Відображення філософських поглядів письменника у трилогії "Володар кілець"

Курсова робота

Відображення філософських поглядів письменника у трилогії „Володар кілець”

Зміст

Вступ

Розділ І. Фактори формування світогляду Джона Рональда Руела Толкіна

Розділ ІІ. „Володар кілець” як вияв міфологічної свідомості

Розділ ІІІ. Основні моральні категорії твору

1. Проблема вільного вибору особистості

2. Випробування владою

3. Толкінівське трактування поняття морального обов’язку

4. Вияв гуманістичних поглядів автора у творі

Розділ IV. Розкриття проблеми долі через протиставлення рас Ельфів та Людей

Розділ V. „Володар кілець” і світові війни ХХ століття

Розділ VІ. Компонент католицизму в авторському світогляді

Висновки

Література

Розділ І. Фактори формування світогляду Джона Рональда Руела Толкіна

Ключем до розуміння поглядів та світогляду автора твору є його життя, його досвід та вся сукупність вражень, емоцій, почуттів, які супроводжували його земний шлях. Іноді вони є прихованими, іноді лежить на поверхні, проте неможливо зрозуміти витоки, особливості літературного твору, не знаючи умов його створення та життєвих факторів, що впливали на формування світогляду автора. Тому слід спершу звернутися до біографії автора „Володаря кілець”.

Джон Рональд Руел Толкін народився 3 січня 1892 року у місті Блумфонтейн, столиці північно африканської Помаранчевої республіки. Треба сказати, що тогочасна Африка була майже середньовічною, за винятком форпостів цивілізації – портів та залізниць, проте, незважаючи на жахливий клімат, нудне життя, постійну завантаженість голови родини, всі вони жили щасливо [14,79]. Там він прожив три роки а навесні 1896 року переїхав з матір’ю до Англії, до Страсфорда-на-Ейвоні, щоб покращити здоров’я. Батько, Артур Толкін, залишався у Блумфонтейні, де працював управляючим відділенням Африканського банку. Він хотів приїхати до родини, але не встиг – помер на початку 1896 року від ревматичної гарячки. Про Африку у Толкіна залишилися дуже уривчасті та розмиті спогади, але до кінця життя південні країни в нього асоціювалися з „важкою спекою та посохлою високою травою”. Ці асоціації легко простежити у творах автора. Наприклад, для героїв „Володаря кілець” у південних країнах нещадно світить сонце, „хмар там майже ніколи немає, а люди з чорними обличчями дуже жорстокі”. Згодом Толкін опинився у числі тих англійських письменників, які, народившись за межами батьківщини, сильніше за інших втілювали „англійськість” у своїй творчості. Так, про задум „Володаря кілець” Толкін писав: „Колись давно ( з того часу багато води втекло) я мав намір створити цикл більш-менш пов’язаних між собою легенд, від космогонічних до казково-романтичних, і хотів присвятити ці легенди моїй країні, моїй Англії”. Переїзд родини на північ був глибоко символічним для подальшої долі митця. З цього моменту та до самої смерті Толкіна незмінно приваблювала північ – не реальна, географічна, а міфологічна, Північ суворих воїнів та дихаючих вогнем драконів, працелюбних гномів та загадкових ельфів, зачарованих скарбів та мудрих чаклунів.

Мати письменника вважала, що діти повинні рости біля річки чи озера, серед дерев та зелені. Це одна з причин, чому природа займає величезне місце у працях Толкіна, вона є для нього головним життєтворчим началом. Природа завжди пов’язана з гармонією. Мати автора, Мейбл Толкін, незабаром після їх переїзду до Англії стала католичкою і виховувала Джона та його брата Хіларі Артура в релігійному ключі. Вибір Мейбл не був сприйнятий її оточенням. Стати католичкою у протестантському Бірмінгемі означало жити у стані ворога, коли друзі, родичі, община – всі відвернулися від тебе. Рональд лише згодом оцінив всю вагомість вибору матері. І сам на все життя він залишився ревним католиком. Важко переоцінити вплив релігії на творчість Толкіна. Всі його твори просякнуті християнськими ідеями.

Мати автора залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках і дуже невеликим прибутком, якого вистачало лише на проживання. Проте Мейбл Толкін була твердою у своєму прагненні дати дітям добру освіту. За тодішніми мірками добра освіта означала класичну – гуманітарну і переважно основану на вивченні мов. Спочатку вона навчала дітей сама: її знань латини, французької, музики, основ грецької для цього вистачало. Старший син настільки жадібно вбирав в себе латинську та грецьку мови, що мати швидко зрозуміла – у дитині очевидні здібності до мов.

На щастя знайшовся родич, який платив за освіту дітей. Мейбл хотіла, щоб її діти навчалися в католицькому закладі, проте рівень викладання там був невисоким, і в неї вистачило здорового глузду віддати хлопців хай не до католицької, проте до найкращої школи Бірмінгема – школи короля Едуарда. Там головними предметами також вважалися латинська та грецька мови. більш того, один з викладачів, що мав схильність до середньовіччя, прищеплював учням любов до давньоанглійської та середньовічної англійської мови. саме він дав молодому Рональду Толкіну підручник англосаксонської мови для початківців. У книзі були приклади текстів, зокрема уривки з героїчної поеми „Беовульф”. Досить швидко опанувавши початкові етапи вивчення мови, учень взявся за всього „Беовульфа” – і впорався з цим. Потім він почав вивчати середньовічну англійську. Більш за все його цікавили основи мов – корні їх походження, „скелети”. Рональд Толкін шукав їх у шкільній бібліотеці, книжкових крамницях, з кишенькових грошей він покупав філологічні праці. Згодом він прийшов до думки створити свою власну мову. Деякі дослідники вбачають у захопленні англосаксонськими мовами вияв родинного коріння: вважалося, що родина Толкінів походить з саксів [20,251].

Основним моментом, що змусив Толкіна писати, і була його любов до мов. Ще будучи учнем найпрестижнішої школи Бірмінгема, він із захопленням вивчав готську, давньоанглійську, давньоісландську, фінську мови. Через мови він вивчав і міфологію скандинавських країн, Британії. І, звичайно, все це залишило істотний відбиток на його світогляді.

Спочатку Толкін лише перекладав різноманітні поетичні тексти та перекази, потім сам почав писати вірші, і, врешті-решт, прийшов до створення британського псевдоепосу. Перший твір Толкіна (не рахуючи віршів), написаний під час навчання в Оксфордському університеті називався „Книга втрачених легенд” і являв собою певне зібрання створених автором і стилізованих під фольклор легенд та переказів. Пізніше (у 20-х роках) ця книга була скорочена, відредагована, після чого набула більшої цільності та літературності, і видана як „Сільмарілліон”. І все ж таки, навіть поверховий аналіз цього тексту дозволяє помітити, що його складові написані ніби в різному темпі, нібито зібрані з різних джерел або розказані різними оповідачами на різному художньому рівні.

Поступово найдавніша псевдо історія Британії перетворюється на історію абсолютно окремого світу. Проте цей світ багато в чому схожий на наш. Він власне є алегоричним відображенням нашого світу. У ньому діють ті самі закони совісті, честі, добра. З часом світ Толкіна все розширюється, збагачується деталями, стає все реальнішим і все більше наповнюється філософським змістом.

Сімейні справи були сумнішими за навчальні. 14 листопадла 1904 року померла від діабету Мейбл Толкін. ЇЇ синами став опікуватися її духівник, батько Френсіс Морган, який теж справив значний вплив на формування особистості письменника. Він виявив і розум, і доброту, і навіть щедрість. Він забезпечив братам Толкінам отримання середньої а згодом (частково) вищої освіти. Крім того, він винайняв для братів кімнату, яка відіграла велику роль в житті Дж.Р.Р.Толкіна.

Під цією кімнатою була інша, де мешкала молода дівчина на ім’я Едіт Брет. Вона також була сиротою, проте, на відміну від братів Толкінів, не зростала в нужді. Вона мала неабиякі музичні здібності і мріяла про відповідну освіту чи про кар’єру викладача або навіть піаністки. Поки ж вона мешкала в цій кімнати та грала на фортепіано. Їй було дев’ятнадцять, а Рональду – шістнадцять. Тоді й виявилося, що Рональду доведеться ділити свій час між чотирма заняттями: шкільними, підготовкою до вступу до Оксфорду на мовне відділення (іншого спрямування він тепер уявити вже не міг), Едіт та штучні мови. Підготовка до вступу до Оксфорду була життєво важливою для всього подальшого життя Рональда. Тому можна уявити почуття священика, коли той дізнався про захоплення Рональда. Батько Френсіс викликав Моргана вимагав покінчити з такою поведінкою Боротьба була тривалою. Коли юнаку виповнилося вісімнадцять років, Френсіс Морган поставив жорстку умову: Рональду було заборонено бачитися з дівчиною, навіть писати їй – до того, як йому виповниться двадцять один рік, після чого опікун вже не нестиме відповідальність за його долю.

Рональд підкорився. Це дало одразу кілька результатів. По-перше, позбавлений товариства коханої дівчини Рональд створив собі інше – так званий Чайний клуб, він же Товариство барроуістів. Перша назва була мотивована тим, що члени клубу часто збиралися у приміщенні шкільної бібліотеки та пили чай, а друга – від улюбленого магазина Барроу, де також була кімната для бажаючих випити чаю. Рональд Толкін, власне, не був організатором цього клубу, проте він був найактивнішим його членом. Їх було четверо товаришів –однодумців.

Другий результат полягав у тому, що Рональд все ж таки підготувався до іспитів і в 1911 році вступив до Ексетівського коледжу Оксфордського університету на класичне відділення, щоправда з другої спроби та не з найкращим результатом. Стипендія склала лише шістдесят фунтів на рік, а могла бути й більшою. Проте на ці гроші та з допомогою батька Френсіса можна було жити.

Третім результатом стало перетворення юнацької закоханості на справжнє кохання. Перше й останнє в житті Толкіна. Він розумів, що чекати доведеться три роки і збирався чесно виконувати накази опікуна, а по досягненні повноліття – поєднатися з Едіт, в якій він ні на хвилину не сумнівався.

Оксфордське життя нагадувала шкільне. Маючи солідну класичну підготовку, Толкін працював спустивши рукава. На щастя один вимогливий викладач зміг поставити на місце самовпевненого студента, зацікавивши його мовами: валійською та германськими. Після екзаменів на бакалавра Толкіну запропонували перевестися на англійське відділення, що він з великим задоволенням і зробив. Він читав багато давньоанглійських текстів поза програмою. Влітку 1914 року Рональд побував на канікулах на корнуольськом узбережжі. З того часу в його фантазію назавжди увійшло море. І це згодом вилилося в „Подорож Еарендела Вечірньої Зірки”, вірша, що став початком власної міфології Толкіна. У кінці літа розпочалася перша світова війна. Толкін вступив на офіцерські курси, проте не покинув ані університетських занять, ані штучних мов, ані поезії. Наближалася відправка до Франції. Розуміючи, що він може не повернутися з війни, Толкін вирішив нарешті повінчатися з Едіт. Ця подія відбулася в Ворвіку, де мешкала на той час Едіт. Мальовничі пейзажі та старовинний замок цього міста дуже вразили письменника

Рональд брав участь в одній із найзапекліших та найтриваліших баталій – битві при Соммі. Близько місяця він провів в окопах. Сам Толкін стверджував, що перша світова війна ніяк не вплинула на його творчість. Проте особисті втрати були: загинули двоє з четвірки „Чайного клубу”. З жовтня 1916 і до кінця війни Толкін хворів тифом. Проте навіть тоді він продовжував працювати над вже окресленою міфологією, яка потім стала „Сільмарілліоном”. Але мабуть не випадковим є те, що після тривалої паузи у роботі нові глави „Володаря кілець” були написані у 1945 році. І сам Толкін казав: „Мій Сем Скромні повністю змальований з тих рядових війни14-го року, моїх товаришів, до яких мені за людським рахунком було дуже далеко”. „Володаря кілець” він писав і видавав протягом сімнадцяти років.

Згодом Толкін став викладачем спочатку Лідсу, а потім Оксфорду і все життя займався філологією, що передусім вплинуло на коло його літературних уподобань і спосіб мислення. На початку 1930-х років в Оксфорді утворилося літературне товариство „Інклінги”, де студенти та викладачі збиралися для читання неопублікованих творів. Р.Толкін, К.Льюіс, а пізніше ще один відомий англійський фантаст Ч.Уільямс вступають до його лав. Цей клуб не був „втечею від реальності”, як до цього часу полюбляють представляти фантастику як таку. Соратники створювали нову реальність. На своїх засіданнях члени клубу обговорювали не лише літературні питання, а й теологічні

Різні події життя письменника відображалися в його світі. Його перше й найголовніше в житті кохання перетворилося на легенду про Берена та Лючіень. У подружжя Толкінів народилося четверо дітей – сини Джон, Майкл, Кристофер та дочка Прісцилла, які стали першими слухачами надзвичайних історій батька.

Після виходу трилогії „Володар кілець” Толкін вже майже нічого не писав, хоча приголомшливий успіх, здавалося б, давав можливість подальшої розробки оригінальних ідей та тем Толкіна. Проте письменник лише спостерігав за зростанням ажіотажу, викликаного його книжками, і продовжував займатися наукою. Він взагалі мало реагував на метушню навколо нього, залишаючись в своєму консерватизмі дійсним ангічанином-джентльменом.

У березні 1972 року Джон Рональд Толкін отримав почесний докторський ступінь Оксфорду і орден Британської імперії, який вручала сама королева. Проте жити письменнику залишалося не так багато: він пішов з життя 2 вересня 1973 року і був похований поруч із коханою дружиною. На той час він був уже відомим, проте ця популярність була лише прологом до його посмертної слави.

Розділ ІІ. „Володар кілець” як вияв міфологічної свідомості

Особливе положення „Володаря кілець” Толкіна у культурному просторі сучасного суспільства пов’язане з роллю міфологічної свідомості як такої. Суспільна свідомість, схильна до спрощення та поляризації, мислить себе саме в міфі, свідченням чого є і „легенди” сьогодення (здатні бути правильними настільки, наскільки відповідають істині подвійні, бінарні моделі світобудови). Для людині, очевидно, є важливою виводимість етичних категорій, основоположних концептів з певного зведення легенд, з міфологічного претексту, в якому зафіксовані обіграні кожним з наступних поколінь прообрази добра та зла, є важливою вкоріненість побутової моралі в певному сакралізованому художньому просторі. Почуття природної та естетичної вмотивованості, необхідність такого претексту, до якого ти ставишся не просто з повагою, але і як до рідного та улюбленого (свідомо обраного). Існує потреба не просто в міфі, але в розгалуженій міфології. Справа ще й у тому, що в культурі постмодернізму безпосередня, серйозна релігійність начебто є неможливою. Потрібна міфологія одночасно серйозна, „справжня”, але почасти й ігрова. Важливим є „момент опосередкованості, необхідна одночасно серйозність та відсторонення. Сучасному інтелектуалові потрібна віра, але віра умовна, ігрова” [13,230]. При цьому можна створити свою міфологію, а можна взяти й готову, якою є світ Толкіна.

Епопея є продуктом епохи постмодернізму. Свою міфологію Толкін не просто вигадав, але створив „на матеріалі валійських легенд, ірландських та ісландських саг, скандинавської міфології та давньогерманського епосу”. Проте створена вона людиною двадцятого століття і відбиває стан міфологічної свідомості суспільства саме цього часу. Тому книга живе ніби в двох паралельних світах: читаючи її, можна відчувати страх, відчай і радість, щиро співпереживати маленьким хобітам, дійсно бути присутньому в чудесному Середземеллі, але при цьому постійно розуміти, що ти є присутнім при вишуканій літературно-історичній грі, де кожне слово іронічно поглядає на себе ніби збоку. Справжній міфології властиві паралелі, варіанти, можливість численних трактувань, здатність відображатися та накладатися на різні історичні епохи та різні культурні архетипи, що ми і бачимо на прикладі „Володаря кілець”.

Сам автор висловлювався з приводу джерел твору та його вкоріненості у колективному несвідомому наступним чином: „Тепер – що стосується початку початків. Запитувати про це – приблизно те саме, що цікавитися, звідки з’явилася мова. Я ішов до свого світу з самого народження. Лінгвістичні структури завжди діяли на мене, як музика та колір; я з дитинства полюбив рослини і з дитинства ж прикипів до того, що називається нордичним характером і північною природою. Якщо людині хочеться написати щось у такому дусі, вона повинна звернутися до своїх коренів; і той, хто родом з північно-західних земель, неодмінно передасть цей дух. Безкрає Море численних поколінь предків на Заході, безкраї простори (звідки зазвичай з’являються вороги) на Сході. Окрім того, така людина, навіть абсолютно незнайома з усною традицією, може згадати про перекази про Морський Народ.

У мені присутнє те, що деякі психологи називають „комплексом Атлантиди”. Цілком можливо, що я успадкував його від батьків, хоча вони померли занадто рано, щоб розказати мені про щось подібне. Від мене ж, напевне, цей комплекс успадкував мій старший син... ми з ним бачимо однакові сни, де Величезна Хвиля підіймається в морі та накочується на берег, ламаючи дерева, заливаючи поля...”. Відчуття причетності до певних давніх і споконвічних уявлень, наповненість справжнім духом давнини і сьогодення водночас – ось що робить міфологію Толкіна не витонченою літературною казкою, а цілісним світом, який, здається, існує паралельно нашому і є не менш (а на думку деяких навіть більш) реальним.

Розділ ІІІ. Основні моральні категорії твору