Навигация
Влада, еліта та ментальність з точки зору кратології
27960
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Влада, еліта та ментальність з точки зору кратології
Дамо стислий аналіз понять: влада, еліта та ментальність.
По-перше, стосовно нашої теми необхідним є розширити обсяг поняття влади, якщо ми переслідуємо мету використовувати його для розгортання панорами дії еліти, як організації людей заради досягнення певної влади в залежності від своєї ментальності. По-друге, цей підхід до нашої теми неминуче призведе до уточнення ментальності панівної еліти. Влада є надзвичайно важкою відповідальною ношею, щоб володіти нею, не маючи певного рівня менталітетного потенціалу. По-третє, в складних соціально-економічних умовах державного будівництва, в умовах несформованості традицій і звичаїв суспільного буття і неконсолідованості нації і т.д. - все це відповідно викликає у людини негативну реакцію на адресу влади різних рівнів. Характерним це є і для України.
Кожна епоха, кожна суспільно-політична система формує за своїм образом і подобою свою еліту передусім у провідних, визначальних сферах суспільного буття. В одному випадку це відбувалося за інтелектом суб'єкта, в іншому випадку - за національною його ознакою, в третьому - за конформізмом до існуючого способу державного устрою. Ясно, що незалежна Україна поки що не сформувала належним чином свою панівну еліту шляхом якісного відбору її носіїв. Однак не будемо абсолютизувати це наше твердження. Потрібно врахувати, так би мовити, амбівалентну форму народження еліти: крім цілеспрямованої участі держави в складному процесі відбору суб'єктів панівної еліти, існують також інші способи її формування. Зокрема ними є відслідковування:
а) досягнень людини в сфері її професіонально-творчої діяльності;
б) високого рівня іміджу всередині і за межами країни;
в) загальновизнаного (реального) статусу лідера (в тому числі і всередині сформованої еліти);
г) нарешті, актуальності і перспективності економічного, політичного, ідеологічного і соціального проекту, який пропонується суб'єктом панівної еліти.
В результаті виходить, що всі ознаки панівної еліти є наявними. Однак не треба випускати з уваги також інший критерій, який імпліцитно "закладений" в основу самого процесу формування еліти. Ми маємо на увазі наступне: в названому процесі присутні два варіанти, які мають однакові права впливу на цей процес, - це формально-правові (державні) і стихійно-визнані варіанти (в кожному суспільстві є свої - "непокірні" суб'єкти, які довічно перебувають у опозиції до існуючої влади, хоч об'єктивно вони стимулюють можливість останньої бути "у часі", тобто бути актуальною, а не потенційною).
Якщо мати на увазі соціальність панівної еліти, то доводиться констатувати, що у всесвітній історії вона постійно знаходила і реалізовувала свої рольові функції, без яких вона не існує. Ми назвемо деякі з них:
1. функція акумулятора і носія того культурно-національного інтелекту, який в результаті стає достатнім і необхідним для досягнення оптимального рівня саме соціального розвитку людини, суспільства;
2. функція організатора (і керівника) розумної суспільно-політичної опозиції існуючому: сумнівним, необхідним, нежиттєздатним (реакційним) проектам і прогнозам, заради створення розумної соціальної дійсності;
3. функція учасника дифузії (розпорошення) форм влади, що втратила свою актуальність, для активної інтеграції в світове демократичне поле з метою визнання країни і підвищення її міжнародного статусу;
4. функція генератора й охоронця традицій і звичаїв, духовних і культурних цінностей народу та нації, всього того, що складає історію країни.
Таким чином, теорія й історія панівної еліти не існують в чистому (абстрактному) вигляді. Вона є опредмеченою соціальними подіями.
Висновки
Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.
Будь-яка система має системоутворюючий компонент. Для політичної системи ним є політична влада. Вона інтегрує всі елементи системи, навколо неї точиться політична боротьба, вона — джерело соціального управління, яке, в свою чергу, є засобом здійснення влади. Отже, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.
Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією, а вчені, які аналізують її — кратологами. Політологи по-різному тлумачать поняття “влада”. Найприйнятнішим є визначення її як здатності, права і можливості розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішальне впливати на долі, поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, волі, примусу, сили тощо.
Література
1. Панарин А. Искушение глобализмом. - М.: Экспо-пресс, 2002. - 415 с.
2. Ледяев В.Г. Власть: концептуальный анализ. - М.: РОССПЭН, 001. - 380с.
3. Философская и социологическая мысль, 1996. - ? 7-8.
4. "Литературная газета", 28 ноября-4 декабря 2001, ? 48.
5. Сыч А. Конфликт цивилизаций: новая опасность или возрождение старого противоборства // Философская и социологическая мысль, 1996. - ? 1-2.
6. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Философская и социологическая мысль, 1996. - ? 1-2. - С. 9-30.
7. См.: Лисий Іван. Менталітет і духовна культура українців // Філософська і соціологічна думка, 1995. 3 11-12. С. 3-60; Вовканич Ст. Национальная элита и интеллектуальный потенциал нации (эпистемологический аспект) // Философская и социологическая мысль, 1996. - ? 7-8. - С. 3-16 і ін.
8. Лебедев В.Г. Власть: концептуальный анализ. - М.: РОССПЭН, 2001. - 377 с.
9. См.: Бурлацкий Ф.М. Мао Дзе-дун: "Наш коронный номер – это война, диктатура". - М., 1976.
10. Платон. Соч. Т.3, ч. І. - М., 1971; ч. 2. - М., 1972.
11. Макиавелли Н. Государь и рассуждения на первые три книги Тита Ливия. - СПб., 1869.
12. Гегель. Соч. Т. VIII. - М. - Л., 1935.
13. Ашин Г.К. Критика современных буржуазных концепций лидерства. - М.: Мысль", 1978.
14. Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т.23.
15. Ильин М.В. Слова и смысл: Опыт описания ключевых политических понятий. - М.: РОССПЭН, 1997. 430 с.
Похожие работы
... постпозитивістів, гегельянців, структуралістів є протилежним: закономірності існують, що наука розпочинається там, де можна виявити причинно-наслідкові зв’язки. При цьому підкреслюється, що в політології, як і в суспільних інших науках, закономірності проявляються не жорстко, у кожному конкретному випадку, як це має у природі. Наприклад, під яким би яблуком не опинявся І.Ньютон, воно неодмінно ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
... ітичному режиму притаманні: обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення; існування єдиного центру реальної політичної влади. Автократію також не слід оцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти з правлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у суспільне ...
... іє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо. 2. Структура політичної влади Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади. Влада може здійснитися тільки через вза ...
0 комментариев