Навигация
Культура та побут населення України
17467
знаков
0
таблиц
0
изображений
Реферат з української та світової культури:
Київ 1996 р.
Вступ.
За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце мимнулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємною частиною державної незалежності України.
Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору загальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живе на перекресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьому континенті.
В межах реферату неможливо розглянути всі аспекти розвитку української культури протягом навіть останнього тисячоліття, але деякі елементи культури можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.
1. Поселення та житло.
Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа — дерево, солома, очерет, глина, каміння.
Форма та планування поселення також залежали найчастіше від природніх умов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно, на зручних земельних ділянках. В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні України, де планування часто-густо відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування.
Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністю відокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повне приєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами.
Житло жителя України було двокамерним — складалося з опалюваної хати, та неопалюваних сіней. Пізніше, в залежності від заможності хазяїна, погодних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами, почали опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різні входи. Трикамерний тип житла був відомий з XV століття. В такому житлі були сіні, хата, та комора. Хата та комора розташовувалися з різних боків від сіней. Інколи замість комори буда друга хата. Таке розташування набуло назви хати на дві половини. Стіни житла зводились з місцевих будівельних матеріалів залежно від ресурсів та можливостей забудовників. Існувало два типи конструкції стін — зрубний і каркасний. Перший зустручався зрідка, переважно в районах, багатих на лісоматеріали. Каркас заповнювався глиною, перемішаною з соломою. У ряді районів поряд з глиною та соломою вживалося каміння. Підлога в хаті була також глиняною, дощана зустрічалася дуже рідко.
2. Народний одяг.
Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак.
Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки.
Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах.
У степовій частині України в XIX столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта — у жінок.
3. Харчування.
До середини XIX століття сформувався господарський комплекс, що включав в себе землеробство зі скотарством (при перевазі землеробства). Рибальство, бджільництво, мисливство та збиральництво являли собою допоміжні засоби здобуття їжі.
Сіяли головним чином жито, хоча на Півдні все більше площ віддавалося під пшеницю. Сіяли гречку, просо, ячмінь, овес, горох, квасолю, коноплі, мак, льон. Поширюється соняшник. З кінця XIX століття розповсюджується кукурудза, але помітної ролі в харчуванні вона не відіграє.
Овочеві культури — капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник. З XIX століття картопля починає поступово замінювати хліб в раціоні багатьох регіонів. Вирощувалися гарбуз, в південних районах — кавун і диня. З приправ росли пертрушка, пастерна, хрін, кріп. З садівних культур — яблука, груші, сливи, вишні, смородина.
Тваринництво складалося з вирощування корів як тяглової сили, свиней, овець на м’ясо, птиці.
Основним способом переробки зерна був млинарський. Мололи жито, пшеницю, гречку, просо, ячмінь, кукурудзу. Робили крупи з проса, гречки, ячменю, пшениці, кукурудзи. На зиму солоили та квасили овочі та фрукти. Сушили яблука, груші, сливи, вишні, смородину, гриби, на півдні — абрикоси.
М’ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Інколи продавали не тільки надлишки, але й те, що було необхідно для власного споживання. Свинину звлишали собі, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайно забивали двічи на рік — на Різдво та на Паску. Сало солили, м’ясо готували свіжим або мороженим, інколи теж солили. Кишки та шлунок після ретельної обробки начиняли м’ясом, салом, кров’ю, і робили ковбаси, кров’янки.
З молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частково переробляли в масло, здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк і ряжанку.
Рибальство було підмогою до бідного на білки селянського харчування. Рибу солили або в’ялили.
Повсякденні страви. Найбільш поширеними стравами були виготовлені з рослинних складників. Більшу роль відігравали страви з зернових. Каші виготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Каші з жита не готували. Готували рідкі кашоподібні страви — куліш, ячний крупник.
Хліб цінувався біл за всі інші печені страви. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки. Але у другій половині XIX століття із зубожінням селянства в жито почали домішувати іншу муку. На Полтавщині і Слобожанщині домішували гречку, на Поліссі — картопляну, У Західній Україні — ячмінну, кукурудзяну, вівсяну. Хліб завдавали у дерев’яній діжці на залишкові розчини з минулої випічки, вимішували спочатку дерев’яною кописткою, а з додаванням борошна та загустінням тіста — рукою. Тісто підходило декілька годин у теплому місці, потім його сажали у піч, на дубовому або капустяному листі, без форми. Хліб пекли жінки, рідше дівчата, раз на тиждень, найчастіше в суботу. З випіканням хліба було пов’язано багато заборон і правил. Так: не можна було випікати хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими при садженні хліба у піч, торкатися тіста “нечистій” жінці.
З супів були розповсюджені два. Це різні види борщу, капусняк. Борщ готували найчастіше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у XIX столітті). На півдні додавали картоплю. На свята в борщ клали м’ясо, у будні заправляли салом. У піст в юшку клали сушену рибу, заправляли олією. Навесні готували зелений борщ з щавлю, копиви, лободи, кропу, петрушки. Заправляли сметаною і вареними яйцями. Влітку готували холодний борщ на сироватці, який не варили. До сироватки додавали варену картоплю або буряк, петрушку, кріп, цибулю, по можливості круте яйце і сметану.
Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молоко свіже і кисле, в Карпатах — бринза.
Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав. Хмільний мед і пиво в XIX столітті вже майже не готували.
Хліб мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай. Короваї виготовляли у обох молодих і ділили під час їх дарування.
Похожие работы
... зон України. Однак представники різних народів ще тривалий час зберігають власні поховальні звичаї. Отже, можемо говорити про вірування і уявлення населення Скіфії як складову частину духовного життя наших предків. Поховальні обряди скіфів нагадують традиції населення України епохи бронзи. Курганний обряд захоронення у скіфів не був єдиним. В Степу, Лісостепу, на Північному Кавказі, в Криму тощо ...
... группа Высокий 3 3 Средний 2 3 Низкий 2 3 2.2 Формирующий этап Цель формирующего этапа: разработать систему тематических занятий (детских праздников и развлечений), способствующих приобщению дошкольников к этнической культуре. Задачи формирующего этапа: 1) ознакомить детей с элементами русского и украинского народного творчества (фольклор, народные промыслы, элементы быта, ...
... , що має величезне виховне значення у розбудові нації. ВИСНОВКИ Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної науки обрядознавства, проблему феномену весілля в духовній культурі українців. На основі вивчення та аналізу низки літературних джерел із зазначеної проблеми та спостережень за шкільної практикою, власного досвіду, ми прийшли до наступних висновків і узагальнень. ...
... і. 3. Інноваційні козацько-лицарські технології шкільної освіти. 4. Система психомистецьких технік козацького духовного єднання особистостей. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОГРАМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ Адамівська школа козацько-лицарського виховання як саморозвивальний духовно збагачений освітньо-виховний заклад інноваційного типу має стати наочним зразком нової національної школи, що вказуватиме один з ві ...
0 комментариев