Афінська держава та стародавня Спарта у стародавній історії та культурі людства

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

АФІНСЬКА ДЕРЖАВА ТА СТАРОДАВНЯ СПАРТА У СТАРОДАВНІЙ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРІ ЛЮДСТВА

ПЛАН

1.         Заснування та утвердження Афінської держави.

2. Стародавня Спарта – феномен військово-полісної організації держави.

3.         Греко-перські війни, вплив на хід стародавньої історії.

4.         Афінська демократія.

5.         Використана література.

1. Заснування та утвердження Афінської держави.

Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. УIX—VIII ст. до н. є. під час розкладу і родового ладу відбулось об' єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова ари-стократія (евпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради — ареопагу. У цей пе­ріод в Афінах сформувалося боргове рабство.

Внаслідок реформ правителя Афін Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (VI ст. до н. є.) владу евіштридів було ліквідовано, експропрійовані ними землі повернуто збіднілим селянам, а боргове рабство скасовано.

Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.

Права й обов'язки громадян визначалися за майноним цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.

Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.

Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443—429 рр. до н. є.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією май-еювого цензу і запровадженням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Давньої Греції.

За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Філій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.

Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника — Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431—404 до н. є.), яка закінчилася поразкою Афін і розпадом Афінської морської держави. УIV ст. до н. є. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом у творення ДругогоАфінського морського союзу успіху не мали.

У 338 р. до н. є. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.

2. Стародавня Спарта – феномен військово-полісної організації держави.

З другої половини VII ст. до н. є. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI—X ст. до н. є. Впро-довж IX — першої половини VIII ст. до н. є. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над всією Лаконією — областю на півдні Пелопон- і несу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була понево-лева. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вовн вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах. У самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту".

Таким чином, у Спарті існували три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав — полонені) та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою І Спарти, що не змінювалися впродовж століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідає період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартанської експансії стала багата і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу — Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершилася перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мес-іч'іщів, Спарта знову здобула перемогу.

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії були розподілені і роздані спартіатам разом із закріпленими за ними ілотами, які були зобов'язані працювати на володаря пемлі, сплачувати податок. Спартіати не мали право про-дати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця ілотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведе-і ю серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадя­нина.

Закони передбачали, що кожний спартіат повинен був віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них виховувалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдя-ки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мес сенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила соб практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись роз ширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, в економічному, політичному і культурному відношенні Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони були значно обмежені у правах: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з ЗО чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення Народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою вла­дою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Величезна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада щузької спартанської олігархії урівноважувалась автотетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською апеллою. Союзне військо очолювалося спартанськими царями.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V—IVст. до н. є., виступаючи оплотом грецької олігархії.