з 12 до 13. років; у інші роки — обсяг середній [10, 211].

Показники темпів розвитку гнучкості у підлітковому періоді дещо зменшуються як у хлопчиків, так і в дівчаток. Планувати виховання гнучкості треба в 14—15 років у хлопчиків і в 13—14 років — у дівчаток. У ці періоди застосовують великі за обсягом навантаження, збільшують кількість вправ, які сприяють розвиткові гнучкості. Для дівчаток 11 —12 років можна планувати навантаження середнього обсягу.

Максимальний обсяг вправ, спрямованих на виховання спритності, хлопчики виконують з 11 до 14 років, середній обсяг рекомендується з 14 до 15 років.

У дівчаток темп розвитку спритності підвищується двічі: у 10—11 і 14—15 років; для решти вікових періодів треба планувати навантаження невеликого обсягу. Отже вправи, спрямовані на виховання спритності, у хлопчиків можна використовувати протягом всього підліткового віку, а в дівчаток — тільки в 11 —12 і 13—14 років.

Темп розвитку витривалості збільшується у хлопчиків 13—15 років до 12%, у дівчаток—до 3,7%. Найбільшу кількість засобів, спрямованих на виховання витривалості треба планувати для хлопчиків 13—15 років до дівчаток обсяг навантаження повинен бути середнім з незначним підвищенням у 14—15 років.

Дані про темпи розвитку гнучкості свідчать про те, що в юнаків активна фаза її формування закінчилась. Проте до засобів тренувального навантаження для них включають вправи, які сприяють розвиткові гнучкості; обсяг навантаження повинен бути середнім і невеликим [12, 95].

Якщо в юнаків темпи розвитку гнучкості зменшуються, то у дівчат ще є можливості для її цілеспрямованого розвитку, при цьому у 15—16 років рекомендується застосовувати навантаження великого обсягу, а в старшому віці — середнього й невеликого.

Темпи розвитку спритності дещо спадають, але юнаки все-таки мають деяку можливість для її удосконалення. Незначне збільшення темпів розвитку спритності спостерігається у дівчат 15—16 років; після цього відбувається поступове зниження її до 3 %, що свідчить про закінчення формування нервових центрів, які забезпечують швидкісну координацію рухів.

Найбільший обсяг засобів, спрямованих на розвиток витривалості, планують для юнаків 16—17-річного віку. Дівчатам 15—16 років рекомендується малий обсяг засобів для розвитку цієї здібності, а 16—17-літ-нім — середній.

Тренувальне навантаження доцільно розподіляти так, щоб на розвиток фізичних здібностей, в цей час чутливих до тренувального впливу, припадав найбільший його обсяг. При цьому слід керуватися такими методичними положеннями [13, 325]:

— щорічне зростання фізичних здібностей більш ніж на 3 % свідчить про високу активність і дає підстави планувати 30 % часу на вибірковий їх розвиток;

— при темпі приросту здібності від 0 до 3 %, що розцінюють як середній рівень активності, кількість занять для її розвитку повинна становити не більше 20 % на рік;

— якщо фізичні якості не зростають, тобто при низькому рівні активності, кількість занять для розвитку цих здібностей не повинна перевищувати 10%.

Дотримання цих методичних положень сприятиме гармонійному розвитку не тільки фізичних здібностей, а й організму в цілому.

Однак при цьому треба пам'ятати, що тренувальне навантаження складається з двох компонентів — обсягу та інтенсивності. Обов'язковою умовою ефективності розвитку окремих фізичних здібностей є застосування відповідного режиму навантаження, тобто виконання рухів з певною інтенсивністю й дотриманням певних (конкретних) інтервалів відпочинку між вправами. Загальний обсяг тренувального навантаження в цьому разі можна регулювати з допомогою різної інтенсивності виконання вправ.

Використовуючи дані, які обґрунтовують періодичність обсягів загального та вибіркового тренувальних навантажень, можна досить чітко спланувати ці компоненти для кожного спортсмена, залежно від його віку і статі [13, 327].

  1.4 Засоби виховання швидкісних здібностей

 

Біг по коридору. Натягують шнур або проводять крейдою лінії таким чином, щоб утворилося кілька коридорів завширшки 25—30 см і завдовжки 10—15 м. На відстані 10—15 м від лінії старту встановлюють стойки або прапорці на підставах, які гравці повинні оббігти під час змагань.

За командою тренера кожен направляючий з високого старту біжить по коридору, оббігає стойку й повертається назад. Торкнувшись рукою гравця, що стоїть першим у його колоні, направляючий дає йому старт, а сам стає в кінці цієї колони [14, 201].

Біг по коридору із східцями, кільцями. У коридорах паралельно до натягнутих шнурів розкладають планки або гімнастичні палиці (відстань між ними залежить від віку спортсменів).

Вправу виконують у тій самій послідовності й за тими правилами, що й естафету, але гравець, швидко пробігаючи коридором, перестрибує через планки, палиці, кільця чи інші розкладені там предмети. Залежно від завдань, відстань між предметами збільшують або зменшують.

Біг через перешкоди. Як перешкоди в коридорі для бігу використовують гімнастичні лави, набивні м'ячі. їх повинно бути не більше двох, заввишки 35—40 см — не більше. Відстань від лінії старту до першої перешкоди 5—6 м, до другої — 8—9 м. Поворот від лінії старту має бути за 10—15 м. Вправу виконують так само, як і попередні, тільки під час бігу не дозволяється наступати на перешкоду. Залежно від поставлених завдань міняють висоту перешкод і відстань між ними.

Біг крізь обруч. На відстані 25—30 см від лінії старту розташовують гімнастичний обруч або натягують шпур між стрибковими стопками на висоті 60— 70 см (обруч підвішують або тримають на відстані 5—10 см від підлоги).

Вихідне положення — низький старт. Після команди «Марш!» направляючий пробігає крізь обруч, а учень, який стояв за цим гравцем, займає вихідне положення. Повертаючись назад, гравець оббігає обруч справа, торкається рукою того учня, що уже зайняв вихідне положення, чим дає йому старт, а сам стає на лівий фланг [14, 202].

Біг з наскоком на предмет. На відстані 6—7 м від лінії старту ставлять гімнастичні лави, на які кладуть 1—2 мати. За командою тренера гравець вбігає у коридор, біжить до гімнастичної лави, наскакує поштовховою ногою на неї і, сильно відштовхнувшись вперед і вгору або тільки вперед, приземляється на мат, після чого продовжує бігти. Після повороту виконання вправи повторюють у зворотному напрямі.

Примітка. Вправу виконують з учнями, які засвоїли приземлення після стрибка. Біг з наскоком на предмет можна поєднувати з передаванням естафетної палички або тенісного м'яча.

Біг за м'ячем. Відділення шикують по лінії, проведеній півколом. Тренер стоїть з м'ячем (волейбольним, футбольним, баскетбольним або набивним) позаду відділення на відстані 2—3 м від лівофлангових гравців. За командою «Марш!» він кидає на підлогу м'яч, за яким біжать гравці, що стоять спереду.

Учасники, які закінчили біг, стають на лівий фланг відділення, м'яч повертають тренеру [14, 203].

  1.5 Визначення розвитку швидкісних здібностей

Максимальну швидкість визначають за дистанцією, яку учень може пробігти за 6 с. Для цього ставлять на землю (підвішують на тросі) 25 фанерних щитів 10X15 см, на кожному з яких пишуть цифру (від 25 до 50). Перший щит з цифрою 25 розташовують на відстані 25 м від старту, а інші — через кожний метр. Відстань, яку пробігають учні різного віку на початку навчального року, приблизно буде такою: у 11 років — 28—31 м, 12 років —28—34 м, 13 років —31—36 м, 14 років — 33—39 м, 15 років — 35—42 м, 16 років — 38—43 м, 17 років —38—45 м [15, 106].

Швидкість рухової реакції можна визначити за реакцією учня на падіння предмета. Для цього використовують будь-який предмет, найчастіше — гімнастичну палицю, розмічену в сантиметрах.

Перед виконанням тесту учень займає вихідне положення — ноги на ширині плечей, руки зігнуті в ліктях і притиснуті до тулуба, пальці стиснуті в кулак. Партнер бере палицю за верхній кінець, так щоб нульова позначка була на рівні нижнього краю його долоні. Потім випускає без команди палицю з рук, а учень, у якого визначають швидкість рухової реакції, повинен захопити її долонями. Чим швидше він це зробить, тим меншою буде відстань від нульової позначки до нижнього краю долонь, отже, тим краще у нього розвинута рухома реакція.

З допомогою електро- та електронних секундомірів можна виміряти рухову реакцію до десятих й тисячних часток секунди.

Для визначення максимальної частоти рухів підраховують кількість рухів, виконаних протягом певного часу. Рухи можуть бути найрізноманітнішими: на рахунок один — руки вгору, на два — вниз, біг на місці, високо піднімаючи стегна, з фіксуванням цієї висоти і т. ін.

Швидкість цілісного руху можна визначити за показниками бігу на 10, 20, 30, 60 і 100 м як з високого, так і з низького старту [15, 109].

2. заВДАННЯ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Завдання дослідження:

- ознайомитись з літературою з теми: «Розвиток швидкості у підлітків загальноосвітньої школи»;

- проаналізувати дану тему;

- виділити вікові особливості формування юного спортсмена та особливості його виховання;

- виділити особливості розвитку та удосконалення фізичних здібностей дітей підліткового віку;

- виділити особливості вікової періодизації тренувальних навантажень;

- виділити основні засоби виховання швидкісних здібностей;

- виділити особливості визначення розвитку швидкісних здібностей;

- провести дослідження на визначення рівня розвитку швидкості у підлітків загальноосвітньої школи;

- виділити результати дослідження;

- зробити відповідні висновки.

Методи дослідження:

- опис;

- аналіз;

- пояснення;

- метод системного спостереження.

Організація дослідження: дослідження проводилось в 8-му класі ЗОШ № 32 м. Запоріжжя. Досліджувані 29 учнів: 19 дівчат та 10 хлопців.

3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження проводилось в ЗОШ № 32 м. Запоріжжя, у 8-му класі. Дослідження тривало один рік. В досліджуваному класі 29 дітей, всі хлопці.

На початку навчального року, в вересні, вчитель перевірив рівень розвитку швидкісних здібностей у дітей цього класу та виявив такі результати: результати шести учнів можна віднести до початкового рівня розвитку швидкісних здібностей, результати десяти учнів можна віднести до середнього рівня розвитку швидкісних здібностей, результати дев’яти учнів можна віднести до достатнього рівня розвитку швидкісних здібностей та результати чотирьох учнів можна віднести до високого рівня розвитку швидкісних здібностей (табл. 3.1.). Розвиток швидкісних здібностей перевірявся на уроці бігом на 60 м.

В даному класі в тиждень проводилось два уроки з фізичної культури. Раз на два тижні вчитель проводив заняття, на яких проводились різні рухові ігри та естафети.

В січні місяці вчитель знову перевірив розвиток швидкісних здібностей у дітей та отримав такі результати: результати чотирьох учнів можна віднести до початкового рівня розвитку швидкісних здібностей, результати восьми учнів можна віднести до середнього рівня розвитку швидкісних здібностей, результати тринадцяти учнів можна віднести до достатнього рівня розвитку швидкісних здібностей та результати чотирьох учнів можна віднести до високого рівня розвитку швидкісних здібностей (табл. 3.1.). Розвиток швидкісних здібностей перевірявся на уроці човниковим бігом.

В кінці навчального року, в травні, вчитель отримав вже такі результати: результати двох учнів можна віднести до початкового рівня розвитку швидкісних здібностей, результати чотирьох учнів можна віднести до середнього рівня розвитку швидкісних здібностей, результати сімнадцяти учнів можна віднести до достатнього рівня розвитку швидкісних здібностей та результати шести учнів можна віднести до високого рівня розвитку швидкісних здібностей (табл. 3.1.). Розвиток швидкісних здібностей перевірявся на уроці бігом на 60 м.

Отже, всі дані дослідження можна помістити в таблицю:

 

Таблиця 3.1 - Результати дослідження

Перевірка розвитку швидкісних здібностей		Рівень розвитку швидкісних здібностей
		початковий		середній		достатній		високий
місяць перевірки	вид перевірки	кільк. учнів	%	кільк. учнів	%	кільк. учнів	%	кільк. учнів	%
вересень 2004	біг на 60 м.	6	20,6	10	34,4	9	31,03	4	13,7
січень 2005	човниковий біг	4	13,7	8	27,5	13	44,8	4	13,7
травень 2005	біг на 60 м	2	6,89	4	13,7	17	58,6	6	20,6

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити такі висновки:

·     Початкова підготовка до поглибленої спортивної спеціалізації найчастіше припадає на підлітковий вік, коли в організмі відбуваються великі зміни внаслідок статевого дозрівання. Цей процес дуже впливає на психічний розвиток підлітка.

·     Основні зміни в особистості підлітка полягають у становленні його самостійності, адже він відчуває в собі сили, щоб самому вирішувати деякі практичні завдання. Звідси і випливають вимоги підлітка визнати його право бути дорослим. Однак тренер повинен знати, що більш зрілі і самостійні висновки характерні лише для старшого підліткового віку, який найчастіше починається з 13 років.

·     Потреба підлітка посісти становите, що відповідає його уявленню про свою особу (при цьому піп часто переоцінює себе), може вплинути на його поведінку, ставлення до навчання, тренування. У той же час успіхи підлітка в навчанні, спорті є засобами його самоствердження. Треба пам'ятати, що в цей час потрібні інші засоби педагогічного впливу, ніж під час роботи з юними спортсменами на етапі попередньої підготовки.

·     Віковий аналіз швидкісно-силових здібностей показує, що у хлопчиків 8—10 років приріст показників, які характеризують розвиток цих здібностей, становить 22%, 9—10 років —4%, 10—11 років—18%. У дівчаток ці дані відповідно 11%, 5 % і 18 %. Тому на початковому етапі спортивної підготовки як хлопчиків, так і дівчаток планують значний обсяг вправ швидкісно-силової спрямованості.

·     Інший обсяг навантаження планується при вихованні швидкісних здібностей. Приріст показників розвитку цих здібностей у хлопчиків становить 10%, а в дівчаток 15 %. Внаслідок цього фізичне навантаження у дівчаток 8—-9 років значно вище, ніж у хлопчиків. У хлопчиків у цьому періоді спостерігається зменшення приросту показників швидкісних здібностей, а, отже, обсяг тренувального навантаження цієї спрямованості у них знижується. Це зменшення невелике й тимчасове, і вже з 9—10 років їхнє тренувальне навантаження може бути таким самим, як і для дівчаток.

·     На початковому етапі спортивної підготовки у хлопчиків 11 —12 років показники приросту швидкісно-силових здібностей (10 %) майже не відрізняються від аналогічних показників у дівчаток (7 %). Надалі, під кінець періоду статевого дозрівання, темп розвитку цієї здібності знову збільшується і в дівчаток 13—14 років становить 8 %, а хлопчиків 14—15 років — 11 %.

·     На підставі цих даних можна збільшувати застосування засобів виховання швидкісно-силових здібностей для хлопчиків на початку та в кінці періоду статевого дозрівання, тобто у 11 —12 і 14—15 років. У решті вікових періодів використовують середні навантаження.

·     У дівчаток великий обсяг вправ швидкісно-силового характеру планують на 11 —12 і 13—14 років. В інші роки, коли формування та розвиток швидкісно-силових якостей дещо сповільнюється, рекомендується застосовувати навантаження середнього обсягу. Загальний темп приросту цієї здібності у хлопчиків за весь підлітковий період дорівнює 31 %, у дівчаток — 12 %.

·     Значно зростають у підлітковому віці темпи приросту швидкісних можливостей. Так, у хлопчиків цей показник сягає 26 %, у дівчаток він дорівнює 11 %.. Тому для хлопчиків планують велику кількість вправ швидкісного характеру. Виняток становить період а 12 до 13 років, коли рекомендується середній обсяг навантажень, бо темп приросту силової здібності в цей час становить 2 %. У дівчаток великий обсяг фізичних вправ силової спрямованості допускається з 12 до 13. років; у інші роки — обсяг середній.

·     На етапі поглибленої спортивної спеціалізації тренувальне навантаження юнаків крім великого обсягу швидкісно-силових вправ охоплює такий же обсяг засобів, спрямованих на виховання швидкісних здібностей. Потім їх розвиток стабілізується, що свідчить про завершення формування нервових центрів, які забезпечують швидкість рухів. Для дівчат цей період настає у 15—16 років, після чого приріст швидкісних здібностей з кожним роком зменшується.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаптація организму учнів до учбового та фізичного навантаження/Під ред. А.Г. Хрипковой, М.В. Антроповой.— М., 1982.—240 с.

2. Аршавський І.А. Фізіологічні механізми та закономірності індивідуального розвитку.— М., 1981.— 282 с.

3. Боген М.М. Навчання руховим діям.— М., 1985.— 192 с.

4. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів.—К., 1980.— 104 с.

5. Волков Л.В. Навчання та виховання юного спортсмена.— К., 1984. – 144с.

6. Волков Л.В. Фізичне виховання учнів — К., 1988.— 184 с.

7. Гужаловський Л.А. Розвиток рухових якостей у школярів.—Мінськ, 1978.— 88 с.

8. Михайлов К.В. Методи спортивної підготовки.— К., 1981.— 126 с.

9. Основи управління підготовкою юних спортсменів. / Під ред. М.Я. Набатникової.— М., 1982.— 280 с.

10. Платонов В.Н. Теорія та методика спортивного тренування.— К., 1984.— 352 с.

11. Платонов В.Н., Сахновський К.П. Підготовка юного спортсмена— К., 1988.— 288 с.

12. Станкін М.І. Спорт та виховання підлітка.— М., 1983.— 104 с.

13. Теорія спорту / Під ред. В.Н. Платонова.—К., 1987.—424 с.

14. Тер-Ованесян А.А. Педагогічні основи фізичного виховання.— М., 1978.—232 с.

15. Філін В.П. Теорія та методика юнацького спорту.—М., 1987.— 128 с.