Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності

1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.

Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:

"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з іншими предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивостей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до властивості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо.

Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських та інших категорій.

2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.

Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина" і "Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинувачуваного або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".

У проведених визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі Родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначення чітко установлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.

Номінальні визначення

Розглянуті визначення — визначення реальні. За їх допомогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлюємо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.

Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina – ім'я) визначеннями.

Номінальним є таке визначення, за допомогою якого зазначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного іменуються юридичними особами".

2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".

Перше визначення є номінальним, а друге — реальнім.

Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил: | 1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс). Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

Надто широке визначення — це таке визначення, в якому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визначуваного (А < Вс).

Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначаючого , оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад дарування.

Визначення буде надто широким, якщо під визначаюче поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь поняття. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визначення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не названі специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.

Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття (А > Вс).

Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домашня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використовується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат — особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах" і т. д.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.

При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чергу, пояснюється через перше.

Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право— це наука про цивільне право" тощо.

Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.

Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття " закон " мислити не можна.