Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Політологія

Політологія
Структура політичної науки Методи політичної науки Політична думка епохи Відродження і Нового часу Політична думка Росії Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст Політична думка українського зарубіжжя Структура та функції політики Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства Система влади. Основні концепції влади Форми, механізм та функції політичної влади Права людини Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства Система соціального представництва Роль соціальних класів у політиці Складові елементи політичної системи Сутність авторитарного політичного режиму Теорії виникнення держави Форми державного правління і національно-територіального устрою Демократична, соціальна та правова держава Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні Класифікація виборчих систем Виборчі технології Сутність і функції політичної ідеології Основні ідеологічні течії в сучасному світі Предмет, об’єкт і метод політичної психології Типологія і функції політичних культур Сутність і типи політичної соціалізації Типологія політичного процесу: критерії і різновиди Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії Зміст, механізми політичної модернізації Етапи політичної модернізації, її типологія Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн Типологія політичних конфліктів і криз Врегулювання політичних конфліктів і криз Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики Технології політичного управління Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
763160
знаков
11
таблиц
9
изображений

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кузь О.М., Брунько П.В., Вихрова В.І., Дзіндра Л.Ф., Дубровська І.М., Жеребятнікова І.В., Зубрєва Н.В. Сахань О.М.

ПОЛІТОЛОГІЯ

Навчальний посібник

 

Автори:

Кузь Олег Миколайович

Брунько Петро Володимирович

Вихрова Вікторія Іванівна

Дзіндра Лідія Федорівна

Дубровська Ілаїда Михайлівна

Жеребятнікова Ірина Володимирівна

Зубрєва Надія Володимирівна

Сахань Олена Миколаївна

Відповідальный

за випуск

Кузь Олег Миколайович

Харків, ХНЕУ, 2004


УДК

К 89

ББК 66.01

Рецензенти: Клімова Г.П. – доктор філософських наук, професор кафедри соціології і політології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

Гнатюк Л.В. – кандидат філософських наук, професор кафедри філософії та соціології Сумського національного аграрного університету

Затверджено на засіданні кафедри філософії і політології. Протокол № 4 від 26.11.2003 р.

Кузь О. М., Брунько П. В., Вихрова В. І., Дзіндра Л. Ф., Дубровська І. М., Жеребятнікова І. В., Зубрєва Н.В., Сахань О. М.

Політологія. Навчальний посібник / Кузь О. М. (теми: 1; 4; 20); Брунько П. В. (теми: 14; 16; 19); Вихрова В. І. (теми: 13; 17); Дзіндра Л. Ф. (теми: 7; 9); Дубровська І. М. (теми: 2; 3; 6); Жеребятнікова І. В. (теми: 5; 8; 11; 12); Зубрєва Н. В. (теми: 10; 18); Сахань О. М. (теми: 15; 21) – Харків: Вид. ХНЕУ, 2004. – (Укр. мов.).

Видання містить необхідний академічний матеріал, що виступає основою подальшого, більш детального вивчення відповідних тем. Окрім базових, стандартних тем навчальний посібник збагачено дослідницьким матеріалом із сучасних напрямків політологічного знання – політичного маркетингу, політичного менеджменту, політичної глобалістики.

Рекомендується студентам усіх спеціальностей.

© Харківський національний економічний університет

© Колектив авторів 2004

Зміст

Вступ ….........………………………………………………………..........4

Розділ І. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки .............6

Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна ....……………....6

Тема 2. Історія політичних вчень ......................................................31

Тема 3. Політична думка України .....................................................61

Розділ ІІ. Політика і влада .......................................................................76

Тема 4. Політика як соціальне явище ...............................................76

Тема 5. Політична влада ...................................................................90

Тема 6. Особистість і політика ........................………………………104

Тема 7. Політичні еліти. Політичне лідерство ....………………..…..118

Тема 8. Соціальні групи як суб’єкти політики ………………………132

Розділ ІІІ. Механізм формування і функціонування політичної влади 49

Тема 9. Політична система суспільства ….....................……………..149

Тема 10. Політичний режим ...........…………………………………...164

Розділ IV. Інституціональні основи політики .................................183

Тема 11. Держава як політичний інститут ....................…………....183

Тема 12. Політичні партії та виборчі системи ................................201

Тема 13. Вибори та виборчі системи ..............................................214

Розділ V. Не інституціональні основи політики ..................................231

Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія .......................231

Тема 15. Політична психологія ........................................................260

Тема 16. Політична культура і соціалізація .....................................274

Розділ VI. Політичні процеси .................................................................292

Тема 17. Сутність політичного процесу і його різновиди ................292

Тема 18. Політична модернізація й політичний розвиток ................303

Тема 19. Політичні конфлікти і кризи ..............................................321

Тема 20. Міжнародні політичні процеси .........................................342

Тема 21. Політичний менеджмент ..................................................365

Література .................................................................................................379


Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами.

У. Черчілль

Вступ

 

Рекомендоване видання є навчальним посібником, що складається з 21 теми і відповідає програмі курсу “Політологія” для студентів економічного університету всіх спеціальностей усіх форм навчання. Даний посібник за темами і змістом відповідає вимогам галузевого стандарту Міністерства освіти і науки України.

Політика – це важливий компонент людської культури. Її призначення в тому, щоб у сприятливому напрямі орієнтувати суспільний розвиток. З моменту виникнення людської цивілізації політика безперервно втручалася в життя людей, навіть далеких від неї змінювала обличчя й умови існування цілих народів.

Сутністю політичного життя, його фактичним змістом виступають політичні відносини, тобто відносини людей, спільнот, організацій і об’єднань щодо соціального управління і влади, реалізації соціально-політичних потреб та інтересів. Сферою, цариною політичних відносин є все, на що впливають управління і влада: економіка, соціальне життя, право, культура. Тобто політичні відносини охоплюють не тільки політичну, а й усі інші сфери життя суспільства – економічну, соціальну, правову, духовну.

Політичні знання і культура потрібні сьогодні не тільки державним діячам, лідерам партій та інших організацій, але й будь-якій людині, незалежно від її професійної приналежності і фаху, оскільки, перебуваючи у суспільстві, вона неминуче взаємодіє з оточуючими її інститутами і державою. Тому свідомий розвиток політичної культури як мистецтва цивілізованого співіснування людей у єдиній державі – турбота всього сучасного суспільства, важлива умова його добробуту.

Запропонований навчальний посібник має за мету ознайомити студентів з широким спектром фундаментальних політологічних знань. Він базується на навчальних посібниках, підручниках, довідковій літературі як західного, так і вітчизняного походження, що вже пройшли апробацію у навчальному процесі й отримали схвальні відгуки науковців та освітян, а також на власному багаторічному досвіді викладання курсів політології, політичної соціології, конфліктології, який мають автори цього видання.


Розділ І. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки

Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна

Теорія без методу, який її контролює та розширює, – марна, а метод без теорії, яка приводить до його осмисленого викорис-тання – даремний.

К. фон Байме

1.      Предмет та функції політології.

2.      Структура політичної науки.

3.       Методи політичної науки.

1.   Предмет та функції політології

Політика нерозривно переплетена з історією людства, вона була і є її складовою частиною з того самого моменту, коли людство вийшло за межі свого первісного стану. Кожна окремо взята людина протягом усього життя в тій чи іншій формі має справу з політичними явищами. Саме цим універсальним значенням і обумовлюється інтерес до політики.

Вивченням політики займалися раніше й займаються сьогодні цілий ряд суспільних наук: соціальна філософія, соціологія, теорія держави і права, соціальна психологія, політична економія та ін. З огляду на те, як росло значення держави в господарському й громадському житті, підвищувалась і політична активність мас, а також, беручи до уваги введення загального виборчого права на межі минулого ХХ століття та виникнення великих політичних партій, виникла необхідність в окремій галузі знань, яка б спеціально займалася дослідженням політики.

Сучасного змісту політична наука набуває у другій половині XIX ст., тоді ж вона набуває і рис самостійної галузі знань. Приблизно в цей же час відбувається становлення політології як самостійної навчальної дисципліни, з'являються учбові й наукові центри. Так, при Лондонському університеті наприкінці XIX ст. була заснована Лондонська школа економіки і політичних наук. У 1857 р. Ф. Лібером у Колумбійському університеті була відкрита перша в історії Америки кафедра політичної науки. Пізніше приклад Колумбійського університету був розповсюджений у Єльському, Гарвардському, Принстонському та інших університетах США. У 1903 р. була заснована Американська асоціація політичних наук. Систематичного характеру європейські наукові дослідження у галузі політичних наук набули в другій половині ХІХ ст. у зв’язку зі створенням спеціалізованих дослідницьких центрів: Гуманістичної школи політичних наук у Парижі (1872 р.), Школи політичних наук в Італії (1875 р.), Лондонської школи економіки і права (1895 р.).

Особливо швидкими темпами політична наука у США та країнах Заходу почала розвиватися після Другої світової війни. Цьому чимало сприяв Міжнародний колоквіум з питань політичної науки, який відбувся у 1948 р. в Парижі з ініціативи ЮНЕСКО. На ньому був прийнятий документ, котрий визначив зміст політичної науки та її основні проблеми. Було вирішено, що основними проблемами дослідження і вивчення політичної науки є: 1) політична теорія (в тому числі історія політичних ідей); 2) політичні інститути; 3) партії, групи, суспільна думка; 4) міжнародні відносини.

Власне кажучи, Міжнародний колоквіум у Парижі підбив підсумки тривалої дискусії політологів з питань, чи є політологія загальною, інтеграційною наукою про політику у всіх її проявах, яка включає в себе як складові частини політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію та інші політичні дисципліни, чи мова повинна йти про декілька політичних наук. Колоквіум прийняв рішення вживати термін „політична наука” в однині. Тим самим відбулося конституювання політичної науки як самостійної наукової і навчальної дисципліни. Вже у 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки. А згодом політологія як навчальна дисципліна була введена в програми провідних університетів США та Західної Європи. На теренах колишнього Радянського Союзу і, зокрема в Україні, не існувало незалежної, автономної науки про політику, а її предмет дослідження було „розподілено” між соціальною філософією, „науковим комунізмом” та історією КПРС. Руйнація радянської системи призвела до звільнення простору політичної науки (політології).

Вузловими проблемами сучасної політології вважаються: політична влада, її сутність і структура; політичні системи і режими сучасності; форми правління і державного устрою; політична стабільність і політичний ризик; партійні та виборчі системи; політичні права і свободи людини й громадянина; громадянське суспільство і правова держава; політична поведінка та політична культура особистості; політична комунікація і засоби масової інформації; релігійні та національні аспекти політики; засоби і методи врегулювання політичних конфліктів та криз; міжнародні політичні відносини; геополітика; політична глобалістика тощо.

Загальновизнаним є те, що ядро проблематики політичної науки становлять процеси формування, функціонування і розподілу державної влади, боротьби за владу, включаючи вплив та участь у цій боротьбі, а також вивчення організацій, що здійснюють владу або впливають на неї.

Таким чином, політологія (гр. рolitika – державні й суспільні справи, і logos – слово, поняття, вчення) – це наука про політику, владу й політичні процеси.

Політологія має свій специфічний об'єкт дослідження. Мова йде про пізнання й теоретичне осмислення політики як соціального явища, внутрішніх механізмів і закономірностей, які керують процесами та явищами у політичному житті суспільства.

Багатозначність терміна „політика”, можливість різних способів її рефлексійного осягнення призводить до дискусійності уявлень про предмет політології. Дослідники трактують цю проблему по-різному.

1. Політологія – наука, що традиційно займається дослідженням держави, партії та інших інститутів, котрі здійснюють владу в суспільстві або впливають на неї. Тобто, це знайшло відображення в англо-американському словнику політичного аналізу, до нинішнього етапу розвитку її предметний зміст включає „управління на національному та місцевому рівнях; порівняльний (cross-national) аналіз; політику і політичну поведінку; політичну теорію; публічно-адміністративну діяльність і організаційну поведінку; міжнародні відносини”. У цьому випадку політологія – лише одна з наук про політику (поряд з політичною соціологією, політичною філософією, політичною психологією і ін.). Істотним недоліком такої „вузької” трактовки політології є фактичне заперечення загальної науки про політику, що інтегрує всі політичні знання в єдину систему.

2. Політологія – єдина наука про політику. Однак вона включає не всі знання про цю сферу громадського життя, а лише ті, котрі спираються на виключно наукові, переважно емпіричні методи. До змісту політичної науки не входять такі загальнотеоретичні дисципліни, які спираються на нормативно-ціннісний підхід: політична філософія, політична етика, історія політичних ідей тощо. Ця точка зору представлена біхевіористами (Чарльз Мерріам, Гарольд Лассуелл, Пол Лазарсфельд). Логічним наслідком біхевіористичної позиції є поділ політичних знань на дві частини: на нормативні знання, пов'язані з цінностями й оцінками, вимогами і побажаннями, і на виключно наукові знання, засновані на фактах. Такий підхід зазнає критики відносно протиставлення цих двох видів знання і стовно відлучення нормативних теорій від науки. Частина дослідників не погоджуються з тим, щоб „сучасна” політична наука порвала з політичною філософією „минулого”. Така „моральна” реакція представлена в роботах Клода Леві-Стросса, Філіппа Бенетона, Алана Блума, Роберта Нозіка, Джона Ролса. На їхню думку, політична філософія греків, описана Арістотелем та розвинута вченими середньовіччя, базувалася на простих постулатах:

людина – це політизована тварина, для якої природно жити в суспільстві;

метою будь-якого суспільства є „добробут” його членів, але в суспільстві панують чвари та антагонізми, які є породженням спільного життя;

політика – це організована влада, що керує людьми і піклується про загальний добробут;

політична наука – це наука про „правильне управління”, і в цьому вона наближається до філософії.

3. Політологія – загальна, інтегральна наука про політику у всіх її проявах, що включає весь комплекс наук про політику і її взаємини з людиною і суспільством: політичну філософію, політичну соціологію, політичну психологію, теорію політичних інститутів тощо. Політологія у цьому значенні аналогічна економічній науці, соціології, філософії й іншим інтегральним наукам, що об’єднують відповідні комплекси знань про ті чи інші сфери життєдіяльності. Широке бачення політичної науки дає можливість оцінити ступінь розвиненості окремих субдисциплін, зафіксувати питому вагу, реальний вплив тих чи інших дисциплін на всю структуру наукового політичного знання. Перевагою „широкого” трактування політичної науки є не тільки простота розуміння, пряма відповідність категорії „політологія” значенню цього терміна – загальна наука про політику, – але й орієнтація насамперед на інтеграцію найрізноманітніших політичних знань і, таким чином, – на одержання цілісної картини об’єктів, що досліджуються.

Отже, політологія є єдиною, інтегральною наукою про політику, її взаємодію з особистістю і суспільством. Розвиток сучасної політології відбувається на основі диференціації, розширення її предметної структури. Вона є сукупністю теоретичних наук та емпіричних дослід-жень, взаємодіє з міждисциплінарними напрямами й суміжними науками у вивченні політики (рис.1.1.).

Цілком імовірно, що так звані „широке” й „вузьке” розуміння предмета політології у певному сенсі зовсім не суперечать одне одному, складаючи скоріше два „концентричних кола” накопичення політичних знань, ніж антиномію між ними. У широкому значенні політологія (як політична наука) містить у собі все політичне знання, представляючи комплекс дисциплін, що вивчають політику, тоді як у більш чіткому значенні політологія (або загальна теорія політики – політична теорія) пов'язана лише зі специфічною групою закономірностей відносин соціальних суб'єктів із приводу влади і панування, досліджуючи особливий тип механізмів відносин і взаємодій між пануючими і підвладними – тими, хто керує, і тими, ким керують.

Міждисциплінарні дослідження:

політична соціологія

політична психологія

політична філософія

політична етика

історія політичних учень

·  історія міжнародних відносин

 

Інші суспільні науки:

політична економія

світова економія

теорія держави і права

міжнародне право

політична історія

політична географія

 

Рис.1. Диференціація політичних досліджень на сучасному етапі

Уявлення про зміст і межі предмета політології історично еволюціонували і не раз змінювалися. Наприклад, якщо взяти дві найбільш впливові у світі національні політологічні школи і традиції – американську і французьку, то за останнє століття погляди на предмет політичної науки декілька разів істотно переглядались. Якщо наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. у центрі уваги західної політології знаходилась держава, її інститути і норми, то в 30 – 50-ті рр. ХХ ст. фокус уваги змінюється; він націлюється тепер уже на політичну поведінку людей, спостерігається емпірично, а згодом – і на владні відносини між ними.

Політична наука традиційно співвідноситься з визначенням держави („наука про державу”):

таке тлумачення терміна пов’язане, перш за все, з етимологією слова „політика”; адже слово „polis” означає „місто”, що вказує на просторові межі громадської діяльності;

тлумачення політології як науки про державу обумовлене історично, масовим характером явища: філософ Анрі Лефевр з цього приводу говорить про „спосіб державного будівництва” як про свідоцтво того, що держава є загальносвітовим явищем;

особливого значення наука про державу надає вивченню політичної діяльності, зокрема – примушенню.

Головним недоліком даного підходу є бажання зробити предметом дослідження таку форму соціальної організації людства, яка культурно й історично може виявитися більш випадковою, ніж здається на перший погляд. Чи не тому в багатьох західних країнах спостерігається зміна повноважень держави, з одного боку – на користь міжнародних та наднаціональних органів, з другого, – на користь децентралізованих органів влади або інколи навіть на користь професійних чи громадських об’єднань.

У наш час домінує тенденція співвідносити політичну науку з наукою про владу, оскільки держава є одним із засобів здійснення влади в суспільстві. Ця концепція спирається на факт загального значення: навіть не знаючи типу держави, можна говорити, що будь-якому суспільству відомі такі явища, як панування, вплив, обумовлені нерівномірним розподілом економічних, політичних та символічних ресурсів.

Крім цього, ця концепція дозволяє назвати серед цілей політичної науки чимало інституцій, які знаходяться „на периферії” державної влади, хоч вони й сприяють регулюванню соціального порядку; партії, профспілки, церква, система символів, ідеологічні системи, громадська думка тощо.

На погляд американського політолога Роберта Даля, „політична система є нескінченне переплетення стосунків між людьми, яке потребує значних заходів влади, домінування, авторитету”. Така широка інтерпретація предмета політичної науки не є беззаперечною. Зовсім не обов’язково, щоб будь-які примусові соціальні стосунки, як тільки вони починають вимагати „значних заходів домінування” автоматично кваліфікувалися як політичні. Адже не можна розглядати як суто політичне поняття, наприклад, авторитет батька для дітей, викладача для студентів, керівника підприємства для його працівників. Як слушно зазначає французький дослідник Жан Бодуен, “політологія повинна лишатися проблемною наукою: настирливе прагнення “побудувати предмет” може відвернути її від свого основного призначення – досліджувати численні проблеми, які виникають внаслідок поєднання різних інтересів у межах даної території; політологія повинна лишатися терпимою і визнавати за іншими науками (соціологією, правом, етнологією, психологією, історією тощо) рівні можливості в поясненні проблем політики” [1, С. 44].

Стосовно існування власне закономірностей політики, а також законів політології, що рефлексивно відповідають цим закономірностям і відображаються в теоретичній формі, думки вчених істотно розділилися. Традиційно цінність суспільних наук, у тому числі й політичної науки, визначалася їхньою здатністю розкривати причинно-наслідкові зв'язки в соціумі і на цій основі фіксувати повторюваність подій, визначивши в результаті певні „об'єктивні” форми взаємної залежності політики з іншими галузями життя, що постійно відтворюються, типи людської поведінки у цій царині життя, способи організації держави тощо. Прихильники такого підходу вважають, що досліджені наукою закономірності дають можливість отримати достовірне знання і сформулювати чітку систему універсальної політичної науки.

Інша позиція відстоює прямо протилежну тезу, заперечуючи при цьому і наявність „об'єктивних”, „залізних” законів політики, і саму можливість побудови „універсальної” загальної теорії політики, інколи все-таки визнаючи при цьому існування певних „генералізацій” у вигляді функціональних (чи кореляційних) залежностей або ж „нежорстких” казуальних зв'язків. Проте цього явно недостатньо для того, щоб визнавати існування закономірностей функціонування і розвитку політичного світу в цілому.

Тут постає проблема самого характеру і форми казуальних залежностей або причинно-наслідкових зв’язків, що пізнаються в політиці. Ці „генералізації” або „універсалії” часто виступають і проявляються у вигляді „правил” ефективної політичної поведінки (наприклад, „золоті правила” успішної політики і поведінки мудрого керівника у „Державець” Н. Макіавеллі) або у формі „принципів” оптимального (аномального) устрою, організації і функціонування політичних інститутів („правильні” і „неправильні” форми державного правління у Арістотеля, залежність форми правління від розміру території держав у Ш.-Л. Монтеск'є, „закон” антидемократичної олігархізації масових партій Р. Міхельса, „закони” бюрократизації С. Паркінсона,”теореми” про взаємообумовленість партійної та виборчої систем М. Дюверже, взаємозв'язок інституціональної організації політичної системи з домінуючим типом політичної культури країни у Г. Алмонда), а також у вигляді „законів” політичного розвитку і боротьби (приміром, відкриті К. Марксом „закони класової боротьби”, що характеризують відому залежність політичних позицій великих соціальних груп від їх матеріального, економічного стану, або „закон” циркуляції еліт у В. Парето, або ж залежність форм і темпів політичних змін і модернізації від рівня індустріально-технологічного й економічного розвитку, що виведено Д. Аптером, С. Хантінгтоном, Е. Шіллзом). Правда, і ці залежності через виняткову динамічність і складність політичної діяльності мають характер швидше відносно жорстких зв'язків, ніж універсальних законів. Прихильники пошуку політичних законів не враховують головне: політичні явища в принципі не можуть бути піддані однозначному тлумаченню й оцінці. Більш того, окремі локальні залежності, що демонструють, приміром, найбільш оптимальні шляхи будівництва партій чи організацій виборчих кампаній, досягнення успіхів на переговорах або у вирішенні конфліктів тощо, складаються в обмежених сегментах політичного простору, причому тоді й стільки, коли й скільки там вдається забезпечити раціональну поведінку і взаємодію суб'єктів.

Власне кажучи, відзначені особливості предмета політичної науки свідчать про особливий проміжний характер її статусу як галузі суспільствознавства. Так, представники баденської школи нео-кантіанства В. Віндельбанд і Г. Ріккерт розрізняли так звані ідіографічні науки – науки про культуру, що вивчають одиничні явища (за властивим їм ідіографічним (від грец. Idios – особливий, своєрідний і grapho – пишу) методом, сутність якого полягає в описі індивідуальних особливостей „істотних” історичних фактів), і номотетичні науки – науки про природу, що шукають загальні закони окремих класів явищ, мають за мету підтвердити свої закони емпіричним шляхом (за притаманним їм номотетичним (від грец. nomothetike – законодавче мистецтво) методом, в основі якого лежить „генералізуюче утворення понять”, коли з різноманіття фактів вибираються лише повторювані моменти, що підпадають під категорію всезагального. Закони, що формулюються за допомогою номотетичного методу, є абстракцією, неминучою через нездатність людського розуму охопити різноманітність дійсності у всій її повноті.

Політологія за своїми можливостями належить до класу номотетичних наук. Однак сфера політики, в якій вчинки людини значною мірою залежать від таких факторів, як ціннісні уподобання, “енергетика міфу”, “символічне насильство”, „культурні й освітні капітали”, відданість обов’язку, традиціям, груповій ідентичності тощо, нерідко руйнує раціональні підвалини поведінки людини, тим самим роблячи її дії непередбачуваними. Просвітницька концепція „розумного егоїзму”, західна парадигма раціональності дає збої в ситуації „зіткнення цивілізацій” („падіння” веж Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р., війна в Іраку і т. д.), коли в політиці все більш активно заявляє про себе не тільки „розумний егоїзм” посттрадиційних особистостей, що переслідують свої індивідуальні інтереси, й відчувається реванш „колективних сутностей”, таких, як національний інтерес, національні цілі й пріоритети, цивілізаційна, соціокультурна, конфесіональна ідентичність. Епіцентри політичних подій більш збігаються з межами розподілу культур, етносів, релігій, тобто вимагають процедури „віднесення до цінностей”. Така ситуація перетворює політичну науку в систему наукових знань, що постійно прагне знайти визначеність номотетичного статусу, але щоразу дає привід сумніватися в обґрунтованості подібних претензій.

Як будь-яка наука, політологія виконує в суспільстві цілий ряд функцій науково-пізнавального, методологічного та прикладного харак-теру. Ефективна реалізація цих функцій сприяє стабільному розвиткові суспільства, досягненню громадянського миру і спокою.

1. Головною функцією політичної науки є теоретико-пізнавальна функція, сенс якої полягає в роз’ясненні природи владних відносин, панування, держави, в накопиченні знань про політичні явища та процеси, обґрунтуванні ефективних форм розвитку суспільства. Здійснення цієї функції нерозривно пов’язане зі зміною та збагаченням засобів і прийомів пізнання, розробкою нових та уточненням існуючих концепцій, теорій і т. ін.

2. Політологія, вивчаючи об'єктивні закономірності, тенденції і протиріччя політичної системи, проблеми, пов'язані з перетворенням політичної дійсності, аналізуючи шляхи і засоби цілеспрямованого впливу на політичні процеси, виконує функцію раціоналізації політичного життя.

3. Політична рефлексія пов’язана з оціночною функцією, що передбачає винесення судження про політичні об’єкти, їх якості з точки зору їхньої прийнятності чи неприйнятності для того чи іншого соціального суб’єкта. Інакше кажучи, політичні явища підлягають з боку вчених обов’язковій ціннісній оцінці. І це не “уподобання”, а особливість процедури пізнання, що проявляється у вигляді приписування суспільним подіям тих чи інших суб’єктивних значень, що і перетворює їх на політичний факт.

4. Політологія виконує функцію політичної соціалізації, виховання громадянськості, політичної культури населення. Знання наукових засад політики дозволяє правильно оцінити співвідношення загальнолюдських, державних, групових і особистих інтересів, сформувати ставлення до існуючих політичних структур, партій, визначити лінію політичної поведінки.

5.   Політична наука має також порівняльну функцію, що припускає обов’язкове порівняння різних політичних явищ (систем влади, режимів правління, типів політичної культури тощо), перш ніж будуть сформовані висновки і оцінки щодо тих чи інших явищ, тенденцій їх розвитку, типологій, закономірностей і т. ін.

6. Прогностична функція реалізується завдяки тому, що політологія здатна дати: 1) довгостроковий прогноз щодо діапазону можливостей політичного розвитку тієї чи іншої країни на даному історичному етапі; 2) представити альтернативні сценарії майбутніх процесів, пов'язаних з кожним із можливих варіантів великомасштабної політичної дії; 3) розрахувати найбільш можливі втрати по кожному з альтернативних варіантів, які включають побічні ефекти. Але частіше політологи дають короткострокові прогнози стосовно розвитку політичної ситуації в країні або регіоні, перспектив і можливостей тих чи інших політичних лідерів, партій і т. п.

Усі функції політології пов'язані між собою і доповнюють одна одну.


Информация о работе «Політологія»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 763160
Количество таблиц: 11
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
74977
0
0

... основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства. 2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ   Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не ...

Скачать
31998
0
0

... предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик. У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про органі ...

Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

Скачать
39721
0
0

... ільна думка, міжнародні відносини. Отже, усвідомлена в загальній формі, політологія є наукою про політику та про її взаємини з людиною і суспільством. У цілому всю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи: v   ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні ...

0 комментариев


Наверх