Розвиток мистецтва у східних слов'ян

2.2. Розвиток мистецтва у східних слов'ян

Увесь багатий поетичний світ язичництва виступав уособленням реальних природних сил, з якими людина взаємодіяла в реальному житті.

Ритуальні обряди, символіка – це було виявом прагнення людини до активного втручання в природні процеси, виявом її віри у власні сили. І стародавнє мистецтво відігравало в цьому не останню роль.

Розрізняють дві форми прояву мистецтва у стародавніх слов'ян: ужиткове мистецтво – художнє оформлення одягу, знарядь праці, домашніх речей тощо і культове мистецтво – предмети, пов'язані з релігійними віруваннями і призначені для сакральних ритуалів.

Звичайно, розмежування це можна вважати умовним, адже часто прикрашання предметів повсякденного вжитку було пов'язане з язичницьким світоглядом. Лінійний і хвилястий орнамент символізували воду, річку. У давніх вишивках зустрічаємо символіку рослинного і тваринного світу. Давньослов'янські зображення богів були здебільшого дерев'яними і тому майже не збереглися до наших днів. Лише у місцях, де були родовища каменю, збереглися кам'яні статуї, які дають уявлення про художню творчість східних слов'ян дохристиянської доби. Можна помітити стилістичну подібність цих статуй до кам'яних баб скіфської доби.

У середині XIX ст. з подільської ріки Збруч витягли слов'янського ідола, відомого під назвою Збруцького ідола, або Святовида. Зараз він зберігається у Краківському музеї. Скульптура потрапила в ріку за часів християнізації Русі. Час створення статуї не встановлено.

Збруцький ідол являє собою чотиригранний стовп висотою понад два метри, увінчаний головою з чотирма обличчями, в слов'янській шапці півсферичної форми, ніби облямованій хутром. Всі обличчя добре окреслені з чіткими рисами. У верхній частині стовпа (нижче голови) знаходяться рельєфні зображення людиноподібних постатей. Отже, істота, відтворена стародавнім скульптором, мала не тільки чотири обличчя, а й чотири тулуба, вісім рук і вісім ніг. А можливо, це чотири окремі істоти під однією шапкою. Руки мають чітко окреслені пальці. В одному випадку в правій руці зображений ритуальний ріг, у другому – маленьку постать коня біля ніг, а на поясі – шаблю з трохи вигнутим лезом.

Середній ярус зображень на стовпі складається з чотирьох невеликих людських постатей з непомірно високими головами, короткими ногами і розведеними руками. На нижньому ярусі з трьох сторін вирізані рельєфи облич з неприємним, злим виразом.

Три яруси зображень – це тривимірність світу: небо – місце, де живуть боги; земля, заселена людьми і царство злих духів під землею. Художник прагне за допомогою скромних засобів передати спокій небожителів у верхньому ярусі, безпорадність людей – у середньому і гнів та злість на обличчях – у нижньому.

Ще одне скульптурне зображення давньослов'янського ідола зберігається у Кам'янець-Подільському музеї. Це звичайне схематичне зображення людини в натуральну величину, з круглою головою, грубо окресленим обличчям, руками, складеними на грудях і великим рогом у правій руці. За характером і стилем зображення цей ідол близький до кам'яних скульптур скіфської доби.

Зображення дохристиянських божеств і міфологічні мотиви були досить поширені в ужитковому мистецтві. Образ великої богині зустрічається на ювелірних виробах, у художній вишивці. Цей образ можна вважати уособленням вічного кругообігу життя. Богиню зображують на весь зріст з піднесеними догори руками. Пізніше, за часів християнізації, цей образ злився з образом Богоматері, а культ великої богині перетворився на культ богородиці. Біля великої богині, як правило, зображувались два вершники. З часом первісний зміст цих зображень втрачається і образ богині перетворюється на звичайний декоративний мотив. Вишивані зображення великої богині найчастіше зустрічаються на рушниках.

Рушник здавна мав не тільки утилітарне, практичне призначення. Це був культовий предмет. Він був важливим елементом декоративного оздоблення давньослов'янських капищ, храмів, культових місць. Традиція ця виявилася надзвичайно стійкою: в Україні ікони прикрашають рушниками, хліб-сіль підносять на рушнику, рушниками перев'язують весільних старостів.

Образ великої богині був поширеним мотивом і в ювелірній справі. Ювелірне мистецтво східних слов'ян мало досить високий рівень розвитку. Про це свідчать предмети, які складають так званий комплекс пальчастих фібул. Щодо композиції та художнього оформлення окремих виробів східнослов'янські ювеліри виявляли справжню віртуозність. Крім звіриного, антропоморфного вживався і геометричний стиль. До нього належать речі, прикрашені кільцями, рисочками, ромбиками тощо. Фібулу ми розглядаємо як художній виріб, але головним її призначенням було служити застібкою для одягу.

Інкрустацією та різьбленням оздоблювали металеві вироби зокрема предмети зброї. Зображення на них складали різні фігури – півмісяці,кільця, гребінці, значки у формі двозубця, схожі на пізніші дво – тризубці, відомі під назвою «Знаків Рюриковичів».

Висновки

Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як сукупності матеріальних і духовних цінностей, які створені людством. Культура– це, передусім історичне явище, а її розвиток – найважливіша частина розвитку людства. Історія культури – результат досліджень не тільки істориків, але й археологів, етнографів, фольклористів, істориків, літератури, фахівців у галузі суспільної думки, науки, філософії, мистецтва. Історія культури дає можливість більшою мірою відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних традицій, так і культурних зв'язків між народами. Саме завдяки розвитку національних культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.

Українська культура належить до європейського кола культури, де традиційно вищою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура виступає водночас і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв'язку поколінь. Процес створення і передавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Протягом усього часу свого існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапів еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культурологічної науки. У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації історії української культури.

Перший період розвитку культури України пов'язаний з її глибинними джерелами. Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської цивілізації на цій території до культури східнослов'янських племен дохристиянської доби. Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культуру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний прогресивний розвиток. Найдавніші свідчення перебування людини на території України датуються ще добою пізнього палеоліту. У наступні епохи розширювалися сфери людської діяльності, вдосконалювалися зміст і форми культуротворення, змінювалася сама людина. Відчутний слід залишили в історії культури України племена трипільської культури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної організації. Трипільська кераміка надовго пережила своїх творців і слугувала взірцем для наступних поколінь. Античні джерела сповіщають про племена кіммерійців, які проживали на нашій території і мали культурні зв'язки з народами Малої Азії і Кавказу. Культура племен іранського походження, зокрема скіфів, – ще одна яскрава сторінка розвитку людської цивілізації на українських територіях. Скіфському періоду відповідає час існування на узбережжі Чорного моря грецьких міст-колоній, де значного розвитку досягли сільськогосподарські ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво. Культура античних міст Північного Причорномор'я сприяла розвитку економічного життя суспільних відносин і культури місцевих племен, що прискорювало процес розкладу первіснообщинного ладу і сприяло їх подальшому прогресу.

Українська національна культура пройшла складний шлях увібрав в себе кращі надбання минулого. Народ України дістав величезну спадщину від народів, які проживали на цій території у попередні століття. Територія ця являла собою поле перехрещення політичних, культурних і релігійних впливів між Сходом і Заходом. Стародавня культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу, і в процесі значну роль відігравали традиції місцевих народів та культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура України зберегла і трансформувала у собі здобутки різних культур.

Художнє життя стародавніх слов'ян розвивалося самобутніми й оригінальними шляхами і позначене багатством тем, ідей, мотивів. Давньо-слов'янське образотворче мистецтво являло собою стилістично завершене своєрідне явище, яке стало підгрунтям для розвитку давньоруського мистецтва.

1.            Антонович Д. “Українська культура” 1993р.

2.            Велика радянська енциклопедія.

3.            Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. “Історія культури”, К.,2004р.

4.            Голіченко Т.С. “Слов'янська міфологія та антична культура”, К., 1994р.

5.            Дорошенко Д.І. “Нарис історії України”, Л., 1991р.

6.            Енциклопедія українознавства. Томи 1-9. Перевидання в Україні. Л., 1993-2000рр.

7.            Знойко О.П. “Міфи Київської землі та події стародавні”, К., 1983р.

8.            Іларіон, митрополит. “Дохристиянські вірування українського народу”, К., 1994р.

9.            Костомаров М. “Слов'янська міфологія”, К., 1994р.

10.         Котляр М.Ф. "Русь язичницька. Біля витоків східнослов'янської цивілізації”, К., 1993р.

11.         Кріп'якевич І. “Історія української культури”, Л., 1994р.

12.         “Культура України” Під ред. Ковалевської М.С.,К., 2001р.

13.         Попович М.В. “Нарис з історії культури України”, К., 1998р.

14.         Тишевська Л.Г. “Історія української художньої культури”, Х., 1999р.

15.         Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия 1-8 том.

16.       Велецкая Н. “Языческая символика славянских архаических ритуалов”, М., 1978г

17.         Попович М.В. “Мировоззрение древних славян”, К., 1985г.

18.         Рыбаков Б.А. “Язычество древних славян”, М., 1981г.